Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №344/19047/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19047/25

Провадження № 2/344/1541/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі судді Бородовського С.О.,

за участі секретаря судового засідання Бурянна Н.,

позивача та її представника ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Федина А.М. про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

в позові вказано: « … 11.05.2006 позивачем зареєстровано право власності на квартиру по АДРЕСА_1 , свідоцтво серії НОМЕР_1 . Починаючи з 16.06.2006 ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . Інші зареєстровані особи за даною адресою відсутні, що підтверджується Витягом з Реєстру Івано-Франківської територіальної громади від 07.05.2025. 20.12.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2 серії НМХ №825361. ОСОБА_5 укладала договір з родичкою-юристкою, держслужбовцем, якій повністю довіряла та обговорила умови договору наперед, то документ вона підписала без роздумів, не вникаючи в його деталі та зрештою не ознайомившись з ним як слід. Саме обдаровувана займалась усіма процедурними питаннями та отримала копію договору на руки. Натомість, Позивачка будучи переконаною, що тепер про її щасливу старість подбають, проявила безпечність і не зробила навіть копії договору для себе, щоб вивчити його в домашній спокійній обстановці. Позивачка продовжувала проживати в своїй квартирі, нести всі витрати по її утриманню, оскільки саме вона є абонентом та споживачем ДМП «Івано Франківськтеплокомуненерго» (особовий рахунок № НОМЕР_2 ), КП «Івано Франківськводоекотехпром» (особовий рахунок № НОМЕР_3 ), ПАТ «Автотранспортне підприємство - 0928» (особовий рахунок № НОМЕР_4 ), ОСББ «Злагода 2005», ТОВ «Прикарпатенерготрейд» (особовий рахунок № НОМЕР_5 ), Івано-Франківська філія ТОВ «Газмережі» (особовий рахунок № НОМЕР_6 ), ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (особовий рахунок № НОМЕР_7 ). Заборгованість зі сплати комунальних послуг відсутня. Більше того, ОСОБА_6 , окрім щомісячної плати за комунальні послуги, надані ОСББ «Злагода 2005», самостійно оплачувала додаткові витрати мешканців на утримання будинку: 8000 грн на заміну електричного щитка, 1000 грн на ремонт труби холодного водопостачання в підвалі, 200 грн на ремонт колонки для води на подвір`ї будинку. Відтак, ОСОБА_7 перевела 26.10.2019 – 500 грн; 04.12.2019 – 300 грн; 18.12.2019 – 300 грн. Впродовж 2020-2021 років платежі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 носили більш систематичний характер: 400 грн – 19.02.2020; 500 грн – 21.03.2020; 500 грн – 08.04.2020; 400 грн – 27.07.2020; 500 грн – 08.08.2020; 300 грн – 06.09.2020; 500 грн – 23.02.2021; 200 грн – 20.03.2021; 750 грн – 08.04.2021; 600 грн – 06.06.2021; 500 грн – 17.06.2021; 500 грн – 01.08.2021; 500 грн – 08.10.2021; 1000 грн – 30.11.2021; 500 грн - 29.12.2021. Відповідачка відмовилась продовжувати виділяти кошти, натомість звинуватила Позивачку в тому, що вона робить борги по квартирі…».

Тому позивач просила суд визнати недійсним договір дарування між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже не підлягають доказуванню обставини, які визнаються сторонами.

В судовому засіданні позивач надала перед судом пояснення про те, що умови передання квартири в обмін на своє утримання позивач хоча і узгоджувала з батьком відповідача, але відповідач знала, що умовою укладення договору є утримання позивача, яке певний період часу вона і надавала.

Так сторонами визнано обставини укладення спірного договору дарування, його нотаріального посвідчення та проживання позивача в спірній квартирі протягом часу з моменту укладення договору; не проживання відповідача у спірній квартирі.

В судовому засіданні відповідач та її адвокат надали перед судом пояснення про те, що відповідач надавала позивачу грошові кошти, але не з підстав укладення договору дарування, а з гуманних мотивів; погодження умов утримання позивача займався батько відповідача, а відповідач лише прибула для посвідчення договору на свій титул.

Судом встановлено наступні обставини.

11.05.2006 позивачем зареєстровано право власності на квартиру по АДРЕСА_1 , свідоцтво серії НОМЕР_1 .

З 16.06.2006 позивач зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1 . Інші зареєстровані особи за даною адресою відсутні, що підтверджується Витягом з Реєстру Івано-Франківської територіальної громади від 07.05.2025.

20.12.2017 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір дарування квартири АДРЕСА_2 серії НМХ №825361.

Позивачка продовжувала проживати в своїй квартирі, нести всі витрати по її утриманню, оскільки саме вона є абонентом та споживачем ДМП «Івано Франківськтеплокомуненерго» (особовий рахунок № НОМЕР_2 ), КП «Івано Франківськводоекотехпром» (особовий рахунок № НОМЕР_3 ), ПАТ «Автотранспортне підприємство - 0928» (особовий рахунок № НОМЕР_4 ), ОСББ «Злагода 2005», ТОВ «Прикарпатенерготрейд» (особовий рахунок № НОМЕР_5 ), Івано-Франківська філія ТОВ «Газмережі» (особовий рахунок № НОМЕР_6 ), ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (особовий рахунок № НОМЕР_7 ). Заборгованість зі сплати комунальних послуг відсутня. Окрім щомісячної плати за комунальні послуги, надані ОСББ «Злагода 2005», самостійно оплачувала додаткові витрати мешканців на утримання будинку: 8000 грн на заміну електричного щитка, 1000 грн на ремонт труби холодного водопостачання в підвалі, 200 грн на ремонт колонки для води на подвір`ї будинку.

Відповідач перевела 26.10.2019 – 500 грн; 04.12.2019 – 300 грн; 18.12.2019 – 300 грн. Впродовж 2020-2021 років платежі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 становили: 400 грн – 19.02.2020; 500 грн – 21.03.2020; 500 грн – 08.04.2020; 400 грн – 27.07.2020; 500 грн – 08.08.2020; 300 грн – 06.09.2020; 500 грн – 23.02.2021; 200 грн – 20.03.2021; 750 грн – 08.04.2021; 600 грн – 06.06.2021; 500 грн – 17.06.2021; 500 грн – 01.08.2021; 500 грн – 08.10.2021; 1000 грн – 30.11.2021; 500 грн - 29.12.2021.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 надав перед судом показання про те, що є батьком відповідача, позивач запропонувала укласти договір і оформити свою квартиру, відвела сторін до нотаріуса, якого самостійно попередньо підшукала; нотаріус її запитував чи їй зрозумілі наслідки укладення договору і, що вона вже не буде власником квартири; надалі позивач почала вимагати гроші на ремонт квартири, проїзд; попереджала, що буде конфліктувати, надалі і почала конфліктувати; свідок міняв труби, давав позивачу гроші; позивач сама просила переписати квартиру на відповідача; казала, що добре подумала; не пропонувала повертати гроші, бо їх у неї немає; була в боргах все життя.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 надала перед судом показання про те, що є соціальним працівником позивача з 01/11/2024; позивач сказала, що квартиру подарувала, але кому свідку не відомо; обставин укладення договору не знає.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надала перед судом показання про те, що є сусідкою; відповідач надавала матеріальну допомогу, а потім перестала; був укладений договір для допомоги відповідачем позивачу.

Позивачка продовжувала проживати в спірній квартирі, нести всі витрати по її утриманню, оскільки саме вона є абонентом та споживачем ДМП «Івано Франківськтеплокомуненерго» (особовий рахунок № НОМЕР_2 ), КП «Івано Франківськводоекотехпром» (особовий рахунок № НОМЕР_3 ), ПАТ «Автотранспортне підприємство - 0928» (особовий рахунок № НОМЕР_4 ), ОСББ «Злагода 2005», ТОВ «Прикарпатенерготрейд» (особовий рахунок № НОМЕР_5 ), Івано-Франківська філія ТОВ «Газмережі» (особовий рахунок № НОМЕР_6 ), ТОВ Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (особовий рахунок № НОМЕР_7 ).

Відповідно до статті 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

В ч. 2 ст. 717 ЦК України вказано, що договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Зміст договору не містить обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру. Однак до укладення спірного договору відповідач не надавала грошові кошти позивачу, а після укладення договору дарування розпочала надавати такі грошові кошти.

При цьому в судовому засіданні відповідач надала перед судом пояснення про те, що до часу укладення спірного договору позивач просила оформити договір довічного утримання (догляду), але відповідач категорично заперечила ці вмовляння позивача та батька відповідача та погодилась на оформлення саме договору дарування, оскільки не бажала приймати на себе зобов?язання з невизначеним періодом виконання.

Отже сторони договору погодили між собою умови їх відносин, що відповідають довічному утриманню (догляду); відповідач здійснювала надання позивачу допомоги в матеріальній формі саме у зв?язку із переданням спірної квартири у власність відповідача від позивача, але оформили договір дарування.

На час посвідчення договору дарування у позивача була воля на укладення договору довічного утримання, але через вплив батька відповідача позивач прибула до нотаріуса і повідомила про укладення договору дарування.

Так само одним із аргументів сторони відповідача проти позову було те, що нотаріус неодноразово роз?яснювала наслідки укладення договору та запитувала у позивача розуміння нею наслідків припинення власності позивача на квартиру.

Однак договори дарування і довічного утримання (догляду) належать до однієї групи договорів про передання майна у власність.

Таким чином ні сам факт роз?яснення нотаріусом позивачу правових наслідків договору, ні розуміння його позивачем не змінюють наявності правової підстави для визнання договору недійсним.

Отже саме сторони спірного договору спільно створили умови посвідчення нотаріусом їх спірного договору у формі дарування.

Застосовуване в практиці Верховного Суду правило contra proferentem – тлумачення проти сторони, яка запропонувала таке формулювання у договорі передбачає тлумачення відповідного положення в договорі проти сторони, яка його сформулювала.

Отже саме проти інтересу відповідача підлягає тлумачення, яке відповідач і сформувала. Адже відповідачем визнано ту обставину, що вона наполягала на вчиненні позивачем договору дарування для оформлення тих відносин, які батько відповідача погодив з позивачем щодо умови довічного утримання (догляду) позивача.

В постанові Верховного Суду в справі № 278/1726/24 вказано, що для визнання правочину недійсним як вчиненого під впливом помилки істотне значення мають: вік позивача, стан здоров`я та потреба у догляді, наявність спірного житла як єдиного, а також продовження проживання у житлі після укладення договору.

В ст. 229 ЦК України вказано, що, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка позивача полягала не в тому, що договір має своїм наслідком припинення права власності позивача на квартиру, а в тому, що за договором дарування (ст.717 ЦК України) майно передається безоплатно і без жодних зустрічних обов`язків обдаровуваного, які встановлюються саме договором довічного утримання (догляду) за ст. 744 ЦК України.

Істотність помилки позивача підтверджується тим, що спірне житло було і залишалось єдиним житлом позивача; позивач продовжила фактичне проживання у спірному майні після дарування; саме після посвідчення договору розпочалась поведінка сторін у наданні утримання зі сторони відповідача та прийнятті такого утримання зі сторони позивача.

Позивач мала намір укласти договір довічного утримання, а не безоплатно передати майно у власність іншій особі, від чого її відговорювали відповідач та її батько, але обіцяли досягнення відповідної мети.

Така помилка належить за змістом ст. 229 ЦК України до тих, що мають істотне значення.

Позивач просив суд застосувати позовну давність в один рік до вимог позивача за змістом ст. 728 ЦК України – «… до вимоги про розірвання договору дарування застосовується спеціальна позовна давність в один рік…».

Так визнання договору дарування недійсним не є формою розірвання договору дарування.

Таким чином відсутні правові підстави застосування спеціальної позовної давності за ст. 728 ЦК України.

В ч. 3 ст. 267 ЦК України вказано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже саме за належним чином обґрунтованою письмової заявою відповідача застосовується позовна давність відповідного виду і за відповідною правовою підставою.

Разом з цим в ч. 4 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

До обов?язків суду не належить зміна обґрунтування виду і правової підстави позовної давності у разі помилки адвоката позивача П. Кунціва у виді і підставі позовної давності.

Отже саме на сторону відповідач покладаються правові наслідки помилок адвоката відповідача.

При цьому також взаємно суперечливими є пояснення представника відповідача про заперечення позову по суті та про застосування позовної давності до вимоги позивача у зв?язку зі спливом строку загальної позовної давності, оскільки позовна давність застосовується судом саме у разі встановлення обґрунтованості позову. Спростування обґрунтованості позову покладається процесуальним законом саме на відповідача.

29/05/2025 адвокат Фреїшин Валерія Ярославівна видала ордер на представництво позивача в даному спорі за дорученням органу, уповноваженого на надання безоплатної правової допомоги.

Таким чином правову допомогу позивачу надано не за її грошові кошти. Відповідно відсутні будь-які правові підстави для компенсації позивачу витрат на правову допомогу, яких вона не понесла.

В п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України вказано, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Отже стороною позивача надано суду неправдиву інформацію про наявність у позивача витрат на правничу професійну допомогу, які адвокат позивача просила стягнути на користь позивача з відповідача в сумі 10500 гривень.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

В ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

позов задовольнити;

визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , зареєстрований в реєстрі за №3-791, серії НМХ №825361 від 20.12.2017, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачкою;

стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1937,92 гривень судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Бородовський С.О.