Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №291/491/26 — Ружинський районний суд Житомирської області

Суд: Ружинський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №291/491/26

Суддя: Федорчук І. В.

Справа № 291/491/26

Провадження №2/291/522/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року селище Ружин

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді – Федорчук І.В.

за участю секретаря судового засідання – Герасимчук Н.П.,

представника позивача – Гладишевої С.Д.,

представника відповідача – Химчука В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ружинського районного суду Житомирської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 291/491/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігнет – Центр» до ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Ташір», про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування державної реєстрації речового права,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнет-Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Ташір».

З урахуванням заяви про зміну предмета позову від 1 липня 2026 року позивач просить:

визнати відсутнім право користування Приватного підприємства «Ташір» земельною ділянкою площею 3,0242 га, кадастровий номер 1825283800:02:000:0077, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

скасувати державну реєстрацію права користування цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), зареєстрованого за номером запису про інше речове право №477996301 від 20 травня 2026 року;

визнати укладеною між ТОВ «Сігнет-Центр» та ОСОБА_1 додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 07 березня 2014 року в редакції, запропонованій позивачем;

вирішити питання про судові витрати.

На обґрунтування позову ТОВ «Сігнет-Центр» посилається на те, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ № 102966, виданого 31 жовтня 2003 року Ружинською районною державною адміністрацією. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 07 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Сігнет-Центр», позивач отримав земельну ділянку в строкове користування строком на п`ять років. Право оренди зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Додатковою угодою від 01 березня 2018 року строк дії договору оренди продовжено до 31 грудня 2025 року.

Протягом усього строку дії договору оренди ТОВ «Сігнет-Центр» належно виконувало свої зобов`язання орендаря: своєчасно сплачувало орендну плату та дотримувалося умов використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» та умов договору ТОВ «Сігнет-Центр» завчасно, 08 жовтня 2025 року, направило на адресу ОСОБА_1 лист-пропозицію з повідомленням про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк. До листа додавався проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 06 жовтня 2025 року.

У листі-пропозиції ТОВ «Сігнет-Центр» запропонувало такі умови нового договору: новий строк — сім років; нова річна орендна плата — 31 420,25 грн; доплата за 2021–2024 роки — 39 019,38 грн; одноразова мотиваційна премія за підписання договору — 103 896,10 грн. Загальна сума до виплати протягом 14 днів після підписання угоди становить 174 335,73 грн. Зазначені умови, на думку позивача, є суттєво вигіднішими порівняно з чинними умовами договору.

Позивач вважає, що, незважаючи на його належне та своєчасне звернення, орендодавець не погодив запропоновані умови поновлення договору, а згодом передав земельну ділянку в користування іншій особі.

ОСОБА_1 уклав договір оренди землі з ПП «Ташір» щодо тієї самої земельної ділянки строком на десять років. Право оренди ПП «Ташір» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за записом № 63452539.

ПП «Ташір» є суб`єктом господарювання у сфері сільськогосподарського виробництва, що діє в тому самому регіоні. З огляду на публічність відомостей Державного реєстру речових прав та характер орендних відносин у сільськогосподарському секторі, позивач стверджує, що ПП «Ташір» не могло не знати про попередні орендні відносини щодо спірної земельної ділянки та про заявлене ТОВ «Сігнет-Центр» переважне право на поновлення договору оренди. Укладаючи договір оренди від 09 лютого 2026 року, ПП «Ташір», на думку позивача, діяло недобросовісно.

Разом із тим, за твердженням позивача, договір між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» передбачав річну орендну плату в розмірі лише 14 107,86 грн, тобто більш ніж удвічі менше, ніж запропонована позивачем плата в розмірі 31 420,25 грн. При цьому жодної доплати за минулі роки та мотиваційної премії договором із ПП «Ташір» не передбачено.

Таким чином, позивач вважає, що його фінансова пропозиція є значно вигіднішою для ОСОБА_1 як власника земельної ділянки, ніж умови договору з ПП «Ташір». Укладення ОСОБА_1 договору з іншим орендарем на менш вигідних, на думку позивача, фінансових умовах, за твердженням останнього, свідчить про те, що метою відмови від поновлення договору з позивачем було усунення чинного орендаря в обхід його переважного права.

Як убачається з поданих у справі матеріалів, надалі договір оренди між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» було достроково припинено за взаємною згодою сторін на підставі додаткової угоди від 11 травня 2026 року. Відомості про припинення права оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Після цього, 18 травня 2026 року, між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право за яким зареєстровано за номером запису 64834611.

У зв`язку з наведеними обставинами позивач подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив вирішувати спір з урахуванням реєстрації права емфітевзису замість припиненого права оренди ПП «Ташір».

22 травня 2026 року ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області було відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження.

29 вересня 2026 року ухвалою Ружинського районного суду Житомирської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник Відповідача ПП «Ташир» проти задоволення позову заперечив, подав до суду відзив, у якому зазначив, що на час реєстрації нового договору строк попереднього договору закінчився 31 грудня 2025 року. Також відповідач вказував, що позивач не долучив до позовної заяви первинний договір оренди землі від 07 березня 2014 року, а додатковою угодою від 01 березня 2018 року не передбачено умови про поновлення договору. Крім того, відповідач зазначив, що сторони не досягли згоди щодо запропонованих позивачем нових істотних умов договору оренди, а право емфітевзису є самостійним речовим правом, яке виникає та припиняється на підставах, установлених законом.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов у повному обсязі в редакції заяви про зміну предмета позову.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив у їх задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Щодо застосовного законодавства та обставин укладення договору оренди.

Судом установлено, що 07 березня 2014 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігнет-Центр» як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,0242 га, кадастровий номер 1825283800:02:000:0077, розташованої на території колишньої Карабчиївської сільської ради, нині Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області (а.с. 12–13).

Первісно договір було укладено строком на п`ять років. Додатковою угодою від 01 березня 2018 року сторони внесли зміни до договору, зокрема щодо строку його дії, визначивши закінчення строку оренди 31 грудня 2025 року (а.с. 20).

Пунктом 8 договору передбачено переважне право орендаря після закінчення строку дії договору на укладення договору оренди на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця не менш як за два місяці до закінчення строку договору.

Положеннями договору також передбачено порядок направлення орендарем повідомлення та проєкту додаткової угоди, їх розгляду орендодавцем і погодження сторонами умов договору на новий строк.

Вирішуючи спір, суд ураховує, що Законом України від 5 грудня 2019 року № 340-IX змінено правове регулювання поновлення договорів оренди землі, зокрема запроваджено механізм, передбачений статтею 126-1 Земельного кодексу України, та викладено статтю 33 Закону України «Про оренду землі» в новій редакції.

Водночас перехідними положеннями цього Закону встановлено, що правила статті 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі поширюються на договори, укладені або змінені після набрання чинності цим Законом, тоді як поновлення договорів, укладених до набрання ним чинності, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Оскільки договір оренди землі від 07 березня 2014 року та додаткова угода від 01 березня 2018 року укладені до набрання чинності Законом № 340-IX, до правовідносин щодо поновлення цього договору підлягає застосуванню стаття 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка регулювала відповідні правовідносини до запровадження нового механізму поновлення договорів.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18.

При цьому суд розмежовує правове регулювання поновлення договору оренди, яке визначається з урахуванням перехідних положень Закону № 340-IX, та правове регулювання виникнення і державної реєстрації права емфітевзису у травні 2026 року, яке визначається законодавством, чинним на час виникнення відповідних правовідносин.

Отже, спір щодо поновлення договору оренди від 07 березня 2014 року належить вирішувати з урахуванням статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній попередній редакції, умов договору та встановлених обставин його виконання.

Щодо вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, застосовній до спірних правовідносин, орендар, який належно виконував обов`язки за договором оренди, після закінчення строку договору мав переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Для реалізації такого права орендар повинен був повідомити орендодавця про намір скористатися переважним правом у строк, установлений договором, але не пізніше строку, визначеного законом, та направити проєкт додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови могли бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк припинялося.

Як убачається з матеріалів справи, 08 жовтня 2025 року ТОВ «Сігнет-Центр» направило ОСОБА_1 лист № 25-30, у якому повідомило про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк. До листа було додано проєкт додаткової угоди від 06 жовтня 2025 року (а.с. 18–19).

З огляду на те, що строк дії договору оренди закінчувався 31 грудня 2025 року, лист від 08 жовтня 2025 року було направлено завчасно, з дотриманням установленого договором двомісячного строку повідомлення.

Таким чином, суд не вбачає підстав вважати, що позивач порушив строк повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк.

Водночас суд зазначає, що дотримання строку повідомлення та направлення проєкту додаткової угоди є необхідними елементами реалізації переважного права, але самі по собі не свідчать про досягнення сторонами згоди щодо всіх умов договору на новий строк і не означають автоматичного поновлення договору в редакції, односторонньо запропонованій орендарем.

Зі змісту направленого позивачем проєкту додаткової угоди вбачається, що ТОВ «Сігнет-Центр» пропонувало, зокрема, установити новий семирічний строк оренди та визначити річну орендну плату в розмірі 31 420,25 грн, а також передбачити додаткові платежі за попередні роки та одноразову виплату (а.с. 18).

Отже, позивач пропонував змінити умови попереднього договору, у тому числі щодо строку оренди та розміру орендної плати.

Листами від 22 жовтня 2025 року та 27 листопада 2025 року відповідач ОСОБА_1 повідомив ТОВ «Сігнет-Центр» про небажання поновлювати договір оренди після закінчення строку його дії та зазначив про намір самостійно обробляти земельну ділянку (а.с. 62, зворот, та інші матеріали справи).

Зміст зазначених листів свідчить про послідовно виражену позицію орендодавця щодо небажання продовжувати орендні правовідносини. Водночас правове значення цих листів суд оцінює з погляду процедури розгляду пропозиції орендаря за частиною п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Наявні у справі докази не підтверджують, що ОСОБА_1 погодив запропоновану позивачем редакцію додаткової угоди або що між сторонами було досягнуто домовленості щодо нових істотних умов договору.

Доказів підписання сторонами додаткової угоди в запропонованій редакції чи іншого належного підтвердження досягнення згоди щодо зазначених умов суду не надано.

Суд бере до уваги не лише відсутність підписаної додаткової угоди, а й зміст листування сторін. Із установлених обставин убачається, що орендодавець заперечував проти поновлення договору, тоді як позивач наполягав на запропонованих ним умовах. Доказів погодження сторонами нового розміру орендної плати, нового строку оренди та інших запропонованих умов матеріали справи не містять.

При цьому суд ураховує, що переважне право орендаря за статтею 33 Закону України «Про оренду землі» не означає безумовного права вимагати від орендодавця укладення договору на будь-яких умовах, односторонньо визначених орендарем.

Переважне право надає орендареві пріоритет перед іншими особами за умови дотримання встановленої законом процедури. Воно не усуває необхідності погодження сторонами істотних умов договору, якщо орендар пропонує змінити такі умови.

У постанові від 10 червня 2020 року у справі № 693/11/18 Верховний Суд, розглядаючи спір про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди та про визнання недійсним договору емфітевзису, виходив із необхідності оцінки дотримання орендарем установленої законом процедури поновлення договору та наявності домовленості щодо умов подальшої оренди.

Аналогічний підхід щодо необхідності досягнення домовленості про істотні умови договору та наслідків недосягнення такої домовленості відображено в постанові Верховного Суду від 2 вересня 2020 року у справі № 693/15/18.

Зазначені правові висновки суд застосовує з урахуванням фактичних обставин цієї справи, а не як безумовне правило про неможливість поновлення будь-якого договору за наявності заперечень орендодавця. Вирішальним у цій частині спору є встановлений судом факт недосягнення сторонами згоди щодо запропонованих позивачем нових істотних умов договору.

Відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, застосовній до спірних правовідносин, орендодавець зобов`язаний у місячний строк розглянути лист-повідомлення орендаря про поновлення договору разом із проєктом додаткової угоди та за наявності заперечень направити орендарю лист-повідомлення про прийняте рішення.

Як установлено судом, ТОВ «Сігнет-Центр» направило ОСОБА_1 лист-повідомлення від 08 жовтня 2025 року № 25-30 із проєктом додаткової угоди. Листами від 22 жовтня 2025 року та 27 листопада 2025 року ОСОБА_1 повідомив про заперечення проти поновлення договору оренди. Отже, матеріалами справи підтверджено отримання позивачем зазначених листів, а зміст листів свідчить про повідомлення орендодавцем своєї незгоди в межах місячного строку розгляду пропозиції.

Перевіряючи наявність передбачених юридичних фактів, визначених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» у відповідній редакції, підстав для поновлення договору, суд установив, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів продовження ТОВ «Сігнет-Центр» фактичного користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку договору 31 грудня 2025 року. Саме лише направлення орендодавцю листа-повідомлення з проєктом додаткової угоди до закінчення строку договору не підтверджує такої обставини.

Крім того, суд ураховує, що позивач просить визнати укладеною додаткову угоду на умовах, які передбачають зміну строку оренди та фінансових умов договору, тоді як частина шоста статті 33 зазначеного Закону передбачає поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах. Наведене свідчить про відмінність правового механізму, передбаченого цією нормою, від способу поновлення договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що хоча позивач дотримався строку повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом, сторони не досягли згоди щодо запропонованих нових істотних умов договору, за таких обставин правових підстав для визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 07 березня 2014 року в редакції, запропонованій позивачем, суд не встановив.

Тому в задоволенні цієї позовної вимоги належить відмовити.

Щодо вимоги про визнання відсутнім права емфітевзису ПП «Ташір».

Вирішуючи вимогу про визнання відсутнім у ПП «Ташір» права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), суд виходить із такого.

Відповідно до статей 407–412 Цивільного кодексу України та статті 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб є самостійним речовим правом, яке виникає на передбачених законом підставах.

Із матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2026 року між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» укладено договір оренди спірної земельної ділянки. Право оренди за цим договором зареєстровано 09 лютого 2026 року за номером запису 63452539 (а.с. 8–11).

Надалі договір оренди між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» було припинено на підставі додаткової угоди від 11 травня 2026 року. Згідно з наданими реєстраційними відомостями, припинення права оренди зареєстровано 11 травня 2026 року, а відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13 травня 2026 року за номером запису про інше речове право 63452539 (а.с.59 зворот).

18 травня 2026 року між ОСОБА_1 та ПП «Ташір» укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) (а.с. 60-61).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо земельної ділянки площею 3,0242 га, кадастровий номер 1825283800:02:000:0077, державну реєстрацію права емфітевзису проведено 18 травня 2026 року за номером запису про інше речове право 64834611. Рішення про державну реєстрацію цього права має індексний номер 477996301 від 20 травня 2026 року. Строк користування земельною ділянкою визначено до 18 травня 2036 року (а.с. 62).

Таким чином, право емфітевзису ПП «Ташір» зареєстровано після закінчення 31 грудня 2025 року строку дії договору оренди, укладеного між ТОВ «Сігнет-Центр» та ОСОБА_1 .

Як установлено під час розгляду вимоги про поновлення договору оренди, позивач не довів виникнення між ним та власником земельної ділянки чинних договірних правовідносин оренди на новий строк. Також не доведено передумов для поновлення договору за механізмом продовження фактичного користування земельною ділянкою після закінчення строку оренди.

Отже, на час державної реєстрації емфітевзису за ПП «Ташір» строк попереднього договору оренди, укладеного з ТОВ «Сігнет-Центр», закінчився, а наявність чинного права оренди позивача на цю дату не підтверджена доказами.

Суд ураховує, що саме по собі переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк не є тотожним чинному речовому праву оренди та не створює автоматичної заборони для власника земельної ділянки встановлювати інші речові права після закінчення строку попереднього договору оренди.

У постанові від 10 червня 2020 року у справі № 693/11/18 Верховний Суд зазначив, що встановлення емфітевзису, право за яким виникає після закінчення строку попереднього договору оренди, саме по собі не порушує прав попереднього орендаря за відсутності правових підстав для поновлення договору оренди.

Суд ураховує, що у справі № 693/11/18 договір емфітевзису було укладено за обставин, відмінних від обставин цієї справи, зокрема щодо моменту укладення договору та моменту виникнення права користування. Тому наведений правовий висновок застосовується лише в частині загального принципу про необхідність оцінювати наявність чинного права оренди та порушення прав попереднього орендаря, а не як безумовне підтвердження законності будь-якого емфітевзису, встановленого після закінчення оренди.

Крім того, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 390/25/22 наголошено на самостійному речово-правовому характері емфітевзису та необхідності визначати підстави його припинення відповідно до закону.

Зазначена постанова стосується передусім правової природи емфітевзису та правових підстав припинення відповідного речового права. Тому її висновки не звільняють суд від необхідності окремо перевірити наявність законної підстави виникнення емфітевзису та обґрунтованість заявленої вимоги про визнання цього права відсутнім.

Суд також бере до уваги, що визнання речового права відсутнім є способом судового захисту, спрямованим на усунення правової невизначеності щодо наявності відповідного права, якщо таке право оспорюється або його державна реєстрація порушує права чи законні інтереси позивача.

Для задоволення цієї вимоги необхідно встановити не лише факт державної реєстрації емфітевзису, а й конкретні обставини, які свідчать про відсутність правової підстави його виникнення або про порушення прав чи законних інтересів позивача відповідним зареєстрованим правом. Саме по собі попереднє існування договору оренди, строк якого закінчився, не є достатньою підставою для визнання емфітевзису відсутнім.

У межах цієї справи суд перевіряє правову підставу виникнення емфітевзису з урахуванням установлених обставин припинення попереднього договору оренди, змісту заявлених позовних вимог та наданих доказів. При цьому суд не підміняє заявлену вимогу про визнання права відсутнім вимогою про визнання договору емфітевзису недійсним, яка позивачем не заявлялася.

У цій справі судом не встановлено, що на момент виникнення та державної реєстрації емфітевзису ПП «Ташір» за ТОВ «Сігнет-Центр» зберігалося чинне право оренди спірної земельної ділянки.

Також за результатами оцінки наданих доказів судом не встановлено конкретних обставин, які свідчили б про відсутність у власника земельної ділянки правової підстави для встановлення емфітевзису або про порушення цим речовим правом чинного речового права позивача.

За таких обставин підстав для задоволення вимоги про визнання відсутнім у ПП «Ташір» права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) суд не встановив.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права емфітевзису.

Позивач також просить скасувати державну реєстрацію права емфітевзису ПП «Ташір».

Відповідно до законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно державна реєстрація покликана забезпечувати офіційне визнання та підтвердження державою виникнення, переходу, припинення відповідних речових прав.

Вирішуючи цю вимогу, суд ураховує положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, застосовній на час розгляду справи, щодо правових наслідків судового рішення для державної реєстрації речових прав.

У цій справі державна реєстрація права емфітевзису проведена на підставі договору про встановлення емфітевзису від 18 травня 2026 року, укладеного між власником земельної ділянки та ПП «Ташір».

Судом не встановлено, що на момент укладення цього договору за ТОВ «Сігнет-Центр» зберігалося чинне право оренди земельної ділянки або що існували інші обставини, які виключали можливість виникнення права емфітевзису за ПП «Ташір».

Саме по собі попереднє існування договору оренди між позивачем та власником земельної ділянки, строк якого закінчився 31 грудня 2025 року, не є достатньою підставою для скасування державної реєстрації речового права, зареєстрованого в травні 2026 року.

Так само не є достатньою підставою для скасування реєстрації саме по собі посилання позивача на порушення переважного права, оскільки суд не встановив передбачених законом підстав для поновлення договору оренди на новий строк та наявності чинного права оренди позивача на дату державної реєстрації емфітевзису.

Суд також розмежовує скасування державної реєстрації речового права, скасування рішення державного реєстратора та припинення речового права. Ці юридичні наслідки не є тотожними, а можливість застосування відповідного способу захисту визначається з урахуванням змісту заявленої вимоги та положень статті 26 зазначеного Закону.

Вирішуючи вимогу про скасування державної реєстрації права емфітевзису, суд ураховує, що правові наслідки судового рішення для державної реєстрації речових прав визначаються статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тому можливість застосування такого способу захисту оцінюється у взаємозв`язку із заявленою вимогою про визнання відповідного права відсутнім та встановленими судом обставинами його виникнення.

Оскільки підстав для визнання права емфітевзису відсутнім судом не встановлено, а самостійних доведених підстав для скасування державної реєстрації не встановлено, відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування його державної реєстрації.

Отже, у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), зареєстрованого за номером запису про інше речове право 64834611 від 18 травня 2026 року, належить відмовити.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд виходить із того, що позивач своєчасно повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк та направив проєкт додаткової угоди. Однак сторони не досягли згоди щодо запропонованих нових істотних умов договору.

Право емфітевзису ПП «Ташір» зареєстроване після закінчення строку договору оренди позивача. Чинне право оренди ТОВ «Сігнет-Центр» на дату державної реєстрації емфітевзису не підтверджено, а інших достатніх підстав для визнання цього права відсутнім чи скасування його державної реєстрації не встановлено.

Суд наголошує, що наведений висновок не ґрунтується виключно на факті закінчення строку попереднього договору оренди. Він є результатом оцінки дотримання процедури реалізації переважного права, відсутності домовленості сторін щодо нових істотних умов, недоведеності продовження фактичного користування земельною ділянкою після закінчення договору та відсутності доведених підстав для заперечення зареєстрованого права емфітевзису.

За змістом статей 12, 13, 76–81, 89 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює докази на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність та достатність у сукупності. Висновки суду щодо кожної позовної вимоги мають ґрунтуватися на встановлених фактичних обставинах та застосовних нормах матеріального права.

З огляду на встановлені обставини та наведені мотиви суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Питання про судові витрати вирішується з урахуванням результату розгляду справи, положень статті 141 ЦПК України, фактично понесених учасниками справи витрат та наявних у матеріалах справи доказів їх розміру.

Керуючись статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–259, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» у застосовній редакції, статтями 407–412 Цивільного кодексу України, статтею 102-1 Земельного кодексу України та статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігнет – Центр» до ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Ташір» про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), скасування державної реєстрації речового права — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга, яка подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігнет- Ценр», ЄДРПОУ: 38180739, юридична адреса: вул. Заводська, буд. 5, с. Андрушки, Житомирський район, Житомирська область, 13543.

Представник позивача: Гладишева Софія Дмитрівна, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: м. Київ, вул. Козацька, 120/4.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство «Ташір», ЄДРПОУ 31826055, юридична адреса: вул. Шкільна, буд. 9, с-ще Ружин, Бердичівський район, Житомирська область, 13601.

Представник відповідача: Химчук Володимир Леонідович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: вул.Липовецька,14, прим.2,кім.7, м.Сквира, Білоцерквський район, Київська область.

Повне рішення суду складено 29 жовтня 2026 року.

Суддя І.В. Федорчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua