Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №466/280/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/280/26 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О.Ф.

Провадження № 22-ц/811/1153/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника відповідачки Кавалець Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Колошкіна Павла Ігоровича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2026 року в складі судді Федорової О.Ф. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, –

встановив:

У січні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Колошкін П.І. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 01.08.2018 року Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий запис №307. Від шлюбу є діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позовних вимог поспозивач покликався на те, що особисті відносини між ним та відповідачкою тривалий час мають негативний характер, між ними відсутнє нормальне спілкування. Шлюб є формальним, оскільки шлюбні стосунки фактично припинені. Позивач вважав, що надання строку на примирення не виправить стан їхніх шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроба примирення між подружжям в минулому не принесли жодних результатів. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02.03.2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 01.08.2018 року Шевченківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що зроблено відповідний актовий запис №307 – розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1331 /однієї тисячі трьохсот тридцяти однієї/ гривні 20 /двадцяти/ копійок судового збору, сплачені за подання позовної заяви.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Колошкін П.І. Зазначає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги покликається на те, що суд виходив суто з формальних підстав припинення шлюбних відносин, не з`ясував фактичних взаємин подружжя належним чином, не врахував наявність малолітніх дітей. Суд не вжив заходів до примирення подружжя, розглянув справу за правилами спрощеного провадження без участі сторін, не призначив строк на примирення.

Вказує, що на момент ухвалення рішення сторони дійшли згоди щодо подолання розбіжностей та вирішили зберегти сім`ю в інтересах дітей, однак через відсутність безпосереднього спілкування з судом апелянт не зміг висловити свою змінену позицію та бажання відмовитися від позову.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечує проти задоволення апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У відзиві зазначає, що доводи апелянта про формальність рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки саме апелянт у своїй позовній заяві чітко зазначав, що шлюб є лише формальним, міжособистісні відносини тривалий час мають негативний характер, продовжувати шлюбні відносини він не бажає, а надання строку на примирення не виправить стан відносин. Крім того, апелянт самостійно просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Також зазначає, що апелянт надає неправдиву інформацію про нібито досягнення згоди щодо подолання розбіжностей та збереження сім`ї. Такі обставини не мали місця. Рішення обох сторін щодо розірвання шлюбу є остаточним і не змінилося.

Крім того, у відзиві зазначено, що мотиви апелянта зводяться до затягування розгляду справи з метою отримання відстрочки від мобілізації, що підтверджується поясненнями апелянта під час засідання комісії з питань захисту прав дитини, що відбулося 02.04.2025 у межах справи № 466/285/26.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_5 на заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що сторони не підтримують подружніх та сімейних відносин, шлюб існує лише формально, подальше спільне життя і збереження їх шлюбу суперечить інтересам позивача та відповідача, що має істотне значення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Судом встановлено, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 01 серпня 2018 року, на підтвердження чого надано свідоцтво про шлюб (повторне) серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають двох дітей: доньку – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, виданими повторно серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач стверджував, що особисті відносини між ним та відповідачкою тривалий час мають негативний характер, між ними відсутнє нормальне спілкування. Шлюб є формальним, оскільки шлюбні стосунки фактично припинені. Спроба примирення між подружжям в минулому не принесли жодних результатів.

За змістом ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 цього Кодексу документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім`ї. Проте, завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім`ї не виключає існування права на розірвання шлюбу. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім`ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.

Основою сімейних відносин є добровільний шлюб жінки та чоловіка, що ґрунтується на вільних від матеріальних розрахунків почуттях взаємної любові, дружби та поваги всіх членів сім`ї.

Відповідно до ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 10 постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначав, що особисті відносини між ним та відповідачем тривалий час мають негативний характер, між ними відсутнє нормальне спілкування. Шлюб є формальним, оскільки шлюбні стосунки фактично припинені. Позивач не бажає продовжувати шлюбні відносини.

У позовній заяві позивач також зазначав, що надання строку на примирення не виправить стан їхніх шлюбних відносин, оскільки вказані обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення між подружжям в минулому не принесли жодних результатів.

У прохальній частині позовної заяви позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, а у випадку неявки відповідача – ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідачка ОСОБА_2 позов визнала, про що подала відповідні заяви від 23.02.2026 та 25.02.2026, просила розгляд справи проводити без її участі.

За таких обставин, суд першої інстанції, встановивши, що подружжя не підтримують подружніх та сімейних відносин, спільне господарство не ведуть, шлюб існує лише формально, між подружжям відсутнє взаєморозуміння та довіра, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, що має істотне значення, та задовольнив позовні вимоги.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не вжив заходів до примирення подружжя, колегія суддів відхиляє, оскільки сам позивач у позовній заяві чітко зазначав, що надання строку на примирення не виправить стан їхніх шлюбних відносин.

Доводи апелянта на те, що на момент ухвалення рішення сторони дійшли згоди щодо подолання розбіжностей та вирішили зберегти сім`ю, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а відповідачка у відзиві на апеляційну скаргу, а також її представник в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, категорично заперечує факт досягнення будь-якої згоди щодо збереження сім`ї.

Аргументи ОСОБА_1 на те, що він не зміг висловити свою змінену позицію та бажання відмовитися від позову через розгляд справи у спрощеному провадженні, колегія суддів також відхиляє, оскільки відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову на будь якій стадії судового процесу, в тому числі в суді апеляційної інстанції, незалежно від виду позовного провадження. Відсутність безпосереднього спілкування з судом не заважала апелянту надати суду відповідну заяву про відмову від позову письмово.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, розглядаючи справу у спрощеному позовному провадженні, не порушив норм процесуального права, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Справа про розірвання шлюбу за відсутності спору щодо дітей та майна може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, врахував наявність малолітніх дітей, що підтверджується змістом оскаржуваного рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Колошкіна Павла Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. львова від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк