Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №199/7641/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9623/26 Справа № 199/7641/26 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва В.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Віталій Станіславович, на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 червня 2026 року, у складі судді Корнєєвої В.В., по справі № 199/7641/26, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи — ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Амур-Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про оголошення фізичної особи померлою, –

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про оголошення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Клєщіївка Артемівського (нині Бахмутського) району Донецької області, останнє відоме місце його проживання: АДРЕСА_1 — померлим. Одночасно з заявленою вимогою ОСОБА_1 просив витребувати докази в порядку ст. 294,307 ЦПК України.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 червня 2026 року в задоволенні клопотань представника заявника адвоката Мельника В.С. про витребування доказів відмовлено.

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Амур- Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про оголошення фізичної особи померлою визнано неподаною та повернуто заявнику на підставі ч.2 ст. 185 ЦПК України.

Роз`яснено заявнику та його представнику, що згідно ч. 7 ст. 185 ЦПК України, повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (а.с.74,75).

Не погодившись з такою ухвалою, у липні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Мельника В.С. в підсистемі “Електронний суд” звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, мотивуючи це тим, що на стадії відкриття провадження суддя не може з`ясовувати питання достатності доказів, надавати їм оцінку та вимагати від заявника надання таких доказів, встановлювати наявність чи відсутність обставин, якими обґрунтовуються вимоги. Зазначені питання можуть вирішуватись лише на стадіях судового процесу та не є підставою для залишення заяви без руху і подальшого її повернення. Лише тільки після відкриття провадження у справі суд першої інстанції може провести підготовче засідання для з`ясування остаточної визначеності предмету спору, характеру спірних правовідносин, вимог та складу учасників справи, а також і визначення обставин справи, які підлягають встановленню та збиранню відповідних доказів у разі потреби. Однак, суд такий процесуальний порядок порушив, що призвело до помилкової ухвали суду. Разом із цим скаржник наголосив, що в окремому провадженні в порядку ст. 306 ЦПК України, на його думку, саме на суд покладено обов`язок у сприянні заявникові в отриманні доказів. Крім цього суд першої інстанції, на думку скаржника, невірно вжив аналогію застосування ст. 175-177 ЦПК України, а, відтак і ст. 185 ЦПК України у даній справі та передчасно відмовив у задоволенні заявлених заявником клопотань, що безпосередньо стосуються предмету розгляду. Скаржник вважає, що саме такі процесуальні рішення суду першої інстанції ухвалені з порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду від 29 червня 2026 року з направленням справи для продовження розгляду (а.с.80-83).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції ухвалою від 17 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, з огляду на те, що заявником не надано достатньо документів за якими можливо було б ідентифікувати особу ОСОБА_4

29 червня 2026 року представник заявника на усунення недоліків надав до суду заяву, в якій просив витребувати у виконавчого органу/центру надання адміністративних послуг за останнім відомим місцем проживання інформацію щодо зареєстрованих за місцем проживання зниклого безвісті осіб, наявності та відсутності в нього інших родичів, витребувати з органів державної реєстрації актів цивільного стану громадян Донецької області актові записи про смерть ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , а також за наявності таких записів про дату, місце смерті та наявність у померлих братів власних дітей. ( п.2 ухвали).

Стосовно усунення недоліків, зазначених в п.1 ухвали суду, представник заявника зазначає, що звертався із запитами до Державної міграційної служби України, Амур-Нижньодніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі та Головного управління ДПС у Донецькій області щодо надання інформації про ідентифікаційні дані ОСОБА_4 (паспортні дані, відомості про реєстрацію місця проживання, РНОКПП), але зазначені установи відмовили представнику заявника з посиланням на норми законодавства про захист персональних даних.

Окрім того, представник заявника зазначає, що подав клопотання про ознайомлення з матерілами цивільної справи Добропільського міського суду Донецької області № 2-1401/02 за 2002 рік.

Судом першої інстанції на встановлення місця проживання (реєстрації) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано відповідь № 2897106 від 17 червня 2026 року про те, що за вказаними параметрами особу не знайдено. Також судом було зроблено запит до Державного реєстру фізичних осбі-платників податків, на що отримано відповідь № 2897285 від 17 червня 2026 року про те, що особа з такими реєстраційними даними в ДРФО не зареєстрована.

Судом першої інстанції також було зроблено додатковий запит до ДРФО- підтвердження РНОКПП та під час заповнення форми запиту було відмовлено в доступі до Реєстру через не заповнення обов`язкових реквізитів РНОКПП або серії та номеру паспорту громадянина України.

Судом першої інстанції пропонувалося, зокрема, представнику заявника надати до суду додаткові документи на зниклого безвісті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі копію паспорта громадянина України, інші документи, за допомогою даних, з яких можливо було б зробити відповідні уточнюючі запити до Державної міграційної служби, Державної податкової служби.

Повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що представник заявника просить суд посприяти в отриманні необхідних доказів, які сторона заявника самостійно не може отримати, але при цьому, окрім дати народження та місця проживання не надає до суду жодної інформації, яка б могла ідентифікувати особу зниклого безвісті ОСОБА_4 серед осіб з подібними даними.

Окрім того, суд першої інстанції відзначив, що представник заявника, заявляючи клопотання про витребування актових записів стосовно родичів зниклого безвісті ОСОБА_4 , а також їхніх нащадків, не надає жодної ідентифікуючої інформації стосовно цих осіб, а саме: прізвище, ім`я та по-батькові, їх дати народження, паспортні данні, адреси проживання.

Суд першої інстанції також наголосив, що представник заявника звернувся із заявою до суду, належним чином необґрунтувавши інформацію, зазначену в цій заяві.

За таких обставин суд першої інстанції застосував за аналогією з позовним провадженням процесуального закону положення ст. 175-177,185 ЦПК України.

Однак, колегія суддів не може погодитись ані з встановленими обставинами, ані з таким висновком суду, з огляду на таке.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

Колегія суддів відзначає, що в ухвалі суду від 17 червня 2026 року про залишення заяви ОСОБА_1 без руху суд першої інстанції застосував положення ст.305, ст.306 ЦПК України. Разом з цим встановив, що окрім дати та місця народження ОСОБА_4 , тобто, особи, яку заявник просить визнати померлим, в наданій копії судового рішення та інших документах не вбачається більше жодних ознак, за якими можливо було б ідентифікувати особу. До заяви не додано копію паспорту та довідки про номер платників податків.

У ст. 306 ЦПК України зазначено, що у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Колегія суддів відзначає, що заява містить і мету подання такої заяви ОСОБА_1 , і усі наявні у заявника письмові докази, які подані на підтвердження обставини, що підтверджує безвісну відсутність фізичної особи ОСОБА_4 , що судом першої інстанції не враховано.

Колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, залишаючи заяву ОСОБА_1 без руху, безпідставно зазначив про надання саме заявником на стадії відкриття провадження у справі усіх письмових доказів на підтвердження ідентифікації особи ОСОБА_4 , не врахувавши при цьому наявність декількох клопотань сторони заявника про витребування певних доказів, які було подано ним як разом із заявою, так і на виконання ухвали суду від 17 червня 2026 року про залишення заяви без руху.

Також судом першої інстанції не враховано положення ст. 307 ЦПК України, де чітко зазначено дії суду при підготовці справи до розгляду.

Так, згідно з ст. 307 ЦПК України, суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи реєстрації місця проживання осіб або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

Натомість, суд першої інстанції зазначає, що представник заявника заявляє низку клопотань про витребування інформації від державних органів щодо ОСОБА_4 , яку неможливо отримати в повному обсязі без зазначення ідентифікуючих ознак, а саме номер та серії паспорта, номеру платників податків, через що на цей час суд позбавлений можливости розглянути ці клопотання по суті. При цьому, представник заявника зазначає лише про наявність дружини та двох повнолітніх дітей ОСОБА_4 , але не зазначає про наявність у нього інших родичів( батьків, сестер, братів тощо), у яких може бути актуальна інформація щодо цієї особи.

На виконання ухвали про залишення без руху заявником через його представника подано клопотання, зокрема, про витребування доказів з різних органів місцевого самоврядування та органів реєстрації проживання осіб та РАЦС з метою встановлення родичів ОСОБА_4 , їх персональні дані та місця їх реєстрації. Також сторона заявника надали заяву про сприяння в ознайомленні зі справою №2-1401/02 за 2002 рік, в рамках якої ухвалено рішення Добропільського міського суду Донецької області про визнання ОСОБА_4 безвісно відсутнім.

Разом з цими клопотанням стороною заявника останній просив витребувати докази з Державної міграційної служби України, АНД ВДРАЦС у м. Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та Головного управління ДПС у Донецькій області, з метою встановлення необхідних ідентифікаційних даних ОСОБА_4 , оскільки самостійно добути такі докази сторона заявника не може.

Колегія суддів наголошує, що у справі, що переглядається, питання з`ясування доведеності чи недоведеності, повноти чи неповноти поданих доказів ідентифікації ОСОБА_4 не може вирішуватись на стадії відкриття провадження, адже таке питання вирішується судом в процесі розгляду справи по суті заявлених ОСОБА_1 вимог.

Разом з цим колегія суддів відзначає, що, в порушення положень ст. 307 ЦПК України, в порядку підготовки справи до розгляду, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотань заявника, оскільки зазначена стаття процесуального закону прямо передбачає прийняття активної участі у витребуванні певних доказів, які можуть свідчити про певні доказові обставини, заявлені заявником ОСОБА_1 , чого судом першої інстанції здійснено не було.

Однак, суд першої інстанції, не відкривши провадження у справі, вирішивши зазначені клопотання з відмовою у їх задоволенні, не навівши жодних достатніх мотивів, при цьому застосував до заяви ОСОБА_1 положення ст. 175-177 ЦПК України, що не регулюють порядок подання заяви та розгляду в порядку окремого провадження, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та є підставою для скасування ухвали суду від 29 червня 2026 року.

Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення заяви ОСОБА_1 з підстав неусунення недоліків, визначених ухвалою суду від 17 червня 2026 року, безпідставно застосувавши положення ст. 185 ЦПК України.

Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та його представника щодо відсутності підстав для повернення заяви та відмови у задоволенні клопотань про витребування доказів, з урахуванням того, що питання достатності доказів вирішується лише по суті розгляду цієї заяви, а не на стадії вирішення питання відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мельник Віталій Станіславович - задовольнити.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 червня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров