Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №128/710/25 — Вінницький районний суд Вінницької області

Суд: Вінницький районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №128/710/25

Суддя: Карпінська Ю. Ф.

Справа № 128/710/25

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, яку обгрунтовує тим, що « з 20 травня 2015 року вона проживала разом із ОСОБА_2 однією сім?єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та фактично взаємні права і обов?язки подружжя. Плануючи своє майбутнє, мали на меті придбати земельну ділянку для будівництва власного будинку для сім?ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому їздили до Республіки Польща та влаштувались разом на роботу з метою заробітку коштів на їх спільну мету, зокрема у період їх спільного проживання однією сім?єю. В подальшому вони знайшли земельну ділянку, яку захотіли придбати у спільну власність, і 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 . Договір було укладено саме ОСОБА_2 з огляду на те, що вона в той день перебувала на роботі, а так як відповідач фактично був її чоловіком, а також те, що земельна ділянка придбавалась ними за спільні кошти та для їх спільного майбутнього, жодних сумнівів щодо укладення такого договору саме ОСОБА_2 не було. 28 лютого 2018 року вони офіційно зареєстрували свій шлюб. На спірній земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий 0520682803:02:007:0238 з моменту її придбання у 2017 році, вони здійснювали будівництво будинку. Земельна ділянка і будинок, що майже закінчений будівництвом, проте ще не введений в експлуатацію, є спільним майном подружжя. Вона почала проживати разом однією сім?єю з відповідачем з 20 травня 2015 року. Протягом 2015-2016 років вони проживали у АДРЕСА_2 (у її батьків), потім разом проживали у АДРЕСА_3 (у батьків відповідачів). З вересня 2016 року до березня 2017 року вони орендували квартиру в АДРЕСА_4 , де проживали вчотирьох, разом з її дітьми. В подальшому у 2017 році вони проживали у Польщі, зокрема при підприємстві Hurtownia Kwiatow «KORDYLASIСSKI» Agata Kordylasiсska, на яке поїхали працювати з метою заробітку коштів, за адресою: Szosa Turecka 12, 62800 Їelazkуw, Poland. З 2018 року вони перебували на заробітках та проживали у Польщі при підприємстві JDA. WYLКGARNIA DROBIU, JDA Produkcja Dziaіy Specjalne S. C, на якому працювали, за адресою: АДРЕСА_5 . Кошти, зароблені ними у Польщі, використовувались на придбання земельної ділянки, а також на будівництво та ремонт їхнього спільного будинку. Тому вони вели спільний побут, спільно вели господарство, мали спільні витрати, серед інших, на придбання земельної ділянки та будівництво будинку, тобто фактично проживали однією сім?єю з 20 травня 2015 року. Станом на лютий 2025 року готовність об?єкту будівництва складає понад 90%. На початку листопада 2024 року її почали виганяти з власного будинку її тесть та свекруха, а також сестра відповідача. Їй стало відомо, що 15 травня 2024 року ОСОБА_2 , без її повідомлення, в інтересах якого діяв представник ОСОБА_5 (матір відповідача), та ОСОБА_3 (сестра відповідача) уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто відповідач продав своїй сестрі земельну ділянку, що придбавалась за їхні спільні кошти для їхньої майбутньої сім?ї та спільного проживання, задля уникнення поділу спільного майна подружжя. Відповідачу було достеменно відомо, що вказана земельна ділянка придбана за спільні кошти подружжя та для спільного його проживання, а також за спільні кошти будувався будинок, в якому вони планували проживати та фактично протягом останніх років по поверненню з заробіток вони у ньому і проживали. За невідомих обставин відповідач, з метою виведення майна зі спільної сумісної власності подружжя, здійснив неправомірне відчуження земельної ділянки з ймовірною метою не допустити включення даного майна до обсягу спільно набутого майна подружжям для його подальшого поділу. Зазначені дії, насамперед, свідчать про недобросовісність відповідача та його протиправні наміри щодо заволодіння її часткою на їхнє спільне майно подружжя. Даний договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що як довіреність, так і сам договір про передачу права власності на нерухоме майно, для своєї дійсності вимагають форми нотаріального акту. Задля розпорядження нерухомим майном відповідач мав скласти саме нотаріальний акт, а не звичайну по своїй суті заяву, яка містить лише нотаріальне посвідчення підпису особи з найменування довіреність, а не його реальне волевиявлення на укладення договору доручення. З огляду на наведене, ОСОБА_5 не мала повноважень розпоряджатися майном від імені та в інтересах ОСОБА_2 , з огляду на те, що довіреність, на підставі якої діяла ОСОБА_5 , не є належним документом для розпорядження нерухомим майном, на відміну від нотаріального акту, а відтак ОСОБА_5 не могла укладати договір купівлі-продажу земельної ділянки; земельна ділянка, що була об?єктом договору купівлі-продажу, є спільним майно подружжя та не могла бути відчужена без її згоди. Так як відповідач ОСОБА_3 є безпосередньою родичкою ОСОБА_2 (рідною сестрою), яка достеменно знала ще з початку фактичних сімейних відносин (тобто з 2015 року) про їхні наміри та мету, розуміла, що придбана нею земельна ділянка, на якій вже стоїть готовий об?єкт будівництва, що ще не введений експлуатацію, є спільною сумісною власністю подружжя, що придбавалось та будувалось за їх спільні кошти. Зазначені дії відповідачів вказують на їх недобросовісність та на фактичне виведення майна зі спільної сумісної власності подружжя. Тому такий договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним. Оскільки набуті за час фактичних шлюбних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що проживали спільно однією сім?єю без реєстрації шлюбу в період з 20 травня 2015 року до дату реєстрації шлюбу 28 лютого 2018 року, а також за час уже зареєстрованого шлюбу в період з 28 лютого 2018 року до дати подання цього позову, а саме: земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також збудований, але не прийнятий в експлуатацію об?єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 , є об?єктами спільної сумісної власності, у зв?язку з чим, виходячи з положень статей 69, 70 СК України, вказане майно підлягає поділу в рівних частинах шляхом визнання за нею та відповідачем ОСОБА_2 права власності на кожен із об?єктів по 1/2 частині кожному. Тому просить встановити факт спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як чоловіка та дружини, в період з травня 2015 року до дати реєстрації шлюбу 28 лютого 2018 року; визнати об?єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 травня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Наталією Володимирівною, який зареєстровано в реєстрі за №1954, щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину збудованого, але не прийнятого в експлуатацію, об`єкту незавершеного будівництва, який розташовано на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; в порядку поділу майна подружжя залишити за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238 за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину збудованого, але не прийнятого в експлуатацію, об`єкту незавершеного будівництва, який розташовано на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238 за адресою: АДРЕСА_1 ».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 12.03.2025 відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання.

08.05.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Тунік Ю.М. подав відзив на позову заяву, в якому зазначив, що «земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238 була придбана ОСОБА_2 05 жовтня 2017 року. В свою чергу, відповідач одружився з позивачем 28 лютого 2018 року, що свідчить про те, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_6 до шлюбу. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0520682803:02:007:0238 була набута ОСОБА_2 у власність до шлюбу, вона є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, оскільки не відноситься до спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 правомірно продав свою земельну ділянку, яка належала йому на праві приватної власності, ОСОБА_3 . Вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.05.2024, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , також є безпідставною, так як вона ґрунтується на твердженнях про те, що зазначена земельна ділянка є спільною сумісною власністю, і продана без письмової згоди подружжя і належних повноважень представника, і тому, з урахуванням вимог ст. 369 ЦК України, підлягає визнанню недійсною в порядку ст. 203 та ст. 215 ЦПК України. Земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238 належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності і тому при її відчуженні не потребувала письмової згоди подружжя на її продаж. Договір купівлі-продажу продажу земельної ділянки від 15 травня 2024 року був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за №1954. Зазначений договір був підписаний від імені ОСОБА_2 його представником ОСОБА_5 на підставі посвідченого нотаріусом Паулою Паулюс-Глянс Евою Мачевською-Хомюк нотаріальної контори в Гданську Республіка Польша 11 березня 2024 року за реєстровим А №1952/2024 нотаріального акту, який відповідає вимогам Договору між Республікою Польща та Україною про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 24 травня 1993 року, відповідно до підпункту а параграфу 1.1 якого ОСОБА_7 уповноважує представника ОСОБА_5 здійснити дії стосовно відчуження земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, яка належить йому на праві власності. Таким чином, вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу не підлягає задоволенню на підставі того, що зазначена земельна ділянка не є спільною сумісною власністю і не вимагає згоди подружжя на укладення договору, а також підписана повноважними особами. Будівництво на зазначеній земельній ділянці здійснюється її власником ОСОБА_3 відповідно до будівельного паспорту № НОМЕР_1 . Зазначений об?єкт незавершеного будівництва не відноситься до спільної сумісної власності подружжя, так як ОСОБА_3 не є членом сім`ї ОСОБА_2 . Більше того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтвердив її участь в будівництві будинку, розташованого на спірній ділянці. Тому відсутні підстави у визнанні в порядку поділу спільного майна подружжя 1/2 частини збудованого, але не прийнятого в експлуатацію, об?єкту незавершеного будівництва. Крім того, визнання права власності на об?єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України, чи іншими нормативними актами не передбачено. Новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього об?єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об?єкта незавершеного будівництва, чи сам об?єкт у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов?язки, тому такий об?єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Тобто об?єкт незавершеного будівництва не є майном в розумінні ст. 190 ЦК України і тому законом не передбачено визнання права власності на нього. З метою визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та об?єкта незавершеного будівництва відповідача, була заявлена окрема вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 20 травня 2015 року до 27 лютого 2018 року однією сім?єю без реєстрації шлюбу, тобто до одруження. Вказана вимога заявлена разом з вимогою про поділ спільного майна подружжя, свідчить про те, що вона заявлена з метою спростити процес доказування визнання майна чоловіка, яке є його особистою приватною власності, спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, вимога про встановлення факту спільного проживання подружжя, в порушення вимог ЦІК України, об`єднані в одній позовній заяві з вимогою про поділ спільного майна подружжя, які повинні розглядатися в різних видах провадження, так як вимога про встановлення факту розглядається в окремому провадженні у разі відсутності спору про право, а вимога про поділ спільного майна подружжя розглядається в позовному проваджені. Таким чином, вимога про встановлення факту спільного проживання подружжя та ведення ними спільного господарства не є належним способом захисту прав подружжя у спорі між ними щодо поділу спільного сумісного майна. Позивач просить встановити факт спільного проживання подружжя протягом 3 років, що не є достатнім для встановлення факту постійного спільного проживання однією сім?єю. Належних, допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання подружжя позивачем не надано. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність спільних витрат, ведення спільного бюджету, купівля майна для спільного користування, народження дітей та інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин в цей період. Таким чином, є всі підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги в частині встановлення факту спільного проживання позивача з колишнім чоловіком. Позивач не надав жодного письмового документу, який підтверджує факт придбання земельної ділянки за спільні кошти позивача та відповідача. В договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 05.10.2017 відсутнє посилання на те, що ОСОБА_1 приймала участь в придбанні зазначеної земельної ділянки власними коштами. Крім того, позивачем не надано належних доказів (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази), які б могли б підтвердити участь ОСОБА_1 у придбанні земельної ділянки за її власні кошти. Таким чином, є всі підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги в частині встановлення факту спільного проживання позивача з колишнім чоловіком однією сім?єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства і спільного бюджету. Періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї, враховуючи те, що сторони були зареєстровані за різними адресами».

21.05.2025 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Корченюк А.В. подав заяву про зміну предмету позову, яка обґрунтована тим, що «з огляду на фактичне введення в експлуатацію об?єкту будівництва, який розташований на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 , позовна вимога щодо визнання в порядку поділу майна подружжя за позивачем права власності на 1/2 частину збудованого, але не прийнятого в експлуатацію об`єкту незавершеного будівництва, є неактуальною. Також, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 надав копію нотаріального акту, наразі наявна підстава про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки саме в частині відчуження 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 40520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить позивачу, як об?єкт спільного майна подружжя, відчужена без її згоди. Тому вважають за необхідне викласти позовні вимоги у такій редакції: 1. Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як чоловіка та дружини, в період з 20 травня 2015 року до дати реєстрації шлюбу 28 лютого 2018 року. 2. Визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 . 3. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15 травня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Наталією Володимирівною та який зареєстровано в реєстрі за №1954, щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в частині відчуження 1/2 частини земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , як об`єкту спільного майна подружжя. 4. В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 , та право власності на 1/2 частину об?єкту завершеного будівництва – будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 . 5. В порядку поділу майна подружжя залишити за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину об?єкту завершеного будівництва – будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 . 6. Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати та витрати на правничу допомогу».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 16.07.2025 прийняв до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Корченюка Анатолія Володимировича про зміну предмета позову, подану до суду 21.05.2025.

05.08.2025 представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Тунік Ю.М. подав відзив на зміну предмета позову, в якій зазначив ідентичні обставини тим, що викладені в поданому до суду в інтересах відповідача ОСОБА_2 відзиві на позовну заяву.

11.08.2025 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Корченюк А.В. подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що «доказами, які підтверджують спільне проживання та ведення спільного побуту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є фото із соціальних мереж із зазначенням дати їх публікації, а також фото, зроблені за час фактичного проживання та будівництва об`єкту незавершеного будівництва, факт спільного проживання можуть підтвердити значна кількість свідків. Позивач та ОСОБА_8 майже увесь час знаходились за кордоном на заробітках, крім періодів, коли приїжджали для продовження будівництва та ремонту за зароблені ними спільні кошти. Вказані обставини ускладнюють надання більшої кількості письмових доказів, що підтверджують їхнє спільне проживання однією сім`єю. Відповідачі, які є братом та сестрою, не можуть домовитись про їхню версію, хто все ж будував спірний будинок. Факт будівництва спірного будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується значною кількістю доказів та показаннями свідків. Даний факт також підтверджують суперечливі твердження відповідачів у їх заявах по суті. Відповідачі не надали жодних доказів здійснення будівництва саме ними (будь-ким з них). Так як на момент звернення позивача із позовною заявою, останній не було відомо, що ОСОБА_3 ввела в експлуатацію об`єкт будівництва на спірній земельній ділянці, тому позивач змінила предмет позову шляхом заміни одних позовних вимог іншими. В свою чергу, факт реєстрації права власності на об`єкт завершеного будівництва в реєстрі речових прав на нерухоме майно не впливає на можливість поділу такого майна між подружжям. Право власності на спірний об`єкт нерухомого майна не зареєстроване, водночас спірний будинок і до моменту введення в експлуатацію підлягав поділу в судовому порядку із визначенням часток з огляду на його фактичний стан готовності. У даному випадку наявний спір про право, що унеможливлює звернення позивача із заявою про встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу для розгляду в окремому провадженні. Для виникнення правового режиму спільної сумісної власності подружжя у розумінні статті 74 СК України не вимагається обов`язкове досягнення певного мінімального строку спільного проживання (зокрема, п`ятирічного). Такий строк передбачений лише для цілей спадкування, що не підлягає застосуванню у справах про поділ спільного майна подружжя».

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 25.09.2025 залишив без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Туніка Юрія Миколайовича про витребування доказів.

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 19.11.2025 задовольнив частково клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Корченюка А.В. про виклик свідків; викликав в судове засідання з розгляду справи по суті трьох свідків сторони позивача, надавши можливість позивачу ОСОБА_1 до початку розгляду справи по суті зазначити їхні прізвища, імена та по батькові; задовольнив частково клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Туніка Ю.М. про виклик свідків; викликав в судове засідання з розгляду справи по суті трьох свідків сторони відповідача, надавши можливість відповідачу ОСОБА_2 до початку розгляду справи по суті зазначити їхні прізвища, імена та по батькові; закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Корченюк А.В. підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та заяві про зміну предмета позову. Суду зазначив, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується долученими до позовної заяви доказами, зокрема ксерокопіями фото, а також буде підтверджено показаннями свідків у судовому засіданні. Позивачем та відповідачем ОСОБА_2 за спільні кошти було придбано земельну ділянку, на якій у подальшому побудовано житловий будинок. Зазначене підтверджується долученими доказами. Відповідач без відома позивача шляхом укладення договору купівлі-продажу здійснив відчуження земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, тому такий договір має бути визнано недійсним. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначивши, що спірний будинок введено в експлуатацію, однак на даний час не зареєстровано.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвокат Тунік Ю.М. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що земельну ділянку було придбано до укладення шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тому її продаж правомірно було здійснено без згоди ОСОБА_1 . Встановлення факту спільного проживання має розглядатися в порядку окремого провадження. При розгляді спору про поділ майна подружжя такий факт встановленню не підлягає. На підтвердження факту спільного проживання позивача і відповідача не долучено жодних доказів, крім фото. Позивач та відповідач до реєстрації шлюбу разом не проживали та спільного господарства не вели. ОСОБА_1 не вкладала жодних коштів у будівництво будинку навіть після реєстрації шлюбу. Будинок будувався батьками ОСОБА_2 , а потім вони вирішити його подарувати дочці ОСОБА_3 . Такі обставини будуть підтверджені показаннями свідків. Саме ОСОБА_3 завершувала будівництво будинку та прийняла його в експлуатацію. Земельну ділянку було придбано ОСОБА_2 за власні кошти.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка являється дочкою позивача ОСОБА_1 , надала показання, що її мати проживала з ОСОБА_10 , вони їздили за кордон, заробляли гроші, купили земельну ділянку, почали будівництво. Вони разом проживали спочатку з 2015 року в с. Лука-Мелешківська, у її бабусі. Потім у 2016 році вони проживали на орендованій квартирі. У 2017 році вони придбали земельну ділянку та почали на ній будівництво житлового будинку. З 2019 року до 2022 року вона, її брат, матір і ОСОБА_7 проживали в побудованому будинку. З ОСОБА_10 вона познайомилася у 2015 році. ОСОБА_7 був разом із мамою у неї на випускному у 2015 році. Її мама представила ОСОБА_11 як її чоловіка. З 2015 року ОСОБА_7 та її мама планували спільне майбутнє, хотіли заробити кошти і побудувати власне житло. Вони заробляли кошти в Польщі на заробітках, їздили туди на шість місяців, потім поверталися і три місяці були вдома. Будинок вони почали будувати в 2017 році. Кошти на будівництво вони вкладали разом, також їм допомагала сестра матері. Сестра ОСОБА_11 з будівництвом не допомагала. Батьки ОСОБА_2 деколи приїжджали на будівництво будинку, але чи давали вони якісь кошти, їй невідомо. Про ці всі обставини їй відомо, оскільки вона постійно була свідком усіх подій, бо поживала з мамою і ОСОБА_10 . У 2022 році вона разом із братом переїхали до бабусі, бо почалася війна та їй було страшно, мама і ОСОБА_7 на той час були в Польщі, там і залишилися. З 2015 року мама та ОСОБА_7 позиціонували себе як подружжя, кошти у них були спільні. Будівництво будинку проводилося коли мама і ОСОБА_11 були в Україні, під час їхнього перебування за кордоном будівництво будинку не здійснювалося. Будинок будував ОСОБА_7 та її покійний дідусь. У 2019 році перший поверх був повністю готовий до проживання.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні надав показання, що ОСОБА_13 та ОСОБА_7 – це матір та вітчим його друзів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Він давно їх знає. ОСОБА_16 та ОСОБА_11 добре знає з 2018 року, приходив до них в гості. Друзі розповідали про те, що батьки їздять на заробітки, заробляють гроші, щоб побудувати будинок. Його мама розповідала, що ОСОБА_16 та ОСОБА_11 були одружені. Пам`ятає, що покійний дідусь ОСОБА_15 привозив матеріали для будівництва, вони допомагали їх розвантажувати. Йому відомо, що коли ОСОБА_13 та ОСОБА_7 їздили на заробітки, то в будинку проживали ОСОБА_14 і ОСОБА_15 . Обставини йому відомі зі слів його друзів та його матері.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні надав показання, що його невістка – це рідна сестра позивача. В 2017 році ОСОБА_13 та ОСОБА_7 купили земельну ділянку, будували на ній будинок, він їм допомагав. В батька ОСОБА_16 був автомобіль з причепом, тому він часто привозив матеріали для будівництва і допомагав їм. У 2019 році вони почали проживати в цьому будинку. У 2016 році він познайомився з ОСОБА_18 і ОСОБА_10 на святі його свахи – матері позивача. ОСОБА_16 представляла ОСОБА_11 своїм чоловіком. ОСОБА_16 і ОСОБА_11 жили разом, їздили разом на заробітки. Він разом із батьками ОСОБА_16 допомагав у будівництві будинку. До 2019 року вони жили у батьків, на квартирах, а потім почали проживати в будинку. Його невістка – сестра ОСОБА_16 жила в Америці, висилала ОСОБА_16 кошти, а інша сестра проживала в Туреччині, теж допомагала, меблі їм купувала. Його невістка передавала кошти, він їх знімав і передавав ОСОБА_16 . Які це були суми, точно сказати не може, але кошти він передавав не один раз. Йому відомо, що ОСОБА_13 та ОСОБА_7 проживали разом з 2015 року. ОСОБА_13 надсилала йому фото, хизувалася, який ремонт зроблено в будинку.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні надав показання, що він являється двоюрідним братом ОСОБА_2 . Будинок він будував сам особисто. За матеріали (цеглу, ракушняк) розраховувався батько ОСОБА_11 . У 2016 році був побудований фундамент будинку, а в 2017 році уже було зведено «коробку». ОСОБА_7 і ОСОБА_13 не брали участі у фінансуванні будівництва будинку, але достеменно він у цьому не впевнений. Коли і ким було куплено земельну ділянку йому невідомо, лише відомо, що земельну ділянку було оформлено на ОСОБА_11 . Декларацію про початок будівельних робіт він не подавав. Йому відомо, що батько ОСОБА_11 розраховувався за матеріали, але звідки він взяв ці кошти, йому невідомо.

Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні надав показання, що він працював разом з ОСОБА_21 – батьком ОСОБА_2 у військовій частині з 1988 року. ОСОБА_22 придбав ділянку і вони разом будували йому будинок. У березні 1986 року чи 1988 року вони побудували «коробку». ОСОБА_22 наймав його для будівництва будинку для сина. Будівельні матеріали привозив або ОСОБА_22 , або його батько. За будівельні матеріали розраховувався ОСОБА_23 – батько ОСОБА_24 . ОСОБА_7 був на будівництві, носив цеглу, ОСОБА_16 він там не бачив, не знає її. Точно не знає, коли будувався будинок.

Від допиту свідка ОСОБА_25 сторона відповідачів відмовилась під час розгляду справи по суті.

19.10.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Корченюк А.В. подав письмовий виступ у дебатах, в якому зазначив, що «під час розгляду справи позивач послідовно зазначала, що спільне проживання сторін розпочалося 20 травня 2015 року. У 2015-2016 роках вони проживали у с. Лука-Мелешківська у батьків позивача, надалі у м. Вінниця у батьків відповідача, а з вересня 2016 року до березня 2017 року орендували квартиру у м. Вінниці, де проживали разом із дітьми позивача. У 2017 році сторони разом виїхали на роботу до Республіки Польща, де спільно працювали та заробляли кошти. Ці обставини були викладені в заявах по суті. При цьому характер відносин позивача та відповідача не обмежувався самим фактом проживання за однією адресою. Сторони вели спільний побут, разом працювали, мали спільні витрати та спільні майнові цілі. Однією з таких цілей було придбання земельної ділянки та будівництво на ній житлового будинку для подальшого проживання сім?ї. Зароблені сторонами у Польщі кошти передавалися в Україну та використовувалися, зокрема, для придбання будівельних матеріалів і здійснення будівництва. Наведені обставини знайшли своє підтвердження і під час безпосереднього дослідження доказів у судовому засіданні. Так, свідок ОСОБА_9 , яка є дочкою позивача та безпосередньо спостерігала за сімейними відносинами сторін, підтвердила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_26 до офіційної реєстрації шлюбу проживали розом за однією сім?єю, спільно працювали та заробляли кошти, мали спільний побут і спільні майнові цілі. Показання свідка в цій частині узгоджуються не лише з поясненнями позивача, а й з об?єктивною подальшою поведінкою самих сторін. Так, у період фактичних сімейних відносин, 05 жовтня 2017 року, було придбано земельну ділянку, а вже 02 листопада 2017 року зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо нового будівництва житлового будинку садибного типу на цій земельній ділянці. У подальшому 28.02.2018 сторони офіційно зареєстрували шлюб. Таким чином, події відбувалися послідовно та взаємопов?язано: сторони тривалий час проживали разом, разом працювали та заробляли кошти, у період такого спільного проживання придбали земельну ділянку для будівництва житла, розпочали оформлення будівництва, а через декілька місяців зареєстрували шлюб. Показання допитаних зі сторони позивача свідків підтвердили, що кошти, які сторони заробляли у Польщі, передавалися в Україну та використовувалися для будівництва житлового будинку. Отже, йдеться не лише про особисті взаємовідносини позивача і відповідача, а про фактичну економічну спільність їхнього життя, спільне формування коштів та їх спрямування на досягнення спільної сімейної мети. Заперечення Відповідачів про відсутність достатньої кількості письмових доказів спільного бюджету саме по собі не спростовує встановлених у справі обставин. Факт проживання однією сім?єю встановлюється судом на підставі сукупності доказів, а не виключно банківських документів, розписок чи письмових домовленостей між чоловіком та жінкою. У даній справі відповідні обставини підтверджуються поясненнями сторони позивача, показаннями свідків, численними фотографіями та подальшими майновими діями сторін, які об?єктивно відповідають характеру сталих сімейних відносин. Також не заслуговує на увагу посилання відповідачів на необхідність проживання чоловіка та жінки однією сім?єю протягом не менше п?яти років, оскільки відповідна умова стосується інших правовідносин, зокрема спадкування, та не встановлена статтею 74 СК України як передумова виникнення режиму спільної сумісної власності майна чоловіка та жінки, які проживають однією сім?єю без реєстрації шлюбу. Отже, досліджені судом докази в їх сукупності підтверджують, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 20 травня 2015 року до 28 лютого 2018 року мали всі істотні ознаки сімейних відносин: спільне проживання, спільний побут, взаємну підтримку, спільну працю та заробітки, спільні витрати і спільну майнову мету. Подальша державна реєстрація шлюбу 28 лютого 2018 року була продовженням уже сформованих між сторонами сімейних відносин, а не початком таких відносин. У зв?язку з цим наявні правові та фактичні підстави для встановлення факту проживання позивача та відповідача однією сім?єю без реєстрації шлюбу саме з 20.05.2015 до 28.02.2018. Сама лише обставина реєстрації права власності на земельну ділянку на ім?я відповідача та придбання майна до офіційної реєстрації шлюбу не є достатньою для вирішення питання про правовий режим цього майна, оскільки позивачем заявлено та в ході судового розгляду доводилося, що на час придбання ділянки сторони вже проживали однією сім?єю без реєстрації шлюбу, вели спільний побут, працювали та формували спільні кошти. Свідками підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом працювали у Польщі, зароблені ними кошти передавалися в Україну, а надалі використовувалися для придбання та доставки будівельних матеріалів і здійснення будівництва житлового будинку. При цьому відсутність окремого банківського переказу із призначенням платежу «на придбання земельної ділянки» або письмової угоди між сторонами про порядок формування спільного бюджету не спростовує фактичних обставин, встановлених іншими доказами. У сімейних відносинах формування спільного бюджету та використання коштів на спільні потреби не обов?язково супроводжується укладенням між чоловіком і жінкою окремих письмових договорів чи веденням детального обліку внеску кожного з них. Відповідачами, зі свого боку, не надано переконливих доказів того, що земельна ділянка була придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_2 , сформовані незалежно від спільної праці та спільного бюджету сторін, або що вона придбавалася виключно для його особистих потреб. Саме посилання на те, що покупцем у договорі зазначений ОСОБА_2 , не відповідає на питання щодо фактичного джерела коштів та мети придбання цього майна. Таким чином, встановлені під час розгляду справи обставини у своїй сукупності підтверджують, що спірна земельна ділянка була набута сторонами за час проживання однією сім?єю, за спільні кошти та в інтересах сім?ї. Відтак на земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, поширюється правовий режим спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зі знімків програмного забезпечення ОСОБА_27 вбачається, що станом на 17 липня 2017 року спірна земельна ділянка була вільною від забудови. Натомість станом на 18 квітня 2018 року на ній уже фіксується початок житлового будинку, а станом на 15 березня 2019 року на земельній ділянці вже наявний сформований об?єкт із накритим дахом. Наступні знімки 2020 та 2022 років також підтверджують існування житлового будинку на цій земельній ділянці. Ці відомості узгоджуються з відповіддю ТОВ «Аналітика» №126 від 22.05.2025, в якій зазначено, що 29 липня 2020 року товариством виконувалася аерофотозйомка території, до якої входить спірна земельна ділянка. На наданому аерофотознімку чітко зафіксовано наявність житлового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 0520682803:02:007:0238. Отже, об?єктивні матеріали аерофотозйомки підтверджують, що житловий будинок існував на спірній земельній ділянці щонайменше станом на 2020 рік, тобто більш ніж за три роки до відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 15 травня 2024 року. Вказана хронологія має принципове значення, оскільки спростовує твердження про те, що житловий будинок був створений ОСОБА_3 після набуття нею права власності на земельну ділянку. Обставини безпосередньої участі сторін у створенні будинку підтверджувалися й показаннями свідків, допитаними у судовому засіданні. Особливо важливо, що основний період формування житлового будинку припадає вже на час зареєстрованого шлюбу сторін. Шлюб було зареєстровано 28 лютого 2018 року, тоді як на знімку від 18 квітня 2018 року будівництво лише розвивається, а на знімку від 15 березня 2019 року вже зафіксовано сформований будинок із дахом. Тобто об?єктивні докази свідчать про те, що основна частина робіт зі створення об?єкта здійснювалася саме у період шлюбу. Водночас у ході судового розгляду стало відомо, що після переходу права власності на земельну ділянку до ОСОБА_3 нею було оформлено технічну документацію та надалі введено будинок в експлуатацію. Саме у зв?язку із встановленням цієї обставини позивачем було змінено предмет позову та заявлено вимогу вже щодо поділу завершеного будівництвом житлового будинку. Сам факт зазначення ОСОБА_3 замовником технічної інвентаризації у 2025 році та подальшого введення нею об?єкта в експлуатацію не підтверджує створення нею цього майна. Більше того, навіть у відзиві ОСОБА_3 зазначено, що будівництво будинку здійснювалося ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 нібито лише завершила його будівництво. При цьому належних доказів того, які саме будівельні роботи були виконані ОСОБА_3 після 15.05.2024, яка їх вартість, за рахунок яких коштів вони фінансувалися та наскільки вони вплинули на створення чи вартість вже існуючого будинку, відповідачами не надано. Під час розгляду справи позиція відповідачів щодо обставин створення житлового будинку не була послідовною та в окремих частинах суперечила як одна одній, так і об?єктивним доказам, що містяться в матеріалах справи. Так, у первісному відзиві відповідача зазначалося, що будівництво на спірній земельній ділянці здійснюється ОСОБА_3 , як власницею земельної ділянки. Водночас у відзиві ОСОБА_3 на змінений предмет позову вже наведено іншу версію: зазначено, що будівництво будинку здійснювалося ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 лише завершила його будівництво. Таким чином, самі відповідачі фактично визнають, що житловий будинок не був створений ОСОБА_3 після набуття нею права власності на земельну ділянку 15.05.2024. Окремої оцінки потребують і показання свідків, викликаних стороною відповідачів. Свідок ОСОБА_20 пояснював, що допомагав з будівництвом та перевезенням матеріалів батькові відповідача, однак при цьому датував такі події 1987 роком. Вказані показання очевидно не можуть стосуватися спірного будинку, оскільки земельну ділянку, на якій він розташований, ОСОБА_2 набув лише 05.10.2017. Свідок ОСОБА_28 , який є двоюрідним братом ОСОБА_2 , зазначив, що фундамент спірного будинку начебто почали заливати у 2015 році, а у 2016 році фундамент уже був. Такі показання також не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки право власності на земельну ділянку було набуте ОСОБА_2 лише 05.10.2017; повідомлення про початок виконання будівельних робіт зареєстровано 02.11.2017; на знімку від 17.07.2017 земельна ділянка ще є вільною від забудови. Отже, названі свідками відповідачів дати фактично передують як придбанню земельної ділянки, так і документально зафіксованому початку будівництва, а тому їхні показання в цій частині не узгоджуються з доказами, що містяться в матеріалах справи та не можуть бути покладені в основу висновку про час створення спірного будинку. Важливо також, що свідки відповідачів не надали конкретних відомостей щодо джерела фінансування будівництва. Вони лише зазначали, що будівельні матеріали привозив батько ОСОБА_2 . Однак факт доставки чи організації перевезення матеріалів сам по собі не підтверджує, за чиї саме кошти такі матеріали були придбані. Натомість свідки зі сторони позивача підтвердили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно працювали у Польщі, передавали зароблені кошти в Україну, а ці кошти використовувалися для будівництва будинку. Позивач не надавала згоди на продаж належного їй спільного із ОСОБА_2 майна ОСОБА_3 , у тому числі не надавала письмової нотаріально посвідченої згоди на відчуження земельної ділянки. ОСОБА_2 розпорядився не лише тією частиною спільного майна, яка за результатами його поділу може бути визнано за ним, а всією земельною ділянкою, включаючи частку позивача, без її волевиявлення та без передбаченої законом згоди. При цьому на момент відчуження спірна земельна ділянка не була поділена між співвласниками, частка ОСОБА_29 у натурі не виділялася, а тому відповідач не мав правових підстав одноособово розпорядитися всією земельною ділянкою як виключно власним майном. ОСОБА_3 у будь-якому випадку не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна. Будучи сестрою ОСОБА_2 , вона не могла не знати про тривалі сімейні відносини позивача та відповідача, їх спільне проживання, спільні заробітки у Польщі, спрямування зароблених коштів на придбання земельної ділянки та подальше будівництво житлового будинку. Встановлення належності спірної земельної ділянки та житлового будинку до об?єктів права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зумовлює також необхідність вирішення питання щодо їх поділу між сторонами. Частки позивача та ОСОБА_2 у спільному майні є рівними та становлять по 1/2 частині кожному. Окремої уваги у даній справі потребує та обставина, що спірний житловий будинок фактично завершений будівництвом та введений в експлуатацію, однак право власності на нього станом на час розгляду справи у встановленому законом порядку не зареєстровано. Вказана обставина не може бути підставою для відмови у поділі такого майна, оскільки сама державна реєстрація не визначає джерела створення майна та не змінює його правового режиму, який виник у зв?язку з його набуттям та створенням за час сімейних відносин сторін. Більше того, матеріалами даної справи підтверджено не лише фактичне існування будинку протягом багатьох років, а й завершення процедури прийняття його в експлуатацію. У постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі №333/1762/22 Верховний Суд наголосив, що якщо об?єкт уже введений в експлуатацію, але право власності на нього не зареєстровано, сама по собі відсутність такої реєстрації не може позбавляти іншого з подружжя можливості реалізувати право на поділ майна, набутого у період шлюбу. Суд окремо зазначив, що при встановленні існування права першочергове значення має підстава його набуття, а не сам факт державної реєстрації. Ще більш принциповий підхід щодо можливості судового поділу фактично створеного об?єкта сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.04.2026 у справі №607/10858/22. Наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності підтверджують: проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 20.05.2015 до 28.02.2018; придбання спірної земельної ділянки у період таких сімейних відносин та для забезпечення спільної сімейної мети; створення житлового будинку протягом фактичних сімейних відносин та зареєстрованого шлюбу сторін; відсутність належних доказів придбання земельної ділянки чи створення будинку виключно за особисті кошти ОСОБА_2 ; існування житлового будинку задовго до набуття земельної ділянки ОСОБА_3 ; відсутність згоди позивача на відчуження належної їй частки у спільному майні. За таких обставин заявлені вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі».

