Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №205/13410/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №205/13410/25

Суддя: Никифоряк Л. П.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9946/26 Справа № 205/13410/25 Суддя у 1-й інстанції - Курбанова Н.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 червня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Курбанова Н.М.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 51 791,38грн, яка складається з: 11 341,49грн заборгованість за кредитом; 21 716,73грн заборгованість за відсотками; сума збитків з урахуванням 3% річних – 2 977,96грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 15 755,20грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 08 квітня 2016року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200499339 щодо кредитування. Відповідно до умов кредитного договору ПАТ «Банк Михайлівський» надав ОСОБА_1 у користування кредитні кошти з встановленим строком користування, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити платежі за користування кредитними коштами, однак взятих на себе зобов`язань не виконала, через що утворилася заборгованість, яку позивач, враховуючи перехід до нього права вимоги до відповідача на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020року, просив стягнути на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 червня 2026року у задоволенні позову Товариства відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що жодних належних доказів на підтвердження наявності суми боргу і його розміру позивачем не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

24 липня 2026року ТОВ «Діджи Фінанс» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 червня 2026року.

В апеляційній скарзі Товариство висловило вимогу про скасування рішення та задоволення позову в повному обсязі.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що позивачем доведено наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором.

Наголошував, що доказом наявності заборгованості згідно чинного законодавства є виписки по рахунку, які були додані по позовної заяви.

Вказував, що Товариством заборгованість за кредитним договором заявлена у розмірі розрахованому банком, самостійно Товариство не нараховувало відсотки, комісію, неустойку тощо, які передбачені умовами кредитного договору.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач надав суду відзив у якому заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Новокодацького районного суду міста Дніпра цивільну справу №205/13410/25; та 19 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

28 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

08 квітня 2016року між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено угоду №200499339 щодо кредитування.

Відповідно до умов Кредитного договору на умовах повернення, платності, строковості, 08 квітня 2016року ПАТ «Банк Михайлівський» надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 11 837,56грн та ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отримані кошти та сплатити платежі за користування кредитними коштами.

Кредитний договір було укладено шляхом підписання позичальником Заяви (оферти) №200499339 від 08 квітня 2016року, Заяви про відкриття поточного рахунку, Анкети, Графіку платежів та Довідки про умови кредитування, де визначено основні умови кредитування, строк надання кредиту, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо. З умовами кредитного договору відповідач погодився, про що свідчить наявність його власноручного підпису на відповідних заявах /а.с.25-32/.

Відповідно до умов передбачених в Заяві (оферті) №200499339 від 08 квітня 2016року та довідці про умови кредитування, строк кредитування складає 24 місяці, процентна ставка за кредитом 0,0001% річних.

Водночас, передбачені умови про плату за надання послуги «sms-сервіс» 12,00грн за кожен місяць протягом строку послуги (строк надання послуги 24 місяці). Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 0% до 0 місяця строку дії Кредитного договору включно; 3,49% з 1 місяця строку дії Кредитного договору та до закінчення строку його дії. Разова комісія за видачу кредиту 1,5%.

Позивачем надано суду виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 , кредит № НОМЕР_1 з 23 травня 2016року по 27 липня 2020року.

20 липня 2020року ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський», на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту № GL16N618071 проведеного 15 червня 2020року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021року у справі №910/11298/16 відповідно до якої ТОВ «Діджи Фінанс» визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами укладеними з позичальниками ПАТ «Банк Михайлівський».

Загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становить 33 058,22грн, яка складається з: 11 341,49грн заборгованість за кредитом; 21 716,73грн заборгованість за відсотками.

Водночас, позивач нарахував відповідачеві інфляційні витрати – 15 755,20грн та штрафні санкції 3% річних – 2 977,96грн, розраховані за період з 11 березня 2022року по 11 березня 2025року.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не надано жодного розрахунку заявленої суми заборгованості станом на 20 липня 2020року, з чого було б можливо зробити висновок про наявність заборгованості, її період, чи сплачувались кошти відповідачем та в яких сумах, за які періоди, в якому розмірі та на які суми боргу нараховувались відсотки за користування кредитом.

Суд зазначав, що у матеріалах справи відсутні докази направлення претензії на адресу ОСОБА_1 , доказів того, що відповідачем була отримана претензія, або вона повернулась на адресу відповідача «за відсутністю адресата за вказаною адресою» матеріали справи також не містять доказів письмового повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов`язанні.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в умовах чи тарифах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Так, судом встановлено, що 08 квітня 2016року ПАТ «Банк Михайлівський» надав позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі 11 837,56грн та ОСОБА_1 зобов`язалась повернути отримані кошти.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Товариству не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому слід дійти висновку, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Тож, між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, 20 липня 2020року за яким ТОВ «Діджи Фінанс» набув право вимоги на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020року, за умовами кредитного договору відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов до помилкового висновку, що надані позивачем докази не підтверджують вимоги за кредитним договором в частині заборгованості за тілом кредиту.

Враховуючи вищевикладене, а також доведеність невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи /статті 79 ЦПК України/.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду виписку по рахунку.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Одночасно, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018року № 75.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020року у справі № 760/7792/14-ц.

Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір підтверджується Реєстром договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами та випискою по особовому рахунку, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи.

Крім того, судом було встановлено, що матеріали справи не містять доказів на спростування розміру заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем.

Водночас, підтверджені обставини та дії позичальника щодо погодження останнім з банком умов про проценту ставку в певному розмірі та на умовах зазначених в письмових документах.

Згідно умов Заяви (оферти) №200499339 від 08 квітня 2016року та довідки про умови кредитування, строк кредитування складає 24 місяці, процентна ставка за кредитом 0,0001% річних.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в Заяві (оферті) та довідці про умови кредитування, що особисто підписані відповідачем.

Заразом, передбачені і умови про плату за надання послуги «sms-сервіс» 12,00грн за кожен місяць протягом строку послуги (строк надання послуги 24 місяці). Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 0% до 0 місяця строку дії Кредитного договору включно; 3,49% з 1 місяця строку дії Кредитного договору та до закінчення строку його дії. Разова комісія за видачу кредиту 1,5%.

Згідно графіку платежів до Кредитного договору №200499339, помісячні нарахування за кредитом складаються з погашення основної суми кредиту та щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, натомість проценти за користування кредитом становлять 0,00грн щомісяця /а.с. 31/.

Тобто заявлена позивачем заборгованість за процентами у розмірі 21 716,73грн це фактично заборгованість за щомісячною комісією.

Проте, відповідно до частин першої-третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту – це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до умов договору передбачені умови про плату за надання послуги «sms-сервіс» 12,00грн за кожен місяць протягом строку послуги (строк надання послуги 24 місяці). Щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: 0% до 0 місяця строку дії Кредитного договору включно; 3,49% з 1 місяця строку дії Кредитного договору та до закінчення строку його дії. Разова комісія за видачу кредиту 1,5%.

З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги Банку, пов`язані з наданням кредиту, розрахунково-касовим обслуговуванням, Банком в Кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу.

Тож, положення Кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплатити плату за надання фінансового інструменту, за надання та обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Оскільки надання кредиту, розрахунково-касове обслуговування – це обов`язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.

За таких обставин, оскільки положення Договору про сплату позичальником на користь кредитора комісії за надання та обслуговування кредиту є нікчемними, то позовна вимога про стягнення заборгованості за відсотками, які фактично є заборгованістю за комісією, в розмірі 21 716,73грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів виходить з такого.

В разі порушення зобов`язання наступають наслідки, визначені статтею 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків відповідно до умов договору.

Статті 525, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані прострочення і збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Та згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Як вбачається з розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, такі здійснені позивачем за період з 11 березня 2022року по 11 березня 2025року, проте стягнення їх з 24 лютого 2022року є неможливим в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та оскільки воєнний стан в Україні наразі не припинено та не скасовано.

Тож, у задоволенні позовних вимог Товариства про стягнення інфляційних втрат та 3% річних слід відмовити.

Щодо поданої представником позивача заяви про поновлення строку позовної давності та заяви відповідача про застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції правильно виходив з того, що як встановлено фактичний строк кредитування та дії Кредитного Договору закінчився 08 квітня 2018року, отже перебіг позовної давності почався 09 квітня 2018року та строк позовної давності сплив 09 квітня 2021року.

Проте, на момент спливу строку позовної давності 09 квітня 2021року діяли положення закону про продовження строків позовної давності під час дії карантину та воєнного стану в Україні.

Лише 04 вересня 2025року набрав чинності ЗУ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX, яким скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, тобто вже після звернення Товариства до суду з позовом.

Отже строки позовної давності позивачем не були пропущені.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції не виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права апеляційний суд вважає, що оскільки відповідач має заборгованість перед позивачем за кредитним договором, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором №200499339 від 08 квітня 2016року у вигляді непогашеного тіла кредиту у розмірі 11 341,49грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити частково апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції скасувати із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складаються із судового збору за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 1 326,17грн (11 341,49 / 51 791,38 х (2422,40+3633,60) = 1 326,17грн).

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс».

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29 червня 2026року – скасувати та ухвалити нове рішення.

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №200499339 від 08 квітня 2016року, яка складається з 11 341,49грн - заборгованість за тілом кредиту.

У задоволенні решти вимог позову — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 326,17грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua