Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: надання послуг
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №466/172/25
Суддя: Ніткевич А. В.
Справа № 466/172/25 Головуючий у 1 інстанції: ЛУЦІВ-ШУМСЬКА Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/1441/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на рішення Шевченківського районного суду м. львова від 24 лютого 2026 року в складі судді Луців-Шумської Н.Л. у справі за позовом за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, -
встановив:
У січні 2025 року позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води в розмірі 31164,47 грн, інфляційних втрат 46,93 грн, 3% річних 10,14 грн, пені 725,78 грн та сплаченого судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак є споживачем послуг з теплопостачання.
Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідачці щомісячно направлялися повідомлення про нарахування вартості наданих послуг.
3 01 грудня 2021 року з відповідачкою є укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, який за своєю правовою природою є публічним договором приєднання, типова форма якого затверджена постановами Кабінету Міністрів України №1023 від 08.09.2021. За умовами вказаних договорів ЛМКП «Львівтеплоенерго» зобов`язується надавати споживачу послуги відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цими договорами. Зазначений договір є розміщений на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго».
Всупереч п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та чинних договорів, відповідач не виконала своїх зобов`язань щодо оплати за отримані послуги з постачання гарячої води, хоча такими користувалася.
Таким чином, у відповідачки виникла заборгованість за період з 01.02.2022 по 31.10.2024 за послуги з постачання гарячої води в сумі 31 164,47грн. З покликанням на норми ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» та ст. ст. 66, 67, 162 ЖК України, позивач просив стягнути вказану заборгованість з відповідачки.
Окрім цього, із покликанням на норми ст. ст. 549, 625 ЦК, просив стягнути з відповідачки пеню, 3% річних, та інфляційні втрати.
Оскаржуваним заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 6725 грн. 68коп. заборгованості з житлово-комунальних послуг, 156 грн. 60 коп. пені, 10 грн.12 коп. інфляційних нарахувань та 2 грн.18 коп. річних, а всього 6894 грн.58коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» 3028,00 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду оскаржив ЛМКП «Львівтеплоенерго», вважає незаконним, ухваленим з неправильним дослідженням та оцінкою доказів, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги апелянт покликається на те, що будинок АДРЕСА_2 обладнаний загальнобудинковим вузлом комерційного обліку гарячої води, який належним чином функціонує. Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Методики № 315, різниця між обсягом гарячої води, спожитої за показаннями загальнобудинкового приладу обліку, та обсягом, спожитим за показаннями квартирних приладів обліку, розподіляється між мешканцями тих квартир, де такі прилади відсутні, пропорційно до кількості осіб.
Скаржник наголошує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував показники загальнобудинкового лічильника, посилаючись на відсутність повірки, оскільки відповідно до постанови КМУ № 412 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану» позитивні результати періодичної повірки, засвідчені відбитком повірочного тавра, продовжують діяти на період воєнного стану та протягом місяця після його припинення. Крім того, позивач не був зобов`язаний проводити щомісячні звірки показників квартирних лічильників.
Апелянт також вважає помилковим висновок суду про те, що розрахунок обсягів споживання мав здійснюватися за нормами споживання. Зазначає, що норми споживання застосовуються лише у разі відсутності загальнобудинкового вузла комерційного обліку, тоді як у даному будинку такий вузол наявний. Крім того, позивачем надано детальний розрахунок розподілу обсягів спожитої гарячої води, який відповідає вимогам законодавства.
Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ЛМКП «Львівтеплоенерго» задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості за надані послуги, сумарний розмір якої не перевищує тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ЛМКП «Львівтеплоегнерго суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 частково визнала позов в сумі 6 725,68 грн. Відповідно до принципу диспозитивності та змагальності (ст. 12, 13 ЦПК України), суд не мав підстав для відмови в цій частині. Ці витрати не залежать від обсягів споживання гарячої води, а є платою за обслуговування внутрішньобудинкових систем та абонентське обслуговування.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за надані послуги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту споживання відповідачкою гарячої води в зазначених обсягах.
Суд зазначив, що засоби вимірювальної техніки (загальнобудинковий лічильник) не пройшли повірку у визначений законодавством строк, а тому їх показники не можуть прийматися до розрахунку. Крім того, суд вказав, що нарахований обсяг води (56,40 – 79,00 куб.м на місяць на одну особу) є явно непропорційним та виходить за межі розумного споживання, а позивач не надав доказів фактичного споживання води саме в таких обсягах.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із довідкою з місця проживання про склад сім`ї та реєстрації №1 від 18.12.2024, ОСОБА_1 зареєстрована та є власником квартири АДРЕСА_3 .
