Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №554/18898/25 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 20.10.2026Справа № 554/18898/25

Провадження № 2/554/961/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року місто Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі: головуючого-судді Бугрія В.М., за участю секретаря судових засідань Мазніченко М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом адвоката Павлюка Ігоря Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину та за позовом третьої особи ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2025 року адвокат Павлюк Ігор Олександрович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 30.07.2024 року укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбишем С.М., зареєстрованим в реєстрі за №2284, предметом якого є купівля-продаж земельної ділянки під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184; Припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2866795853210, номер відомостей про речове право 560644499, що зареєстроване приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбишем Сергієм Миколайовичем, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер № 2284, виданого 30.07.2024 року; Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти в загальній сумі 326841,66 грн., з яких: 274000,00 грн. – кошти передані по договору купівлі-продажу; 11025,59 грн. - 3% річних, та 41816,07 грн.- інфляційних втрат. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) кошти в загальній сумі 100000,00 грн., у якості завданої моральної шкоди. Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в загальній сумі 78363,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що у відповідності до договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 30.07.2024 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш С.М., позивач набув право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 загальною площею 4,5137га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Як вбачається з договору, власником земельної ділянки на момент укладення договору був ОСОБА_2 . Предмет договору належав останньому на підставі витягу №377959548 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого 10.05.2024 року Решетилівською міською радою Полтавської області. Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано 22.01.2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером нерухомого майна 2866795853210. При укладенні договору, від імені власника/продавця, на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М.Ю. від 11.11.2021 року за реєстровим номером 3743, діяв ОСОБА_3 . Продаж земельної ділянки вчинено за 274000 (двісті сімдесят чотири тисячі грн. 00 коп.)

Разом з тим, орієнтовно в червні 2024 року до адвоката звернувся ОСОБА_4 та повідомив, що земельна ділянка під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №041628 від 30.07.2004 року. При цьому, він не вчиняв жодного договорів купівлі-продажу та не висловлював волевиявлення на будь-яке відчуження такої на користь третіх осіб. Крім того, за заявою останнього, Диканською окружною прокуратурою Полтавської області 17.12.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером 42024172020000043 внесено відомості про вчинення третіми особами злочину відповідальність за який передбачено ч.3 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 нотаріальну посвідчену довіреність, якою уповноважив на вчинення низки дій з приводу оформлення права власності на земельні ділянки. В подальшому, ОСОБА_3 за сприяння третіх осіб оформив у власність ОСОБА_2 земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, яка в подальшому відчужена за договором купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_1 .. Як повідомив, ОСОБА_4 в ході досудового розслідування встановлено, що земельна ділянка набута у власність ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії та номер І-ПЛ 043427 виданого 22.04.2003 року, видавник Диканська районна державна адміністрація. Копія відповідного державного акту також наявна в матеріалах кримінального провадження та надана третьою особою. З метою перевірки обставин зазначених ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено адвокатський запит. У відповідь повідомлено, що архівний примірник державного акту на право приватної власності на землю серії І-ПЛ №043527 від 22.04.2003 року виданий громадянину ОСОБА_2 в Головному управлінні відсутній. Поряд з цим, з метою підтвердження наявності у ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку останній звернувся до ФОП « ОСОБА_5 » із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В результаті, здійснено виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою, однак рішенням державного кадастрового реєстратора сектору державного земельного кадастру відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політки у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Вінницій області №РВ-0500146052025 від 23.09.2025 року у проведення державної реєстрації відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення зазначено, що встановлено повне співпадіння земельної ділянки ОСОБА_4 із земельною ділянкою під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184.

Частиною першою статті 123 ЗК України, в редакції чинній на час набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку, визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Враховуючи те, що Державний акт на право приватної власності на землю був виданий ОСОБА_4 до 2013 року, речові права на таке майно виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і не підлягали обов`язковій реєстрації.