20.10.2026 представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвокат Тунік Ю.М. подав до суду клопотання, в якому зазначив, що «вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 20 травня 2015 року до 27 лютого 2018 року однією сім?єю без реєстрації шлюбу, тобто до одруження, заявлена разом з вимогою про поділ спільного майна подружжя, свідчить про те, що вона заявлена з метою спростити процес доказування визнання майна чоловіка, яке є його особистою приватною власності, спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, вимога про встановлення факту спільного проживання подружжя об?єднані в одній позовній заяві з вимогою про поділ спільного майна подружжя, які повинні розглядатися в різних видах провадження, так як вимога про встановлення факту розглядається в окремому провадженні у разі відсутністю спору про право, а вимога про поділ спільного майна подружжя розглядається в позовному проваджені. Вимога про встановлення факту спільного проживання подружжя не є належним способом захисту прав подружжя у спорі між ними щодо поділу спільного сумісного майна. Позивач просить встановити факт спільного проживання подружжя протягом 3 років, що не є достатнім для встановлення факту постійного спільного проживання однією сім?єю. Належних, допустимих доказів на підтвердження факту спільного проживання подружжя у період з 20 травня 2015 року до 27 лютого 2018 року однією сім?єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства і спільного бюджету позивачем не надано. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність спільних витрат, ведення спільного бюджету, купівля майна для спільного користування, народження дітей та інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин в цей період. Таким чином, є всі підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги в частині встановлення факту спільного проживання подружжя. ОСОБА_3 є власницею спірної земельної ділянки. Земельна ділянка належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, так як була набута ОСОБА_2 у власність до шлюбу і тому є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, оскільки не відноситься до спільної сумісної власності подружжя. Будівництво спірного будинку здійснювалося ОСОБА_2 ще до одруження з позивачем. Завершилося будівництво будинку ОСОБА_3 . Належних доказів, які б підтверджували факт участі позивача в будівництві будинку, розташованого на спірній ділянці, не надано. Законодавством не передбачена можливість визнання права власності на об?єкт незавершеного будівництва. Тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі».

У судове засідання 20.10.2026 учасники справи не з`явились, хоч у встановленому законом порядку повідомлялися про дату, час та місце продовження судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Корченюк А.В. попередньо подав до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі та задовольнити заявлені позовні вимоги.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – адвокат Тунік Ю.М. у попередньо поданому до суду клопотанні зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

У частині третій статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Будь-які інші заяви чи клопотання учасники справи до суду не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 20.10.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши учасників справи та свідків, оглянувши матеріали цивільної справи № 128/710/25, суд дійшов такого висновку.

Судом установлено, що 05.10.2017 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав та передав у власність покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією такого договору (т. 1 а.с. 24).

28.02.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.02.2018 (т. 1 а.с. 26).

На підтвердження позовних вимог до позову долучено ксерокопії фото з підписами зображених на таких фото обставин (т. 1 а.с. 32-101, т. 2 а.с. 169-185).

Згідно з копією нотаріального акту №1949/2024 від 30.03.2024, посвідченого нотаріусом Паулою Паулюс-Глянц нотаріальної контори в Гданську, Республіка Польща, Вадим Єзерський встановлює довіреною особою ОСОБА_5 та уповноважує її до відчуження за договором купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, будівель та споруд (земельну ділянка) для осіб, на умовах та за ціною на розсуд довіреної особи та для вчинення будь-яких юридичних дій, пов`язаних з цим (т. 1 а.с. 185-186).

15.05.2024 між ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_5 (продавець), та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і сплачує відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку, визначену п. 4 цього договору, що підтверджується копією такого договору (т. 1 а.с. 29).

Згідно з копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.12.2024, земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 30).

З копії будівельного паспорту №557 від 27.10.2017 на забудову земельної ділянки, належної індивідуальному забудовнику ОСОБА_2 , в АДРЕСА_1 убачається, що 02.11.2017 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт житлового будинку на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 ; 30.01.2025 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта (т. 1 а.с. 192-197).

20.01.2025 за замовленням ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 199-201).

На підтвердження позовних вимог стороною позивача долучено знімки з екрану програмного забезпечення «Google Earth» щодо земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з яких убачається, що станом на 17.07.2017 дана земельна ділянка вільна від забудов; станом на 18.04.2018 убачається початок будівництва; станом на 15.03.2019 на земельній ділянці збудовано житловий будинок із накритим дахом (т. 1 а.с. 208-212).

У частині першій статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У частиною другій статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 03.07.2019 (справа № 554/8023/15-ц) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 (справа №523/14489/15-ц) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Для того, щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №5-рп/99 від 03.06.1999, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Згідно з ч. 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.01.2025 (справа № 567/93/23).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 (справа № 760/20948/16-ц) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, вказує, що з 20 травня 2015 року вона проживала разом із ОСОБА_2 однією сім?єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет та фактично взаємні права і обов?язки подружжя. Плануючи своє майбутнє, мали на меті придбати земельну ділянку для будівництва власного будинку для сім?ї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому їздили до Республіки Польща та влаштувались разом на роботу з метою заробітку коштів на їхню спільну мету, зокрема у період їхнього спільного проживання однією сім?єю. В подальшому вони знайшли земельну ділянку, яку захотіли придбати у спільну власність, і 05 жовтня 2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_4 договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 . На спірній земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий 0520682803:02:007:0238 з моменту її придбання у 2017 році вони здійснювали будівництво будинку.

Суд вважає, що надані позивачем докази її спільного проживання з ОСОБА_2 , зокрема, письмові докази, а також показання свідків, у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання сторін та ведення спільного господарства.

Так, під час розгляду справи по суті було допитано свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_17 .

Свідок ОСОБА_9 , яка являється дочкою ОСОБА_1 , надала показання, що її мати проживала з ОСОБА_10 , вони їздили за кордон, заробляли гроші, купили земельну ділянку, почали будівництво; її мати та ОСОБА_7 разом проживали з 2015 року; 2017 році вони придбали земельну ділянку та почали на ній будівництво житлового будинку, кошти на будівництво вони вкладали разом, також їм допомагала сестра матері; з 2015 року мама та ОСОБА_7 позиціонували себе як подружжя, кошти у них були спільні.

Свідок ОСОБА_17 надав показання, що в 2016 році він познайомився з ОСОБА_18 і ОСОБА_10 на спільному святі, ОСОБА_16 представляла ОСОБА_11 своїм чоловіком, ОСОБА_16 і ОСОБА_11 жили разом, їздили разом на заробітки, йому відомо, що ОСОБА_13 та ОСОБА_7 проживали разом з 2015 року.

Свідок ОСОБА_12 надав показання, що знає ОСОБА_30 ОСОБА_16 та ОСОБА_11 , як матір та вітчима своїх друзів, які розповідали, що їхні батьки їздять на заробітки у Польщу, щоб побудувати будинок.

Показання свідків сторони позивача є прямими, послідовними та логічно несуперечливими, оскільки вони засновані на особистому сприйнятті обставин та тривалому спостереженні. Свідки відтворили хронологію подій без суттєвих розбіжностей під час безпосереднього допиту в судовому засіданні. У суду немає підстав сумніватися у правдивості таких показань, тому такі показання суд оцінує нарівні з іншими долученими доказами.

На переконання суду показання цих свідків відповідають подіям, що знайшли закріплення у письмових доказах, які долучено до матеріалів даної справи.

Крім того, спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2015 року також підтверджується фотокартками, наданими позивачем, на яких позивач разом із відповідачем ОСОБА_2 зображені разом, в колі інших осіб, а також під час відпочинку, побуту, на різних заходах, в процесі будівництва будинку тощо за період, що охоплюється позовними вимогами, і що доводить усталеність сімейних відносин та спільне проживання позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 з 2015 року і до моменту реєстрації шлюбу між ними (28.02.2018).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова ВП ВС від 18.03.2020 у справі №129/1033/13).

Натомість сторона відповідачів не обґрунтувала та не надала жодних доказів, які б свідчили про відсутність факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_2 у період з 20 травня 2015 року до 28 лютого 2018 року.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 20 травня 2015 року до 28 лютого 2018 року, натомість сторона відповідачів такий факт не спростувала.

Варто також зазначити, що доводи відповідачів щодо недостатності трирічного строку спільного проживання сторін є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права. Чинне сімейне законодавство, зокрема стаття 74 СК України, не встановлює жодних часових проміжків чи мінімальних строків проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу для визнання майна спільною сумісною власністю.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2024 (справа № 523/14489/15-ц) вказала, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

За таких обставин, вимогу про встановлення факту спільного проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як чоловіка та дружини, в період з 20 травня 2015 року до дати реєстрації шлюбу 28 лютого 2018 року, яку в даному випадку доведено належними та допустимими доказами, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.01.2024 (справа № 523/14489/15-ц), треба залишити без задоволення, оскільки заявлення у даній справі такої вимоги не здатне забезпечити захист прав власника, відтак така вимога є неефективною.

Установлено, що 05.10.2017 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав та передав у власність покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер земельної ділянки 0520682803:02:007:0238, в межах згідно з планом, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією такого договору.

Земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана ОСОБА_2 за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 , тому така земельна ділянка входить до складу їхньої спільної сумісної власності.

Крім того, установлено, що 02.11.2017 зареєстровано повідомлення про початок виконання будівельних робіт житлового будинку на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 ; 30.01.2025 зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта.

Враховуючи, що будівництво спірного будинку розпочато під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , а також під час їхнього перебування у шлюбі, тому такий об`єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідач ОСОБА_2 , спростовуючи презумпцію спільності майна подружжя, вказував на те, що земельна ділянка належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, так як була набута ОСОБА_2 у власність до шлюбу і тому є його особистою приватною власністю і не підлягає поділу, оскільки не відноситься до спільної сумісної власності подружжя; будівництво спірного будинку здійснювалося ОСОБА_2 ще до одруження з позивачем. Завершилося будівництво будинку ОСОБА_3 ; належних доказів, які б підтверджували факт участі позивача в будівництві будинку, розташованого на спірній ділянці, не надано.

Такі доводи відповідача не узгоджуються із дослідженими судом доказами, у тому числі з показаннями свідків, допитаними в судовому засіданні, та спростовуються матеріалами справи.

Так, допитані під час розгляду справи по суті свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_12 та ОСОБА_17 , надаючи суду послідовні показання, які узгоджуються між собою та не суперечать іншим письмовим доказам, зазначили, що під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вкладали спільні кошти в будівництво житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , для заробітку коштів вони їздили за кордон, зокрема у Республіку Польща, де разом працювали, а отримані кошти витрачали на будівництво будинку.

Крім того, факт залучення, в тому числі й позивача ОСОБА_1 , в будівництво житлового будинку підтверджується також ксерокопіями фото, з яких можна встановити, що ОСОБА_1 була присутня безпосередньо під час будівельних робіт у спірному будинку.

Натомість будь-яких доказів, які б свідчили про протилежне, стороною відповідача надано не було.

Відповідач ОСОБА_2 не долучив жодних доказів, які б підтверджували, що будівництво спірного будинку проводилося за його власні кошти, без залучення коштів ОСОБА_1 . Крім того, відсутні докази, з яких можна було б установити, що будівництво житлового будинку здійснювалося відповідачем ОСОБА_3 , що вона вкладала в таке будівництво свої власні кошти.

Допитані під час судового розгляду свідки сторони відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 надавали суперечливі показання щодо початку будівництва будинку, що свідчить про їхню необізнаність про обставини даної справи.

Свідок ОСОБА_20 надав показання, що допомагав з будівництвом та перевезенням матеріалів батькові відповідача, однак при цьому датував такі події 1986-1988 роком. Свідок ОСОБА_28 зазначив, що у 2016 році був побудований фундамент будинку, а в 2017 році уже було зведено «коробку».

Однак такі показання в жодній мірі не узгоджуються з обставинами даної справи, оскільки земельну ділянку, на якій розташований спірний житловий будинок, ОСОБА_2 набув у власність лише 05.10.2017.

Крім того, такі свідки не надали показань, які б узгоджувалися з іншими доказами у справі, про джерело фінансування будівництва спірного житлового будинку, а лише вказували, що будівельні матеріали на будівництво привозив батько відповідача ОСОБА_2 .

Водночас сторона відповідачів не надала будь-яких доказів, які б підтвердили такі обставини, в тому числі доказів, що саме батько відповідача ОСОБА_2 здійснював фінансування таких матеріалів за свої особисті кошти чи за особисті кошти ОСОБА_2 .

Верховний Суд у постанові від 01.07.2026 (справа №760/34814/21) вказав: «суди не врахували, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них майнових прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Іншими словами, майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності; тягар спростування обставин набуття майна на праві спільної сумісної власності особами за час спільного проживання, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить тій особі, яка заперечує відповідні обставини; вважаючи, що саме позивачем не доведено належними і достовірними доказами факт придбання спірної земельної ділянки за спільні кошти осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, суд апеляційної інстанції у конкретних спірних правовідносинах безпідставно переклав тягар доведення обставин справи із відповідачів на позивача».

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач ОСОБА_2 не довів факту придбання спірного майна за його особисті кошти та не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Щодо позовної вимоги про визнання земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Питання ефективності такого способу захисту порушеного права, як визнання певного майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, вже перебувало на вирішенні Великої Палати Верховного Суду, а саме: у справі № 523/14489/15.

У постанові від 23.01.2024 (справа № 523/14489/15) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене вимога позову, заявлена в цій справі, про визнання житлового будинку та земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя задоволенню не підлягає як така, що не відповідає критерію ефективності способу захисту порушеного права позивачки.

Така вимога складає підставу (а не предмет) позову про поділ майна подружжя і не потребує окремого артикулювання в позовній заяві.

Щодо позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки та право власності на 1/2 частину розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку.

У частині першій статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 372/504/17).

Установивши, що земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та об?єкт завершеного будівництва – будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238 за адресою: АДРЕСА_1 , набуті під час проживання позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).

Відповідно до ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Тобто з наведеного убачається, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

У даному випадку жодна із сторін не оспорювала принципу рівності часток подружжя у майні, будь-яких доказів на підтвердження існування підстав для відступу від рівності часток суду не надано.

Тому, виходячи із загального принципу рівності часток подружжя у спільному майні, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та по 1/2 частці об?єкта завершеного будівництва – будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 .

Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 (справа № 755/4429/22) вказав, що у разі заявлення вимоги про визнання права власності на майно у рівних частках у порядку поділу спільної сумісної власності суд визнає за кожним співвласником право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідний об`єкт, а не ділить останній.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірного майна та за відповідачем ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку спірного майна.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Установлено, що 15.05.2024 між ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_5 (продавець), та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця земельну ділянку площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і сплачує відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку, визначену п. 4 цього договору.

Згідно з копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.12.2024, земельна ділянка площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстрована за ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із частиною першою статті 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Згідно з ч. 4 ст. 369 ЦК України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Під час розгляду справи судом установлено, що ОСОБА_1 не давала своєї згоди ОСОБА_2 на відчуження ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутою ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

У частині четвертій статті 369 ЦК України недійсність договору купівлі-продажу пов`язується з відсутністю згоди одного із співвласників майна подружжя на відчуження його третій особі.

Від встановленої судом наявності чи відсутності певної обставини може залежати висновок суду про визнання договору недійсним чи про відмову в такому позові. При цьому наявність підстав для визнання того чи іншого правочину недійсним суд встановлює на момент вчинення цього правочину. Отже, суд завжди встановлює обставини, з якими може пов`язуватися недійсність правочину, станом на минуле. Зазначене не означає, що судове рішення, яким встановлені певні обставини, має зворотну дію в часі. Обставини, встановлені судовим рішенням, об`єктивно існували до ухвалення такого рішення, а не виникли в минулому з набранням цим судовим рішенням законної сили.

Якщо закон пов`язує недійсність правочину з певними обставинами, то визначальним є з`ясування наявності чи відсутності таких обставин на момент вчинення цього правочину. Момент набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено наявність таких обставин, значення не має. Водночас із набранням законної сили судовим рішенням, яким встановлені певні обставини, таке судове рішення є преюдиціальним, і в майбутньому в інших справах сторони звільняються від доказування цих обставин, якщо виконані умови, передбачені частиною четвертою статті 82 ЦПК України.

Встановлення судом обставин, які свідчать про проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, саме по собі не впливає на дійсність договору, який був укладений як до, так і після набрання законної сили таким судовим рішенням, але від наявності таких обставин на момент укладення договору може залежати вирішення спору про недійсність договору.

Протилежне тлумачення ставитиме під сумнів передбачувані правила цивільного обороту. На відміну від можливості перевірки факту перебування особи у шлюбі на момент вчинення правочину з огляду на державну реєстрацію шлюбу як акта цивільного стану з видачою відповідних документів та внесенням інформації, зокрема, до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, судове рішення, у якому встановлюється факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, може й не бути ухваленим взагалі.

Отже, факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю не пов`язаний з набранням законної сили рішенням суду, у якому встановлені відповідні обставини, а існує об`єктивно. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності також не пов`язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає в силу закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення.

Сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцевий набувач – контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцевий набувач знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Зазначеного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 29.06.2021 (справа № 916/2813/18).

Суд бере до уваги те, що відносини між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , згідно із зібраними у справі доказами, в період спільного проживання були пов`язані з веденням ними спільного господарства та наявністю спільного бюджету.

Відтак кінцевий набувач спірного майна ОСОБА_3 , яка являється рідною сестрою відповідача ОСОБА_2 , не могла не знати про те, що спірне майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що ОСОБА_2 , який відчужує таке майно, не отримав згоди на це другого з подружжя, тобто ОСОБА_1 .

Будь-яке обґрунтування та докази, які б свідчили, що ОСОБА_3 , як кінцевий набувач спірного майна, є добросовісним набувачем такого майна, сторона відповідачів не надала.

У постанові від 14.12.2021 (справа № 147/66/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55).

У справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 8.65).

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, яка за обставин, про які відомо суду, очевидно, могла або не могла дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.

Ураховуючи, що на час розгляду справи власником спірного майна є кінцевий набувач ОСОБА_3 , наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним та поділу такого майна шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину такого майна за кожним. Правовим наслідком недійсності договору купівлі-продажу буде відновлення права спільної сумісної власності позивача та відповідача.

За вказаних обставин позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.05.2024, укладеного між ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв представник ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за №1954, щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , треба задовольнити, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.01.2024 (справа № 523/14489/15-ц).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 9 689,60 грн (за подання до суду позовної заяви в розмірі 9 084,00 грн та судовий збір за подання до суду заяви про забезпечення позову в розмірі 605,60 грн) треба стягнути у рівних частках з відповідачів на користь позивача.

Сторона позивача в позовній заяві зазначила, що остаточна сума витрат на правничу допомогу з доказами їх понесення будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі, тому питання стягнення витрат на правничу допомогу на даний час судом не вирішується.

Керуючись статтями 4, 12, 76-82, 89, 95, 133, 137, 141, 211, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання недійсним договору купівлі-продажу та поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.05.2024, укладений між ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Вінницької області Стеблюк Н.В., зареєстрований в реєстрі за №1954, щодо купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/2 частину об?єкту завершеного будівництва – будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) право власності на 1/2 частину об?єкту завершеного будівництва – будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на земельній ділянці площею 0,1507 га, кадастровий номер 0520682803:02:007:0238, за адресою: АДРЕСА_1 .

Решту позовних вимог – залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 ) у рівних частках на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати на сплату судового збору в загальній сумі 9 689 (дев`ять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять) грн 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач ОСОБА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 .

Дата складення повного судового рішення – 29.10.2026.

СУДДЯ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua