Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №380/22989/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22989/25 пров. № А/857/29236/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (головуючий суддя Потабенко В.А., м.Львів) у справі №380/22989/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

21.11.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 20.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувалися та виплачувалися; зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, а також інших похідних та додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2 481,00 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні, відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позов обґрунтовує тим, що позивач проходив військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону. При визначенні її розміру посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 01.01.2020 по 20.05.2023 відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Що в свою чергу призвело до того, що і грошова допомога на оздоровлення і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за спірний період була виплачена у меншому розмірі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, які полягають у застосуванні з 01.01.2020 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби. Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також інших похідних та додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривні, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 гривні, відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що п. 4 Постанови №704 містить в частині визначення розміру величини розрахунку посадових окладів прив`язку до формулювання про прожитковий мінімум доходів громадян у зв`язку із чим просить враховувати положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, формулювання про прив`язку до прожиткового мінімуму мало місце у редакції Постанови №704 до 20.05.2023. У п. 4 Постанови №704 (у редакції з урахуванням змін, внесених згідно постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481), зазначено, що розміри посадових окладів, розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначив, що у примітках до додатків 1,14 згаданої постанови вказано, що посадові оклади і оклади за військове звання визначається у порядку, встановленому у п.4 Постанови №704. Позивачем у позовній заяві вказується на те, що мають місце порушення з огляду на положення Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». При цьому, жодною нормою законодавства (в тому числі вказаним вище законом) не передбачено, що розрахункова велична для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців осіб рядового та начальницького складу повинна встановлюватись саме у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року (поточного). Розглядаючи дану категорію справ та посилаючись на Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» вважаємо за необхідне вказати наступне. Преамбула даного закону передбачає, що цей закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. Абзацом 3 ст. 1 вказаного закону визначено, що державні соціальні гарантії встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму . Абзацом 3 ст. 1 вказаного вище закону визначено також поняття прожиткового мінімуму - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що прожитковий мінімум є базовою державною соціальною гарантією, що передбачає неможливість виплати людині суми коштів нижчої за розмір прожиткового мінімуму. У зв`язку із цим необхідним є взяття до уваги, чи має місце нарахування та виплата посадового окладу нижче прожиткового мінімуму у спірних правовідносинах. Так, слід взяти до уваги, яким чином визначався в межах спірних правовідносин розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців осіб рядового та начальницького складу. Згідно п. 4. Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 , 12 , 13 і 14 . Тобто розрахункова величина для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, не є єдиним елементом, що враховується. Натомість такий елемент лише підлягає множенню на відповідний тарифний коефіцієнт. Тож, з урахуванням того, що згідно Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1762 грн., а також того, що згідно додатку №1 «Тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу» до Постанови №704, за найнижчим тарифним розрядом (№1) тарифний коефіцієнт становить 1,4, то мінімальний посадовий оклад становить 2466,80 грн, тобто більше ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 2020 рік (розмір якої становив 2102 грн.), на 2021 рік (розмір якої становив 2270 грн.) тощо. Отже, за таких обставин, відсутні підстави вважати, що може загалом мати місце порушення державних соціальних гарантій військовослужбовців при розрахунку посадового окладу за період 2020-2023 років з урахуванням розрахункової величини у прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 в межах спірного періоду проходила військову службу у Військово – медичному клінічному центру Західного регіону.

На підставі наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по особовому складу) від 22.09.2025 № 265 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з 22.09.2025.

25.09.2025 позивач звернулася до відповідача із запитом щодо надання відомостей про нарахування грошового забезпечення в період 01.01.2020 по 20.05.2023. Також просила здійснити перерахунок з 01.01.2020 по 20.05.2023 грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020; Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021; Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.

Листом від 07.10.2025 відповідач відмовив позивачу у здійсненні такого перерахунку.

Вважаючи, що грошове забезпечення протягом періоду служби з 01.01.2020 по 20.05.2023 нараховувалося позивачу неналежним чином, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова №704), якою встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Окрім цього, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме:« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови №704 не вносилися.

Відтак, станом на 01.03.2018 п. 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, колегія суддів зазначає, що Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Водночас, апеляційний суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон № 294-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 не містить.

Тобто, положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, вказавши, що з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Закон № 1774-VIII), п. 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Проте, встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням (постанова Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21).

Окрім цього, апеляційний суд враховує правову позицію Верховного Суду, який неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Аналогічні за змістом висновки також містить і постанова Верховного Суду від 12.09.2022 у справі №500/1813/21.

Зокрема Верховний Суд в межах розгляду справи №500/1813/21 зробив наступні висновки, що п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 на 2020 рік, відповідно, не містять.

Тобто, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відтак, відповідні висновки фактично зводяться до того, що починаючи із 2020 року підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704, в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Апеляційний суд також враховує, що 20.05.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою внесено зміну до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абз. 1 в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Відтак, з цієї дати діє нова редакція п. 4 Постанови №704, за яким встановлено фіксований розмір грошової суми, з якого обчислюються розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 по 19.05.2023, відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного (2020, 2021, 2022, 2023) року.

Отже, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання Військово-медичного клінічного центру Західного регіону здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також інших похідних та додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 у розмірі 2102,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 у розмірі 2270,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у розмірі 2684,00 грн.

Щодо нарахування та виплатити позивачу компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, апеляційний суд зазначає таке.

Колегія суддів також враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 27.07.2023 у справі № 380/813/22, а саме те, що аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Як уже зазначав апеляційний суд, перерахована індексація грошового забезпечення військовослужбовця, і як одне з основних державних гарантій щодо оплати його праці підлягають обов`язковому нарахуванню і виплаті.

При тому, нарахування та виплата перерахованої індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату."

Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції констатує, що нарахування та виплата перерахованого грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 380/22989/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар