Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №161/1494/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №161/1494/26

Суддя: Матковська Зоряна Мирославівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 рокуЛьвівСправа № 161/1494/26 пров. № А/857/42542/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Заверухи О. Б.

за участю секретаря судового засідання: Волчанського А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2026 року у справі №161/1494/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

головуючий суддя першої інстанції – Смокович М.В., час ухвалення – не вказано,

місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного тексту – 15.06.2026,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовною заявою до відповідача, Головного управління національної поліції у Волинській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 23.11.2025 року поліцейським взводу №2 роти №4 батальйону УПП у Волинській області сержантом поліції, Жуковим Ю.О., відносно нього була винесена постанова серії ЕНА №6208636 від 23.11.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121 КУпАП з накладенням штрафу. Копія постанови йому не була вручена, не отримував та не підписував, про що поліцейським було повідомлено безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу. Незважаючи на це, копію постанови йому не надали. Про існування зазначеної постанови та подальше відкриття виконавчого провадження він дізнався значно пізніше — з електронних сервісів, що унеможливило своєчасне судове оскарження. Фактично його транспортний засіб був зупинений під приводом забрудненого номерного знака, при цьому номерний знак був читабельним з відстані понад 20 метрів, а його тимчасове забруднення було зумовлене несприятливими погодними умовами (дощ, бруд на проїзній частині). Жодних процесуальних дій щодо зазначеного порушення вчинено не було. Натомість без належного обґрунтування поліцейським було винесено постанову за ч. 6 ст. 121 КУПАП, що не перебувало у прямому причинному зв?язку з підставою зупинки. Під час спілкування працівники поліції усно посилалися на постанову Кабінету Міністрів України №963, зазначаючи, що притягнення до відповідальності здійснюється саме на її підставі.

Враховуючи вищевикладене, просить суд поновити строк на звернення до суду скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА 6208636 від 23.11.2025 року, а провадження у справі закрити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Волинській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення залишено без задоволення, постанову поліцейського взводу №2 роти №4 батальйону УПП у Волинській області сержанта поліції Жукова Ю.О. серії ЕНА №6208636 від 23.11.2025 року залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, неналежній оцінці доказів та без мотивованої правової оцінки істотних доводів позивача.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки законності та фактичній підставі первинної зупинки транспортного засобу. Первинною заявленою працівниками поліції підставою зупинки було те, що автомобіль Volkswagen нібито мав забруднений номерний знак, символи якого неможливо було чітко визначити з відстані 20 метрів. Лише після зупинки працівники поліції здійснили перевірку документів та почали встановлювати інші обставини. Суд не встановив, з якої саме відстані поліцейський спостерігав номерний знак, яким чином було визначено відстань 20 метрів, які саме символи неможливо було прочитати та чи існує об`єктивна відеофіксація моменту до зупинки. Сам факт певного забруднення номерного знака не є тотожним неможливості прочитати його символи з установленої відстані. Забруднення номера мало тимчасовий характер та могло бути спричинене погодними умовами і станом дорожнього покриття. Якщо саме нечитабельність номера була підставою для зупинки відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», суд був зобов`язаний перевірити реальне існування цієї підстави, а не виходити лише з тверджень працівників поліції.

Вважає, що суд першої інстанції не пояснив, яким доказом підтверджено неможливість прочитати номер саме з відстані 20 метрів. Не встановлено, чи зафіксована така відстань на відео та чи дозволяє ракурс нагрудної камери об`єктивно перевірити заявлену причину зупинки. За відсутності такого доказу висновок про законність первинної зупинки є недостатньо обґрунтованим.

Крім цього, зупинка здійснювалася з однієї причини, а відповідальність застосовано за інше порушення. Позивача було зупинено під приводом нібито забрудненого та нечитабельного номерного знака. Після зупинки поліцейські перейшли до перевірки реєстраційного статусу транспортного засобу, а постанова була винесена за ч. 6 ст. 121 КУпАП у зв`язку з відсутністю державної реєстрації.

Суд першої інстанції фактично зосередився на питанні реєстрації автомобіля, не надавши належної оцінки тому, чи була законною сама первинна зупинка, яка дала можливість провести подальшу перевірку. Законність конкретної постанови повинна оцінюватися з урахуванням усієї послідовності дій поліцейських та дотримання встановленої законом процедури.

Апелянт вважає, що суд повинен був перевірити в сукупності підставу зупинки, докази, які були у поліцейського саме на момент винесення постанови, дотримання процедури, реалізацію моїх процесуальних прав, достатність доказів та наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення. Суд не з`ясував, які саме відомості були наявні у поліцейського на момент винесення постанови 23.11.2025 Як зазначено у рішенні суду, відповідач лише 08.05.2026 направив запит до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС, а відповідь отримав 18.05.2026, тобто через декілька місяців після винесення постанови.

Заважує, що на момент події 23.11.2025 в Україні діяв правовий режим воєнного стану. Крім цього, позивач вживав заходів для реєстрації транспортного засобу, зокрема здійснював запис через електронний сервіс, а після отримання інформації про можливість проведення реєстрації через ЦНАП скасував відповідну заявку. Суд першої інстанції, покликаючись на положення Порядку № 1388 та норми щодо реєстрації в умовах воєнного стану, не встановив застосовну редакцію нормативного регулювання станом на 23.11.2025 і не надав мотивованої відповіді щодо застосування цих норм до конкретної ситуації. Без дослідження цього доводу висновок про те, що сама відсутність реєстрації безумовно підтверджує правомірність притягнення до відповідальності, є передчасним.

Крім цього апелянт вказує на те, що посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 963 не може підміняти законну підставу адміністративної відповідальності. Цей нормативний акт регулює процедурні та організаційні питання надання адміністративних послуг і державної реєстрації транспортних засобів, але сам по собі не встановлює складу адміністративного правопорушення та адміністративної відповідальності. Суд мав чітко встановити конкретну норму закону, склад правопорушення та докази кожного юридично значущого елемента, а не обмежуватися посиланням на підзаконне нормативне регулювання.

З урахування наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 23.11.2025 року поліцейським взводу №2 роти №4 батальйону УПП у Волинській області сержантом поліції, Жуковим Ю.О., відносно ОСОБА_1 була винесена постанова серії ЕНА №6208636 від 23.11.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.6 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 850 гривень.

Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 23.11.2025 року о 15 год. 41 хв., в м. Луцьк по вул. Стрілецькій, буд.65, керував транспортним засобом, який не був зареєстрований у встановлений законом термін 10 днів згідно Постанови КМУ №963 від 13.08.2025, чим порушив вимоги п. 30.1 ПДР України (керування водієм транспортним засобом не перереєстрованим в установленому порядку), чим скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена за частиною 6 статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд першої інстанції в задоволенні позову відмовив з тих підстав, що позивач керував не зареєстрованим транспортним засобом, то зазначене дає підстави вважати про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції вірними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п.п. «в» п.2.9 ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Підпунктом «в» п.30.1 ПДР України визначено, що власники механічних транспортних засобів і причепів до них повинні зареєструвати (перереєструвати) їх в уповноваженому органі МВС або провести відомчу реєстрацію в разі, якщо законом установлена обов`язковість проведення такої реєстрації, незалежно від їхнього технічного стану протягом 10 діб з моменту придбання (отримання), митного оформлення або переобладнання чи ремонту, якщо необхідно внести зміни до реєстраційних документів.

Частиною 6 статті 121 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку.

Відповідно до ст.245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (частини перша, друга статті 7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом норм ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 121 КУпАП, керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в Україні в установленому порядку.

Підзаконним нормативно - правовим актом, який регулює питання та правила реєстрації транспортних засобів є Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 (далі - Порядок №1388) з наступними змінами.

Відповідно до п. 7 Постанови КМУ від 7 вересня 1998 року №1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто день винесення оскарженої постанови – 23.11.2025 р.), власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб`єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про дорожній рух», власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів. У разі наявності обтяжень реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів здійснюється за наявності згоди обтяжувача (обтяжувачів), справжність підпису (підписів) якого (яких) засвідчено нотаріусом.

Метою державної реєстрації відповідно до пункту 3 Порядку № 1388 є здійснення контролю за відповідністю конструкції транспортних засобів установленим вимогам правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

При цьому абзацом 2 пункту 7 Порядку № 1388 прямо передбачено, що експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачем, що транспортний засіб не був зареєстрований на час вчинення адміністративного правопорушення.

З огляду на те, що позивач керував не зареєстрованим транспортним засобом, то зазначене дає підстави вважати про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 121 КУпАП.

З урахуванням наведених вище обставин, суд першої інстанції вірно виснував, що в діях позивача є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.6 ст.121 КУпАП, а тому постанова в справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №6208636 від 23.11.2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.6 ст. 121 КУпАП винесена відповідно до вимог цього Кодексу та скасуванню не підлягає.

Що стосується доводів апелянта про те, що первинною підставою зупинки транспортного засобу було нібито забруднення номерного знака, символи якого неможливо було чітко визначити з відстані 20 метрів, то апеляційний суд погоджується із доводами відповідача про те, що наведене не спростовує встановлених у справі обставин. Вказана обставина стосувалася безпосередньо виявленого працівником поліції порушення, яке було зафіксовано під час здійснення ним повноважень. При цьому апелянт фактично ототожнює підставу зупинки транспортного засобу з обставинами, встановленими поліцейським під час подальшої перевірки документів та реєстраційного статусу транспортного засобу.

Щодо посилань апелянта на особливості державної реєстрації транспортних засобів в умовах воєнного стану, то сам по собі факт дії воєнного стану не звільняє особу від обов`язку дотримуватися встановленого законодавством порядку державної реєстрації транспортного засобу, якщо для цього відсутні передбачені законом підстави.

Крім цього, у Порядок № 1388 постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 13.08.2025р. внесено зміни та абзац перший пункту 7 викладено в такій редакції: «Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) (крім суб`єктів господарювання, що придбали транспортний засіб, який перебував на державній реєстрації, для його подальшого продажу) зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів». Тобто встановлено обов`язок реєстрації ( перереєстрації) транспортного засобу протягом 10 діб після придбання (одержання) або митного оформлення.

Також апелянт вказану на посилання у постанові серії ЕНА №6208636 від 23.11.2025 року на постанову Кабінету Міністрів України № 963. Вважає, що цей нормативний акт регулює процедурні та організаційні питання надання адміністративних послуг і державної реєстрації транспортних засобів, але сам по собі не встановлює складу адміністративного правопорушення та адміністративної відповідальності. Суд мав чітко встановити конкретну норму закону, склад правопорушення та докази кожного юридично значущого елемента, а не обмежуватися посиланням на підзаконне нормативне регулювання.

Апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки постанова містить опис адміністративного правопорушення та норму закону, зокрема ч. 6 ст.121 КУпАП, на підставі якої позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 червня 2026 року у справі №161/1494/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяЗ. М. Матковська

суддіО. М. Гінда

О. Б. Заверуха

Повний текст постанови складений та підписаний 29.10.2026 .

Оригінал: reyestr.court.gov.ua