Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №300/371/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на доходи фізичних осіб

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №300/371/25

Суддя: Гінда Оксана Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/371/25 пров. № А/857/43710/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

за участю секретаря судових засідань – Клим О.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року (головуючий суддя: Матуляк Я.П., місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту – 17.07.2026) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

ОСОБА_1 , 19.01.2025 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову (а. с. 84-98 том 1), просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 22 листопада 2024 року форми «Р» № 026704/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем- податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 565 460,36 грн;

від 22 листопада 2024 року форми «Р» № 026705/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем- військовий збір на загальну суму 9 412,52 грн;

від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026703/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 1 020 грн за незабезпечення зберігання первинних документів, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків;

від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026706/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 680 грн за несвоєчасне подання декларації про майновий стан та доходи за 2018-2019 роки;

від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026702/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 340 грн за неподання повідомлень за формою 20 ОПП;

від 22 листопада 2024 року форми «ПН» № 026743/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 181 256 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних;

від 22 листопада 2024 року форми «Р» № 026741/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем- податок на додану вартість на загальну суму 453 140,00 грн;

рішення від 22 листопада 2024 року № 026712/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату єдиного внеску на загальну суму 3 401,42 грн;

рішення від 22 листопада 2024 року № 026710/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 680 грн за неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску;

рішення від 22 листопада 2024 року № 026709/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 132 867,83 грн за донарахування сум внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування:

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2024 року № Ф-026707/2407.

Обґрунтовує позов тим, що перевірка відповідачем проведена з порушенням норм чинного законодавства України, що не дозволило податковому органу встановити дійсні обставини дотримання позивачем податкового законодавства та належної сплати ним податків і зборів. Відповідно вищевказані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога винесені ГУ ДПС в Івано-Франківській області є безпідставними і підлягають скасуванню з вказаних обставин.

Також, позивачем були подані первинні документи по фінансовому обліку, які не подавались податковому органу за запитом до моменту проведення податкової перевірки, а також під час проведення податкової перевірки. Позивач підтвердив у заяві про зміну підстав позовних вимог про те, що після звернення з позовними вимогами до суду, позивачем 16 лютого 2025 року було уточнено показники діяльності за вказаний період шляхом подання податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2018 та 2019 роки.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення 22.11.2024 № 026704/2407, № 026705/2407, № 026703/2407, № 026706/2407, № 026702/2407, № 026743/2407, № 026741/2407, рішення від 22.11.2024 № 026712/2407, № 026710/2407, № 026709/2407 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.11.2024 № Ф-026707/2407.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач оскаржив в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивач повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Не виконання податкового обов`язку, у відповідності до п. 109.1 ст. 109 ПК України є податковим правопорушенням, за яке передбачена фінансова відповідальність.

Представник відповідача Скіцько С.Ю., у судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача Шемрей С.Б., у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент направлення документів (наказу та повідомлення про проведення перевірки), так і на момент проведення перевірки та направлення відповідного акта, складеного за результатами перевірки, позивач перебував на стаціонарному лікуванні та проходив огляд медико-соціальної експертної комісії. Наведене надало підстави суду першої інстанції сформувати висновок про те, що позивач в силу об`єктивних обставин, був позбавлений можливості оскаржити підстави проведення перевірки, подавати до перевірки первинну документацію на підтвердження здійснюваної ним господарської діяльності, а також, у строк визначений податковим законодавством, подати заперечення до акта перевірки.

Крім цього, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, щодо відсутності документального підтвердження позивачем витрат, понесених за результатами господарської діяльності та, як наслідок, заниження чистого доходу, який підлягає оподаткуванню, не відповідають фактичним обставинам, встановленим під час розгляду цієї справи судом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі наказу ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 17 липня 2024 року № 2219-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка платника податків фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи за період з 01 січня 2017 року по 30 липня 2020 року, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 26 листопада 2013 року по 30 липня 2020 року, за наслідками якої складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків фізичної особи ОСОБА_1 від 14.10.2024.

Зазначеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення податкового законодавства, а саме:

підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України, Розділу VІІІ «Порядок обліку об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням» Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588, в частині неподання до контролюючого органу повідомлень про об`єкти оподаткування за формою 20-ОПП;

підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164, пункту 177.1, підпунктів 177.4.1- 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 476 531,46 грн, в тому числі за 2017 рік на суму 24 163,20 грн, за 2018 рік на суму 211 434,12 грн, за 2019 рік на суму 240 934,17 грн;

пункту 177.2 статті 177, підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16.1 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, у результаті чого визначено військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 27 832,58 грн, в тому числі за 2017 рік 12681,07 грн, за 2018 рік на суму 20 443,23 грн, за 2019 рік на суму 5 925,28 грн;

підпункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI із змінами та доповненнями, у результаті чого визначено суму єдиного соціального внеску (код 7104) на загальну суму 291 489,74 грн, в тому числі за 2014 рік 5 071,52 грн, 2017 рік на суму 21084,80 грн, за 2018 рік на суму 137 602,08 грн, за 2019 рік на суму 126 692,28 грн та за 2020 рік 1039,06 грн;

підпункту б пункту 185.1 статті 185, підпункту б пункту 187.1 статті 187 ПК України, вимог Наказу Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» у результаті чого: занижено податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету в сумі 362 512 гривень, в тому числі за ІV квартал 2018 року в сумі 80 490,0 грн, за 2019 рік 282 022 грн;

пунктів 201.1, 201.7, абз. 1, абз. 14, абз. 21 пункту 201.10 статті 201 ПК України в частині не складення та не реєстрації податкових накладних в ЄРПН не складено податкові накладні на дату виникнення податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ 362 512 грн;

пунктів 44.1, 44.3 статті 44 ПК України, в частині незабезпечення зберігання всіх первинних документів, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків (внеску) протягом установлених строків їх зберігання та/або ненадання платником оригіналів документів чи їх копій за період, що перевірявся;

частина друга пункту 4 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI із змінами та доповненнями, а саме: неподання звітів за 2013 рік та 2020 роки та несвоєчасне подання звітів за 2015, 2016, 2018, 2019 роки;

пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме: за 2017, 2018 та 2019 роки декларації про майновий стан і доходи подані несвоєчасно, а саме: за 2017 рік подана 21 липня 2020 року (термін подання 02 лютого 2018 року), за 2018 рік подана 21 липня 2020 року (термін подання 11 лютого 2019 року), за 2019 рік подана 21 липня 2020 року (термін подання 10 лютого 2020 року);

підпункту 1 пункту 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI із змінами та доповненнями, а саме: перевіркою встановлено факт несвоєчасної сплати єдиного внеску (код платежу 71040000).

Зважаючи на виявлені порушення, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: від 22 листопада 2024 року за № 026704/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 565 460,36 грн, за № 026705/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - військовий збір на загальну суму 9 412,52 грн, за № 026703/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 1 020 грн за незабезпечення зберігання первинних документів, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків; за № 026706/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 680 грн за несвоєчасне подання декларації про майновий стан та доходи за 2018-2019 роки, за № 026702/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 340 грн за неподання повідомлень за формою 20 ОПП, за № 026743/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 181 256 грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних, за № 026741/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 453 140,00 грн; рішення від 22 листопада 2024 року за № 026712/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату єдиного внеску на загальну суму 3 401,42 грн за № 026710/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 680 грн за неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, за № 026709/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 132 867,83 грн за донарахування сум внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2024 року № Ф-026707/2407 (т. 1 а.с. 41-56).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України ) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України; у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, зокрема дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1, 21.1.4 пункту 21.1 статті 21 ПК України).

Глава 8 розділу ІІ ПК України визначає види перевірок, які можуть бути проведені контролюючими органами, а також порядок та процедуру їх проведення. Зокрема, встановлюється чітке розмежування щодо порядку допуску до виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок, визначаються певні правила поведінки при здійсненні перевірки як для суб`єкта владних повноважень, так і для платника податків, чітке дотримання яких вимагається задля забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Так, згідно пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Згідно підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі, якщо розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

Пунктом 78.4 статті 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до пункту 42.1 статті 42 ПК України, податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.

Пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Системний аналіз наведених положень ПК України дає підстави для висновку, що реалізація контролюючим органом повноважень щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з підстав, передбачених підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України, обумовлена сукупністю вимог: наявністю визначеної законом підстави для її призначення, прийняттям уповноваженою посадовою особою відповідного рішення, оформленого наказом, та належним врученням платнику податків до початку перевірки копії цього наказу і письмового повідомлення про дату початку та місце її проведення. Отже, наявність підстави для призначення перевірки сама собою не звільняє контролюючий орган від обов`язку дотриматися встановленої законом процедури її проведення. Належне повідомлення платника податків про документальну позапланову невиїзну перевірку є обов`язковою передумовою її правомірного початку.

Згідно інформаційних баз даних, що знаходяться в розпорядженні контролюючого органу, на момент призначення та проведення перевірки, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , яка є його також податковою адресою, і на яку контролюючим органом 17.07.2024 направлено повідомлення про проведення перевірки, зазначено дату її проведення та копію наказу (а.с. 102-104 т. 2).

Крім того, на вказану адресу направлено позивачу запит від 22.01.2024 № 494/6/09-19-24-06 щодо надання первинних документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів з метою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання та сплати податків і зборів, укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства та правильності нарахування та обчислення за період з 01.01.2017 по 30.07.2020 та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 26.11.2013 по 30.07.2020 (а.с. 100-102 т. 2).

Відповідно до пункту 42.2 та абзацу другого пункту 42.5 статті 42 ПК України фактичне неотримання платником податків належно направленої кореспонденції не виключає настання передбачених законом наслідків її вручення. У разі неможливості вручення поштового відправлення документ вважається врученим у день, зазначений поштовою службою із зазначенням причини невручення. Отже, повернення листів через закінчення строку зберігання саме собою не свідчить про порушення контролюючим органом порядку повідомлення платника податків.

Також, контролюючим органом дотримано, передбаченої абзацом другим пункту 79.2 статті 79 ПК України, вимоги щодо початку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки не раніше 30-го календарного дня з дати надсилання платнику податків наказу та повідомлення про її проведення (надсилання зазначених документів 17.07.2024, початок перевірки 01.10.2024).

З установлених обставин убачається, що контролюючим органом дотримано процедуру щодо належного повідомлення платника податку про проведення 01.10.2024 документальної позапланової невиїзної перевірки, передбаченої статями 42, 78 та 79 ПК України.

За таких обставин доводи позивача про протиправність проведення перевірки з підстав фактичного неотримання ним наказу та повідомлення про проведення перевірки є необґрунтованими.

Водночас, дотримання порядку повідомлення платника про перевірку не визначає наперед обґрунтованості її висновків та правомірності прийнятих за її результатами рішень.

Як убачається з матеріалів справи, на податкову адресу позивача направлено запит від 22.01.2024 № 494/6/09-19-24-06 про надання первинних документів для перевірки дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, за період із 01.01.2017 до 30.07.2020, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період із 26.11.2013 до 30.07.2020 (а.с. 100– 102 т. 2).

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що направлення позивачу запиту від 22.01.2024 № 494/6/09-19-24-06 щодо надання первинних документів є окремою обставиною, яка підлягає оцінці під час з`ясування причин їх неподання та правових наслідків такого неподання. Сам факт направлення цього запиту не дає підстав ототожнювати відсутність відповіді з умисним ухиленням позивача від виконання податкових обов`язків.

Обґрунтовуючи причини неподання документів, позивач посилається на перебування на стаціонарному лікуванні та проходження огляду медико-соціальної експертної комісії, на підтвердження чого подав медичні документи (а.с. 102– 104, 189– 203 т. 2).

Судом встановлено, що як на момент направлення документів (наказу та повідомлення про проведення перевірки), так і на момент проведення перевірки та направлення відповідного акта, складеного за результатами перевірки, позивач перебував на стаціонарному лікуванні та проходив огляд медико-соціальної експертної комісії, що унеможливило виконання позивачем обов`язку у строк визначений податковим законодавством подати первинні документи на підтвердження здійснення ним господарської діяльності, подати заперечення до акта перевірки.

Суд апеляційної інстанції вважає, що враховуючи поважність неподання позивачем первинних документів до контролюючого органу, обов`язком суду є перевірка правомірності винесення податковим органом оскаржуваних повідомлень-рішень, рішень і вимоги та оцінка доказів обох сторін, з урахуванням обов`язку відповідача довести законність їх прийняття та обов`язку позивача підтвердити обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Статтею 36 ПК України встановлено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Згідно з статтею 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Момент виникнення податкового обов`язку платника податків визначається календарною датою.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку із припиненням діяльності платнику податків-фізичній особі ОСОБА_1 направлено запит від 22.01.2024 № 494/6/09-19-24-06 щодо надання первинних документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів з метою проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання та сплати податків і зборів, укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства та правильності нарахування та обчислення за період з 01.01.2017 по 30.07.2020 та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 26.11.2013 по 30.07.2020.

Документальною позаплановою невиїзною перевіркою платника податків фізичної особи ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за 3 період, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення з 01.01.2017 року по 30.07.2020, а також єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 26.11.2013 по 30.07.2020 встановлені порушення, які описані судом апеляційної інстанції вище.

За результатами розгляду акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, які направлені на адресу ОСОБА_1 .

У відповідності до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 року за № 996 – ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

При цьому, якщо документи відсутні, або з них не можливо ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та не містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, тощо не має підтвердження того, що господарська операція відбулась або що такий документ можливо кваліфікувати як первинний та він не може підтверджувати здійснення господарської операції.

Відсутність первинного документу, його дефектність, свідчить також і не про виконання платником податків, свого податкового обов`язку, визначеного п. 36.1 ст. 36 п. 44.1 ст. 44 Кодексу, зокрема в частині визначення об`єктів оподаткування та/ або податкових зобов`язань, на підставі належним чином складених первинних документів.

Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України встановлено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 Податкового кодексу України. Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно пункту 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За результатами документальної планової перевірки ФОП ОСОБА_1 контролюючий орган встановив заниження чистого оподатковуваного доходу внаслідок включення до складу витрат документально не підтверджених сум.

На цій підставі контролюючий орган дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частини другої статті 9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та донарахував єдиний внесок.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що підпунктами 177.4.1– 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, а саме:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з об`єктів житлової нерухомості); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, роялті на користь правовласників, як винагорода за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, пов`язаних з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Зібраними по справі доказами підтверджено, що господарські операції, здійснені ФОП ОСОБА_1 у межах підприємницької діяльності за період, охоплений документальною невиїзною перевіркою, підтверджуються наданими ним належно оформленими первинними документами.

Зокрема, придбання позивачем паливних дров у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 підтверджується відповідними видатковими накладними за січень, березень, квітень, жовтень 2017 року; за січень – лютий 2018 року (а.с. 141-163; 173-186 т. 1). Оплату поставленого товару позивач здійснював готівкою, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями до прибуткових касових ордерів (а.с. 123-131; 187-191 т. 1).

Надалі позивач реалізовував придбаний товар таким покупцям: Прикарпатському національному університету ім. В. Стефаника, КУ «Територіальний центр соціального обслуговування», Снятинському ПНІ, КНП «ІФОДКЛ ІФ ОР», БО «Благодійний фонд сприяння розвитку системи ОЗ та вдосконалення медичного обслуговування населення», ПП «ЕНЕРГІЯ-ВВ» та ТОВ «КОЛОВЕКТОР» (договори купівлі-продажу дров паливних № 82 від 13.03.2018 та № 2 від 05.11.2018 – а.с. 192-195 т. 1; видаткові накладні – а.с. 111-121; 134-140; 196-208 т. 1). Розрахунки зазначених покупців із позивачем здійснювалися виключно в безготівковій формі.

Нарахування та виплата позивачу доходів за результатами здійснених у 2017-2019 роках господарських операцій підтверджуються відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період із І кварталу 2017 року до IV кварталу 2019 року включно (а.с. 213-215 т. 1).

Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України в редакції, яка діяла до 23.05.2020, до складу витрат фізичної особи – підприємця не включалися:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності;

витрати на придбання чи самостійне виготовлення основних засобів, а також на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що контролюючий орган не конкретизував, які саме інші витрати позивач безпідставно включив до складу витрат, відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи.

Досліджені судом первинні документи спростовують висновки відповідача щодо документальної непідтвердженості витрат, понесених позивачем у межах господарської діяльності. Відтак викладені в акті перевірки висновки про заниження із цієї підстави чистого оподатковуваного доходу не відповідають установленим судом обставинам справи.

Щодо доводів відповідача про перевищення позивачем установленого пунктом 181.1 статті 181 ПК України обсягу операцій, досягнення якого зумовлює обов`язкову реєстрацію платником ПДВ. Для застосування цієї норми має значення перевищення сукупного обсягу відповідних операцій із постачання товарів або послуг у розмірі 1 000 000 грн без урахування ПДВ протягом останніх 12 календарних місяців, а не загальної суми коштів, що надійшли на рахунок платника.

Надані позивачем письмові докази підтверджують, що 01.07.2018 між ФОП ОСОБА_1 як позичальником та ПП «ЕНЕРГІЯ-ВВ» як позикодавцем укладено договір поворотної фінансової допомоги на суму 680 000,00 грн. На виконання цього договору на поточний рахунок позивача перераховано 300 000,00 грн у III кварталі 2018 року та 380 000,00 грн у I кварталі 2019 року.

Крім того, 03.01.2019 між позивачем як позичальником та ТОВ «КОЛОВЕКТОР» як позикодавцем укладено договір поворотної фінансової допомоги на суму 290 000,00 грн. Зазначені кошти також перераховано на поточний рахунок позивача.

За своєю правовою природою кошти, отримані за цими договорами, є поворотною фінансовою допомогою в розумінні підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки надані в користування без нарахування процентів чи іншої плати та підлягають обов`язковому поверненню. Їх надходження не є оплатою за поставлені товари або послуги, а тому зазначені суми не підлягають включенню до обсягу операцій, який враховується для визначення обов`язку зареєструватися платником ПДВ.

Отже, включення контролюючим органом зазначених сум поворотної фінансової допомоги до обсягу операцій із постачання товарів або послуг є безпідставним. З урахуванням установленої правової природи цих надходжень висновки відповідача щодо перевищення позивачем установленого законом порогу для обов`язкової реєстрації платником ПДВ та виникнення пов`язаних із цим податкових обов`язків під час судового розгляду не підтвердилися. Відповідно, не знайшли підтвердження й висновки про порушення позивачем вимог статей 185, 187 та 201 ПК України з наведених в акті перевірки підстав.

Щодо вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2024 року № Ф-026707/2407 та рішення від цієї ж дати № 026712/2407 суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно пункту 2 частини першої статі 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від їхньої діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, з урахуванням установлених законом вимог щодо мінімального страхового внеску. Отже, правильність визначення чистого оподатковуваного доходу має значення для перевірки обґрунтованості спірних донарахувань єдиного внеску.

Як зазначено вище, досліджені судом апеляційної інстанції первинні документи підтверджують понесені позивачем витрати та спростовують висновки контролюючого органу про заниження чистого оподатковуваного доходу внаслідок включення до складу витрат документально не підтверджених сум. Відповідно, збільшення бази нарахування єдиного внеску з цієї підстави є необґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки недоїмку в сумі 291 489,74 грн, зазначену у вимозі від 22 листопада 2024 року № Ф-026707/2407, визначено саме внаслідок таких донарахувань, отже відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язку сплатити цю суму. Тому зазначена вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

За змістом частин десятої та тринадцятої, пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI застосування штрафу за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску та нарахування пені передбачають наявність належної до сплати суми внеску й порушення строку її сплати. Відтак санкції не можуть ґрунтуватися на несплаті сум, обов`язок зі сплати яких визначено контролюючим органом безпідставно.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що штрафні санкції та пеню на загальну суму 3 401,42 грн за рішенням від 22 листопада 2024 року № 026712/2407 нараховано у зв`язку з несплатою безпідставно донарахованих сум єдиного внеску. За таких обставин це рішення є похідним від висновків перевірки щодо заниження бази нарахування єдиного внеску, які спростовані під час судового розгляду. Отже, правові підстави для застосування відповідних штрафних санкцій та нарахування пені відсутні, а рішення № 026712/2407 від 22 листопада 2024 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прийняті на підставі зазначених висновків перевірки акти контролюючого органу від 22 листопада 2024 року є протиправними та підлягають скасуванню, а саме: податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 026704/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 565 460,36 грн; податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 026705/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на загальну суму 9 412,52 грн; податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 026741/2407, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 453 140,00 грн; податкове повідомлення-рішення форми «ПН» № 026743/2407, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 181 256 грн за відсутність складення та/або реєстрації податкових накладних протягом установленого строку; рішення № 026709/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 132 867,83 грн за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску; вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-026707/2407 на суму 291 489,74 грн з єдиного внеску; рішення № 026712/2407, яким до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату єдиного внеску на загальну суму 3 401,42 грн.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог у зазначеній частині.

Щодо рішення від 22 листопада 2024 року № 026710/2407 про застосування штрафних санкцій у розмірі 680 грн за порушення порядку подання звітності з єдиного внеску суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакціях, чинних на час виникнення відповідних обов`язків, платник єдиного внеску був зобов`язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку у встановлені строки, за визначеними порядком та формою.

Пунктом 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, передбачалося подання фізичними особами — підприємцями звіту за себе один раз на рік до 10 лютого року, наступного за звітним.

Пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI у редакціях, чинних на час вчинення спірних порушень, установлено відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності з єдиного внеску у вигляді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 170 грн за кожне таке порушення.

Як убачається з акта документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - ФОП ОСОБА_1 від 14 жовтня 2024 року № 18444/09-19-24-07/ НОМЕР_1 , позивач несвоєчасно подав звіти з єдиного внеску за 2015, 2016, 2018 та 2019 роки. Зокрема, звіт за 2015 рік подано 26 квітня 2016 року за граничного строку його подання 09 лютого 2016 року. Звіти за 2016, 2018 та 2019 роки подано 21 липня 2020 року, тоді як граничними строками їх подання були відповідно 09 лютого 2017 року, 11 лютого 2019 року та 10 лютого 2020 року.

Визначаючи момент несвоєчасного подання звіту, суд апеляційної інстанції виходить із того, що сплив граничного строку засвідчує прострочення виконання обов`язку, тоді як подання звіту після закінчення цього строку відбувається в день його фактичного подання.

Підхід, за яким момент вчинення порушення у вигляді несвоєчасного подання звітності пов`язується з датою її фактичного подання, викладено в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 295/1098/17, ухваленій у спорі щодо притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 165-1 КУпАП.

Пунктом 9-11.1 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI у редакції, чинній на 21 липня 2020 року (дата подання звітів з єдиного внеску), передбачено незастосування штрафних санкцій, установлених частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, зокрема за несвоєчасне подання звітності, вчинене в період із 01 березня 2020 року до останнього календарного дня місяця завершення карантину включно.

Отже, зазначена норма пов`язує звільнення від відповідальності з часом вчинення відповідного порушення, а не зі звітним роком, за який подано звітність.

Суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки звіти за 2016, 2018 та 2019 роки позивач фактично подав 21 липня 2020 року, їх несвоєчасне подання за наведеною правовою кваліфікацією припадає на період, охоплений зазначеним звільненням від відповідальності. Тому застосування штрафних санкцій за ці три порушення в загальному розмірі 510 грн є протиправними.

Однак звіт за 2015 рік подано 26 квітня 2016 року, тобто до початку періоду, визначеного пунктом 9-11.1 розділу VIII Закону № 2464-VI. Отже, передбачене цією нормою звільнення позивача від відповідальності на зазначене порушення не поширюється, а застосування штрафу в розмірі 170 грн відповідає пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VI у редакції, чинній на час його вчинення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки контролюючим органом помилково здійснено розрахунок штрафних санкцій в рішенні від 22 листопада 2024 року № 026710/2407 і такий розрахунок безпосередньо належить до повноважень відповідача, а тому таке рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026702/2407, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 340 грн за неподання повідомлень за формою № 20-ОПП, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 63.3 статті 63 Податкового кодексу України передбачено обов`язок платника податків стати на облік у контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, а також повідомляти контролюючий орган за основним місцем обліку про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням.

Порядок виконання цього обов`язку визначено розділом VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року № 1588. Зокрема, пунктом 8.4 цього Порядку передбачено подання повідомлення за формою № 20-ОПП до контролюючого органу за основним місцем обліку платника протягом десяти робочих днів після реєстрації, створення чи відкриття відповідного об`єкта.

Водночас установлення обов`язку повідомляти про об`єкти оподаткування та визначення відповідальності за його невиконання є окремими питаннями правового регулювання. Для застосування штрафу необхідно, щоб установлене контролюючим органом діяння охоплювалося складом правопорушення, передбаченим відповідною нормою закону.

Пункт 117.1 статті 117 ПК України встановлює відповідальність за порушення порядку взяття платника податків на облік, реєстрації змін його місцезнаходження та інших облікових даних, подання відповідних документів і відомостей.

У постановах від 18 квітня 2024 року у справі № 640/18630/21 та від 13 листопада 2024 року у справі № 640/20905/21 Верховний Суд зазначив, що перелік порушень, за які передбачено відповідальність статтею 117 ПК України, є вичерпним. Ця стаття регулює відповідальність за порушення, пов`язані зі взяттям платника на облік та своєчасним оновленням його облікових даних, і не встановлює відповідальності за неподання звітів чи повідомлень щодо об`єктів оподаткування.

Аналогічний висновок застосовано також у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2026 року у справі № 320/17687/24. У цій справі суд касаційної інстанції визнав помилковим застосування пункту 117.1 статті 117 ПК України лише з огляду на неподання повідомлення за формою № 20-ОПП.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в спірних правовідносинах підставою для застосування штрафу в розмірі 340 грн стало саме неподання позивачем повідомлень про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП.

З аналізу наведених норм права та з урахуванням висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неподання позивачем повідомлень про об`єкти оподаткування за формою № 20-ОПП не охоплюється диспозицією пункту 117.1 статті 117 ПК України, а наявність передбаченого пунктом 63.3 статті 63 ПК України та Порядком № 1588 обов`язку подавати відповідні повідомлення сама собою не дає підстав застосовувати санкцію, установлену за інший склад правопорушення.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафу в розмірі 340 грн за пунктом 117.1 статті 117 ПК України. Відтак податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026702/2407 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовна вимога в цій частині задоволенню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026703/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 1 020 грн за незабезпечення зберігання первинних документів, а також інших документів з питань обчислення і сплати належних сум податків, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено обов`язок платників податків вести облік показників, необхідних для визначення об`єктів оподаткування та податкових зобов`язань, на підставі первинних документів та інших передбачених законодавством документів.

Відповідно до пункту 44.3 цієї статті платники податків повинні забезпечувати зберігання відповідних документів протягом установлених законом строків.

Згідно пункту 85.2 статті 85 ПК України на платника податків покладено обов`язок після початку перевірки надати контролюючому органу документи, пов`язані з її предметом.

Пунктом 121.1 статті 121 цього Кодексу передбачено відповідальність як за незабезпечення зберігання документів протягом установлених строків, так і за їх ненадання під час здійснення податкового контролю у передбачених законом випадках.

