Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №629/595/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 629/595/26

провадження № 22ц/818/4841/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 травня 2026 року в складі судді Солодовник І.С.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що вони з відповідачем з 15 вересня 2007 року перебувають у шлюбі, що зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис №350. Від шлюбу мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею. Вказала, що сімейне життя з відповідачем не склалося через відсутність порозуміння, різні погляди на вирішення сімейних проблем, що призвело до втрати почуття поваги та любові. Подальше збереження сім`ї є неможливим. Вони тривалий час проживають окремо, спільного господарства не ведуть. З огляду на викладене, розірвання шлюбу відповідатиме найкращим інтересам сторін, а також їх спільної неповнолітньої дитини.

Просила розірвати шлюб між ОСОБА_1 (прізвище до шлюбу - ОСОБА_4 ) та ОСОБА_2 , зареєстрований 15 вересня 2007 року, про що Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області зроблено актовий запис №350; після розірвання шлюбу її прізвище залишити без змін ( ОСОБА_5 ); вирішити питання про стягнення з відповідача судових витрат, що понесені нею у зв`язку з розглядом справи, зокрема, на правничу допомогу у розмірі 19 250,00 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , зареєстрований 15 вересня 2007 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова реєстраційної служби Лозівського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 350. Після розірвання шлюбу позивачу залишено прізвище - ОСОБА_5 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 250,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням стосунків, які склалися між подружжям, небажання позивачки надалі підтримувати сімейні взаємовідносини, враховуючи, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, а вжиті судом заходи щодо надання строку на примирення не призвели до збереження сім`ї, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід розірвати. Крім того, з огляду на характер виконаних робіт з надання позивачці правової допомоги у зв`язку із розглядом справи, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також зважаючи на те, що заява про зменшення судових витрат від відповідача на адресу суду не надходила, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, наявні підстави для стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу в розмірі 19 250,00 грн.

На вказане судове рішення 11 червня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 адвокат Хоміч А.А. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також відмовити у задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 19 250,00 грн або зменшити їх до розумного та співмірного розміру; судові витрати, понесені у зв`язку з поданням та розглядом апеляційної скарги, покласти на позивачку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував обставини справи, керуючись лише позицією позивачки, не надав належної оцінки фактичним взаєминам подружжя, дійсним причинам позову, наявності спільної дитини, іншим обставинам життя подружжя. Зі змісту рішення не вбачається аналізу того, чому саме одномісячний строк для примирення за конкретних обставин цієї справи був достатнім для реального примирення, з урахуванням того, що позивачка постійно перебувала у Франції, а відповідач не мав об`єктивної можливості вільно виїхати для безпосереднього особистого контакту. Суд помилково розцінив його неявку як намагання затягування розгляду справи. Суд не надав належної оцінки поданим ним додатковим поясненням щодо необхідності врахування стосунків дочки з батьком та надання їй фінансової допомоги та реального змісту сімейних правовідносин сторін. Сума судових витрат на правничу допомогу не є співмірною реальному рівню складності цієї справи, яка була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, не поєднувалась із вирішенням спору щодо поділу майна чи місця проживання дитини. Відсутність з його боку заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не звільняло суд від обов`язку з перевірки належності, допустимості, достатності та зв`язку поданих доказів із заявленим розміром витрат.

05 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» представник позивачки адвокат Щербань А.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін. Відзив мотивовано тим, що зміст апеляційної скарги зводиться до незгоди відповідача з рішенням суду. Відповідач сам підтвердив наявність у позивачки інших стосунків, а також зазначав про конфлікти та непорозуміння між ними. Відповідач не надав жодного доказу, що з 2023 року він намагався налагодити стосунки чи примиритись з позивачкою. Висновки суду про те, що сторони тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбні відносини, а позивачка на даний час перебуває у відносинах з іншим чоловіком, ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та письмових доказах. Розглянувши клопотання відповідача про надання 6-місячного строку для примирення сторін, а також заперечення представника позивачки проти даного клопотання, суд постановив ухвалу від 02 березня 2026 року, в якій надав оцінку доводам сторін та вирішив надати сторонам строк для примирення один місяць. Підстав повторно викладати у рішенні суду аргументи щодо надання саме такого строку для примирення не було. Після закінчення строку для примирення сторін відповідач не надав жодних доказів чи пояснень щодо вжитих з його сторони заходів для примирення, або доказів, що він такі заходи вживав, але сторонам не вистачило часу, встановленого судом, аби примиритись. Суд неодноразово відкладав судові засідання за клопотанням представника відповідача, повною мірою дослідив усі обставини, що входять у предмет доказування, врахував категоричне небажання позивачки перебувати у шлюбі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Відповідач не надавав до суду заперечень проти заявлених до відшкодування судових витрат або заяви про зменшення суми відшкодування, а суд позбавлений права зменшити такі витрати за власною ініціативою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а рішення суду – змінити в частині розподілу судових витрат, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 з 15 вересня 2007 року перебувають у шлюбі, зареєстрованому Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Лозова Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області, актовий запис №350 (а.с. 10, 45).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір`ю (а.с. 11).

ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 з березня 2022 року перебувають за кордоном, мають тимчасовий дозвіл на перебування у Французькій Республіці, де отримали тимчасовий захист (а.с. 70-73).

Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом.

Згідно частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, вони не підтримують подружніх стосунків, позивачка має стосунки з іншим чоловіком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе.

Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя є таким, що буде суперечити його інтересам, виходячи з положень статті 24 СК України.

Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Встановивши, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Доводи відповідача про те, що суд керувався лише позицією позивачки та не надав оцінки його бажанню зберегти шлюб, колегія суддів відхиляє.

Частиною 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.

Примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, порушуватиме його законні права та інтереси і суперечитиме вимогам закону.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18, провадження № 61-1658св20.

Європейський суд з прав людини у справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року зазначив: що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до ст. 8 надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом. При цьому, поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».

Таким чином, принцип добровільності шлюбу є правовою засадою, яка передбачає можливість укладення шлюбу тільки за наявності вільної, повної, усвідомленої та поінформованої згоди, а у разі дефекту вільного волевиявлення (відсутності хоча б одного із елементів добровільності), забезпечує правовий захист від примусового шлюбу шляхом визнання його недійсним. Принцип добровільності поширюється і на фактичне співжиття (фактичний союз), а також діє протягом всього перебування у шлюбних (або фактичних) відносинах і зумовлює обов`язок держави гарантувати свободу розірвання шлюбу.

Подальше існування шлюбу як добровільного союзу у разі відсутності вільної згоди чоловіка чи жінки на такий шлюб не може продовжуватись.

Добровільність шлюбу є триваючою умовою, тобто має вирішальне значення не тільки під час укладення шлюбу, але і протягом усього періоду його дії. Адже жоден із подружжя не може бути примушений до продовження шлюбу, на гарантування цього і передбачено право розірвати шлюб.

Отже, принцип добровільності в аспекті права на заборону примушення до продовження шлюбу реалізується через право розірвання шлюбу за взаємною заявою подружжя в позасудовому або судовому порядку.

Закон передбачає можливість примусового розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя, а тому наявність наміру чоловіка зберегти шлюбні відносити не впливає на обґрунтованість висновків суду першої інстанції та не є підставою для продовження шлюбних відносин.

Встановивши, що збереження нормальних сімейних відносин між сторонами є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України.

Щодо доводів ОСОБА_2 про надання необґрунтовано короткого строку для примирення, то колегія суддів вважає їх безпідставними, адже ухвалою суду від 02 березня 2026 року сторонам було надано строк для примирення один місяць, після спливу якого будь-яких даних про примирення сторін до суду не надійшло. Аргументація суду щодо надання сторонам саме такого строку для примирення детально викладена у вказаній ухвалі, і відповідач її не оскаржував, тобто погодився з наданням судом місячного строку для примирення.

При цьому, колегія суддів враховує, що справа перебуває у провадженні суду тривалий час, позов подано до суду ще в січні 2026 року, а після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення минуло вже майже півроку, однак за цей час сторони не примирилися та не досягли згоди стосовно подальшого збереження шлюбу. Натомість ОСОБА_1 , як вбачається з її відзиву на апеляційну скаргу, проти збереження шлюбу заперечує.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд не надав оцінки його поясненням щодо необхідності врахування стосунків дочки з батьком та надання їй фінансової допомоги і реального змісту сімейних правовідносин сторін, колегія суддів відхиляє, оскільки характер стосунків між сторонами судом з`ясовано, а наявність спільної дитини не є підставою для збереження шлюбу, адже відносини між подружжям не впливають на обсяг батьківських прав та обов`язків.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд помилково розцінив його неявку як намагання затягування розгляду справи, на правильність висновків суду по суті спору жодним чином не впливають. Відповідач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи, до суду не з`явились, причин неявки не повідомили, на попередні засідання неодноразово подавали клопотання про відкладення розгляду справи, тому суд дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості розгляду справи за їх відсутності.

Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 висновків суду першої інстанції по суті спору не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги в частині стягнення витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_1 представляла адвокат Щербань А.С. на підставі ордеру серія АХ № 1322154 та договору № 12/01-26 про надання правової допомоги від 12 січня 2026 року з Адвокатським об`єднанням «Сталеві адвокати» (а.с. 32-34).

Додатком № 1 до вказаного договору від 12 січня 2026 року передбачено, що сторони погодили наступну вартість послуг з надання професійної правничої допомоги за заявкою № 1 до договору: підготовка, складання та подача до суду загальної юрисдикції позовної заяви про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 (актовий запис № 350 від 15 вересня 2007 року), юридичний супровід справи в суді першої інстанції, а також складання та подача будь-яких інших процесуальних заяв чи клопотань по справі (за необхідності), участь в судових засіданнях по справі (у разі, якщо суд визнає явку сторін обов`язковою); вартість послуг не залежить від кількості часу, витраченого адвокатом на надання послуги, і становить 19 250,00 грн (а.с. 36).

Відповідний перелік послуг та їх вартість вказані також в акті виконаних робіт від 15 лютого 2026 року та в рахунку на оплату № 12/01-26 від 12 січня 2026 року (а.с. 37, 40).

На підтвердження оплати ОСОБА_1 вказаних послуг на рахунок АО «Сталеві адвокати» надано копії платіжних інструкцій від 19 січня 2026 року на суму 16 500,00 грн та від 05 лютого 2026 року на суму 2750,00 грн (а.с. 38, 39).

15 лютого 2026 року представник позивачки адвокат Щербань А.С. подала до суду першої інстанції заяву про розподіл судових витрат, в якій просила стягнути з ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 19 250,00 грн (а.с. 28-31).

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу, та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи (розірвання шлюбу), обсягу доказів, колегія суддів вважає, що підготовка і подання позовної заяви не потребували від професійного адвоката значних витрат часу і зусиль. Крім позовної заяви, адвокатом Щербань А.С. в інтересах позивачки подано заперечення на клопотання відповідача про надання строку для примирення та три заяви про розгляд справи без їх участі, а також адвокат брала участь в одному судовому засіданні, що тривало 25 хвилин.

З урахуванням вищевказаного обсягу наданих ОСОБА_1 послуг з правничої допомоги, колегія суддів вважає, що заявлений позивачкою розмір витрат на правничу допомогу (19 250,00 грн) є завищеним, не співмірним витраченому часу та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи.

Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено, з урахуванням вказаних вище обставин щодо обсягу та складності наданих позивачці послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, категорії справи, обсягу доказів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає, що рішення суду в частині стягнення судових витрат слід змінити, зменшивши суму судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 19 250,00 грн до 8000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 травня 2026 року змінити в частині розподілу судових витрат.

Зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 19 250,00 грн до 8000 (вісім тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.П. Пилипчук

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина