Суд: Кропивницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №404/8931/25
Суддя: Дьомич Л. М.
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 жовтня 2026 року м. Кропивницький
справа № 404/8931/25
провадження № 22-ц/4809/1726/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді – Карпенко О. Л., Письменний О. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»;
відповідач – ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 09 червня 2026 року (суддя Мохонько В.В.).
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулось до Фортечного районного суду міста Кропивницького з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 23 січня 2025 року № 23.01.2025-100001257 у розмірі 88450,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що між ТОВ «Споживчий центр» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) 23 січня 2025 року укладено кредитний договір № 23.01.2025-100001257 (далі – Кредитний договір). Відповідно до умов Кредитного договору Позичальнику надано кредит у розмірі 29000,00 грн строком на 140 днів зі сплатою передбачених умовами договору відсотків за користування кредитом та комісії. Стверджується, що позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами, а відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 88450,00 грн, що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 29000,00 грн, процентів у сумі 40600,00 грн, комісії у розмірі 4350,00 грн та неустойки у розмірі 14500,00 грн.
Відповідно до поданого до суду першої інстанції відзиву на позов відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю та зменшити проценти за користування кредитними коштами. В обґрунтування своїх заперечень вказує на законодавчу заборону стягнення неустойки у період дії в Україні воєнного стану. Наголошує, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Вважає незаконним нарахування комісії. Стверджує про відсутність доказів видачі відповідачу кредитних коштів (а.с. 28-39).
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 09 червня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 23.01.2025-100001257 від 23 січня 2025 року в розмірі 73 950,00 грн та 2 025,29 грн судового збору; в решті вимог відмовлено.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов укладеного між сторонами кредитного договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого в нього утворилася заборгованість.
Щодо нарахування процентів за користування кредитом судом враховано, що виходячи із суми позики у розмірі 29 000 грн, узгодженої сторонами процентної ставки у розмірі 1,00% за день та строку кредитування (строку договору) тривалістю 140 днів, заборгованість відповідача по відсоткам за договором становить 40 600,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача простроченої заборгованості за комісією суд вказав, що спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача неустойки.
За викладеного, суд виснував про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 09 червня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що позивач не надав доказів видачі кредиту. Наголошує, що Законом України «Про споживче кредитування» встановлений максимальний розмір денної процентної ставки, який не може перевищувати 1%. Звертає увагу на недоведеність обґрунтованості нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки з наданих позивачем до суду документів неможливо встановити по яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом та за якою ставкою.
Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу
У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін рішення суду першої інстанції у даній справі.
Мотивуючи свої заперечення проти доводів апеляційної скарги, вказує, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності. Зауважує, що відповідач не подав доказів для підтвердження своєї позиції та спростування позиції позивача. Наполягає що позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги. Наголошує, що повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону. Звертає увагу, що відповідач, заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.
Вважає, що загальні витрати відповідача за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Звертає увагу, що жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а відповідні позовні вимоги не заявлялись.
Вказує на правомірність вимоги про стягнення з відповідача комісії за Кредитним договором (а.с. 111-123).
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 13 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву.
14 серпня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі заявки Позичальника 23 січня 2025 року між ТОВ «Споживчий Центр» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», укладено Кредитний договір № 23.01.2025-100001257 (далі – Кредитний договір, а.с. 87-95), за умовами якого сторони погодили надання Позичальнику кредиту у сумі 29000,00 грн на строк – 140 днів з дати надання; дата повернення кредиту – 11 червня 2025 року, зі сплатою Позичальником фіксованої незмінної процентної ставки у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит та комісії, пов`язаної з наданням кредиту – 15% від суми кредиту у сумі 4350,00 грн. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту (залишку кредиту у разі його дострокового часткового повернення) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді.
Відповідно до п. 4.1. пропозиції про укладення Кредитного договору (оферти), яка акцептована Позичальником, Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-5285.
У п. 12 Кредитного договору сторонами погоджено графік платежів за Кредитним договором.
Для підписання Кредитного договору відповідачем було використано направлений Кредитодавцем у смс-повідомленні на фінансовий номер телефону Позичальника НОМЕР_1 електронний підпис одноразовим ідентифікатором «Е169».
Зі змісту довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 18 серпня 2025 року вбачається, що останнім, на підставі укладеного з позивачем договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року, за допомогою системи іPAY 23 січня 2025 року здійснено перерахування коштів у сумі 29000,00 грн; номер картки НОМЕР_2 ; призначення платежу: видача за договором кредиту № 23.01.2025-100001257 (а.с. 85)
Відповідно до довідки – розрахунку заборгованість відповідача за Кредитним договором складає: 29000,00 грн – основний борг; 40600,00 грн – проценти, нараховані за період з 23 січня 2025 року по 11 червня 2025 року, 4350,00 грн – комісія за надання; 14500,00 грн – неустойка, разом – 88450,00 грн (а.с. 86).
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України).
За викладеного та виходячи зі змісту апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом в частині задоволених вимог позову про стягнення з відповідача тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та комісії.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі.
У справі, що переглядається, зі змісту апеляційної скарги відповідача вбачається, що останній не заперечує факту підписання ним Кредитного договору, однак, вказує на недоведеність факту отримання ним кредитних коштів за кредитним договором.
На вказані доводи скаржника, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.
Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Разом з тим, заперечуючи факт отримання коштів за Кредитним договором, відповідач такий договір у судовому порядку не оспорював, про його неукладеність не заявляв, а також у відповідному судовому провадженні не стверджував про відсутність зобов`язань за таким договором. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідача до суду не надані.
Також апеляційним судом зважено на те, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.
Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.
Колегією суддів враховано, що відповідач не спростував того, що він отримав кошти за Кредитним договором, а лише послався на недоведеність таких фактів позивачем.
У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.
Апеляційний суд враховує, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що він отримав кошти за Кредитним договором, зокрема, не довів, що 23 січня 2025 року на його банківський рахунок, платіжним засобом до якого є банківська картка № НОМЕР_2 , не надходили кошти у погодженій сторонами Кредитного договору сумі 29000,00 грн.
При цьому, апеляційним судом не беруться до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження факту надання кредиту Позичальнику, оскільки такі твердження не ґрунтуються на специфіці спірних правовідносин, де однією зі сторін (Кредитодавцем) є не банківська установа, а фінансова компанія, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується оформлення первинної документації щодо надання кредитних коштів.
Відтак, суд першої інстанції правильно виснував щодо доведеності позивачем факту отримання відповідачем кредитних коштів за Кредитним договором у сумі 29000,00 грн і неповернення їх Кредитодавцю у встановлений строк.
За викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову у частині вимоги про стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі пред`явленої до стягнення суми.
У частині вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами колегія суддів враховує наступне.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами Кредитного договору погоджено наступні умови: строк позики (строк дії договору) - 140 днів; дата повернення позики – 11 червня 2025 року; фіксована незмінна процентна ставка - 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит.
Як убачається з наданої позивачем довідки – розрахунку, проценти по кредиту у сумі 40600,00 грн нараховані за період з 23 січня 2025 року по 11 червня 2025 року.
При цьому, визначений у Кредитному договорі розмір денної процентної ставки не суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак, беручи до уваги викладене: 29000,00 грн х 1% в день = 290 грн в день; 290 грн х 140 днів = 40600,00 грн.
Разом з тим, відповідно до погодженого сторонами у Кредитному договорі графіку платежів, Позичальник у межах визначеного у договорі строку кредитування зобов`язався сплатити проценти за користування кредитом: 05 лютого 2025 року - у сумі 4060,00 грн; 19 лютого 2025 року - у сумі 4060,00 грн; 05 березня 2025 року – у сумі 4056,77 грн; 19 березня 2025 року – у сумі 3750,20 грн; 02 квітня 2025 року – у сумі 3400,71 грн; 16 квітня 2025 року – у сумі 3002,29 грн; 30 квітня 2025 року – у сумі 2548,09 грн; 14 травня 2025 року – у сумі 2030,31 грн; 28 травня 2025 року – у сумі 1440,04 грн; 11 червня 2025 року – у сумі 767,12 грн.
Тобто, згідно з графіком платежів загальна сума процентів за користування кредитом у межах строку кредитування складає 29115,53 грн: (4060,00 грн + 4060,00 грн + 4056,77 грн + 3750,20 грн + 3400,71 грн + 3002,29 грн + 2548,09 грн + 2030,31 грн + 1440,04 грн + 767,12 грн).
Вказане підтверджується і змістом Паспорту споживчого кредиту.
Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
Беручи до уваги наявні суперечності в умовах Кредитного договору щодо відсотків, які підлягають сплаті Позичальником за користування кредитним коштами, на переконання колегії суддів стягненню з відповідача підлягають відсотки у загальному розмірі 29115,53 грн, що визначений у графіку платежів за договором, оскільки таке тлумачення умов договору відповідатиме вимогам ч. 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та наведеній вище позиції суду касаційної інстанції.
Однак, зазначеного судом першої інстанції безпідставно враховано не було.
Водночас, оскільки нарахування комісії за надання кредиту не суперечить вимогам Закону України «Про споживе кредитування» та передбачено умовами Кредитного договору, а в матеріалах справи відсутні докази сплати Позичальником комісії за договором, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позову у цій частині.
У зв`язку з тим, що апеляційний суд дійшов іншого висновку щодо присудженого до стягнення розміру відсотків за користування кредитом, аніж суд першої інстанції, що вплинуло на загальну суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за Кредитним договором, оскаржуване судове рішення підлягає зміні, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні у частині присуджених до стягнення з відповідача сум заборгованості за кредитним договором та судового збору.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснено розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам позову і скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 09 червня 2026 року змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 23.01.2025-100001257 від 23 січня 2025 року в сумі 62465,53 грн та 1710,70 грн судового збору».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 1334,44 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Карпенко
О. А. Письменний
Оригінал: reyestr.court.gov.ua