Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №949/2105/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Суд: Дубровицький районний суд Рівненської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 11 жовтня 2026 р.

Справа: №949/2105/26

Суддя: Оборонова І.В.

Справа №949/2105/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м.Дубровиця

Суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Оборонова І.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 (з місцем дислокації АДРЕСА_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_3 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сержанта, інспектора прикордонної служби 1-ї категорії – снайпера третьої групи інспекторів прикордонної служби другого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючого по АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 12 березня 2009 року Ківерцівським РВ УМВС України, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ,

за ч.2 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №336390 від 02 жовтня 2026 року, 02 червня 2026 року о 15-45 год. в умовах воєнного стану (під час дії особливого періоду) було виявлено факт неприбуття без поважних причин на військову службу сержанта ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 1-ї категорії – снайпера третьої групи інспекторів прикордонної служби другого відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_5 . На телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, у ході проведених пошукових заходів його місцеперебування встановити не вдалося. 02 жовтня 2026 року о 15-00 год. військовослужбовець самостійно повернувся до підрозділу. Такими діями, на думку посадової особи, яка склала протокол, ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст.2, 9, 11, 16, 127, 128, 216-222 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.172-11 КУпАП.

Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 02 жовтня 2026 року, яка наявна в матеріалах справи, він свою вину у вчиненому правопорушенні визнає повністю, щиро розкаюється і просить розглянути справу без його участі.

Згідно ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за його відсутності з огляду на подану ним заяву про розгляд справи без його участі.

Дослідивши повно й об`єктивно обставини адміністративного правопорушення та перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 не встановлено всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, а провадження у справі підлягає закриттю з наступних підстав.

Ст.245 КУпАП передбачається, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до ч.2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Згідно зі ст.2 зазначеного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, пов`язаною із захистом України, її незалежності та територіальної цілісності, а порядок її проходження визначається законами України, відповідними положеннями про проходження військової служби та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно зі ст.9 зазначеного Статуту військовослужбовці користуються правами і свободами з урахуванням особливостей, установлених Конституцією України, законами України з військових питань, військовими статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов`язані додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованими, виконувати законні накази командирів (начальників), знати та виконувати свої обов`язки, додержуватися вимог військових статутів, сприяти підтриманню належного порядку і військової дисципліни.

Згідно зі ст.16 зазначеного Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг завдань, доручених йому відповідно до займаної посади та встановлюються військовими статутами, положеннями, інструкціями й іншими документами.

Статтями 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено обов`язки військовослужбовців рядового складу, зокрема щодо належного виконання поставлених завдань, додержання військової дисципліни та виконання наказів командирів (начальників).

Статтею 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України врегульовано окремі питання переміщення військовослужбовців за межами розташування військової частини, а статтями 217-220 визначено порядок звільнення військовослужбовців строкової військової служби з розташування військової частини, отримання відповідного дозволу та повернення до підрозділу. При цьому статтю 221 зазначеного Статуту виключено, а стаття 222 регулює порядок звільнення курсантів із розташування військового навчального закладу.

Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна полягає в бездоганному та неухильному додержанні військовослужбовцями порядку і правил, установлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Згідно зі ст.2 зазначеного Статуту військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також на вірності Військовій присязі.

Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, вихованням свідомого ставлення до виконання військового обов`язку, особистою відповідальністю кожного військовослужбовця за додержання Конституції України, законів України, Військової присяги, виконання службових обов`язків і вимог військових статутів.

Відповідно до ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів і накази командирів (начальників), додержуватися встановлених правил військової поведінки та не допускати негідних учинків.

Таким чином, наведеними нормами законодавства визначено обов`язок військовослужбовців додержуватися військової дисципліни, виконувати службові обов`язки та встановлений порядок проходження військової служби.

Разом з тим, сам по собі факт порушення військовослужбовцем загальних вимог законодавства щодо проходження військової служби не є достатньою підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності без встановлення всіх обов`язкових ознак відповідного складу адміністративного правопорушення.

Частиною першою ст.172-11 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової військової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у випадках, визначених цією нормою, тривалістю до трьох діб.

Частиною другою ст.172-11 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за діяння, визначені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-11 КУпАП необхідним є встановлення фактичних обставин інкримінованого діяння, його тривалості, а також передбаченої зазначеною нормою кваліфікуючої ознаки повторності, яка повинна підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, 02 жовтня 2026 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №336390, відповідно до якого останньому інкримінується неприбуття без поважних причин на військову службу, а його дії кваліфіковано за ч.2 ст.172-11 КУпАП.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи долучено протокол про адміністративне правопорушення, письмову заяву ОСОБА_1 від 02 жовтня 2026 року, в якій він визнає свою вину, а також документи щодо його особи та проходження військової служби.

Водночас у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №336390 від 02 жовтня 2026 року у графі щодо притягнення особи протягом року до адміністративної відповідальності зазначено: «зі слів не притягався».

Крім того, матеріали справи не містять постанови про попереднє накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за таке саме правопорушення чи інших належних доказів, які б підтверджували факт застосування до нього протягом року адміністративного стягнення за аналогічне порушення.

Суд звертає увагу, що повторність є обов`язковою кваліфікуючою ознакою складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, а тому її наявність повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Саме по собі зазначення у протоколі про адміністративне правопорушення правової кваліфікації за ч.2 ст.172-11 КУпАП не підтверджує факту повторності, а відсутність відповідних доказів не дає суду підстав для висновку про наявність зазначеної кваліфікуючої ознаки.

Крім того, досліджуючи обставини інкримінованого адміністративного правопорушення, суд звертає увагу на неповноту відомостей щодо часу його вчинення та тривалості відсутності військовослужбовця на службі.

Так, відповідно до змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЧЦП №336390 від 02 жовтня 2026 року, факт неприбуття ОСОБА_1 на військову службу без поважних причин було виявлено 02 червня 2026 року о 15-45 год., тоді як його самостійне повернення до підрозділу відбулося 02 жовтня 2026 року о 15-00 год.

Таким чином, між зазначеними у протоколі датами виявлення факту неприбуття військовослужбовця на службу та його повернення до підрозділу минуло близько чотирьох місяців. Водночас самі по собі наведені відомості не дають можливості достовірно встановити фактичну тривалість безперервної відсутності ОСОБА_1 на військовій службі, оскільки матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували час початку такої відсутності, її обставини та тривалість.

При цьому суд враховує, що диспозиція ч.1 ст.172-11 КУпАП, до якої відсилає частина друга цієї статті, передбачає відповідальність за визначені нею діяння відповідної тривалості, а тому встановлення часу початку та закінчення відсутності військовослужбовця є необхідним для правильної правової кваліфікації його дій.

Крім того, зі змісту протоколу не вбачається, коли саме ОСОБА_1 був зобов`язаний прибути до місця проходження військової служби, за яких конкретних обставин він не прибув до підрозділу, з якого часу вважався відсутнім без поважних причин та якими доказами підтверджуються зазначені обставини.

Отже, викладені у протоколі відомості не дозволяють встановити всі істотні обставини інкримінованого діяння, зокрема час його початку, фактичну тривалість та відповідність об`єктивної сторони правопорушення ознакам, передбаченим ч.1 ст.172-11 КУпАП.

Суд враховує, що наведені недоліки стосуються не лише повноти оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, а й безпосередньо встановлення об`єктивної сторони інкримінованого діяння, що має істотне значення для вирішення питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП.

При цьому суд не вправі самостійно встановлювати не зазначені у протоколі фактичні обставини інкримінованого правопорушення на підставі припущень, а також перебирати на себе обов`язок щодо збирання доказів на підтвердження вини особи.

Таким чином, досліджені судом докази в їх сукупності не дають можливості достовірно встановити фактичні обставини та тривалість інкримінованого ОСОБА_1 діяння, а також не підтверджують наявності обов`язкової кваліфікуючої ознаки повторності, передбаченої ч.2 ст.172-11 КУпАП.

За таких обставин суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи докази є недостатніми для встановлення всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, а тому підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за зазначеною нормою відсутні.

Окрім цього, зі змісту протоколу не вбачається, за яких саме конкретних обставин ОСОБА_1 не прибув на військову службу, коли саме він зобов`язаний був прибути до підрозділу та якими документами визначався відповідний обов`язок. Не конкретизовано, чи пов`язане інкриміноване діяння із самовільним залишенням місця служби або з нез`явленням на службу після звільнення з військової частини, призначення, переведення, відрядження, відпустки чи лікування.

Наведені обставини мають істотне значення для встановлення об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, оскільки правова кваліфікація за ч.2 ст.172-11 КУпАП вимагає доведення саме діяння, передбаченого частиною першою зазначеної статті.

Отже, матеріали справи містять істотні суперечності щодо дати, часу та тривалості відсутності ОСОБА_1 на військовій службі, які не усуваються іншими дослідженими доказами.

При цьому суд не вправі самостійно визначати одну із зазначених у протоколі дат правильною без належних доказових підстав або змінювати фактичні обставини інкримінованого діяння з метою приведення їх у відповідність до певної правової кваліфікації.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає дотримання принципів незалежності та безсторонності суду, рівності сторін і забезпечення права особи на захист від висунутого обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» від 30 травня 2013 року (заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» від 20 вересня 2016 року (заява №926/08) розглянуто питання дотримання права особи на захист і принципу безсторонності суду під час проваджень про адміністративні правопорушення, зокрема у випадках, коли суд фактично доповнює обвинувачення або перебирає на себе функції сторони обвинувачення.

Зазначені правові підходи вимагають, щоб суд оцінював доведеність висунутого особі обвинувачення, а не самостійно формулював нові фактичні обставини правопорушення чи відшукував докази, необхідні для підтвердження обраної уповноваженою посадовою особою правової кваліфікації.

Суд враховує, що ОСОБА_1 у письмовій заяві від 02 жовтня 2026 року повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення та щиро розкаявся.

Разом з тим, визнання особою своєї вини не звільняє суд від обов`язку встановити всі обов`язкові ознаки складу адміністративного правопорушення і не може замінювати належних доказів спеціального суб`єкта, повторності та фактичних обставин інкримінованого діяння.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем строкової військової служби, що протягом року він був підданий адміністративному стягненню за таке саме правопорушення та що інкриміноване йому діяння за своїми фактичними обставинами і тривалістю відповідає диспозиції ч.1 ст.172-11 КУпАП.

За таких обставин суд приходить до висновку, що дослідженими доказами не встановлено сукупності обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, а наявні у справі суперечності не можуть бути усунуті судом шляхом припущень.

Відповідно до ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, належними та достатніми доказами не доведена.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у діях ОСОБА_1 за обставинами, викладеними у протоколі серії ЧЦП №336390 від 02 жовтня 2026 року, не встановлено належними та достатніми доказами складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-11 КУпАП, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Керуючись ст.ст.247, 283, 284, 287, 294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, її захисником, а також у випадках, передбачених законом, іншими особами до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: підпис

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua