Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №389/1991/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/1991/26

провадження № 22-ц/4809/2035/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – Головне управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Новоукраїнська окружна прокуратура, Подільський районний суд м. Кропивницького,

розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2026 року у складі судді Цесельської О. С. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м. Кропивницького та просив стягнути з Державного бюджету України на свою користь 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 здійснюється кримінальне провадження № 12018120230000337, у межах якого позивач понад вісім років перебуває у статусі обвинуваченого, а остаточне судове рішення станом на травень 2026 року не ухвалено.

ОСОБА_1 зазначав, що надмірна тривалість кримінального провадження зумовлена систематичною бездіяльністю Новоукраїнської окружної прокуратури та Подільського районного суду м. Кропивницького, яка полягала у тривалих перервах між судовими засіданнями та непризначенні справи до розгляду протягом значних проміжків часу.

Позивач стверджував, що тривале перебування під судом і слідством спричинило йому значні моральні страждання, постійну психологічну напругу, хронічний стрес, погіршення психічного та фізичного здоров`я, а також завдало шкоди його діловій репутації, як наслідок, звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м. Кропивницького про відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження та порушенням права на розгляд справи упродовж розумного строку визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду мотивована тим, що позивач у встановлений строк не усунув недоліків позовної заяви, а саме не надав доказів сплати судового збору, не конкретизував позовних вимог щодо кожного відповідача та не визначив характеру й обсягу їхньої відповідальності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву, незважаючи на подані позивачем заперечення щодо необхідності сплати судового збору та конкретизації позовних вимог.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору за подання позову про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури та суду.

При цьому належним відповідачем є Держава Україна, яка несе відповідальність за завдану шкоду, а вимога про розмежування відповідальності між державними органами є безпідставною, оскільки заявлена моральна шкода є єдиною та неподільною.

Повернення позовної заяви з підстав невиконання вимог ухвали про залишення її без руху є неправомірним, оскільки ОСОБА_1 навів обґрунтування відсутності обов`язку сплачувати судовий збір та необхідності розмежування позовних вимог між відповідачами.

Відзиви на апеляційну скаргу

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Розгляд справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За приписами ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті шостому частини першої статті 353 цього Кодексу, а саме ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга розглядається в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права та застосовує засади судочинства, серед яких розумні строки розгляду справи судом, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

В Україні основоположним принципом судочинства згідно з Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, верховенство права – це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

У практиці Європейського суду з прав людини зазначається, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (пункт 47 Рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Diya 97 проти України», справа № 19164/04).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Вимоги до позовної заяви визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них (п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

За змістом ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м. Кропивницького, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 5 000 000 грн моральної шкоди, посилаючись на надмірну тривалість кримінального провадження та порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку (а. с. 1-3).

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 26 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Кіровоградській області, Новоукраїнської окружної прокуратури, Подільського районного суду м. Кропивницького про відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю кримінального провадження та порушенням права на розгляд справи упродовж розумного строку залишено без руху та надано строк для усунення вказаних недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали (а. с. 100-102).

Ухвала суду мотивована тим, що позивач не розмежував позовні вимоги щодо кожного з трьох відповідачів, чим не дотримався вимог статті 175 ЦПК України. Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, зазначивши, що заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою, а тому позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 50 000 грн.

На виконання вимог ухвали позивач подав заяву, у якій не погоджувався з висновками суду першої інстанції, зазначаючи, що відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки заявлена ним вимога стосується відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження та порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку через дії та бездіяльність органів прокуратури й суду.

Також позивач вважав, що визначена ним загальна сума відшкодування у розмірі 5 000 000 грн є єдиною компенсацією моральної шкоди, а Держава Україна виступає єдиним відповідачем в особі відповідних органів, тому розмежування позовних вимог щодо кожного з них не вимагається.

З огляду на викладене просив визнати наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, відкрити провадження у справі та забезпечити його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (а. с. 104-106).

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не усунув недоліків, зазначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Зокрема, суд першої інстанції вважав, що позивач не надав доказів сплати судового збору, наполягаючи на наявності підстав для звільнення від його сплати.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Як слідує зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України моральну шкоду, яку, за його твердженням, спричинили надмірна тривалість кримінального провадження та порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку внаслідок бездіяльності органів прокуратури й суду.

Таким чином, суд вважає, що зазначені підстави позову охоплюються правовим регулюванням, передбаченим п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір».

Сам по собі майновий характер заявленої вимоги, зумовлений визначенням відшкодування у грошовій формі, не виключає застосування цієї пільги, оскільки закон пов`язує звільнення від сплати судового збору з характером шкоди та підставами її заподіяння.

Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема постановою від 20 січня 2021 року у справі № 490/2254/20, у якій підтверджено застосування передбаченого положеннями Закону України «Про судовий збір» звільнення у справах про відшкодування шкоди, завданої державними органами.

При цьому питання щодо наявності протиправної бездіяльності, причинного зв`язку та підстав для відшкодування шкоди підлягають вирішенню під час розгляду справи по суті й не можуть бути підставою для відмови у застосуванні відповідної пільги на стадії вирішення питання про відкриття провадження.

За таких обставин, позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, а тому ненадання документа про його сплату не могло бути підставою для повернення позовної заяви.

Крім того, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що у поданій на виконання цієї ухвали заяві позивач не конкретизував зміст позовних вимог щодо кожного з трьох відповідачів, обмежившись посиланням на те, що заявлена сума відшкодування моральної шкоди є єдиною та неподільною.

Суд також не погоджується із зазначеними висновками, з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної, за його твердженням, унаслідок надмірної тривалості кримінального провадження та бездіяльності органів прокуратури й суду.

Отже, позивач визначив предмет позову, розмір заявленого відшкодування та обставини, якими обґрунтовував свої вимоги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державними органами, держава бере участь у справі як відповідач через орган, діями якого, за твердженням позивача, заподіяно шкоду. Аналогічний підхід викладено в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21.

Крім того, у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 910/5699/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої державою, за умови визначення відповідних органів як таких, що порушили права позивача, закон не вимагає конкретизації сум, які підлягають стягненню з кожного з них.

За таких обставин, суд вважає, що вимога суду першої інстанції щодо визначення окремого розміру відшкодування стосовно кожного відповідача не враховувала характеру заявленої вимоги, яка спрямована на стягнення єдиної суми моральної шкоди з Державного бюджету України.

Саме по собі зазначення кількох державних органів, бездіяльність яких позивач пов`язує із заподіянням шкоди, не зумовлює необхідності розподілу заявленої суми між ними.

При цьому питання про належний склад відповідачів, правову роль кожного державного органу та наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати шкоду можуть бути з`ясовані під час розгляду справи по суті спору з урахуванням доводів сторін і положень статей 48, 51 ЦПК України.

З огляду на викладене, суд вважає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про неусунення позивачем недоліків позовної заяви в цій частині, оскільки не врахував, що позивач заявив єдину вимогу про відшкодування моральної шкоди за рахунок держави та навів обставини, якими обґрунтовував її заподіяння внаслідок дій і бездіяльності відповідних державних органів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) цим судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Беллет проти Франції" від 04.12.1995).

Суворе тлумачення національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998).

Верховний Суд зазначає, що у рішенні від 09.03.2011 у справі "Буланов та Купчик проти України" ЄСПЛ зробив висновок про те, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

При цьому, надмірний формалізм під час відмови у розгляді заяви скаржника, суттєво обмежує його право на звернення до суду, що є порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.12.2016 у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України").

Отже, допущені судом першої інстанції процесуальні порушення статей 175, 177 та 185 ЦПК України призвели до безпідставного повернення позовної заяви та до постановлення цим судом незаконної ухвали у цій справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції виніс ухвалу з порушенням норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, помилково повернув позовну заяву позивачеві, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, суд приходить до висновку, що відповідно пункту четвертого частини першої статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно пункту 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому розгляду справи, підлягає скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл суми судових витрат, понесених позивачем під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, підлягає здійсненню судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи по суті, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 31 серпня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник