Вирок від 28 жовтня 2026 р. у справі №947/17237/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/17237/25

Провадження № 1-кп/947/550/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого судді – ОСОБА_1 ,

при секретарі с/з – ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

потерпілої – ОСОБА_5 ,

захисника – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт та додані до нього матеріали у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025163480000104 від 16.02.2025 року у відношенні:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцям м. Одеси, громадянина України, з середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України –

ВСТАНОВИВ:

15.02.2025 року приблизно о 22:30 в житловій кімнаті квартири АДРЕСА_2 між мешканцем цієї квартири ОСОБА_4 , що знаходився у стані сп`яніння викликаного вживанням наркотичних засобів, та ОСОБА_7 виникла сварка, в ході якої у ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків через образи ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на умисне заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 15.02.2025 року в період часу з 22:45 до 23:00, знаходячись у вказаній житловій кімнаті, руками і ногами умисно наніс ОСОБА_7 :

– приблизно 20 ударів в голову, спричинивши ОСОБА_7 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння у вигляді закритої черепно-лицьової травми - по одному синцю на верхніх та нижніх повіках обох очей, 3 садна обличчя, 8 забійних ран лобової ділянки справа та зліва, забійної рани лівої виличної ділянки, крововиливу під кон`юнктивальну оболонку лівого ока, по одному крововиливу під слизову оболонку верхньої губи по центру та нижньої губи зліва, 3 крововиливів у м`які тканини лобової ділянки справа та зліва, крововиливів у м`які тканини обличчя, переломів кісток лицьового черепа, крововиливів під м`які мозкові оболонки на випуклій поверхні потиличних часток та півкуль мозочка;

– приблизно 10 ударів по тулубу, спричинивши ОСОБА_7 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння у вигляді закритої травми грудної клітки - крововиливу в м`які тканини лівої бічної поверхні грудної клітки, повних поперечних переломів 6-10-го лівих ребер по середній паховій лінії з крововиливами під пристінкову плевру, розривів пристінкової плеври в проекції всіх вказаних переломів ребер та анатомічних ліній, скупчення повітря та крововиливу у ліву плевральну порожнину;

– приблизно 4 удари по кінцівках, спричинивши ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження: по одному синцю обох передпліч та по одному синцю обох кистей.

Тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-лицьової травми та закритої травми грудної клітини в комплексі призвели до розвитку небезпечного для життя ОСОБА_7 стану – поліорганної недостатності.

Потім, 16.02.2025 року о 00:05 з указаними тілесними ушкодженнями ОСОБА_7 був доставлений до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради, де останній 20.02.2025 о 10:55 від спричинених ОСОБА_4 вищевказаних тяжких тілесних ушкоджень помер.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.121 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, визнав повністю, підтвердив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та пояснив суду, що 15.02.2025 року у вечірній час, перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , між ним та ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин сталася словесна сварка, під час якої він, перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння, не стримавши своїх емоцій, умисно завдав потерпілому численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла, зокрема по голові, тулубу та кінцівках. Обвинувачений підтвердив, що внаслідок його протиправних дій потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких у подальшому помер у медичному закладі. Не заперечував характеру, кількості та локалізації завданих потерпілому тілесних ушкоджень, зазначених в обвинувальному акті, а також причинного зв`язку між його діями та настанням смерті ОСОБА_7 . У вчиненому щиро розкаявся, висловив жаль з приводу своїх дій та їх тяжких наслідків, запевнив суд, що усвідомив протиправність своєї поведінки, зробив для себе належні висновки та в подальшому не вчинятиме кримінальних правопорушень. Просив суд суворо його не карати. Крім того, обвинувачений зазначив, що фактичні обставини кримінального провадження, викладені в обвинувальному акті, йому зрозумілі, він їх повністю визнає та не оспорює. Надав суду письмову заяву, в якій просив здійснити судовий розгляд у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки не заперечує встановлених досудовим розслідуванням фактичних обставин кримінального правопорушення.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_5 пояснила суду, що загиблий ОСОБА_7 є її сином. Безпосереднім очевидцем обставин вчинення кримінального правопорушення вона не була, а про події, які відбулися 15.02.2025 року, характер заподіяних її сину тілесних ушкоджень та обставини його подальшої смерті їй стало відомо зі слів працівників правоохоронних органів, зокрема слідчого, а також лікарів медичного закладу, в якому перебував на лікуванні її син. Потерпіла зазначила, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого вона втратила рідного сина, що спричинило їй тяжкі душевні страждання та непоправну втрату. Наголосила, що її син був захисником України, брав участь у захисті держави від збройної агресії рф, був справжнім героєм, який захищав незалежність та територіальну цілісність України. Втрата сина стала для неї тяжким життєвим потрясінням, наслідки якого вона відчуватиме протягом усього життя. Висловила переконання, що обвинувачений ОСОБА_4 повинен понести справедливе та суворе покарання за вчинене кримінальне правопорушення, внаслідок якого загинув її син. Просила суд призначити ОСОБА_4 покарання у виді реального позбавлення волі, без звільнення від його відбування, врахувавши тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, незворотність його наслідків та позицію потерпілої щодо міри покарання.

Беручи до уваги, що обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, щиро розкаявся та не заперечував фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, суд, керуючись положеннями частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, після з`ясування думки всіх учасників судового провадження, дійшов висновку про можливість обмеження обсягу дослідження доказів.

Суд роз`яснив сторонам кримінального провадження зміст зазначеної норми закону, відповідно до якої, у разі визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину та за наявності згоди сторін, суд має право не досліджувати ті докази, що стосуються фактичних обставин справи, якщо вони ніким не оспорюються, за умови, що таке обмеження не суперечить завданням кримінального провадження, визначеним статтею 2 КПК України.

Під час судового розгляду суд з`ясував, що учасники процесу не заперечують проти застосування вказаної процедури, погоджуються з тим, що фактичні обставини події встановлені достатньо повно, а визнання обвинуваченим вини не викликає сумнівів у його добровільності та усвідомленості. У зв`язку з цим суд визнав недоцільним дослідження інших доказів, окрім допиту самого обвинуваченого та вивчення матеріалів, що характеризують його особу, оскільки зазначені обставини не є спірними та підтверджуються сукупністю доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Суд окремо роз`яснив обвинуваченому правові наслідки застосування положень частини третьої статті 349 КПК України, а саме – що в такому випадку він позбавляється права оскаржувати в апеляційному порядку фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, оскільки вони визнаються такими, що не підлягають подальшому перегляду. Обвинувачений підтвердив, що зазначене йому зрозуміло, і наполягав на розгляді справи у скороченому порядку.

Таким чином, дотримавшись вимог кримінального процесуального закону, суд дійшов висновку, що обмеження обсягу дослідження доказів не порушує прав сторін, відповідає принципам безпосередності, змагальності та диспозитивності судового розгляду, закріпленим у статтях 22, 23, 26 КПК України, та спрямоване на забезпечення розумних строків судового провадження відповідно до статті 28 КПК України.

На підставі вищезазначеного, оцінюючи отримані в суді докази, заслухавши показання обвинуваченого та потерпілої, дослідивши матеріали кримінального провадження, які характеризують його особистість, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, за кваліфікуючими ознаками – умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого – доведена у повному обсязі.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому суд виходить із встановленої ст.50 КК України мети кари, виправлення і запобігання вчинення нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості. При цьому суд враховує, визначені ст.65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи.

Відповідно до ст.66 КК України до обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, характер та ступінь суспільної небезпечності діяння, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також позицію потерпілої щодо виду та міри покарання.

Відповідно до положень статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

гідно зі статтею 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, з дотриманням принципів законності, справедливості, індивідуалізації та співмірності покарання вчиненому діянню.

Суд також враховує роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких суди при призначенні покарання повинні додержуватися вимог кримінального закону щодо загальних засад призначення покарання, забезпечувати його індивідуалізацію з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що впливають на покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, відповідно до статті 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів, а санкція зазначеної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

При цьому суд враховує не лише формальну категорію тяжкості кримінального правопорушення, а й конкретні обставини його вчинення, спосіб реалізації злочинного умислу, характер та локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, інтенсивність протиправних дій обвинуваченого та тяжкість наслідків, які настали.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_7 , діючи умисно, завдав останньому численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла, зокрема по голові та тулубу, тобто по життєво важливих ділянках тіла людини. Зазначені дії мали інтенсивний характер, супроводжувалися застосуванням фізичного насильства та призвели до заподіяння потерпілому множинних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх спричинення.

Суд бере до уваги, що наслідком протиправних дій обвинуваченого стала смерть потерпілого ОСОБА_7 , тобто настали незворотні наслідки у вигляді позбавлення людини життя. Характер насильства, кількість завданих ударів, їх локалізація та тяжкість спричинених ушкоджень свідчать про значний ступінь суспільної небезпечності конкретного діяння обвинуваченого.

Водночас суд враховує, що обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою вину, не заперечував фактичних обставин кримінального правопорушення, висловив жаль з приводу вчиненого та його наслідків, щиро розкаявся, що суд визнає обставиною, яка пом`якшує покарання відповідно до статті 66 КК України.

Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до пункту 13 частини першої статті 67 КК України суд визнає вчинення кримінального правопорушення у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Окремо суд враховує позицію потерпілої ОСОБА_5 , яка в судовому засіданні наполягала на призначенні обвинуваченому покарання у виді реального позбавлення волі, зазначивши, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 вона втратила сина, який був захисником України та брав участь у захисті держави від збройної агресії Російської Федерації.

Суд усвідомлює тяжкість моральних страждань потерпілої, пов`язаних із непоправною втратою близької людини, та враховує її позицію під час індивідуалізації покарання. Разом із тим суд виходить із того, що позиція потерпілої щодо суворості покарання не має наперед визначального значення, а підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та вимогами кримінального закону.

Оцінюючи у сукупності встановлені обставини, суд доходить висновку, що повне визнання обвинуваченим своєї вини та щире каяття, хоча і враховуються як обставини, що пом`якшують покарання, самі по собі не зменшують істотно ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не усувають необхідності призначення покарання, пов`язаного з реальною ізоляцією від суспільства.

Суд також виходить із того, що призначення покарання має забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства, правами потерпілої та необхідністю виправлення обвинуваченого, не допускаючи як невиправданої суворості, так і надмірної поблажливості.

З урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, інтенсивності застосованого насильства, множинності завданих тілесних ушкоджень, їх небезпечності для життя, настання смерті потерпілого, наявності обставини, що обтяжує покарання, а також даних про особу обвинуваченого та встановлених пом`якшуючих обставин, суд вважає, що виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень потребують призначення покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України.

Вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі, а також необхідність забезпечення виконання вироку суду. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне до набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_4 раніше обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення обвинуваченого підлягає зарахуванню у строк призначеного покарання із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, починаючи з моменту його фактичного затримання 16.02.2025 року до дня набрання вироком законної сили.

Вирішуючи питання щодо арешту майна та долі речових доказів, суд виходить із положень статей 100, 174 КПК України та враховує, що після ухвалення вироку відсутня необхідність у подальшому збереженні накладеного арешту на зазначене майно.

З огляду на завершення судового розгляду, дослідження обставин кримінального провадження та відсутність необхідності подальшого використання відповідних предметів для доказування, суд вважає за необхідне скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.02.2025 року у справі № 947/6408/25, провадження № 1-кс/947/2745/25.

При цьому електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих і процесуальних дій, належить залишити на зберіганні в матеріалах кримінального провадження; предмети та біологічні зразки, які не становлять самостійної матеріальної цінності та подальше зберігання яких не є необхідним, - знищити; військовий квиток на ім`я ОСОБА_7 - повернути потерпілій ОСОБА_5 , а закордонний паспорт та мобільний телефон, що належать ОСОБА_4 , - повернути останньому.

Таким чином, питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до вимог статті 100 КПК України, з урахуванням їх характеру, належності та відсутності встановлених законом підстав для подальшого обмеження права власності на відповідне майно.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.2, 22, 23, 26, 100, 110, 174, 349, 368, 373-374, 376, 392- 395 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 6 (шість) місяців.

Запобіжний захід обраний ОСОБА_4 залишити без змін – тримання під вартою, до набрання вироком суду законної сили, обчислюючи термін відбування призначеного покарання з моменту його фактичного затримання, тобто з 16.02.2025 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування призначеного покарання строк його попереднього ув`язнення з 16.02.2025 року по день набрання законної сили цього вироку суду із розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.02.2025 року по справі № 947/6408/25, провадження № 1-кс/947/2745/25 на два змиви зі слідами речовини бурого кольору з підлоги, бильце від дивану з шкіряною оббивкою бежевого кольору на якому наявні сліди речовини бурого кольору, два уламки дерев`яних фрагментів від плечиків зі слідами речовини бурого кольору, один дерев`яний уламок від плечиків зі слідами речовини бурого кольору, скляну пляшку з-під горілки «Nemiroff» об`ємом 0,5 л, зі слідами речовини бурого кольору, один зріз фрагменту дивану зі слідами речовини бурого кольору, військовий квиток серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , жилет синього кольору, спортивні штани чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, пару шкіряних черевиків чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, футболку сірого кольору, спортивну кофту чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобільний телефон марки «HUAWEI» P20 в корпусі синього кольору IMEY 1) НОМЕР_2 , IMEY 2) НОМЕР_3 , відібрані у підозрюваного ОСОБА_4 , змиви на марлеві тампони з правої та лівої руки, зрізи нігтьових пластин, з правої та лівої руки.

Речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

-Електронні носії інформації, на яких зафіксовано хід та результати слідчих (розшукових) та процесуальних дій – зберігати в матеріалах справи;

-Два змиви зі слідами речовини бурого кольору з підлоги, бильце від дивану з шкіряною оббивкою бежевого кольору на якому наявні сліди речовини бурого кольору, два уламки дерев`яних фрагментів від плечиків зі слідами речовини бурого кольору, один дерев`яний уламок від плечиків зі слідами речовини бурого кольору, скляну пляшку з-під горілки «Nemiroff» об`ємом 0,5 л, зі слідами речовини бурого кольору, один зріз фрагменту дивану зі слідами речовини бурого кольору, жилет синього кольору, спортивні штани чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, пару шкіряних черевиків чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, футболку сірого кольору, спортивну кофту чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, змиви на марлеві тампони з правої та лівої руки, зрізи нігтьових пластин, з правої та лівої руки – знищити;

-Військовий квиток серії НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 – повернути потерпілій ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-Закордонний паспорт на ім`я ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , мобільний телефон марки «HUAWEI» P20 в корпусі синього кольору IMEY 1) НОМЕР_2 , IMEY 2) НОМЕР_3 – повернути ОСОБА_4 .

Вирок може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з моменту його проголошення через Київський районний суд м. Одеси.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси ОСОБА_1