Для здійснення оплати за надані послуги ЛМКП «Львівтеплоенерго» на ім`я відповідачки відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Ухвалою суду від 21.12.2022 року у справі №466/8651/22 скасовано судовий наказ від 03.11.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ЛМКП "Львівтеплоенерго" заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 25 099,12грн за період з 01.02.2022 по 31.08.2022, а також 248,10 грн. судового збору.
З 01.12.2021 з відповідачкою є укладений індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які за своєю правовою природою є публічним договором приєднання. Зазначений договір є розміщеним на офіційному веб-сайті ЛМКП «Львівтеплоенерго» за посиланням: https://mkp.Ite.lviv.ua.
Відповідно до п.5 вказаного договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу та відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньо будинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Позивачем ЛМКП «Львівтеплоенерго» до будинку відповідача надаються послуги, що підтверджується актом про встановлення вузла обліку теплової енергії у житловому будинку.
Згідно із даними обліку ЛМКП «Львівтеплоенерго», квартира АДРЕСА_3 обладнана розподільним (квартирним) приладом обліку гарячої води лише 30.06.2022, що стверджується актом №000754 про прийняття вузла розподільчого обліку на абонентський облік від 30.06.2022, яким проведено огляд і опломбування вузла розподільчого обліку гарячої води, що встановлений за вказаною адресою.
До 30 червня 2022 року квартира АДРЕСА_3 не була обладнана розподільним вузлом обліку (квартирним лічильником) гарячого водопостачання.
Згідно із розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за послуги з постачання гарячої води перед ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період з 02.2022 по 10.2024 становить 25091, 48 грн, яка нараховувалась згідно із даними загальнобудинкового приладу обліку, витрати на функціонування системи гарячої води – 5824,78 грн, плата за абонентське обслуговування - 900,90 грн.
Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, судова колегія виходить з такого.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно із п.4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
За змістом ст.ст. 12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно із ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.
Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлен івідповідними договорами (п. 5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує загальний облік її споживання, згідно з показаннями його засобів вимірювальної техніки.
Частиною 3 ст. 9 Закону передбачено, що у разі якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку, а частина - не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги, спожитий споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку, встановлюється у розмірі, визначеному за допомогою таких вузлів, а загальний обсяг спожитої у будівлі відповідної комунальної послуги (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях, оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.
Аналогічні положення містяться в п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та в розділі IX Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315.
Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку, розподіляється між усіма споживачами. При цьому для цілей розподільного обліку відповідно до цієї статті права та обов`язки споживачів поширюються також на власників майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.
Частина 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», передбачає, що визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного ліку обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами .рухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання(за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами.
Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої статті 10 Закону «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, відповідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 8 Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, прийнято наказ № 315 від 22 листопада 2018 року, яким затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі Методика № 315).
Ця методика встановлює порядок визначення обсягів спожитої у будівлі теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції); обсягів холодної, гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби; обсягів холодної та гарячої води, спожитої споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку; порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, визначає вимоги до приладів-розподілювачів теплової енергії, поправкові коефіцієнти для розподілу обсягу спожитої теплової енергії між окремими споживачами у будівлях, оснащених вузлами комерційного обліку теплової енергії та/або гарячої, та/або холодної води, де налічуються два та більше споживачів (пункт 1 Методики № 315).
Відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та Закону № 2189-VIII, на виконання яких розроблена та затверджена Методика № 315, комунальними послугами є, зокрема, послуги: з постачання теплової енергії; з постачання гарячої води; з централізованого водопостачання; з централізованого водовідведення.
Розділом ІХ затвердженої Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, передбачений порядок визначення та розподілу загального обсягу спожитої у будівлі/будинку гарячої води.
Згідно з розділом IX Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018, у будинку, в якій частина приміщень оснащена вузлами розподільного обліку, а частина не оснащена такими вузлами, обсяг небалансу гарячої води не визначається Vгвпн.бал = 0, а обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між визначеним за показаннями приладу обліку загального обсягу спожитої гарячої води у будівлі/будинку та між сумарним обсягом спожитої/витраченої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях, вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсягом витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності). Такий визначений обсяг розподіляється кожному приміщенню, не оснащеному вузлом розподільного обліку, пропорційно до співвідношення кількості осіб, що фактично користуються комунальною послугою у такому приміщенні, до загальної кількості осіб (споживачів), що фактично користуються комунальною послугою у приміщеннях без обліку.
Аналіз наведених норм діє підстави для висновку, що вартість наданих споживачам послуг з гарячого водопостачання складається: з нарахування за спожиту гарячу воду на підставі показників індивідуального засобу обліку, встановленого у квартирі (у разі відсутності індивідуального засобу обліку по нормі споживання на кількість проживаючих осіб чи по показниках будинкового засобу обліку відповідно до кількості проживаючих осіб); функціонування системи гарячого водопостачання будинку.
Відповідно до вимог Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182 (зі змінами), комерційний облік послуги ведеться вузлом комерційного обліку, що забезпечує загальний облік споживання послуги у будівлі з урахуванням показань вузлів розподільного обліку гарячої води споживачів.
Як стверджує позивач, відповідачка не відмовлявся від надання позивачем житлово-комунальних послуг та отримувала їх, разом з тим своєчасно та не в повному обсязі вносив плату за користування такими послугами, у зв`язку з чим за ними утворилась заборгованість за послуги з постачання гарячої води, що підтверджується долученим позивачем розрахунком заборгованості.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач як виконавець послуг має право нараховувати плату за гарячу воду відповідачці, виходячи з різниці між показаннями загальнобудинкового лічильника та сумою показань квартирних лічильників, розподіляючи цю різницю між квартирами без лічильників. Застосування норм споживання в даному випадку є неприпустимим, оскільки будинок обладнаний загальнобудинковим вузлом комерційного обліку.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показники загальнобудинкового лічильника не можуть бути взяті до уваги через відсутність повірки.
Як вбачається з матеріалів справи та долучених до апеляційної скарги доказів, 01.08.2009 року складено Акт про прийняття вузла комерційного обліку гарячої води на абонентський облік за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до Акту експлуатаційної перевірки вузла обліку теплової енергії (ВОТЕ) від 19.06.2024, теплолічильник фірми KAMSTRUP A/S (заводський номер 8256460/2008) пройшов державну метрологічну повірку, що підтверджується свідоцтвом про повірку № 35/0580 від 19.06.2024, чинним до 19.06.2028.
Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 412 від 05.04.2022 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану», позитивні результати періодичної повірки, засвідчені відбитком повірочного тавра, продовжують діяти на період воєнного стану та протягом місяця після його припинення.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість використання показників загальнобудинкового лічильника для розрахунку.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, є правильним та обґрунтованим, виходячи з такого.
З наданої відомості вбачається, що за період лютий 2022 по 05.2022 року включно відповідачйф нараховувалась вартість за гаряче водопостачання, виходячи як різниця між обсягом, спожитим за показами вузла комерційного обліку (загальнобудинкового лічильника) і обсягом води, спожитим згідно показів квартирних приладів обліку, що розподілявся на мешканців квартир, в яких були відсутні квартирні прилади обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі Службової записки начальника відділу обліку та збуту теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.05.2025, позивачем надано розрахунок розподілу обсягу спожитої гарячої води за період з лютого по травень 2022 року (Таблиця 1), який містить такі вихідні дані: показники загальнобудинкового лічильника гарячої води (Спожито Г/В по буд. ліч., куб.м): 129, 131, 168, 115; сумарні показники квартирних лічильників (Спож. Г/В згідно кв. ліч., куб.м): 72,6, 62, 89, 56; різниця (небаланс), куб.м: 56,4, 69, 79, 59; кількість осіб у житловому будинку без квартирних приладів обліку гарячої води: 1; кількість безоблікових осіб у квартирі АДРЕСА_4 : 1; розподілений на квартиру АДРЕСА_4 обсяг гарячої води, куб.м: 56,4, 69, 79, 59; тариф: 95,26 грн; нараховано по квартирі АДРЕСА_4 , грн: 5372,66; 6572,94; 7525,54; 5620,34.
Колегія суддів звертає увагу, що цей розрахунок не є повним та не містить усіх необхідних вихідних даних для перевірки його правильності, а саме: не наведено показників усіх квартирних лічильників гарячої води в будинку за кожен спірний місяць; не зазначено кількості осіб, які фактично проживають у квартирах, де відсутні квартирні лічильники; не підтверджено, що показники квартирних лічильників, надані позивачем, відповідають фактичним показанням цих лічильників; не враховано можливих витоків у внутрішньобудинкових мережах гарячої води, які могли вплинути на різницю (небаланс).
Зокрема, з наданих матеріалів неможливо встановити, яким чином позивач визначив обсяги спожитої гарячої води для квартири АДРЕСА_5 , оскільки відсутні дані про загальний обсяг споживання по будинку та обсяги споживання іншими квартирами, які мають лічильники. Саме лише посилання на Методику № 315 без надання фактичних вихідних даних не є належним доказом правильності розрахунку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на розрахунок розподілу обсягу спожитої гарячої води, наданий позивачем разом зі Службовою запискою начальника відділу обліку та збуту теплової енергії ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.05.2025 (Таблиця 1). З цього розрахунку вбачається, що загальнобудинковий обсяг споживання гарячої води (показник «Спожито Г/В по буд. ліч., куб.м») за лютий 2022 року становив 129 куб.м, за березень 2022 року – 131 куб.м, за квітень 2022 року – 168 куб.м, за травень 2022 року – 115 куб.м.
Разом з тим, позивачем нараховано відповідачці обсяги гарячої води: за лютий 2022 року – 56,40 куб.м, за березень 2022 року – 69,00 куб.м, за квітень 2022 року – 79,00 куб.м, за травень 2022 року – 59,00 куб.м. Загальний обсяг за 4 місяці становить 263,40 куб.м.
Отже, на одну особу, яка не проживає в квартирі, покладено обсяг гарячої води, який становить понад 43% від загальнобудинкового споживання (263,40 куб.м із 543 куб.м), що є явно непропорційним та фізично неможливим для споживання однією особою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування заборгованості у розмірі 25091,48 грн за період з лютого 2022 року по травень 2022 року є недоведеним. Обсяг спожитої гарячої води, нарахований позивачем), є явно непропорційним та виходить за межі розумного, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження обсягів споживання гарячої води іншими споживачами будинку за спірний період, а також не довів достовірність наданих ними показників.
Крім цього, відсутні акти звірки показників квартирних лічильників з їх фактичними показниками, а також дані вузла розподільного обліку на відгалуженні трубопроводу з водорозбірною арматурою для відбору води на загальнобудинкові потреби (або відповідно до обсягу гарячої води, витраченої на загальнобудинкові потреби, що визначений відповідним договором з виконавцем комунальних послуг), обсяг витоків з внутрішньобудинкових мереж гарячої води (за наявності).
За таких обставин, покладення на відповідача обов`язку оплатити всю різницю між загальним обсягом спожитої води за будинком та обсягом, визначеним за показами інших споживачів (без підтвердження достовірності цих показів), є неправомірним.
Колегія суддів враховує, що відповідно до розділу IX Методики № 315 обсяг споживання гарячої води у приміщеннях без обліку визначається як різниця між загальним обсягом спожитої гарячої води у будівлі за показаннями вузла комерційного обліку та сумарним обсягом спожитої гарячої води за показаннями вузлів розподільного обліку у приміщеннях. Вказана Методика не передбачає можливості нарахування споживачам обсягів, які не відповідають фактичному споживанню та не підтверджені належними доказами.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 02.2022 по 05.2022 є законним та обґрунтованим, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами розміру заявленої заборгованості.
Водночас, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення витрат на функціонування системи гарячого водопостачання та абонентського обслуговування в сумі 6 725,68 грн, оскільки ці вимоги визнані відповідачкою.
Щодо стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов`язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, тому позивач має право на отримання заборгованості із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Колегія суддів відмічає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2023 № 1405, яка набула чинності 30.12.2023, з 31.12.2023 поновлено нарахування 3% річних та інфляційних втрат у випадку прострочення сплати комунальних послуг.
Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних нарахувань та 3% річних і дійшла висновку, що ці суми нараховані на заборгованість за абонентське обслуговування та витрати на функціонування системи гарячого водопостачання, яка визнана відповідачкою та підлягає стягненню.
Зокрема, у розрахунку позивача зазначено суми заборгованості (27,30 грн; 54,60 грн; 81,90 грн; 84,11 грн; 683,42 грн; 859,35 грн; 886,89 грн; 949,06 грн), які відповідають щомісячним нарахуванням за абонентське обслуговування та функціонування системи гарячого водопостачання. На ці суми позивачем нараховано пеню (91,09 грн; 88,24 грн; 91,00 грн; 89,00 грн; 92,31 грн; 92,57 грн; 89,38 грн; 92,19 грн), інфляційні втрати (17,08 грн; 13,30 грн; 5,16 грн; 10,65 грн; 0,49 грн; 0,11 грн; 0,14 грн) та 3% річних (2,42 грн; 2,19 грн; 1,74 грн; 1,19 грн; 0,21 грн; 0,13 грн; 0,07 грн).
Суд першої інстанції, стягуючи ці суми, виходив з того, що вони є обґрунтованими та відповідають вимогам закону.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки ці нарахування стосуються тієї частини заборгованості, яка визнана відповідачкою і не оспорюється, а отже, підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення по суті спору з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. львова від 24 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 27 жовтня 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua