Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №188/2861/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8254/26 Справа № 188/2861/25 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді - Пищиди М.М.,

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що перебував у шлюбі з ОСОБА_2 у період з 25.09.2010 року по 2014 рік. За час шлюбу у сторін народився син — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сімейне життя у позивача з відповідачкою не склалося і у 2014 році сторони розлучилися. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх доходів щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.05.2014 року і до повноліття дитини. 08.08.2020 року позивач одружився з ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син — ОСОБА_6 . Дружина та син наразі перебувають на повному утриманні позивача. У зв`язку з військовою агресією російської федерації позивач зі своєю сім`єю вимушені були покинути своє житло та на даний час є ВПО та винаймають житло.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд:

зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини до 1/8 частини від усіх його доходів щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів — відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи вищевикладене скаржник просить суд заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що відповідно до рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 14.07.2014р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) щомісячно.

В якості підтвердження обставин стягнення аліментів позивачем надано постанову про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2023р. та виконавчий лист, виданий 14.07.2014р.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є батьком ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

08 серпня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про народження від ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_6 в графі “батько” зазначено ОСОБА_1 , в графі “мати” - ОСОБА_5 .

Також в якості підтвердження свого матеріального стану позивачем надано довідку про доходи за період з січня по липень 2025 рік.

26.01.2025 року укладено договір оренди житлового приміщення між ФОП ОСОБА_9 та позивачем, строком дії договору до 31.12.2025 року.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням другої дитини.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану, як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.

При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежної від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено погіршення його майнового стану, у тому числі, у зв`язку з народженням другої дитини.

Зміна сімейного стану позивача, а саме народження другої дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.

Поряд з цим, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Стягнення аліментів на користь відповідача на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини від заробітку (доходу) позивача відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні малолітню дитину – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не буде спрямовано на належне забезпечення дитини ОСОБА_3 та суперечитиме його інтересам.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з статтями 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та приходить до висновку, що позивачем не надано суду доказів, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру аліментів.

Крім того, позивачем не надано доказів того, що його матеріальний чи сімейний стан змінився так, що сплата аліментів у визначеному судом розмірі є ускладненою.

Позивачем суду не надано доказів, що з нього проводяться будь-які інші стягнення, окрім аліментів, визначених рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 14 липня 2014 року.

Окрім того, позивачем не надано доказів, що його дохід зменшився і є таким, що не дає змоги виконувати рішення суду.

Приймаючи до уваги, що позивачем не доведено підстав позову про зменшення розміру аліментів, а також те, що стягнення з нього аліментів на утримання сина у розмірі 1/4 частини його заробітку, на думку суду, не створює для позивача надмірний тягар та не порушує права другої дитини на належне утримання суд, ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Отже, твердження скаржника про неправильне застосування норм матеріального права є безпідставними.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

На підставі вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Повний текст постанови складено 27 жовтня 2026 року.

Судді