Отже, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність у неї права власності на спірну земельну ділянку. Відповідно до вимог частини першої статті 126 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, відтак право власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку посвідчується Держаним актом , оригінал якого знаходиться у такого. Право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку підтверджується у встановленому законом порядку.

На даний час власником земельної ділянки є ОСОБА_1 . Підставою набуття права власності став договір про який мова йшла вище. Тобто, очевидно, що відповідач, не маючи прав на спірну земельну ділянку, здійснив продаж такої ОСОБА_1 .

За таких умов укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки оспорюється стороною даного правочину, а не особою, яка не являється учасником його укладення, то відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України зазначений правочин за наявності доведення підстав для його недійсності, підлягає визнанню судом недійсним. Тобто даний правочин не можна вважати нікчемним за законом, оскільки його дійсність заперечується іншою особою, тому у даному випадку цей правочин є оспорюваним.

За змістом положень статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Враховуючи, що набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем не підтверджується належними та допустимими доказами, тобто на момент укладення договір купівлі-продажу таке було відсутнє, тому вказаний договір є недійсним.

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

У даному випадку, у відповідності до пункту 5 договору купівлі продажу: «продаж предмету договору вчиняється за 274000,00 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточно і змінам після укладення цього договору не підлягає. На момент укладення договору продавець отримав від покупця зазначену суму в повному обсязі».

За таких умов, адвокатом проведено розрахунок 3% річних загальна сума яких становить 11025,59 грн., та інфляційних втрат, загальна сума яких становить 41816,07 грн. Відповідні розрахунку додаються до позовної заяви.

З вищевикладеного вбачається, що загальний розмір коштів, який підлягає поверненню відповідачами в результаті визнання недійсним договору купівлі-продажу складає 326841,66 грн.

Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також засобом попередженням з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтуванням положеннями законодавства і зокрема сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяві які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

Також просили задовольнити моральну шкоду в сумі 100000,00 грн. яка може покрити мінімальні моральні страждання та витрати на професійну правничу допомогу що становить 72884,16 грн.

18.02.2026 року від третьої особи ОСОБА_4 надійшла позовна заява до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, де просили витребувати на користь ОСОБА_4 із володіння ОСОБА_1 земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 загальною площею 4,5137 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В обґрунтуванні позову вказував, що у відповідності до договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 30.07.2024 року посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбиш С.М., ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 загальною площею 4,5137 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (далі по тексту – земельна ділянка). Як вбачається з договору, власником земельної ділянки на момент укладення договору був ОСОБА_2 . Предмет договору належав останньому на підставі витягу №377959548 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності виданого 10.05.2024 року Решетилівською міською радою Полтавської області. Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано 22.01.2024 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під реєстраційним номером нерухомого майна 2866795853210. При укладенні договору, від імені власника/продавця, на підставі довіреності посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М.Ю. від 11.11.2021 року за реєстровим номером 3743, діяв ОСОБА_3 . Продаж земельної ділянки вчинено за 274 000 (двісті сімдесят чотири тисячі грн. 00 коп.)

Разом з тим, орієнтовно в червні 2024 року ОСОБА_4 встановлено, що на його земельну ділянку посвідчено право власності за третіми особами. За таких умов, він повідомив ОСОБА_1 , що земельна ділянка під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ПЛ №041628 від 30.07.2004 року. При цьому, він не вчиняв жодного договорів купівлі-продажу та не висловлював волевиявлення на будь-яке відчуження такої на користь третіх осіб. Крім того, за заявою останнього, Диканською окружною прокуратурою Полтавської області 17.12.2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань під номером 42024172020000043 внесено відомості про вчинення третіми особами злочину відповідальність за який передбачено ч.3 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 нотаріальну посвідчену довіреність, якою уповноважив на вчинення низки дій з приводу оформлення права власності на земельні ділянки. В подальшому, ОСОБА_3 за сприяння третіх осіб оформив у власність ОСОБА_2 земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, яка в подальшому відчужена за договором купівлі-продажу на ім`я ОСОБА_1 . Як наголосив, ОСОБА_4 в ході досудового розслідування встановлено, що земельна ділянка набута у власність ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії та номер І-ПЛ 043427 виданого 22.04.2003 року, видавник Диканська районна державна адміністрація. Копія відповідного державного акту також наявна в матеріалах кримінального провадження та надана третьою особою.

З метою перевірки обставин зазначених ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області здійснено адвокатський запит. У відповідь повідомлено, що архівний примірник державного акту на право приватної власності на землю серії І-ПЛ №043527 від 22.04.2003 року виданий громадянину ОСОБА_2 в Головному управлінні відсутній.

Поряд з цим, з метою підтвердження наявності у ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку останній звернувся до ФОП “ ОСОБА_5 ” із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В результаті, здійснено виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою, однак рішенням державного кадастрового реєстратора сектору державного земельного кадастру відділу №1 Управління забезпечення реалізації державної політки у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Вінницій області №РВ-0500146052025 від 23.09.2025 року у проведення державної реєстрації відмовлено. В обґрунтування, прийнятого рішення зазначено, що встановлено повне співпадіння земельної ділянки ОСОБА_4 із земельною ділянкою під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184.

Враховуючи те, що Державний акт на право приватної власності на землю був виданий ОСОБА_4 до 2013 року, речові права на таке майно виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і не підлягали обов`язковій реєстрації.

Отже, відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність у неї права власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до вимог частини першої статті 126 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, відтак право власності за ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку посвідчується Держаним актом, оригінал якого знаходиться у такого.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За таких умов, що право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку підтверджується у встановленому законом порядку.

Враховуючи, що набуття права власності на спірну земельну ділянку відповідачем не підтверджується належними та допустимими доказами, тобто на момент укладення договір купівлі-продажу таке було відсутнє, тому вказаний договір є недійсним.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку підтверджується у встановленому законом порядку.

З метою забезпечення ефективного способу захисту, вважають за необхідне просити суд витребувати таку із чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_4

15.04.2026 року ухвалою суду прийнято позов третьої особи ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння по цивільній справі за позовом адвоката Павлюка Ігоря Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину. Об`єднано в одне провадження цивільні справи № 554/18898/25 та присвоїти номер 2/554/961/2026.

18.05.2026 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Відповідачі повідомлялися про розгляд справи шляхом направлення матеріалів позовної заяви та ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання, в судові засідання не з`являлися.

Представник третьої особи яка заявляє самостійні вимоги надала заяву про розгляд справи без участі.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а також встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до наступних висновків.

Щодо права власності на земельну ділянку та правових підстав визнання договору недійсним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового або немайнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав є визнання правочину недійсним, а також застосування інших способів захисту, передбачених законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, для визнання оспорюваного правочину недійсним необхідно встановити наявність визначених законом підстав для його недійсності та порушення внаслідок його вчинення прав або охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За статтею 319 ЦК України власник здійснює свої права щодо володіння, користування та розпорядження майном на власний розсуд, а стаття 321 ЦК України закріплює непорушність права власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на земельну ділянку регулюється також положеннями Земельного кодексу України.

Згідно зі статтями 125, 126 ЗК України в редакціях, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, право власності на земельну ділянку виникало після одержання документа, що посвідчував таке право, та його державної реєстрації, а право власності посвідчувалося державним актом у випадках і порядку, передбачених законодавством.

При цьому права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнаються дійсними за умов, установлених законодавством, зокрема якщо їх реєстрація на момент виникнення прав здійснювалася відповідно до законодавства, чинного на той час.

Отже, сама по собі відсутність запису про раніше набуте право в сучасному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є достатньою підставою для заперечення такого права, якщо воно було належним чином набуте та посвідчене відповідно до законодавства, чинного на момент його виникнення.

Як убачається з матеріалів справи, право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ПЛ № 041628 від 30 липня 2004 року.

Водночас оформлення права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 пов`язується з державним актом серії І-ПЛ № 043527 від 22 квітня 2003 року. Згідно з наявною у справі інформацією, архівний примірник цього документа в Головному управлінні Держгеокадастру у Полтавській області відсутній.

Суд зазначає, що відсутність архівного примірника державного акта сама по собі не доводить його підроблення чи автоматичної недійсності права, яке він посвідчує. Водночас така обставина підлягає оцінці разом з іншими доказами, зокрема з документами про право власності ОСОБА_4 та відомостями про повне співпадіння земельних ділянок.

Згідно з рішенням державного кадастрового реєстратора № РВ-0500146052025 від 23 вересня 2025 року встановлено повне співпадіння земельної ділянки, щодо якої ОСОБА_4 замовив виготовлення технічної документації, із земельною ділянкою з кадастровим номером 5321084200:00:002:0184.

Зазначені відомості мають істотне значення для встановлення тотожності земельної ділянки, на яку посилається ОСОБА_4 , із земельною ділянкою, відчуженою за оспорюваним договором.

При цьому державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 та подальше відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 не спростовують права попереднього власника, якщо під час судового розгляду буде встановлено, що реєстрація ґрунтувалася на відсутній або неналежній правовій підставі.

За встановлених у справі обставин суд доходить висновку, що право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку підтверджується державним актом серії ПЛ № 041628 від 30 липня 2004 року та іншими матеріалами справи, а набуття ОСОБА_2 права власності саме на цю земельну ділянку належними доказами не підтверджене.

Отже, за відсутності належного права на відчуження земельної ділянки ОСОБА_2 не мав законних підстав розпоряджатися нею як власник.

Сам по собі факт посвідчення договору нотаріусом не усуває необхідності перевірки судом дійсності правової підстави набуття відчужувачем права власності та дотримання вимог цивільного законодавства.

З урахуванням статей 203, 215 ЦК України, установлених обставин щодо права власності на спірну земельну ділянку та відсутності належного підтвердження права ОСОБА_2 на її відчуження суд доходить висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 30 липня 2024 року недійсним.

Такий висновок відповідає загальним підходам Верховного Суду до вирішення спорів про недійсність правочинів: суд має встановити не лише формальне дотримання вимог до правочину, а й наявність у відчужувача належного права розпоряджатися майном та факт порушення прав заінтересованої особи.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання такого правочину. Якщо повернення в натурі неможливе, застосовуються інші передбачені законом наслідки.

Зазначена норма передбачає реституцію як загальний майновий наслідок недійсності правочину. Її метою є відновлення майнового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину.

У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року у справі № 905/20/23 наголошено на необхідності розмежування реституції та віндикації: реституція застосовується у правовідносинах між сторонами недійсного правочину, тоді як витребування майна з чужого незаконного володіння є речово-правовим способом захисту права власника.

Як установлено судом, на виконання договору купівлі-продажу від 30 липня 2024 року ОСОБА_1 сплатив 274000 грн.

У зв`язку з визнанням договору недійсним зазначені кошти підлягають поверненню покупцеві особою, яка їх отримала на виконання правочину, — ОСОБА_2 .

Таким чином, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 274000 грн є належним способом застосування наслідків недійсності договору відповідно до статті 216 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма спрямована на захист майнового інтересу кредитора від наслідків знецінення грошових коштів та компенсує несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 Верховний Суд розглядав питання застосування статті 625 ЦК України до грошового зобов`язання, пов`язаного з поверненням коштів унаслідок недійсності правочину. З відповідних правових висновків випливає, що до такого зобов`язання можуть застосовуватися наслідки прострочення, передбачені статтею 625 ЦК України, за умови встановлення моменту виникнення обов`язку повернути кошти та факту прострочення його виконання.

Отже, для вирішення вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд має встановити суму грошового зобов`язання, період прострочення та правильність відповідного розрахунку.

У цій справі основне грошове зобов`язання становить 274000 грн, які ОСОБА_1 сплатив за договором купівлі-продажу від 30 липня 2024 року.

Позивач визначив період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з 31 липня 2024 року, тобто з наступного дня після укладення договору.

Водночас суд зазначає, що визнання договору недійсним саме по собі не звільняє суд від необхідності встановити момент, з якого обов`язок повернути кошти став таким, що підлягає виконанню, та з якого виникло прострочення. Для застосування статті 625 ЦК України дата укладення договору і дата виникнення прострочення не завжди є тотожними.

Тому початок нарахування з 31 липня 2024 року може бути покладений в основу рішення за умови, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують виникнення та прострочення обов`язку повернути кошти саме з цієї дати або іншу правову підставу для такого обчислення.

З огляду на встановлені судом обставини та за умови підтвердження розрахунку позивача, сума трьох процентів річних становить 11025,59 грн, а інфляційних втрат 41816,07 грн.

Загальна сума вимог про повернення коштів та компенсаційних нарахувань у такому разі становить 326841,66 грн.

Суд зазначає, що три проценти річних та інфляційні втрати не є штрафом або пенею, а мають окрему правову природу та застосовуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за наявності передбачених нею умов.

Отже, вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в межах доведеного та перевіреного судом розрахунку.

Позивач також просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 100000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, порушенням її права власності, пошкодженням майна або іншими обставинами, визначеними законом.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності передбачених законом умов відповідальності.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд має враховувати характер правопорушення, глибину та тривалість моральних страждань, характер немайнових втрат, ступінь вини заподіювача шкоди у випадках, коли вина є умовою відповідальності, а також інші обставини, які мають істотне значення.

Сам факт визнання правочину недійсним не означає автоматичного виникнення права на відшкодування моральної шкоди в будь-якому заявленому розмірі. Відповідні обставини та розмір відшкодування мають бути встановлені судом на підставі доказів.

У цій справі позивач пов`язує моральні страждання з укладенням договору щодо земельної ділянки, право на відчуження якої не було належним чином підтверджене, необхідністю захищати свої майнові права та ризиком втрати сплачених коштів.

Оцінюючи ці доводи, суд має врахувати, чи підтверджені матеріалами справи конкретні немайнові втрати позивача, їх характер, тривалість і причинний зв`язок із діями відповідача.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути обґрунтованим, розумним і справедливим, відповідати характеру порушення та не призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи.

Отже, вимога про стягнення 100000 грн моральної шкоди може бути задоволена повністю або частково лише за умови, що належними та допустимими доказами підтверджено факт завдання моральної шкоди, причинний зв`язок із діями відповідача та обґрунтованість заявленого розміру.

Щодо позову третьої особи про витребування земельної ділянки.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав його у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору чи закону.

Для правильного вирішення віндикаційного спору суд має встановити наявність у позивача права власності на індивідуально визначене майно, факт перебування цього майна у володінні відповідача, відсутність належної правової підстави для такого володіння, а також обставини, за яких майно вибуло з володіння власника.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 924/408/21 (924/287/23) звернув увагу на необхідність установлення обставин вибуття майна з володіння власника, а також на те, що визнання правочину недійсним саме по собі не означає автоматичного застосування віндикації без перевірки відповідних умов.

У постанові від 29 травня 2024 року у справі № 910/5808/20 Верховний Суд також наголосив на необхідності встановлення обставин, які мають значення для застосування статті 388 ЦК України, зокрема щодо добросовісності набувача, оплатності набуття майна та наявності або відсутності волі власника на його вибуття.

Як установлено судом, ОСОБА_4 обґрунтовує право власності на земельну ділянку державним актом серії ПЛ № 041628 від 30 липня 2004 року.

Натомість земельна ділянка з відповідним кадастровим номером перебуває у володінні ОСОБА_1 , який набув її за договором купівлі-продажу від 30 липня 2024 року.

ОСОБА_4 не був стороною цього договору, не підписував його, не уповноважував ОСОБА_2 або ОСОБА_3 на відчуження належної йому земельної ділянки та не отримував коштів від її продажу.

За встановлених судом обставин волевиявлення ОСОБА_4 на відчуження земельної ділянки було відсутнє.

Відомості про повне співпадіння земельної ділянки, належної ОСОБА_4 , із земельною ділянкою з кадастровим номером 5321084200:00:002:0184 мають значення для ідентифікації об`єкта спору та оцінюються судом разом з державним актом та іншими доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_4 поза його волею.

Сам по собі факт державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 не виключає можливості витребування земельної ділянки її власником за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав.

Суд окремо оцінює питання добросовісності ОСОБА_1 як набувача земельної ділянки.

Добросовісність учасника цивільних правовідносин є однією із загальних засад цивільного законодавства відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Добросовісність набувача передбачає оцінку того, чи знав він або чи міг знати за обставин набуття майна про відсутність у відчужувача права на його відчуження.

Водночас добросовісність набувача не є безумовною перешкодою для витребування майна власником. Застосування статті 388 ЦК України залежить від сукупності обставин, зокрема від того, чи вибуло майно з володіння власника з його волі.

У цій справі ОСОБА_4 не укладав договору купівлі-продажу, не надавав згоди на відчуження земельної ділянки та не уповноважував інших осіб розпоряджатися нею.

Отже, за встановлених обставин спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 при укладенні договору не знав і не міг знати про відсутність у ОСОБА_2 права на відчуження земельної ділянки, це саме по собі не виключає застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо судом установлено всі передбачені цією нормою умови.

При цьому суд враховує, що оцінка добросовісності набувача повинна ґрунтуватися на конкретних доказах і обставинах укладення договору, а не лише на самому факті державної реєстрації права власності.

Таким чином, за умови підтвердження всіх необхідних обставин статті 388 ЦК України земельна ділянка підлягає витребуванню на користь її власника — ОСОБА_4 .

Щодо практики Європейського суду з прав людини та пропорційності втручання у право власності

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення особи її майна допускається лише в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини сформовано підхід, за яким будь-яке втручання в право мирного володіння майном має бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між вимогами загального інтересу й необхідністю захисту основоположних прав особи.

У рішенні у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden, заяви № 7151/75 та № 7152/75, 23 вересня 1982 року) ЄСПЛ сформулював принцип справедливого балансу між загальним інтересом та захистом права власності.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, 20 жовтня 2011 року) ЄСПЛ розглянув принцип належного урядування та зазначив, що державні органи повинні діяти своєчасно, послідовно й належним чином, а ризик помилки державного органу за певних обставин не повинен автоматично перекладатися на особу.

Разом із тим зазначені принципи не виключають відновлення права законного власника на майно, якщо для цього існують належна правова підстава та ефективна процедура судового захисту.

У цій справі витребування земельної ділянки здійснюється на підставі статей 387, 388 ЦК України та має на меті відновлення права власності ОСОБА_4 , який, за встановленими судом обставинами, не виявляв волі на відчуження належної йому земельної ділянки.

Водночас суд враховує майновий інтерес ОСОБА_1 , який сплатив за договором купівлі-продажу 274000 грн.

У разі визнання договору недійсним цей майновий інтерес підлягає захисту шляхом застосування статті 216 ЦК України та повернення сплачених коштів. За наявності встановлених законом підстав додатково можуть стягуватися інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Отже, застосування реституції між сторонами недійсного правочину та віндикації на користь власника забезпечує розмежування правових наслідків і дає змогу відновити порушені майнові права кожної особи в межах належного їй способу захисту.

Суд зазначає, що пропорційність такого втручання має оцінюватися з урахуванням усіх обставин справи, зокрема добросовісності набувача, характеру порушення права власності, доступності засобів захисту та можливості повернення сплачених коштів.

Таким чином, якщо встановлені судом обставини підтверджують вибуття земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 поза його волею та наявність передбачених законом умов віндикації, витребування земельної ділянки є способом захисту, який має законну підставу та спрямований на відновлення порушеного права власності.

Суд звертає увагу, що первісний позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_4 мають різні правові підстави та спрямовані на захист прав різних осіб. Вимога ОСОБА_1 про визнання договору недійсним і повернення сплачених коштів вирішується у відносинах між сторонами договору відповідно до статей 215, 216 ЦК України. Натомість вимога ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки спрямована на захист права власності особи, яка не була стороною оспорюваного договору, та вирішується за правилами статей 387, 388 ЦК України.

Задоволення цих вимог не є взаємовиключним за умови встановлення всіх передбачених законом підстав для кожного способу захисту.

Визнання договору недійсним усуває правову підставу договірного переходу майна між його сторонами та створює підстави для застосування реституції. Витребування земельної ділянки забезпечує повернення майна його законному власнику, який не був стороною договору.

Отже, одночасне застосування зазначених способів захисту відповідає правовій природі спірних правовідносин та спрямоване на відновлення порушених майнових прав учасників спору.

При цьому питання про припинення зареєстрованого права власності ОСОБА_1 має бути вирішене з урахуванням заявлених позовних вимог, змісту рішення про витребування майна та вимог законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати розподіляються між сторонами відповідно до положень процесуального закону.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням установлених законом правил розподілу витрат.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 78363,78 грн судових витрат.

Вирішуючи це питання, суд має перевірити фактичне понесення відповідних витрат, їх зв`язок із розглядом справи, документальне підтвердження, співмірність зі складністю справи, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також відповідність заявленої суми критеріям розумності.

За результатами такої перевірки суд визначає суму судових витрат, яка підлягає розподілу між сторонами відповідно до статті 141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витрачений адвокатом час.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Оцінивши докази в їх сукупності, суд виходить із того, що ефективний судовий захист має відповідати змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, яких зазнала особа.

За встановлених судом обставин право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку підтверджується державним актом серії ПЛ № 041628 від 30 липня 2004 року та іншими матеріалами справи. Водночас належність ОСОБА_2 права власності на цю земельну ділянку та його право на відчуження не підтверджені належними доказами.

З огляду на це суд доходить висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 липня 2024 року та застосування передбачених статтею 216 ЦК України наслідків недійсності правочину в частині повернення коштів, отриманих на його виконання.

Крім того, за умови встановлення передбачених статтями 387, 388 ЦК України обставин, зокрема відсутності волі власника на вибуття майна, земельна ділянка підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають вирішенню з урахуванням установленого моменту виникнення прострочення грошового зобов`язання та перевіреного судом розрахунку.

Вимога про відшкодування моральної шкоди підлягає вирішенню з урахуванням доказів факту її завдання, причинного зв`язку, характеру страждань та обґрунтованості заявленого розміру.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами статей 133, 137, 141 ЦПК України в межах документально підтверджених та обґрунтованих сум.

Керуючись статтями 3, 15, 16, 23, 203, 204, 215, 216, 317, 319, 321, 328, 387, 388, 400, 625, 1167 ЦК України, статтями 125, 126, 152 Земельного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 133, 137, 141, 263–265 ЦПК України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Павлюка Ігоря Олександровича, поданий в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа — ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та застосування наслідків недійсності правочину — задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 липня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбишем С.М. та зареєстрований у реєстрі за № 2284, предметом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, загальною площею 4,5137 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Припинити право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на земельну ділянку під кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2866795853210, номер відомостей про речове право 560644499, що зареєстроване приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Довбишем Сергієм Миколайовичем, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер № 2284, виданого 30.07.2024 року

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 274000 (двісті сімдесят чотири тисячі) гривень, сплачених за недійсним договором купівлі-продажу, а також три проценти річних у розмірі 11025 (одинадцять тисяч двадцять п`ять) гривень 59 копійок та інфляційні втрати у розмірі 41816 (сорок одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 07 копійок.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в загальній сумі 35000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння — задовольнити.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером 5321084200:00:002:0184, загальною площею 4,5137 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса НОМЕР_3 , с.Мушти, Полтавський район

Третя особа: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя В.М. Бугрій