Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №363/4463/26 — Вишгородський районний суд Київської області

29.10.26 363/4463/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., за участі секретаря судового засідання Михайлик Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , що подана представником позивача – адвокатом Харитончук Є.В. до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року адвокат Харитончук Є.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом, в якому просила поновити строк на подання позовної заяви та скасувати постанову за №683/1 від 21.07.2025 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

Так, в обґрунтування позовних вимог вказано, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.07.2025 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 25 500 грн. Зі змісту постанови вбачається, що 21.06.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що ОСОБА_1 згідно протоколу за №458 від 02.07.2025 року мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_3 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, яка підлягає скасуванню з наступних підстав. 02.07.2025 року позивач ОСОБА_1 перебував за місцем свого постійного проживання в АДРЕСА_1 . В цей момент до його домогосподарства під?їхали працівники поліції, спільно з працівниками РТЦК, які повідомили йому про необхідність проїхати разом до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Перед тим, як їхати до РТЦК він взяв вдома документ що посвідчує особу (паспорту) та мобільний телефон. Будучи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 він надав на ознайомлення свій електронний військово-обліковий документ, сформований у наявному у нього мобільному застосунку «Резерв +», однак це не влаштувало працівників ТЦК та вони почали вимагати у нього паперовий документ, однак він повідомив, що такий йому не видавався, у нього є електронний військово-обліковий документ. Далі працівники РТЦК повідомили, що склали відносно ОСОБА_1 адміністративні матеріали і на нього буде за це накладено штраф, однак він не розумів за що саме. Жоден протокол йому на ознайомлення не вручався. Далі, його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 де його протримали декілька днів і відпустили, оскільки ОСОБА_1 повідомив про наявність у нього дитини з інвалідністю до 18 років, у зв?язку з чим, йому було оформлено відстрочку від мобілізації. Позивач ОСОБА_1 не отримував письмовий військово-обліковий документ. 02.07.2025 року в день, коли його було доставлено працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 на належному йому мобільному телефоні був наявний мобільний застосунок «РЕЗЕРВ +». Саме електронний військово-обліковий документ у даному мобільному застосунку він пред?являв, на їх вимогу, працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 . Свої військово-облікові дані ОСОБА_1 уточнив вчасно, про що наявна інформація у його електронному військово-обліковому документі. Такі дані ним були уточнені шляхом авторизації у мобільному застосунку «Резерв +». При цьому, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 були повністю проігноровані заперечення позивача щодо порушення ним правил військового обліку в частині непред?явлення військово-облікового документу, у зв?язку з тим, що він таки їм надавався на ознайомлення, однак не у паперовому, а у електронному вигляді. Таким чином, саме по собі пред?явлення позивачем ОСОБА_1 електронного військово-облікового документу із застосунку «Резерв +» свідчить про дотримання ним вимог ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки мав здійснювати фото та відео фіксацію процесу пред?явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів. Однак, жоден з працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перевірки електронного документу ОСОБА_1 маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов?язаного з інших відомчих реєстрів, не здійснив таку перевірку для отримання інформації з Реєстрів, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.07.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

24.08.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що позов подано майже через рік після отримання постанови, що в даному випадку є суттєвим порушенням строку позовної давності, який має бути застосований судом. Позивач не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно 21.03.2026 року скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за №467 від 09.07.2025 року. Варто зауважити що позивач не відмовився від проставлення підпису на даному протоколі. Відсутність фото-, відеофіксації не свідчить про недостатність підстав для висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки позивач на час складання протоколу та оскаржуваної постанови не мав військово-облікового документу. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 після дослідження матеріалів справи про адміністративне правопорушення було винесено постанову за №683/1 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача та накладено стягнення у вигляді штрафу. Позивач не довів суду про те, що він мав і пред`являв військово-обліковий документ, а саме, військовий квиток, на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення. Посилання на пред`явлення працівнику РТЦК електронного військово-облікового документу, який в свою чергу не було прийнято до уваги, є безпідставним, так як не підтверджено жодними доказами. Враховуючи вищевикладене, можна зробити вірний висновок про те, що позивачем належними та допустими доказами не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу станом на 02.07.2025 року. Варто зауважити, що позивач посилається на те, що йому не було відомо про складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, оскільки копію протоколу йому не було надано, як і не було можливості ознайомитись з його змістом, про що свідчить відсутність підпису у складеному протоколі. Однак в самому ж протоколі за №458 він не відмовився від проставлення підпису, що спростовує твердження позивача про те, що він пред`являв електронний військово-обліковий документ. На час розгляду справи 21.07.2025 року позивачем не було надано жодних доказів, які спростовували б обставини належними та допустимими доказами та не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу. Відтак, під час розгляду справи було встановлено, що військовозобов`язаний не виконав покладений на нього обов`язок та не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» .

Крім того, представник відповідача просив суд залишити позов без розгляду у зв`язку із встановленням факту пропущення строку на подання позову.

08.09.2026 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких вказано, що відсутність відеозапису сама по собі, дійсно, не означає автоматичної відсутності правопорушення. Однак у цій справі вона має істотне доказове значення, оскільки саме відповідач стверджує про конкретну поведінку позивача - нібито відмову від пред`явлення військово-облікового документа. За таких обставин відеофіксація могла б безпосередньо підтвердити або спростувати твердження сторін щодо того, який саме документ пред`являвся позивачем, чи здійснювалася його перевірка, чи була відмова від пред`явлення документа та які саме вимоги висувалися працівниками ТЦК. Відповідач не надав суду такого доказу. На направлений адвокатом Харитончук Є.В. адвокатський запит про надання копії відеозапису на якому зафіксовано відмову позивача ОСОБА_1 у пред`явленні ним військово-облікового документу ІНФОРМАЦІЯ_4 16.07.2026 року було надано відповідь про те, що в матеріалах справи за №683/1 відносно позивача відсутній відеозапис перевірки документів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 . Враховуючи це, очевидним є те, що матеріали справи не доводять наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, викладеного в оскарженій постанові, є надуманими та такими, які не відповідають дійсності, а тому постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 за №683/1 від 21.07.2025 року не може вважатись обґрунтованою, оскільки відповідно до ч. 2 ст.251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу. Відповідач посилається на те, що позивач не підтвердив доказами факт пред`явлення електронного військово-облікового документа. Проте такий підхід фактично перекладає на позивача обов`язок доводити відсутність правопорушення, тоді як саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність свого рішення. Важливо також врахувати, що подія відбулася у приміщенні ТЦК та за участі працівників державних органів. Саме відповідач володіє матеріалами адміністративної справи, службовою документацією, інформацією про працівників, які здійснювали перевірку, технічними засобами фіксації та іншими доказами, які могли б підтвердити його позицію. Однак відповідні докази відповідачем не надані. Відтак відсутність доказу з боку позивача не може компенсувати відсутність доказів з боку суб`єкта владних повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасники справи мають право заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Так, представник позивача у судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Позивач в судове засідання не з`явися, при цьому представник позивача надала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача надав суду заяву, в якій просив проводити засідання за його участі, але в судове засідання 29.10.2026 року не з`явився, про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, поважності причин неявки не повідомив, із заявами та/або клопотаннями до суду не звертався.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, поважності причин неявки не повідомив, правом надати пояснення щодо позову не скористався.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності усі надані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного:

Так, ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Крім того з ч. 1 ст. 5 КАС України випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист в тому числі і шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з вимог ч. 1 ст. 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, дослідивши надані сторонами докази судом встановлено:

21.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 винесено постанову за №683/1, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 25 500 грн.

Так, зі змісту вказаної постанови слідує, що 21.07.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено, що ОСОБА_1 , згідно протоколу за №458 від 02.07.2025 року не мав при собі військово-обліковий документ та не пред?явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що будо зафіксовано засобами відео фіксації.

Вказану постанову направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з рекомендованого повідомлення.

З відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 за №2188 від 16.07.2026 року на адвокатський запит представника позивача вбачається, що в матеріалах справи за №683/1 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відсутній відеозапис перевірки документів.

Складанню вказаної постанови передував протокол про адміністративне правопорушення за №458 від 02.07.2026 року, згідно якого відносно ОСОБА_1 складено протокол про те, що він 02.07.2026 року о 13 год. 30 хв. не пред`явив військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_7 , порушивши положення ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зазначений протокол містить підпис ОСОБА_1 у відповідній графі та пояснення останнього, зазначені власноруч, а саме –«я не розумію чому мене затримано». В протоколі містить вказівка на те, що розгляд справи щодо правопорушення, зафіксованого в цьому протоколі відбудеться о 10 год. 00 хв. 21.07.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно роздруківки із за стосунку РЕЗЕРВ+ вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , військовозобов`язаний, має відстрочку до завершення мобілізації, тип відстрочки: п. 4 ч. 3 ст. 23, вказано що дані уточнено вчасно.

Так, між сторонами склалися правовідносини з приводу оскарження постанови суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно із ч. 1 ст. 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Зазначена постанова судом перевірялася на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно із ч. 1 ст. 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Згідно ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі, яка, зокрема, повинна містити опис обставин, установлених під час розгляду справи, прийняте у справі рішення.

Аналізуючи наведені положення законодавства, слід дійти висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, оцінити наявні докази. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому, суд враховує, що особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).

У зв`язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, як особа, що виявила факт адміністративного правопорушення, повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Частина 6 вказаної статті, порушення якої ставиться відповідачем в провину позивача зазначає, що - у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Примітка до вказаної частини зазначає, що установити, що вимоги, зазначені у ч. 6 ст.22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 року, згідно із Законом за №3633-IX від 11.04.2024