Як установлено судом апеляційної інстанції, у період направлення наказу та повідомлення про проведення перевірки, її проведення і направлення акта позивач перебував на стаціонарному лікуванні та проходив огляд медико-соціальної експертної комісії, що підтверджується матеріалами справи. Ці обставини об`єктивно перешкоджали поданню первинних документів до перевірки та заперечень до її результатів. Надалі позивач подав первинні документи до суду для підтвердження здійснених господарських операцій.

У постанові від 08 листопада 2021 року у справі № 640/21601/19 Верховний Суд зазначив, що під час застосування пункту 121.1 статті 121 ПК України необхідно досліджувати поведінку платника податків, зокрема з`ясовувати, чи ухилявся він від надання документів та чи мав реальну можливість виконати відповідний обов`язок. Наявність поважних та об`єктивних причин ненадання документів має значення для встановлення того, чи утворює поведінка платника склад цього правопорушення.

Застосовуючи зазначений підхід до обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції зауважує, що ненадання документів позивачем було зумовлене неможливістю виконати відповідний обов`язок у період перевірки.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлені у справі факти не підтверджують наявності підстав для застосування до позивача відповідальності за пунктом 121.1 статті 121 ПК України. Відповідно, податкове повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026703/2407 про застосування штрафу в розмірі 1 020 грн підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовна вимога в цій частині задоволенню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026706/2407, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 680 грн за несвоєчасне подання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2018 та 2019 роки, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до пункту 179.1 статті 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи відповідно до вимог цього Кодексу. За правилами пункту 177.5 статті 177 та підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 ПК України в редакціях, чинних на час виникнення відповідних обов`язків, фізичні особи – підприємці на загальній системі оподаткування подавали таку декларацію за результатами календарного року протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного року.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки 9 лютого 2019 року припадало на суботу, а 9 лютого 2020 року - на неділю, з урахуванням пункту 49.20 статті 49 ПК України останніми днями подання декларацій за 2018 та 2019 роки були відповідно 11 лютого 2019 року та 10 лютого 2020 року. Натомість обидві декларації позивач подав лише 21 липня 2020 року, тобто з порушенням установлених строків.

Отже, позивач не виконав своєчасно обов`язок, передбачений пунктом 179.1 статті 179 та пунктом 177.5 статті 177 ПК України, у строки, визначені підпунктом 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 цього Кодексу з урахуванням пункту 49.20 цієї статті.

Пунктом 120.1 статті 120 ПК України визначено, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено застосування штрафів за результатами перевірок у розмірах, установлених законом на день прийняття рішення про їх застосування.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що несвоєчасне подання позивачем податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2018 та 2019 роки становить два окремі порушення, відповідальність за кожне з яких передбачена пунктом 120.1 статті 120 ПК України. На день прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначена норма встановлювала штраф у розмірі 340 грн за кожне несвоєчасне подання декларації. Отже, з урахуванням пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України загальний розмір штрафних санкцій за два встановлені порушення становить 680 грн та відповідає сумі, визначеній контролюючим органом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026706/2407, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 680 грн за несвоєчасне подання декларацій про майновий стан і доходи за 2018 та 2019 роки. Відтак висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання цього рішення протиправним та його скасування є помилковим, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026706/2407 та ухвалення в цій частині нової постанови, якою у задоволенні позову відмовити. У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з урахуванням висновків викладених в мотивувальній частині цієї постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 300/371/25 скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 листопада 2024 року форми «ПС» № 026706/2407, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 680 грн. за несвоєчасне подання декларації про майновий стан та доходи за 2018-2019 роки та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справ № 300/371/25 залишити без змін, з урахуванням висновків викладених в мотивувальній частині цієї постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська

У зв`язку з відсутністю судді Заверухи О.Б. 23.10.2026, відповідно до наказу суду від 16.10.2026 № 807/к/тм, повний текст судового рішення складено та підписано 26.10.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua