Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №500/217/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №500/217/26

Суддя: Довга Ольга Іванівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/217/26 пров. № А/857/30256/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м.Тернопіль) у справі №500/217/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

19.01.2026 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та його розшук; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , правил військового обліку та відкликати заяву до органів Національної поліції про його розшук та адміністративне затримання.

Позов обґрунтовує тим, що відповідач, всупереч чинному законодавству, не надсилав на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання позивача жодного рекомендованого листа з повідомленням, який містив у собі повістку про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення даних чи для проходження ВЛК, як і не видавав останньому жодного направлення для проходження такого ВЛК, натомість, відповідач вказує, що позивач відмовився від її проходження. Просить врахувати, що позивач не притягувався до адміністративної відповідальності, відтак вважає, що позивач не вчиняв жодного адміністративного правопорушення. При цьому, просить врахувати, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил військового обліку. На думку позивача, наявні всі підстави для задоволення позовних вимог зобов`язального характеру, а саме зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 відновити порушене право Позивача шляхом виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку (АІКС «Оберіг») та відкликання заяви до правоохоронних органів про його адміністративне затримання.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що у матеріалах справи абсолютно відсутній факт притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Сам відповідач прямо вказує, що постанова про накладення штрафу за ст. 210 КУпАП щодо ОСОБА_1 не приймалася. Тобто суддя суду першої інстанції у своєму рішенні легітимізує внесення відповідачем до державного реєстру «Оберіг» відомостей про «притягнення позивача до відповідальності», за умови, що самого притягнення ніколи не відбувалося! Пункт 20-1 частини 1 статті 7 Закону України № 1951-VIII чітко імперативно визначає, які саме відомості про адмінвідповідальність вносяться до Реєстру: «відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення)». Оскільки жодної постанови немає, відповідач не мав жодного законного права вносити до державного реєстру відомості, які таврують особу як правопорушника. Запис у Реєстрі має відображати виключно доведені та юридично оформлені факти, а не припущення посадових осіб ТЦК. Окрім цього, вказує, що суд першої інстанції застосував норму права вибірково, проігнорувавши її обов`язкові кумулятивні умови. Абзац 6 статті 258 КУпАП дозволяє розгляд справи та нескладання протоколу виключно у випадку, якщо особа не з`явилася без поважних причин на виклик, «будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування... підтвердних документів про отримання особою виклику». ІНФОРМАЦІЯ_4 не надав суду жодного підтвердного документа про те, що позивач хоча б один раз викликався до цього РТЦК після 18 травня 2024 року або після 05.06.2025 року. Відтак, навіть спрощена процедура притягнення до відповідальності (без протоколу) не могла бути розпочата відповідачем за відсутності доказів належного виклику. Зазначає, що суддя суду першої інстанції повністю заплющив очі на цей правовий нігілізм з боку ІНФОРМАЦІЯ_3 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач перебуває на військовому обліку, як військовозобов`язаний, у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Постановою ВЛК від 12.10.2021 позивач визнаний "непридатним в мирний час, обмежено придатний у воєнний час".

Згідно з довідкою Національного лісотехнічного університету України №405 від 23.09.2024 позивач є студентом 5 курсу навчально-наукового інституту комп`ютерних наук та інформаційних технологій (денна форма навчання) Національного лісотехнічного університету України ІУ рівня акредитації (термін навчання з 01.09.2024 по 31.12.2025).

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №209 від 14.01.2026 представника позивача повідомлено про те, що за наявними обліковими даними ЄДРПВР "Оберіг", ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та не користується правом на відстрочку від мобілізації; також, за наявними обліковими даними позивач має статус порушника правил військового обліку та перебуває у розшуку відповідно до статті 210 КУпАП , згідно з не проходженням ВЛК (відмові від проходження).

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (Закон № 2232-ХІІ).

За змістом частин 3, 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ, військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 10 статті 1 Закону, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За нормами частини 3-5 статті 33 Закону №2232 військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 1 статті 34 Закону №2232).

23.02.2022 постановою Кабінету Міністрів України №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (Положення №154), пунктом 1 якого визначено: територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони; надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри та Міноборони.

Закон України від 16.03.2016 № 1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (Закон №1951-VІІІ) визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

Приписами статей 1, 2 Закону №1951-VІІІ встановлено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Не менш важливим є аспект, що визначає основні засади ведення Реєстру: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (стаття 3 Закону №1951-ХІІ).

У частинах 8-9 статті 5 статті 5 Закону №1951-VІІІ закріплено, що органами ведення Реєстру, серед іншого, є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які і забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Як зазначено в пункті 17-1 частини 1 статті 7 Закону №1951-VІІІ, до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відтак, обов`язок щодо внесення актуальних даних про військовозобов`язаного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів належить до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Окрім цього, статтею 9 Закону №1951-VІІІ встановлено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому розпорядником Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.

Таким чином, за змістом вищенаведених норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Окрім цього, відповідно до пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, або які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю) направляються на військово-лікарську комісію. У разі проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист", установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

З огляду на наведене вище, апеляційний суд наголошує, що військовозобов`язані, визнані непридатними до військової служби у мирний час та обмежено придатними у воєнний час, зобов`язані самостійно звернутися до відповідних ТЦК та СП за місцем їх перебування на військовому обліку для повторного проходження медичного огляду та зобов`язані були до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Доказів проходження позивачем медичного огляду у строки, визначені вказаними вище нормами закону, позивачем суду не подано та судом таких доказів не здобуто.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що відповідно до статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці. У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь- який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Колегія суддів зазначає, наявність або можливість отримання відстрочки від мобілізації не звільняє військовозобов`язаного від обов`язку дотримання правил військового обліку, у тому числі від обов`язку проходження військово-лікарської комісії у випадках передбачених чинним законодавством, згідно з набранням чинності Закону України № 3621-IX від 21.03.2024, яким виключено категорію «Обмежено придатний до військової служби».

З наведеного мотиву суд апеляційної інстанції констатує, що ОСОБА_1 зобов`язаний був пройти повторний медичний огляд з метою визначення чинної категорії придатності відповідно до діючого законодавства до 05.06.2025 року, чого ним зроблено у передбачений законодавством термін не було.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та його розшук, у контексті частини другої ст. 2 КАС України, є правомірними.

Щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 , правил військового обліку та відкликати заяву до органів Національної поліції про його розшук та адміністративне затримання, апеляційний суд зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції вказує, що згідно з пунктом 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до положень статті 235 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України), розглядаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Аналогічні положення містить пункт 79 Порядку №1487, яким передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також зіпсуттям або недбалим зберіганням військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними та резервістами, які перебувають у запасі СБУ, розвідувальних органів).

Статтею 259 КУпАП визначено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону.

Абзацом 6 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 210 КУпАП, вимога про складання протоколу про адміністративне правопорушення не є імперативною, оскільки законодавець передбачає обставини, за яких складання такого протоколу не вимагається.

У такому випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, встановлені районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, як уповноваженим на розгляд справи органом, обставини щодо вчинення особою правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, є самостійною підставою для відкриття процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Апеляційний суд також враховує, що 18.05.2024 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633 ІХ від 11.04.2024.

Вказаним Законом статтю 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" викладено в новій редакції, згідно якої, зокрема частини десятої, встановлено:

Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: - уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; - прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; - виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відтак, враховуючи, що за наведеного вище правового регулювання у сукупності, наявність протоколу про адміністративне правопорушення за ст.210, ст.210-1 КУпАП не є обов`язковою, а відповідач є органом, уповноваженим як на розгляд справ про адміністративні правопорушення за вказаною статтею, так і на ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, тому з урахуванням встановленим судом обставин відповідач мав правові підстави для внесення до такого Реєстру відомості про притягнення позивача до адміністративної відповідальності внаслідок порушення останнім правил військового обліку.

Слід зазначити, що аналізуючи обставини даної справи, суд надає правову оцінку діям відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів виключно на предмет дотримання визначеної законом адміністративної процедури та в контексті критеріїв, визначених статтею 2 КАС України.

Доводи апелянта щодо порушення відповідачем процедури притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 КУпАП, апеляційний суд не бере до уваги, оскільки вказане виходить за межі повноважень адміністративного суду.

Відтак, у випадку незгоди з рішеннями (діями) відповідача щодо притягнення до адміністративної відповідальності, позивач не позбавлений права на їх оскарження до місцевого загального суду як адміністративного, з дотриманням визначеної законом процедури.

Усі інші аргументи сторін є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року у справі № 500/217/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. І. Довга

суддіІ. І. Запотічний

Т. І. Шинкар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua