Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №947/24975/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/24975/26

Провадження № 2-а/947/196/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі головуючого – судді Калініченко Л.В. розглянувши у залі суду в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи згідно зі статтею 262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської області, третя особа – ОСОБА_2 , про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4485142 від 15.06.2026 року,

ВСТАНОВИВ:

18.06.2026 року до Київського районного суду міста Одеси через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської області, третя особа – ОСОБА_2 , про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4485142 від 15.06.2026 року, в якій позивач скасувати вищезазначену постанову, а справу про адміністративне правопорушення відносно нього закрити.

Вказана заява сформована у системі «Електронний суд» 18.06.2026 року.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що згідно оскаржуваної постанови, 15.06.2026 о 10:45:09 в м. Одесі, на вул. Люстдорфська дорога, 55Е, водій транспортного засобу FORD KUGA, державний номерний знак НОМЕР_1 , нібито здійснив зупинку, стоянку безпосередньо в місці виїзду з прилеглих територій, чим порушив вимоги підпункту «и» пункту 15.9 розділу 15 Правил дорожнього руху України (ПДР). Однак, позивач вважає вказану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, невідповідністю висновків інспектора реальним обставинам справи та грубим порушенням процесуальних норм законодавства. Позивач стверджує про відсутність події та складу адміністративного правопорушення, оскільки конструкція не є функціонуючим виїздом. Позивач вказує, що як чітко вбачається з офіційних фотоматеріалів фіксації, наданих самим інспектором (зокрема, фотофайл «Фото_1_(Ворота з замком).jpg»), транспортний засіб FORD KUGA розташований навпроти металевих воріт, які конструктивно є елементом глухої захисної огорожі (паркану). Ці ворота є зачиненими наглухо на замок, за ними відсутня будь-яка проїжджа частина, облаштований шлях чи дорожнє покриття для руху автомобілів, а безпосередньо за ними припарковані інші транспортні засоби. Таким чином, як стверджує позивач, ця конструкція не є функціонуючим або фактичним «виїздом з прилеглих територій» у розумінні ПДР, оскільки технічно та фізично рух транспортних засобів через неї не здійснюється. Фактична нефункціональність цих воріт як виїзду, за доводами позивача, є системною та підтверджується архівними фотознімками картографічного сервісу Google Street View, зафіксованими ще в березні 2021 року. На архівних матеріалах «GoogleStreetView_Березень_2021_(Ворота з «GoogleStreetView_Березень_2021_(Zoo-Happy).jpg» замком).jpg», та «GoogleStreetView_Березень_2021_(Дитячий садок Щастя).jpg» чітко видно, що вже понад 5 років ця брама перебуває в аналогічному абсолютно зачиненому стані, а внутрішній простір за нею заблокований іншими автомобілями. Позивач посилається, що будь-який транзитний рух чи можливість в`їзду/виїзду тут відсутні роками. Окрім того, на детальних електронних картах картографічних сервісів Organic Maps та Mapy.com за вказаними координатами (46.4233472222222,30.7277888888889) територія безпосередньо за цими зачиненими воротами офіційно позначається як парковка (зона для стоянки автомобілів), що підтверджується доданими «Скріншот_OrganicMaps_Координати_Парковка.jpg» скріншотами та «Скріншот_MapyCom_Координати_Парковка.jpg». Рух автомобілів на виїзд через зачинену браму до зони стоянки є технічно неможливим, що на думку позивача, повністю нівелює твердження інспектора про порушення підпункту «и» пункту 15.9 розділу 15 ПДР. Жодних перешкод дорожньому руху або загрози безпеці руху, за доводами позивача, належний йому автомобіль не створював і не міг створити. Додатково позивач стверджує про недостовірне та помилкове визначення місця вчинення правопорушення в оскаржуваній постанові, а також посилається, на технічні розбіжності автоматизованих даних геопозиціонування. Також позивач зазначає, що оскаржувана постанова, за визначеними в ній відомостями, винесена раніше, ніж здійснені фотознімки фіксації спірного правопорушення, що за доводами позивача свідчить про те, що докази на підставі яких повинна була винесена постанова, були отримані інспектором після її винесення, що є грубим порушенням презумпції невинуватості.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 19.06.2026 року вказаний позов залишено без руху.

22.06.2026 року до суду надійшла заява від позивача на усунення недоліків поданої заяви, до якої надано докази скерування копії позовної заяви на адресу третьої особи.

Оглянувши подані до суду документи, суддею встановлено належне усунення позивачем недоліків поданої заяви у відповідності до ухвали судді від 22.06.2026 року.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 03.07.2026 року, прийнято до розгляду вказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження по адміністративній справі. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін по справі (письмовому провадженні). Визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копія вказаної ухвали суду була скерована в електронній формі до електронного кабінету відповідача та засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження третьої особи.

У відповідності до наявних в матеріалах справи довідок про доставку електронного документа, судом встановлено, що копія вищевказаної ухвали суду про відкриття провадження по справі від 03.07.2026 року, як і інші документи по справі №947/24975/26, доставлені до електронних кабінетів учасників справи: позивача – ОСОБА_1 07.07.2026 року о 22:24:51; відповідача – Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради – 07.07.2026 року о 22:31:12.

Поштове відправлення скероване на адресу місцезнаходження третьої особи повернуто до суду без вручення.

15.07.2026 року до суду від представника відповідача – Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на необґрунтованість та безпідставність тверджень позивача, зазначаючи про правомірність та законність винесеної оскаржуваної постанови.

Як зазначає представник відповідача, факт вчинення водієм транспортного засобу позивача підтверджується наданими інспектором матеріалами фото фіксації, також з зазначених фото вбачається, що автомобіль позивача створює перешкоду іншим транспортним засобам. Представник відповідача стверджує, що територія, на якій водієм був зупинений транспортний засіб, не є проїзною частиною, а є прилеглою територією. Враховуючі визначення пунктів та статей ПДР України, як стверджує представник відповідач, - прилегла територія (в`їзд/виїзд на/з неї) починається там, де закінчується проїзна частина та ПДР України не передбачено встановлення спеціальних дорожніх знаків або нанесення дорожньої розмітки, які означають в`їзд/виїзд на/з прилеглих територій. В`їзд/виїзд на прилеглу територію повинен бути вільним; транспортним засобам заборонено здійснювати зупинку на в`їзді/виїзді на/з прилеглої території, в іншому випадку це створить перешкоду для вільного в`їзду/виїзду інших транспортних засобів та/або створить загрозу безпеці руху. Стосовно твердження позивача, що територія де було припарковано його транспортний засіб не є в`їзд/виїзд з прилеглої території та ворота довгий час не функціонують, представник відповідача вважає необґрунтованими, з огляду на те, що даний відрізок є облаштований та закритий воротами виїзд з прилеглої території, про що також свідчить попереджувальна табличка «В`ЇЗД ПАРКУВАННЯ ЗАБОРОНЕНО». З приводу того, що ці ворота на протязі довгого часу не використовуються згідно з фотофіксацією з Гугл карти за 2021 рік, представник відповідача вважає, що даний доказ жодним чином не спростовує вчинення адміністративного правопорушення та не підтверджує того факту що ворота не функціонують 5 років. Окремо, представник відповідача, звертає увагу, що відповідно до підпункту «и» пункту 15.9 Правил дорожнього руху України, зупинка транспортних засобів забороняється ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Щодо тверджень позивача про те, що місце вчинення адміністративного правопорушення визначено неправильно, на думку представника відповідача, є безпідставними та ґрунтуються виключно на його суб`єктивному тлумаченні фотоматеріалів.

Також представник відповідача стверджує, що посилання позивача на те, що транспортний засіб знаходився на внутрішньоквартальному проїзді між житловими комплексами, не спростовує правильності зазначеної у постанові адреси, оскільки такий проїзд є складовою відповідної території, що має адресний орієнтир по вул. Люстдорфська дорога, 55Е.

Посилання позивача на незначну відмінність у цифрових значеннях координат, представник відповідача також вважає необґрунтованими, оскільки різниця між координатами, зазначеними у постанові та відображеними на фотознімках, становить лише декілька десятитисячних градуса, що відповідає кільком сантиметрам або десяткам сантиметрів на місцевості та перебуває в межах технічної точності роботи GNSS (GPS) обладнання. Крім того, як стверджує представник відповідача, жодною нормою КУпАП не передбачено, що мінімальні технічні відмінності у відображенні GPS-координат є підставою для визнання постанови незаконною.

Щодо доводів позивача про те, що постанову було винесено раніше, ніж зроблено фотознімки, представник відповідача також вважає такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні роботи програмно-технічного комплексу фото фіксації, оскільки час, зазначений у постанові, є часом автоматичного формування електронного документа (реєстрації постанови в інформаційній системі), тоді як час, зазначений на фотознімках, відображає момент створення окремих файлів фотографій або завершення їх технічної обробки програмним забезпеченням. За наслідком чого представник відповідача зазначає про те, що вказані часові реквізити характеризують різні технологічні процеси функціонування інформаційної системи та не свідчать про те, що постанова була прийнята без доказів, а процедура фіксації адміністративного правопорушення в режимі фотозйомки є автоматизованою та передбачає послідовне накопичення цифрових даних, їх обробку, присвоєння службових реквізитів, перевірку уповноваженою особою та формування постанови. Також представник відповідача зауважує, що сам по собі збіг або різниця службових часових міток не свідчить про порушення вимог статей 251, 280 чи 283 КУпАП та не спростовує належність і допустимість фотоматеріалів як доказів. Також відповідач зазначає, що позивачем не надано жодного належного технічного доказу або експертного висновку, який би підтверджував некоректну роботу програмно технічного комплексу чи можливість формування постанови без фактичної фотофіксації події. За наслідком чого, представник відповідача вважає, що твердження позивача про порушення хронології є припущенням, не підтвердженим належними доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови.

Тієї ж дати, 15.07.2026 року позивачем було сформовано в підсистемі Електронний суд відповідь на відзив на позовну заяву, у відповідності до якої останній вважає безпідставними доводи сторони відповідача та просить суд задовольнити позовну заяву.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно ототожнює суто фізичні елементи конструкції (декоративні ворота) з фактичним дорожнім «виїздом» у розумінні Правил дорожнього руху України. Відповідно до п. 1.10 ПДР України, прилегла територія — це територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них. Ключовою кваліфікуючою ознакою виїзду є явно виражена наявність фактичного руху транспортних засобів та фізична можливість його здійснення. Позивач зазначає, що ним було проведено детальну фіксацію стану зазначених воріт за адресою вул. Люстдорфська дорога, 55Е у динаміці часу, а саме за дати: 18.06.2026 р., 20.06.2026 р. та 15.07.2026 р., з яких вбачається, що: металеві ворота наглухо зачинені на навісний іржавий замок, який унеможливлює їхнє відкриття без спеціального ключа; стан замка свідчить про те, що він не відкривався тривалий час; безпосередньо з внутрішнього (дворового) боку воріт впритул до металевих конструкцій протягом усього зазначеного періоду (червень – липень 2026 року) безвиїзно припаркований автомобіль Honda Civic, державний номер НОМЕР_2 ; весь простір за воротами на внутрішній території постійно хаотично заставлений іншими транспортними засобами (які також змінюють один одного), що повністю блокує будь-яку можливість проїзду, навіть у разі відкриття замка. За наслідком чого, позивач вказує, що дані ворота де-факто та де-юре є частиною глухої металевої огорожі (паркану) і взагалі не використовуються як виїзд. Стоянка автомобіля позивача вздовж цього паркану фізично не могла перешкоджати дорожньому руху, оскільки жоден транспортний засіб не міг і не намагався здійснити виїзд/в`їзд через заблоковані зсередини та зачинені на замок ворота. Окремо позивач зазначає, що самовільно встановлена на воротах табличка недержавною мовою «ВЪЕЗД» не є дорожнім знаком, інформаційною табличкою чи елементом дорожньої розмітки, передбаченим ПДР України або ДСТУ 4100. Вона не має жодного юридичного значення та не встановлює для водіїв будь-яких обов`язків чи обмежень у виборі місця стоянки. Також позивач зазначає і про не згоду з іншими викладеними відповідачем доводами щодо незгоди з підставами позову.

У встановлений судом в ухвалі суду процесуальний строк з дня отримання відповіді на відзив на позовну заяву, сторона відповідача процесуальним правом на подання заперечення на відповідь на відзив не скористалась.

Відповідно до ч.5, 8 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи вищевикладене, судом ухвалено розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі докази, оцінивши їх в сукупності суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.06.2026 року відносно позивача – ОСОБА_1 інспектором з паркування Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради Чайка Віталієм Миколайовичем було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП 4485142 від 15.06.2026 року, якою притягнуто ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу в сумі 680,00 грн.

Вказана постанова винесена за порушення правил, зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

У відповідності до постанови, суть і обставини правопорушення полягають у тому, що 15.06.2026 року о 10:46:19 в місті Одесі, по вул. Люстдорфська дорога, 55Е, водій транспортного засобу марки «Ford Kuga», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку, стоянку безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, чим порушив вимоги п.15.9 (и) Правил дорожнього руху та скоїв правопорушення передбачене ч.3 ст. 122 КУпАП.

ОСОБА_2 будучи незгодним з вказаною постановою винесеною відносно нього, звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Згідно з ч. 3 ст. 288 КУпАП оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення здійснюється у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими КУпАП.

Відповідно до ст. 289 КУпАП, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі, зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Частиною 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Як вбачається, позивач будучи незгодним з винесеною стосовно нього постановою, обрав спосіб захисту свої прав та інтересів, шляхом звернення до районного у місті суду, у строки передбачені для вчинення відповідної процесуальної дії.

За наслідком викладеного, розгляд справи здійснюється у відповідності до вимог КАС України.

За приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даній справі позивачем оскаржується постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.122 КУПАП за наслідком порушення п.п. 15.9 (и) Правил дорожнього руху.

Положеннями ч.3 ст.122 КУпАП передбачено, що ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.п. е) п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП визначено, що для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб:

1) поставлено на проїзній частині у два і більше рядів;

2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме:

а) на залізничних переїздах;

б) на трамвайних коліях;

в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, у тунелях;

г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі;

ґ) на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга;

д) на проїзній частині, де відстань між суцільною лінією розмітки чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 метрів;

е) ближче 30 метрів від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а за їх відсутності - ближче 30 метрів від дорожнього знака такої зупинки з обох боків;

є) ближче 10 метрів від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання;

ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз`їзд або об`їзд транспортного засобу, що зупинився;

з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду;

и) розташовано на позначених відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою місцях, призначених для паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома);

3) своїм розташуванням робить неможливим рух інших транспортних засобів або створює перешкоду для руху пішоходів, у тому числі осіб з інвалідністю на спеціальних засобах пересування та пішоходів із дитячими колясками;

4) розташовано на виділеній смузі для руху громадського маршрутного транспорту;

5) розташовано на позначеній відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою велодоріжці;

6) перешкоджає руху або роботі снігоприбирального та іншого технологічного комунального транспорту у разі запровадження надзвичайного стану або у разі оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації;

7) порушує схему паркування транспортних засобів таким чином, що він блокує проїзд по двох або більше смугах руху.

Приписами ч.5 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані у тому числі: знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306(зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п.1.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ №1306 від 10 жовтня 2001р. ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п.1.3 Правил дорожнього руху, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п.1.4 Правил дорожнього руху, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

За правилами п.1.5 Правил дорожнього руху, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, задавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції. власника дороги або уповноважений ним орган.

Приписами п.1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 1.10 ПДР України:

- зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

- стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу; тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном;

- прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них;

- проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.

Відповідно до п. 15.1 ПДР України зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.

Згідно з п. 15.9 (и) ПДР України передбачено, що зупинка забороняється зокрема ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормою статті 217 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов`язків. Перелік посадових осіб, які від імені органів, згаданих у пунктах 2, 5 статті 213 цього Кодексу, розглядають справи про адміністративні правопорушення, встановлюється законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 219 КУпАП, від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.

За положеннями частини 1 статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.

Статтею 279-1 КУпАП врегульовано, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та сьомою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов`язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).

Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Інформація про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та винесені постанови про накладення адміністративного стягнення не пізніше наступного робочого дня з дня встановлення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, вноситься до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування при внесенні до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху інформації про зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, а також при винесенні постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення такого правопорушення перевіряє, чи не були відповідні обставини зафіксовані раніше, а також чи не притягалася відповідна особа до адміністративної відповідальності за це правопорушення іншою уповноваженою посадовою особою. Якщо відповідні відомості про зафіксоване правопорушення вже внесені до Реєстру адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху або відповідну особу вже притягнуто до адміністративної відповідальності за це правопорушення, постанова іншої уповноваженої посадової особи про притягнення до адміністративної відповідальності підлягає скасуванню.

Як встановлено ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об`єкт правопорушення; об`єктивна сторона правопорушення; суб`єкт правопорушення; суб`єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.

В свою чергу, згідно пункту 1 статті 247 КУпАП України, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу

У відповідності до положень статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, інспектора з паркування в даному випадку, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена законодавством.

Аналізуючи вищевикладені правові норми, суд зазначає, що достатньою та необхідною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях відповідного складу правопорушення, що повинно підтверджуватися належними і допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП та ст.ст.73, 74 КАС України.

При цьому Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 у справі № 607/7987/17.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Згідно з ч.1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, саме відповідач зобов`язаний довести правомірність складаної ним оскаржуваної постанови.

З урахуванням роз`яснення п.п. 4,7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року "Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення" суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачено адміністративну відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку та обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, строк оскарження постанови якщо оскаржувалася до вищестоящого органу обчисляється з наступного дня після прийняття цим органом рішення за скаргою.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до ч.9 ст. 80 КАС України, у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно з ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду викладеного у постанові від 14.03.2018 року по справі № 760/2846/17 (адміністративне провадження № К/9901/1018/17): «..Верховний Суд дійшов висновку, що обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову».

Як роз`яснив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року в справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17: при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

У пункті 30 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а зазначено: з огляду на те, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають лише факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

На підставі вищевикладеного, надаючи оцінку наданим до суду доказам, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відносно позивача було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП 4485142 від 15.06.2026 року, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП, а саме за порушення вимог п.15.9 (и) Правил дорожнього руху.

Позивачем у позові не спростовується, що він є відповідальною особою та власником транспортного засобу марки «FORD KUGA», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Із поданих стороною відповідача матеріалів фото фіксації здійснені під час розгляду спірної справи про адміністративне правопорушення, які долучені до відзиву на позовну заяву, вбачається, що належний позивачу транспортний засіб зупинений та розташований безпосередньо на дорозі в місці заїзду у внутрішній двір.

Як вже судом зазначалось, пунктом 1.10 ПДР визначено, що прилегла територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в`їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.

Проїзна частина елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.

Відтак прилегла територія межує з проїзною частиною і розпочинається безпосередньо на цій межі, яка є місцем прилягання до дороги. Виїздом з прилеглої території є уявна лінія, яка прилягає до проїзної частини.

На долучених до матеріалів справи фотоматеріалах вбачаються ворота, які є закритими до території внутрішнього двору багатоквартирного будинку де припарковано транспортні засоби, тому немає жодних підстав, з урахуванням того, що транспортний засіб марки «FORD KUGA», реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташований на дорозі біля місця, де вбачається заїзд у внутрішній двір будинку, що дає підстави ідентифікувати таку територію як прилеглу в розумінні п. 1.10 ПДР.

З наданих представником відповідача доказів беззаперечно встановлено, що факт зупинки автомобіля на в`їзді/виїзді з прилеглої території створює перешкоду для інших учасників дорожнього руху, оскільки в цьому випадку автомобіль обмежує оглядовість для учасників дорожнього руху, які здійснюють виїзд на проїзну частину з двору прилеглої території будинку, що в свою чергу може слугувати аварійній ситуації.

На спростування доводів позивача, представником відповідача надано належні та допустимі докази порушення позивачем вимог п. 15.9 (и) ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до пп. «з» п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзд.

Оскільки водій транспортного засобу під час виїзду з прилеглої території повинен дати дорогу транспортним засобам і пішоходам, а під час в`їзду на неї - пішоходам, які йдуть по тротуару, то транспортні засоби, що стоять, не повинні створювати йому обмеження в оглядовості проїзної частини, а тим більше створювати перешкоди під час виїзду з прилеглої території або в`їзду на неї.

Таким чином, з огляду на наведені вище положення п.п. «з» п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП, розміщення транспортного засобу позивача з порушенням вимог п. 15.9 (и) ПДР є таким, що перешкоджало дорожньому руху або створювало загрозу безпеці руху.

Щодо доводів позивача та на наданих позивачем до суду копій фотофіксації, що вище встановлені ворота до внутрішнього двору багатоквартирного будинку не функціонують, є закритими, за ними припарковано транспортні засоби, які перешкоджають можливості проїзд до території, а також що вказані ворота є частиною металевої огорожі і взагалі не використовуються як виїзд, судом не приймаються, оскільки у відповідності до наданих як відповідачем, так і позивачем матеріалів фотофіксації місця спірного правопорушення беззаперечно вбачається, наявність воріт на ділянці заїзду у внутрішній двір будинку, біля місця, де бордюрний камінь понижено відносно суміжних ділянок, наявна близькість до проїзної частини дороги, вбачається заїзд у внутрішній двір будинку, що дає підстави ідентифікувати таку територію як прилеглу в розумінні п. 1.10 ПДР.

Слід звернути увагу також і на те, що є безпідставними доводи позивача про те, що зачинені ворота на замок є частиною паркану, оскільки позивач особисто надає фото фіксацію воріт, які є зачиненими, після чого стверджує про фактичне їх відношення до частини паркану. Якщо є ворота, арка або шлагбаум, що виходять на дорогу загального користування, це і є фізичний виїзд із прилеглої території.

Також суд звертає увагу, що на наданих до суду фотоrjgsz[ вищевказаних воріт вбачається наявна табличка з інформацією про в`їздом до території.

З приводу доводів позивача, що вказана табличка не є дорожнім знаком в розумінні Правил дорожнього руху, суд погоджується з відповідними доводами, однак вищевказана наявна інформація на вказаних воротах відповідає статусу відповідної ділянки, яка є в`їздом до внутрішнього двору будинку, а також додатково надавало можливість позивачеві звернути увагу на місце паркування транспортного засобу.

Щодо доводів позивача про наявність зачиненого замку на воротах та їх не функціонування понад 5 років, наявність припаркованих впритул до воріт транспортних засобів, суд зазначає, що порядок в`їзду/виїзду з внутрішнього двору прилеглої території будинку, паркування транспортних засобів на відповідній території внутрішнього двору, не спростовує обставин вчиненого позивачем правопорушення п. 15.9 (и) Правил дорожнього руху з зупинки транспортного засобу безпосередньо в місці виїзду з прилеглої території, за що передбачена відповідальність ч.3 ст.122 КУпАП. Також суд зазначає, що наявність фотофіксації зачинених воріт в різний час, також автоматично не можуть бути належними доказами не користування відповідними воротами, а також зміною відповідної частини ділянки території, яка за ідентифікуючими признаками належить до прилеглої в розумінні п.1.10 ПДР.

Щодо доводів позивача про недостовірне та помилкове визначення місця вчиненого адміністративного правопорушення зазначеного в оскаржуваній постанові, як: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55Е, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, як вбачається, у відповідності до наданої відповідачем до суду інформації відображеній в мережі інтернет щодо винесеної постанови №4485142 від 15.06.2026 року, місцем вчиненого адміністративного правопорушення також визначено: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55Е, з зазначенням координат: «46.4233472222222,30.7277888888889».

У відповідності до перевірки вказаних координат в мережі Інтернет, що є загальнодоступних ресурсом вбачається, що вказані координати визначають місце розташування ділянки, розташованої поруч з будинком за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 55Е.

Також, безпідставними є доводи позивача щодо різних координат фіксації спірного правопорушення, які зазначені на фотознімках та зазначені в інформації відображеній в мережі Інтернет під час перевірки винесеної постанови, приймаючи, що у відповідності до наданих відповідачем доказів вбачається, що спірне правопорушення було зафіксовано трьома фотознімками, які містять наступні координати: «46.4233472222222,30.7277888888889»; «46.423361111111,30.727666666667», «46.4233777777778,30.727619444444», саме на які посилається позивач, у відповідності до яких зафіксовано місце вчиненого правопорушення з різних ракурсів, однак усі між собою стосуються однієї тієї ж території та обставин спірного правопорушення.

Також суд вважає безпідставними доводи позивача з приводу того, що докази у виді фотоматеріалів на підставі яких зафіксовано вчинення позивачем спірного правопорушення, були зібрані інспектором з паркування за часом вже після винесення оскаржуваної постанови, яка за доводами позивача була сформована о 10:45:09, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, час: «10:45:09» визначений як вчинене адміністративне правопорушення, а дата розгляду справи у постанові визначена 15.06.2026 року о 10:46:19, тобто після вчиненої інспектором фотофіксації спірного правопорушення, яке здійснено о: «10:45:36»; «10:45:50»; «10:46:02».

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1-3 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За наслідком вищевикладеного в цілому, суд вважає, що надані стороною відповідача докази підтверджують наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.122 КУпАП.

Суд приходить до висновку, що при винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4485142 від 15.06.2026 року інспектор з паркування Чайка В.С. діяв на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, та правомірно притягнув позивача до передбаченої законом адміністративної відповідальності, наклавши на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 680,00 грн.

Враховуючи встановлені факти на підставі наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що доводи позовної заяви є недоведеними та спростовуються доказами наданими відповідачем, за наслідком чого у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Ухвалюючи дане судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст.139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача судові витрати понесені останнім не відшкодовуються.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем не підлягають відшкодованою.

При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 7, 122, 213, 222, 251, 258, 276, 283 КпАП України, ст. 2, 22, 72, 73, 75-77, 139, 242-246, 250-251, 295 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (місцезнаходження: 65004, м. Одеса, Думська площа, 1), третя особа – ОСОБА_2 (місцезнаходженя: АДРЕСА_2 ), про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №4485142 від 15.06.2026 року – відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання, в порядку передбаченому статтею 297 КАС України, апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29.10.2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко