Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №944/1249/24
Суддя: Ніткевич А. В.
Справа № 944/1249/24 Головуючий у 1 інстанції: Поворозник Д.Б.
Провадження № 22-з/811/226/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Варениці Василя Степановича про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Варениці Василя Степановича на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року в складі судді Поворозника Д.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійснення права власності на земельну ділянку,-
встановив:
У березні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійснення права власності на земельну ділянку, просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на успадковану земельну частку (пай) щодо земельної ділянки площею 0,5637 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за межами населеного пункту на території Новояворівської міської ради Яворівського району Львівської області шляхом: визнання незаконним та скасувати розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації Львівської області від 01.03.2017 за № 132/02-06 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» в частині надання такого дозволу ОСОБА_2 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) ЛВ0152704 площею 2,20 в умовних кадастрових гектарах; визнання незаконним та скасувати розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації Львівської області від 17.07.2017 року за №559/02-06 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_2 »; визнання недійсним та скасування речового права на земельну ділянку площею 0,5638 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4625888600:03:000:0188, на ім?я відповідача ОСОБА_2 , із скасуванням державної реєстрації речового права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на таку земельну ділянку; визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,5638 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4625888600:03:000:0188, із припиненням речового права власності ОСОБА_2 та будь яких обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17300 (сімнадцять тисяч триста) гривень 00 копійок.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Варениця В.С., просив скасувати рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути на користь позивача судові витрти.
15.04.2026 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 – адвоката Бельдій Н.А. на апеляційну скаргу, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22.12.2025 залишити без змін.
Постановою Львівського апеляційного суду від 08 жовтня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Варениці Василя Степановича – задоволено частково.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_2 про скасування розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації Львівської області від 17.07.2017 року за №559/02-06 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_2 » та скасування державної реєстрації права власності за відповідачкою на спірну земельну ділянку – скасовано.
Ухвалено у цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Яворівської райдержадміністрації Львівської області від 17.07.2017 року за №559/02-06 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_2 ».
Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,5638 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4625888600:03:000:0188, із припиненням речового права власності ОСОБА_2 та будь яких обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року в частині стягнення з із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17300 (сімнадцять тисяч триста) гривень 00 копійок – скасовано.
В іншій частині рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року - залишено без змін.
Стягнуто у рівних частинах із Яворівської районної державної адміністрації Львівської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 2422,4 грн та подання апеляційної скарги у розмірі 3633,6 грн., а всього 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень 00 копійок, а саме по 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок з кожного.
13.10.2026 у системі «Електронний суд» представник позивача – адвокат Варениця В.С. сформував заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Зазначає, що під час ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Стороною позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції в порядку ст.141 ЦПК України заявлялася вимога та подавалися відповідні докази про стягнення з відповідачів Яворівської РДА та ОСОБА_2 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24000 грн. 00 коп. При цьому, стороною відповідачів не заявлялися клопотання про зменшення розміру заявлених витрат чи недотримання вимог співмірності розміру понесених витрат із складністю справи, обсягом наданих послуг та затраченим часом на їх виконання. У поданій апеляційній скарзі, серед іншого, заявлялася вимога про стягнення з відповідачів Яворівської РДА та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24000 грн. 00 коп. понесених судових витрат у вигляді оплати професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції, по якій судом апеляційної інстанції рішення не було ухвалено. Просить ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з Яворівської районної державної адміністрації Львівської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24000 (двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. понесених судових витрат у вигляді оплати професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції.
Заслухавши суддю доповідача, колегія суддів дійшла таких висновків.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до приписів частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно із п. п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 вказаної статті унормовано, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що заява представника ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення стосується лише питання судових витрат, розгляд такої проводиться у письмовому провадженні без повідомленням учасників справи.
При цьому, виключним питанням у межах даного провадження № 22-з/811/226/26 є визначення розміру судових витрат на правничу допомогу, які були понесені позивачем ОСОБА_1 у зв`язку з зверненям до суду з позовом про усунення перешкод у здійснення права власності на земельну ділянку, з погляду їх співмірності, реальності, необхідності та складності спірних правовідносин.
Перевіряючи підставність поданої заяви, колегія суддів враховує таке.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
В свою чергу, порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача.
Зважаючи на те, що Львівський апеляційний суд 08 жовтня 2026 року ухвалив постанову, якою подану апеляційну скаргу задовольнив частково, рішення Яворівського районного суду Львівської області від 22 грудня 2025 року – скасував у відповідній частині з ухваленням у такій нового рішення про задоволення позовних вимог, заява представника ОСОБА_3 є підставною, тому апеляційний суд повинен вирішити питання розподілу судових витрат, керуючись загальними правилами розподілу таких.
Так, колегія суддів виходить з того, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що представник позивача просив, зокрема, про стягнення судових витрат, а саме за оплату професійної правничої допомоги у суді першої інстанції у розмірі 24000,00 грн та понесених витрат на таку допомогу в апеляційному суді у розмірі 7000,00 грн., відтак сформувавши заяву про ухвалення додаткового рішення у системі «Електронний суд» 13.10.2026, представник дотримався вимог закону, а саме ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Поряд з цим, законом визначено порядок та підстави ухвалення додаткового рішення влесне у випадку, коли судом не вирішено питання про судові витрати, що не може вважатися порушенням чи обмеженням прав учасників справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на професійну правничу допомогу, відповідно до положень вказаної вище статті, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
В силу частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із частиною шостою статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Будь яких заяв чи спростувань на заяву представника позивача Варениці В.С. про ухвалення додаткового рішення сторони не подали.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Таким чином, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії», 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» зазначено, що скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними, а також були розумними у своєму розмірі.
Сторона, яка претендує на відшкодування витрат на правничу допомогу, зобов`язана надати належні та допустимі докази, що підтверджують фактично виконані роботи (надані послуги). При погодинній формі обчислення гонорару обсяг виконаних робіт та наданих послуг повинен включати детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок часу, витраченого адвокатом (п.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №359/8573/20).
До заяви про стягнення витрат на правову допомогу адвокат Варениця В.С. додав Договір № 282-ц про надання правничої допомоги від 20 лютого 2024 року, укладений між адвокатом та позивачем ОСОБА_1 .
Цього ж дня ОСОБА_1 оплатив адвокату 4000,00 грн, що підтверджується Квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 (т. 1 а.с. 233).
Додаткового угодою від 08 грудня 2025 року до договору № 282-ц про надання правничої допомоги від 20 лютого 2024 року, сторони погодили, що адвокат отримав від довірителя грошові кошти в загальній сумі 24000,00 грн, включаючи 4000,00 грн, що підтверджується Квитанцією до прибуткового касового ордеру № 2 (т. 2 а.с. 235).
Крім цього, у матеріалах справи наявний детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснення витрат від 20.02.2025 (т. 1 а.с. 234).
Колегія суддів виходить з того, що у статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Так, дійсно слідуючи правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 19.02.2020, справа № 755/9215/15-ц, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, таким чином фіксованість гонорару у договорі не безумовним обов`язком суду стягнути такий, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині.
Зазначене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, слідуючи якій заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, враховуючи складність справи, порядок та тривалість розгляду такої, об`єм наданих послуг, колегія суддів приходить переконання, що сума витрат на правову допомогу про яку заявлено адвокатом Вареницею В.С. є завищеною, неспівмірною та такою, що покладатиме на сторони спірних правовідносин надмірний фінансовий тягар.
Так, згідно детального опису, в одному випадку вартість однії години роботи по наданню консультацій адвокат оцінює в 1000,00 грн, при цьому, вартість години роботи по складанні заяви оцінена в 2000,00 грн.
Окремо колегія суддів взертає увагу на те, що сторона у спорі не повинна у спосіб стягнення судових витрат намагатися відновити (покращити) своє фінансове становище чи отримати іншу сатисфакцію через судове провадження.
Таким чином, враховуючи наведене, а також те, що спірні правовідносини не належать до категорії складних правових питань, стягнення витрат на правову допомогу у розмірі, про який просить представник ОСОБА_3 не є обгрнутованим хоча б з погляду зазначених вище обставин.
При цьому, враховуючи усі обставини спірних правовідносин у сукупності, результат розгляду даної справи, складність та відношення сторін до такої, реально потрачений адвокатом час та його обізнаність у судовій практиці з цього приводу, що презюмується, колегія суддів вважає, що заяву про ухвалення додаткового рішення необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідачів на користь позивача 15000,00 грн. судових витрат на правову допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, тобто по 7500,00 грн з кожного, які будуть достатніми, необхідними та розумними, відповідатимуть обставинам спірних правовідносин та обсягу наданих адвокатом послуг з представництва.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
При цьому, колегія суддів враховує, що такі витрати будуь сатисфакцією позивача за розгляд справи у двох інстанціях, оскільки будь яких доказів понесення судових витрат на правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 7000,00 грн, стороною позивача не надано.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, ст.ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Варениці Василя Степановича про ухвалення додаткового рішення – задовольнити частково.
Стягнути з Яворівської районної державної адміністрації Львівської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на правову допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, тобто по 7500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок з кожного.
У задоволенні решти вимог заяви – відмовити.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного тексту додаткової постанови.
Повний текст додаткової постанови складений 27 жовтня 2026 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua