Вирок від 29 жовтня 2026 р. у справі №305/1136/25 — Рахівський районний суд Закарпатської області

Суд: Рахівський районний суд Закарпатської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №305/1136/25

Суддя: Ластовичак В. Ю.

Єдиний унікальний номер 305/1136/25

Номер провадження 1-кп/305/310/25

ВИРОК

Іменем України

30.10.2026 м. Рахів

Рахівський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_11 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12025071140000040 від 29.01.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красноуральськ Свердловської області рф, мешканця як внутрішньо переміщена особа АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає: АДРЕСА_3 , одруженого, на утриманні 2 неповнолітніх дітей, не працює, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України,

встановив:

До суду 09.04.2025 надійшов обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні, ухвалою суду від 10.04.2025 у справі призначено підготовче судове засідання, ухвалою від 09.05.2025 призначено судовий розгляд у кримінальному провадженні.

Під час судового розгляду суд безпосередньо дослідив надані сторонами письмові докази, з яких убачається таке.

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, Рахівським РВП ГУНП в Закарпатській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025071140000040 від 29.01.2025 за ст. 336 КК України за фактом ухилення ОСОБА_10 від мобілізації, постановою начальника слідчого відділення від 29.01.2025 визначено групу слідчих.

Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 направив 27.01.2025 за № 324 до Рахівського РВП повідомлення про кримінальне правопорушення, у якому зазначив, що військовозобов`язаний ОСОБА_10 , будучи включеним у команду на відправку А4152, наказано з`явитися на 9:00 год 17.12.2024 в АДРЕСА_4 , 16.12.2024 відмовився від підпису та отримання повістки на відправку, про що було складено відповідний акт № 22 від 16.12.2024.

Із копії повістки на відправку, підписаної начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , вбачається, що солдату запасу ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , команда НОМЕР_1 , наказано з`явитися 17.12.2024 на 09:00 год за адресою АДРЕСА_4 , рукописно заповнена відрізна розписка про отримання вказаної повістки 16.12.2024 о 16:30 год не містить підпису військовозобов`язаного.

У акті про відмову від отримання і підписання повістки на відправку за № 22 від 16.12.2024, складеному комісійно працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , стверджено, що 16.12.2024 о 16:30 год військовозобов`язаний ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_4 ) при призові по мобілізації на особливий період відмовився від підпису та отримання повістки на відправку на 09:00 год 17.12.2024, команда № НОМЕР_1 , пояснивши, що він є членом всесвітньої організації Свідків Єгови, присвячений та хрещений 01.05.2021, згідно з його глибокими переконаннями просить замінити військову службу на невійськову (виключно цивільну) на основі Конституції України, стаття 35, не відмовляється від своїх громадянських обов`язків перед державою.

Відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 03.02.2022, ОСОБА_10 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 18.04.2022, на підставі довідки ВЛК від 09.05.2024 № 105/11 придатний до військової служби.

Як зазначено у довідці військово-лікарської комісії № 105/11 від 10.05.2024 (дата проведення ВЛК - 09.05.2024), ОСОБА_10 за результатами медичного огляду придатний до військової служби, такі ж відомості містяться у картці обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_10 від 09.05.2024.

Згідно з довідкою за № 16621 від 18.10.2024, виданою релігійною організацією «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.05.2021 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, 28.04.2024 призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.

За клопотаннями сторін судом допитано свідків.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_13 показав, що він працює відповідальним виконавцем ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16.12.2024 було складено акт, що обвинувачений відмовився від отримання повістки про явку до РТЦК, роз`яснено кримінальну відповідальність, той надав пояснення, які зафіксовано у акті. Причиною відмови у отриманні повістки були власні релігійні переконання, просив про альтернативну службу, що і зазначено у акті.

Допитана у судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_16 пояснила, що вона перебуває на посаді голови військово-лікарської комісії, при проходженні ВЛК обвинувачений ОСОБА_10 у травні 2024 року був визнаний придатним, хоча була хвороба очей. Самого обвинуваченого не пригадує, це розповідає з документів, що їй пред`явлені. Чи повідомляв обвинувачений про свої релігійні переконання, сказати не може.

Свідок обвинувачення ОСОБА_17 показала суду, що вона перебуває на посаді секретаря ВЛК, обвинувачений ОСОБА_10 був визнаний придатним для проходження військової служби згідно з документами.

Допитаний у судовому засіданні свідок захисту ОСОБА_18 пояснив, що з обвинуваченим він познайомився, коли той переїхав із початком бойових дій, десь у 2023 році, вони разом є членами однієї релігійної громади. Вимоги до свідка Єгови - дотримуватися норм, викладених у Святому Письмі (Біблії), тобто жити за високими біблійними нормами, вести високоморальне етичне життя, керуватися нормами Біблії. Лазарєв регулярно відвідує зібрання, тобто двічі на тиждень, бере участь у обговоренні, ділиться своїми переконаннями, дотримується норм, і це неможливо робити вибірково. Переконання свідків Єгови стосовно військової служби ґрунтуються на вірші з Ісаї 2:4, вони є мирними людьми, неприпустимим у військовій службі є належність до цієї структури, носіння форми, отримання заробітної плати, виконування вказівок командування. Вони згодні на виконання будь-якої цивільної роботи, що не належить до військового відомства. З моменту проживання в селищі Великий ОСОБА_19 допомагав і підтримував ВПО, шукати житло, влаштовуватися, виконувати фізичну роботу, вантажити і перевозити гуманітарну допомогу. Щодо обставин до 2023 року, до переїзду, йому невідомо, у організації він перебуває з 2021 року, отримали рекомендацію з попереднього місця проживання.

Від допиту свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 сторона обвинувачення відмовилась.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_10 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, показав суду, що він добровільно з`явився в РТЦК, щоб оновити облікові дані, з`являвся і в подальшому, просив замінити йому військову службу на невійськову (альтернативну), пояснював, що є свідком ОСОБА_20 , тому не може служити і навіть навчатися військовій справі. 17.12.2024 він з`явився до РТЦК та отримав повістку на мобілізацію, але відмовився її отримувати і не з`явився за цією повісткою, пояснив чому, просив замінити на альтернативну службу. 12.02.2025 його викликали до слідчого, він також пояснив, що військова служба суперечить його переконанням. Не поїхав до військової частини через свої релігійні переконання та віру у Бога, зокрема вірш 2:4 Ісаї. Свідки Єгови символічно перекували свої мечі на лемеші, займаються лише невійськовою працею, для його сумління військова служба є прямим порушенням вказівок ОСОБА_21 . Розуміє, що відбувається в державі, допомагав переселенцям, хотів відбувати альтернативну службу, вважає, що не порушував законодавства, відповідно до статті 35 Конституції України.

На запитання прокурора обвинувачений пояснив, що приїхав на Закарпаття в березні 2022 року, через 2 тижні прийшов у ТЦК, проходив ВЛК. 17.12.2024 відмовився отримувати повістку для відправки до військової частини, раніше не служив.

На запитання захисника обвинувачений ствердив, що відмовився від отримання повістки через свої глибокі релігійні переконання, для нього неможливо бути військовослужбовцем, прийнятною є робота як цивільної особи, а не військовослужбовця. Як священнослужитель навчає у зборі і проповідує разом з іншими свідками ОСОБА_20 . Проповідувати може і військовим, усім. Позиція щодо військової служби є узгодженою для всіх свідків ОСОБА_20 , віровчення забороняє будь-яку військову службу, не лише зі зброєю.

На запитання суду обвинувачений уточнив, що у їх громаді в смт. Великий Бичків є близько 100 членів, із них старійшин близько 8, а також 2 помічники старійшин - диякони.

Позиція сторін у судових дебатах.

Прокурор у судових дебатах просив визнати обвинуваченого винним та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, обвинувачений та його захисник у судових дебатах просили виправдати обвинуваченого.

Суд дослідив надані сторонами докази, оцінив їх у сукупності та взаємозв`язку, проаналізував положення законодавства та відповідні висновки, викладені у рішеннях Верховного Суду, і переконаний, що незважаючи на повне невизнання винуватості, пред`явлене ОСОБА_10 обвинувачення доведене та його дії вірно кваліфіковані за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан та Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено мобілізацію.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян, зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.

ОСОБА_10 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

09.05.2024 ОСОБА_10 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_4 пройшов військово-лікарську комісію, яка на час проведення загальної мобілізації засідає за вищевказаною адресою, на предмет визначення ступеня придатності призовників до військової служби.

Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 №105/11 від 09.05.2024, виданої відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» №402 від 14.08.2008, ОСОБА_10 визнано придатним до військової служби, за результатами якої підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

В подальшому, ОСОБА_10 , з метою призову на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_5 був зарахований в команду № НОМЕР_3 та згідно повістки про відправку йому було наказано з`явитися о 09 год 00 хв 17.12.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_4 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу, однак ОСОБА_10 будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 по АДРЕСА_4 , 16.12.2024 відмовився від отримання повістки, про що головним сержантом адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_12 складено акт № 22 про відмову від отримання та підписання повістки на відправку.

Таким чином, ОСОБА_10 , будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на це законних підстав передбачених ст. 23 цього ж Закону.

Обґрунтування прийнятого судом рішення.

Стороною захисту протягом судового розгляду послідовно наголошувалось на відсутність у діях обвинуваченого складу злочину у зв`язку із тим, що він є членом релігійної організації Свідків Єгови, а тому його релігійні переконання не дозволяють йому брати до рук та використовувати зброю, носити військову форму, виконувати військові накази тощо, з огляду на що бажає проходити невійськову (альтернативну) службу, не мав умислу на ухилення від призову, а добросовісно реалізовував своє право на релігійні переконання.

Однак, такі питання були предметом розгляду та оцінки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка у постанові від 27.10.2025 у справі № 573/838/24 сформулювала висновок щодо правозастосування, згідно з яким законодавство України не передбачає можливості відмови від виконання обов`язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яка ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України.

Як зазначила об`єднана палата, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 статті 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і ч. 2 ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Також у вказаній постанові Верховного Суду від 27.10.2025 зазначено, що неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава. Адже українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Погоджуючись sз тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції в контексті сумлінної відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення «Bayatyan v. Armenia» від 07/07/2011, № 23459/03), об`єднана палата, однак вважала, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку Російської Федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішується по кримінальному провадженню.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Даний підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

За таких обставин законодавство, яке виключає можливість сумлінної відмови від призову під час мобілізації (в тому числі ст. 336 КК України, яка слугує забезпеченню призову під час мобілізації), не суперечить ст. 35 Конституції України.

Щодо пропорційності такого обмеження об`єднана палата визнала, що примус до військової служби є важким тягарем для будь-якої особи, змушуючи її переглянути свої плани, погляди і переконання, стосунки з близькими і суспільством. Для особи, яка сумлінно й послідовно переконана в недопустимості застосування зброї, такий тягар має певний додатковий елемент, при цьому відмова від носіння і використання зброї утворює ядро певних релігійних або нерелігійних переконань, тому мотиви такої відмови не можуть бути проігноровані навіть у разі служби за мобілізацією, їх необхідно брати до уваги для правильного визначення співвідношення свободи совісті та легітимних обмежень.

Водночас, об`єднана палата вважала, що ситуація, у якій перебуває держава, позначається також і на обсязі права на сумлінну відмову, тому не погодилася з доводами захисту щодо абсолютної неможливості для сумлінного відмовника бути призваним за мобілізацією з міркувань, які виходять за межі носіння або використання зброї. Наприклад, на думку об`єднаної палати, необхідність підкоритися військовому керівництву і правилам служби, що не пов`язані з носінням і використанням зброї, не є настільки істотним втручанням у свободу сповідувати свої переконання, щоб вважати їх непропорційними за ситуації, в якій такі обмеження запроваджені.

З огляду на вищенаведене об`єднана палата констатувала, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, навіть якщо їх щирість і послідовність не ставиться під сумнів, і така відмова зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України, а обмеження свободи сповідувати свої релігійні або нерелігійні переконання має легітимну мету. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов`язаних з носінням або використанням зброї.

Обвинуваченого характеризують такі відомості.

Під наглядом у фтизіатра, лікаря-нарколога, лікаря-психіатра обвинувачений не перебуває, що підтверджується довідками КНП «Рахівська районна лікарня» за № 95 від 19.02.2025.

Особа обвинуваченого підтверджена копією паспорта серії НОМЕР_4 , виданого 10.12.2013 Красноармійським МВ ГУДМС України в Донецькій області, раніше не судимий, старостою села Луг характеризується позитивно.

До складу сім`ї обвинуваченого входить дружина ОСОБА_22 , громадянка Грузії, ІНФОРМАЦІЯ_6 , та двоє неповнолітніх дітей - дочка ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та син ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Досудовою доповіддю, складеною Рахівським районним відділом філії ДУ «Центр пробації» в Закарпатській області на виконання ухвали суду 26.05.2026, стверджено, що виправлення ОСОБА_10 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства (у тому числі окремих осіб), виконання покарання у громаді можливе за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів в межах, визначених законодавством.

Суд не враховує як докази подані стороною захисту копії заяв ОСОБА_10 з проханнями про заміну військової служби на невійськову з релігійних мотивів, а саме адресовану начальнику Рахівської РДА, оскільки така не містить дати її складання, підпису заявника та відмітки про отримання адресатом, та адресовану начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 , датовану 12.02.2024, оскільки також не містить відмітки про отримання адресатом, крім того, у ній є посилання на довідку за № 16621 від 18.10.2024, яка датована більш пізнім часом, тобто така заява містить ознаки підробки. Якщо ж така заява містить опечатку в даті та вірним є 2025 рік, то вона спрямована на уникнення відповідальності, оскільки подана вже після отримання повістки про явку для відправки до військової частини та у день повідомлення про підозру.

Мотиви призначення покарання.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд бере до уваги вимоги статей 50, 65 КК України, враховує характер і тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином у сфері забезпечення призову та мобілізації, вчиненим умисно, під час дії в Україні воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації та з ігноруванням конституційного обов`язку по захисту Батьківщини.

Обставин, які б обтяжували та пом`якшували покарання обвинуваченого, у ході судового розгляду не встановлено.

Суд бере до уваги також дані про особу обвинуваченого, а саме, що він одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, не працевлаштований, позитивно характеризується за попереднім місцем проживання, не перебуває під наглядом у лікарів нарколога, фтизіатра та психіатра, раніше не судимий, враховує відомості, наведені у досудовій доповіді.

Суд також враховує, що обвинувачений з 01.05.2021 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, а 28.04.2024 призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.

Разом з цим, суд позбавлений можливості перевірити інформацію щодо призначення обвинуваченого на посаду священнослужителя через відсутність (ненадання стороною захисту) будь-яких первинних документів на підтвердження цього, воно не видається достовірним із урахуванням нетривалого часу перебування у організації та наявності всього двох таких посад у громаді.

Поведінка ОСОБА_10 створює в очах окремих громадян та суспільства в цілому негативне враження безкарності під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як учиненого діяння, так і особи винуватого.

Тому, враховуючи, що санкція ст. 336 КК України передбачає безальтернативне покарання у виді позбавлення волі строком від 3 до 5 років, обвинуваченому слід призначити таке покарання, розмір якого визначити як мінімальний.

Суду відомі висновки, наведені в деяких постановах Верховного Суду, зокрема від 06.05.2026 у справі № 679/1595/24, від 26.08.2026 у справі № 282/241/25, якими було звільнено засуджених за статтею 336 КК України від відбування покарання з іспитовим строком, однак вони не є повністю релевантними щодо обставин даної справи.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства неможливе.

Саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються при ухваленні вироку.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати відсутні.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід під час досудового розслідування не застосовувався, клопотання та підстави для його застосування відсутні.

Керуючись статтею 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, призначити покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з часу отримання його копії до Закарпатського апеляційного суду через Рахівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_25

Оригінал: reyestr.court.gov.ua