Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №380/3043/26
Суддя: Довга Ольга Іванівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3043/26 пров. № А/857/28984/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року (головуючий суддя Грень Н.М., м.Львів) у справі №380/3043/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
23.02.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області (відповідач), в якому просив: визнати бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки», за період з 05.10.2023 по 12.02.2026 протиправною; зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 05.10.2023 по 12.02.2026 (включно) з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року (3328,00 грн), на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат.
Позов обґрунтовує тим, що позивач проходив службу у Територіальному управлінню БЕБ у Львівській області. Вказує про те, що під час проходження служби у період з 05.10.2023 по 12.02.2026 відповідач нараховував йому грошове забезпечення (у т.ч.: одноразову грошову допомогу при звільненні) у заниженому розмірі, а саме виплачував посадовий оклад, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102,00 грн. На думку позивача, грошове забезпечення мало виплачуватись з урахуванням ч.3 ст.31 Закону України «Про бюро економічної безпеки України» та п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 «Деякі питання організації діяльності Бюро економічної безпеки України» - шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано бездіяльність Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., у 2026 році у розмірі 3328 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки», за період з 05.10.2023 по 12.02.2026 протиправною. Зобов`язано Територіальне управління БЕБ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, за період з 05.10.2023 по 12.02.2026 (включно) з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 року (3328,00 грн), на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України визначені Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» № 1150-IX, відповідно до якого БЕБ є центральним органом виконавчої влади, що здійснює протидію правопорушенням у сфері економіки, а його діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Трудові відносини та оплата праці працівників БЕБ регулюються зазначеним Законом, законодавством про працю і державну службу та актами Уряду, при цьому структура грошового забезпечення визначена статтею 31 Закону і включає посадовий оклад, надбавки, доплати та премії. Норми Закону мають бланкетний характер у частині визначення розрахункової величини, тому механізм обчислення грошового забезпечення встановлюється Кабінетом Міністрів України, зокрема шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний коефіцієнт. Законами про Державний бюджет на відповідні роки визначено спеціальний прожитковий мінімум у розмірі 2102 грн, який застосовується для розрахунку посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що поширюється і на працівників БЕБ. З огляду на чинність зазначених норм та відсутність їх неконституційності, застосування відповідачем фіксованого розміру прожиткового мінімуму 2102 грн при визначенні посадових окладів є правомірним, відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та обов`язковості виконання чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
25.08.2026 відповідачем подано до суду додаткові пояснення. Щодо постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2026 у справі № 380/19989/25 вказує наступне. У зазначеній справі предметом судового розгляду було, зокрема, питання правомірності нарахування та виплати працівнику БЕБ, який мав спеціальне звання, грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн замість 2684 грн у 2022-2023 роках та 3028 грн у 2024-2025 роках. Восьмий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги були задоволені, та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю. На думку заявника, зазначене судове рішення є безпосередньо релевантним до спірних правовідносин, оскільки стосується саме працівника Бюро економічної безпеки України зі спеціальним званням та аналогічного питання щодо визначення бази для обчислення грошового забезпечення. Щодо застосування висновку Великої Палати Верховного Суду Восьмий апеляційний адміністративний суд у постанові від 18.08.2026 виходив із того, що частина третя статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» є бланкетною нормою, оскільки сама по собі не встановлює конкретного грошового розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відсилає до прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року. Суд також врахував положення пункту 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1068, відповідно до якого посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу. Вирішуючи питання щодо конкретного грошового розміру такого показника, апеляційний суд застосував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що законами про Державний бюджет України на відповідні роки не встановлювалася окрема розрахункова величина, відмінна від визначеної Законом України «Про прожитковий мінімум», а визначався саме грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу, у розмірі 2102 грн. Восьмий апеляційний адміністративний суд визнав зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду безпосередньо релевантним до спірних правовідносин щодо грошового забезпечення працівників БЕБ. Також звертає увагу апеляційного суду, що Територіальне управління БЕБ у Львівській області при подачі відзиву в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції посилалося на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, однак суд першої інстанції не застосував вказану правову позицію у своєму рішенні. Просить приєднати додаткові пояснення до матеріалів справи № 380/3043/26 та скасувати рішення суду першої інстанції.
26.08.2026 позивачем також подано додаткові пояснення. Вказує, що правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24, не є релевантними до правовідносин у цій справі та не підлягають застосуванню в силу ч. 5 ст. 242 КАС України. По-перше, у справі № 240/9028/24 Велика Палата досліджувала правовий статус судді та розмір суддівської винагороди, що регулюється Законом України "Про судоустрій і статус суддів" . У законах України про Державний бюджет на відповідні роки для суддів існувала пряма прицільна норма, яка визначала "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" у розмірі 2102 грн. Тобто законодавець чітко зазначив, що саме цей показник є "прожитковим мінімумом для цілей суддівської зарплати". Такий підхід Велика Палата Верховного Суду підтвердила. По-друге, стосовно працівників БЕБ жодна з норм бюджетних законів на 2022 2025 роки не містить аналогічної адресної вказівки. Абзац 6 ст. 7 цих законів встановлює показник для "інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами" - це загальна збірна категорія, що не є еквівалентом прицільної норми для суддів. При цьому ч. 3 ст. 31 Закону про БЕБ та п. 2 Умов № 1068 однозначно вказують на "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року", що відповідає загальному показнику (абз. 4 ст. 7 бюджетних законів), але аж ніяк не показнику абз. 6, запровадженому бюджетним законом в обхід спеціального закону. По-третє, Велика Палата Верховного Суду у справі № 240/9028/24 офіційно відступила виключно від висновків у справах, що стосувалися суддівської винагороди (справи № 280/1233/22 та № 620/4971/23). Від правових висновків у справах про грошове забезпечення працівників БЕБ, зокрема, у справах № № 400/2031/21, 360/503/21, 400/4904/21, 280/9563/21 та ін. Велика Палата не відступала і не вирішувала питань їх правомірності. Ця практика залишається чинною і була правильно застосована судом першої інстанції. По-четверте, правова природа та джерело регулювання грошового забезпечення працівників БЕБ є відмінним від суддівської винагороди, зокрема суддівська винагорода є елементом конституційної гарантії незалежності суддів (ст. 126 Конституції України). Велика Палата ВС у справі № 240/9028/24 досліджувала баланс між конституційними гарантіями незалежності суддів та повноваженнями парламенту розподіляти бюджетні кошти в умовах воєнного стану. Працівники БЕБ зі спеціальними званнями проходять правоохоронну службу. Враховуючи підпункти Постанови КМУ № 1068, їхнє грошове забезпечення розраховується через тарифні коефіцієнти та оклади за звання, де посадовий оклад є лише базою для всіх інших надбавок (вислуга років, інтенсивність тощо). Звуження базового прожиткового мінімуму для працівників БЕБ автоматично пропорційно зменшує не лише посадовий оклад, а й усі інші складові грошового забезпечення включно з вихідною допомогою при звільненні та пенсією, на відміну від суддівської винагороди, яка не піддається такій складній структурі надбавок правоохоронного органу. Таким чином, справа № 240/9028/24 стосувалась виключно статусу судді. Наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі оцінювала доцільність відступу від попередньої практики саме щодо суддівської винагороди. Зазначає, що посилання представника відповідача ТУ БЕБ у Львівській області на судову практику у справах 260/8841/25, 380/6267/26, 440/6377/26, що є рішеннями судів першої інстанції, які не набрали законної сили, та оскаржуються у відповідних апеляційних судах, є юридично некоректним та таким, що не заслуговує на увагу суду. Просить під час апеляційного розгляду у даній справі врахувати доводи представника позивача, викладені у додаткових поясненнях, та залишити апеляційну скаргу Територіального управління БЕБ у Львівській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
04.10.2023 наказом Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області позивача з 05.10.2023 призначено на посаду старшого детектива Територіального управління БЕБ у Львівській області, наказ ТУ БЕБ у Львівській області від 04.10.2023 № 84-к/ДСК.
З 01.02.2024 позивача призначено, у порядку просування по службі, на посаду керівника відділу детективів Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області (код посади - 3.083), наказ ТУ БЕБ у Львівській області від 31.01.2024 № 4-к/ДСК.
З 09.04.2024 позивача переведено на посаду керівника Відділу детективів…. Підрозділу…Територіального управління Бюро економічної безпеки у Львівській області (код посади - 3.5.082), наказ ТУ БЕБ у Львівській області від 08.04.2024 № 9-к/ ДСК.
02.02.2026 позивача, керівника відділу ….Підрозділу детективів…. Територіального управління БЕБ у Львівській області з 12.02.2026 звільнено із займаної посади, за власним бажанням, наказ ТУ БЕБ у Львівській області від 02.02.2026 № 10-к/ДСК.
У зв`язку зі звільненням позивача зі служби відповідачем 12.02.2026 складено грошовий атестат №18, із визначенням сум щомісячного грошового забезпечення позивача на посаді на дату звільнення, з якого вбачається, що протягом періоду проходження позивачем служби відповідач обчислював розміри його посадового окладу та доплати за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні, визначеного у ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік”, ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, та ст. 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” на відповідні тарифні коефіцієнти. Аналогічно, за таким же принципом, була обчислена і одноразова грошова допомога при звільненні.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення, у т.ч. – одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102,00 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026), позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (Закон №1150-ІХ).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.
Частиною 1 ст.14 Закону №1150-ІХ визначено, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.
Згідно з ст.19 Закону №1150-ІХ до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.
Відповідно до ст.31 Закону №1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації. Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (Умови №1068).
Згідно з п.2 цих Умов посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.
Відтак, розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначається спеціальним законодавством, а саме: ч.3 ст.31 Закону України №1150-ІХ та п.2 Умов №1068.
З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий урегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів, встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У цьому випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.
При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а.
У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
Отже, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (Закон №966-XIV).
Положеннями ст.1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Аналізуючи зміст викладених норм, суд апеляційної інстанції наголошує, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість статтями 7 Законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 2025 та 2026 роки разом із установленням станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 2026 прожиткових мінімумів для працездатних осіб ( 2684,00 грн, 3028,00 грн, 3328 грн), був уведений новий вид прожиткового мінімуму, зокрема – прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.
Окрім цього, апеляційний суд зазначає, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання, у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV, щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.
Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.
Водночас приписи Законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена ч.1 ст.5 Закону №1150-ІX.
Колегія суддів враховує, що Закони України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023.
Щодо посилання відповідача на судову практику Верховного Суду що застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи з 2021 року, апеляційний суд зазначає, що у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25 Верховний Суд сформував такий висновок: «у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці».
Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, апеляційний суд констатує, що грошове забезпечення позивача, у т.ч. – одноразова грошова допомога при звільненні, у період з 05.10.2023 по 14.01.2026 мали б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн».
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 05.10.2023 по 12.02.2026 грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328 грн) є протиправними.
Відтак, апелянтом неправильно нараховувалась у спірний період одноразова грошова допомога при звільненні, розмір якої, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого наказом Бюро економічної безпеки України від 14.05.2025 №81, залежав від розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 380/3043/26 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяО. І. Довга
суддіІ. І. Запотічний
Т. І. Шинкар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua