Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №138/3218/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №138/3218/26

Суддя: Матківська М. В.

Справа № 138/3218/26

Провадження № 22-ц/801/2715/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ясінський Ю. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 138/3218/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Копаничук С. Г., Міхасішина І. В.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 вересня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей Вінницької міської ради (як орган опіки та піклування), про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька,

Ухвалу постановив суддя Ясінський Ю. А.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у м. Могилів-Подільський

Дата складення повного тексту – 28 вересня 2026 року,

Встановив:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служби у справах дітей Вінницької міської ради (як орган опіки та піклування), про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 14 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.

В ухвалі зазначено, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою, просить надати дозвіл на реєстрацію місця проживання її малолітнього сина ОСОБА_3 разом з нею за адресою АДРЕСА_1 . Разом з тим, до позовної заяви позивачем не додано доказів на підтвердження належності на праві власності саме квартири АДРЕСА_2 . Так, з доданих до позову доказів вбачається, що позивач є власником 1/2 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_3 та у вказаному будинку зареєстрованих осіб не має. Проте, про докази належності позивачу саме квартири АДРЕСА_4 в даному будинку в позовній заяві не зазначено та до неї не додано.

Також, суд встановив, що позивач сплатила судовий збір в розмірі 1331,20 грн. на розрахунковий рахунок іншої організації, а не на рахунок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 вересня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Служба у справах дітей Вінницької міської ради (як орган опіки та піклування), про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що 24 вересня 2026 року, тобто в межах визначеного судом 10-денного процесуального строку, було подано заяву про усунення недоліків. До заяви було додано: квитанцію про сплату судового збору №KEFUA44M2R1E від 24 вересня 2026 року на суму 1331,20 грн.; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 400110366 від 21 жовтня 2024 року; довідку Асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці (квартальний комітет «Корея») від 13 серпня 2026 року № 558.

Незважаючи на абсолютне виконання позивачем усіх вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ухвалою Могилів-Подільського міськрайонного суду від 28 вересня 2026 року повернено позовну заяву, оскільки позивачем «повторно надані докази на підтвердження належності 1/2 частки та повторно не надано доказів належності саме квартири АДРЕСА_4 ». Крім того, суддя суперечливо зазначив, що судовий збір «не зарахований до спеціального фонду державного бюджету», безпідставно ігноруючи надану квитанцію від 24 вересня 2026 року.

При цьому зазначала, що вимагати від неї надати правовстановлюючий документ на «окрему квартиру АДРЕСА_4 » як на самостійний об`єкт нерухомості, коли юридичним об`єктом обліку в ДРРП є частка будинку з визначеним користуванням квартирою АДРЕСА_4 , означає вимагати документ, який юридично не існує і не може існувати у природі в бажаній суддею формі.

У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, п. 6 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з урахуванням наступного.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 16 вересня 2026 року позивачем у строк, встановлений даною ухвалою суду, в частині надання доказів на підтвердження належності на праві власності позивачу саме квартири АДРЕСА_2 , не виконані. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що сума судового збору в розмірі 1331,20 грн. сплачена позивачем відповідно до квитанції №EMRU-S66M-RLUE від 24 вересня 2026 року не зарахована до спеціального фонду державного бюджету.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду першої інстанції.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 та 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

За змістом частини 3 наведеної норми, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Таким чином слід констатувати, що за змістом наведених норм закону повернення заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали суду про усунення недоліків, можливо лише в тому випадку, коли особа отримала копію відповідної ухвали суду, але ухилилася від виконання вимог, зазначених у ній.

З матеріалів справи вбачається, що одержавши ухвалу суду про залишення його позову без руху ОСОБА_1 вчинила усі можливі на її думку дії для усунення недоліків та подала до суду заяву про усунення недоліків (а. с. 11-16).

До заяви додано: квитанцію про сплату судового збору №KEFUA44M2R1E від 24 вересня 2026 року на суму 1331,20 грн., сплаченого на рахунок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 400110366 від 21 жовтня 2024 року, який підтверджує право власності позивача на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 . При цьому в Договорі купівлі-продажу № 1450 від 21 жовтня 2024 року та в ДРРП зафіксовано, що в користування позивача переходять конкретно визначені приміщення цього будинку: коридор 2-1, сіни 2-2, кімнати 2-3, 2-4, житловою площею 21,9 кв.м (які фактично та за внутрішнім обліком складають квартиру АДРЕСА_4 ); довідку Асоціації органів самоорганізації населення м. Вінниці (квартальний комітет «Корея») від 13 серпня 2026 року № 558, яка підтверджує, що позивач ОСОБА_1 дійсно проживає разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, виконавши вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 мала обґрунтовані підстави очікувати на подальшу процесуальну реакцію суду, спрямовану на вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом, зокрема, з ініціативи суду.

Законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі часткового усунення недоліків поданої заяви. При цьому указані процесуальні правові приписи не позбавляють суд права у разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків заяви.

Указане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 147/127/17.

Отже, установивши, що ОСОБА_1 у заяві про усунення недоліків не виконала в повному обсязі вимог ухвали суду від 14 вересня 2026 року про залишення заяви без руху, суд першої інстанції мав продовжити встановлений строк для усунення недоліків, конкретизувавши вимоги, які залишилися невиконаними, та визначивши належний спосіб їх усунення.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Висновки суду першої інстанції не можуть бути підставою для позбавлення заявника права на звернення в судовому порядку за захистом порушених прав, свобод та інтересів, як складової частини права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Європейської Конвенції прав людини.

У рішенні в справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні в справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Ця обставина визнана порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 761/33869/14-ц зроблено висновок, що: «виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що за змістом статей 13 та 175 ЦПК України позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (статті 12, 13 ЦПК України).

З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для відмови в задоволенні позову по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною і її повернення.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не може вдаватися ні до оцінки доказів, ні до дослідження доказів, оскільки ці дії суд вчиняє на стадії з`ясування обставин справи та дослідження доказів.

Після відкриття провадження у справі суд першої інстанції, у разі наявності підстав, визначених цивільним процесуальним законодавством, може провести підготовче засідання, у якому відповідно до статті 189 ЦПК України, зокрема, остаточно визначається предмет спору, характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначаються обставини справи, які підлягають встановленню, та вирішується питання про зібрання відповідних доказів тощо.

Суд першої інстанції ці обставини не урахував, застосував неправильне тлумачення процесуальних норм та допустив надмірний формалізм, що у свою чергу позбавило позивача права на доступ до суду і завадило розгляду її вимог, та відповідно є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при перегляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 вересня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

Судді С. Г. Копаничук

І. В. Міхасішин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua