Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №140/1539/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №140/1539/25

Суддя: Шавель Руслан Миронович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/1539/25 пров. № А/857/36697/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській обл. та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправною відмови в зарахуванні періодів роботи до страхового стажу, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Денисюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 04.08.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-

В С Т А Н О В И В:

12.02.2025р. (згідно із відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнення вимог, просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. № 033050011250 від 31.12.2024р. про відмову в зарахуванні ОСОБА_1 до трудового (страхового) стажу періоду трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме: з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. та трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 , виданої 20.04.1982р., з 01.01.1981р. по 31.05.1982р.;

зобов`язати ГУ ПФ України у Волинській обл. зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме: з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. та трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 , виданої 20.04.1982р., з 01.01.1981р. по 31.05.1982р. в колгоспі ім.Леніна Ковельського району Волинської обл.;

вирішити питання про судові витрати (а.с.1-8, 26, 31-38).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.54 і на звороті).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 033050011250 від 31.12.2024р. в частині незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.; зобов`язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2022р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.; у задоволені решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп. (а.с.67-71).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.75-81).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме: з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу; з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу; з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи після звільнення, що суперечить вимогам Інструкції № 58; не враховано періоди отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. згідно запису в трудовій книжці, оскільки відсутні печатки та підписи відповідальних осіб після запису про закінчення виплати по безробіттю.

Окрім того, до страхового стажу зараховується виключно матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Законом України № 2505-IV від 25.03.2005р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (надалі - Закон № 2505-IV) норму ч.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено абзацом такого змісту: «Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу». Зазначеним законом також виключено абз.5 ч.1 ст.7 та ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тобто, всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зарахування спірних періодів отримання позивачем допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.

Відтак, відсутні підстави для задоволення заявлених позовних вимог.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як достовірно з`ясовано під час судового розгляду, 27.12.2024р. позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із заявою до ГУ ПФ України у Волинській обл. про призначення пенсії за віком.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в Рівненській обл.

За результатами розгляду заяви ГУ ПФ України в Рівненській обл. прийняло рішення № 033050011250 від 31.12.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком по причині відсутності необхідного стажу роботи, який дає право на пенсію за віком (зворот а.с.16).

При цьому, в рішенні вказано, що такий стаж позивача становить 12 років 04 місяці 13 днів (при необхідному 31 рік). До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме: з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., оскільки дата звільнення з роботи не відповідає даті наказу; з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу; з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи після звільнення, що суперечить вимогам Інструкції № 58; не враховано періоди отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. згідно запису в трудовій книжці, оскільки відсутні печатки та підписи відповідальних осіб після запису про закінчення виплати по безробіттю; не зараховано період трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 , виданої 20.04.1982р., період роботи в колгоспі, оскільки заявник не надав довідку на підставі записів про трудову участь з врахуванням виробленого мінімуму (тобто довідку, в якій зазначається, з якого часу колгоспник перебував членом колгоспу, кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів та підстава видачі довідки)

Про вказане рішення позивача повідомлено листом ГУ ПФ України у Волинській обл. № 0300-0209-8/743 від 06.01.2025р. (а.с.16).

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, який підтверджує наявність в особи трудового стажу, є трудова книжка. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про спірні періоди його трудової діяльності, останні є читабельними і зрозумілими.

За таких умов суд дійшов висновку про помилковість дій відповідача щодо неврахування записів трудової книжки, а тому останній неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи, що зазначені у ній. Разом з тим, такі недоліки заповнення трудової книжки позивача, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо), не є достатньою підставою для незарахування окремого періоду роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту зайнятості особи та виконання роботи на підставі трудового договору на підприємстві, отримання допомоги по безробіттю, а не правильність заповнення трудової книжки. Певна дефектність при заповненні трудової книжки особи не може бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також виплати допомоги по безробіттю в зазначені періоди ОСОБА_1 підтверджується довідкою Ковельської філії Волинського обласного центру занятості від 14.01.2025р.

З огляду на викладене, періоди роботи позивача з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р. та періоди отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Оскільки ГУ ПФ України в Рівненській обл. протиправно не врахувало вказані періоди до страхового стажу позивача, оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії в цій частині є протиправним і підлягає скасуванню.

Разом з тим, правомірним є рішення пенсійного органу в частині незарахування позивачу періоду трудової діяльності згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 періоду роботи в колгоспі, оскільки заявник не надав довідку на підставі записів про трудову участь з врахуванням виробленого мінімуму (тобто довідку в якій зазначається з якого часу колгоспник перебував членом колгоспу, кількість нарахованих трудоднів або відпрацьованих людино-днів та підстава видачі довідки). Період роботи позивача у колгоспі імені Леніна 1981-1982 років не підтверджений належними записами трудової книжки. При цьому, в трудовій книжці немає записів про встановлений мінімум для зарахування до стажу та кількість вироблених позивачем днів у кожному році.

Водночас, обираючи правильний спосіб захисту прав позивача за сукупності всіх обставин, суд дійшов до висновку про необхідність скасування рішення в частині незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. та зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати позивачу до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2022р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» /Закон № 1058-ІV/.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017р.

Починаючи з 01.01.2018р., право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2025р. по 31.12.2025р. - не менше 32 років.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Відповідно до ст.56 Закону № 1788-XII до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

У ст.1 Закону № 1058-ІV вказано, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. (надалі - Інструкція № 58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку № 637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФ України в Рівненській обл. не врахувало відомості трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 17.10.1984р.

Такі дії ГУ ПФ України в Рівненській обл. обґрунтовано тим, що трудова книжка позивача заповнена з порушенням законодавства.

Зазначеній обставині суд першої інстанції надав повну і правильну правову оцінку.

Встановлено, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р. оформлену на ОСОБА_1 , підтверджуються такі періоди трудової діяльності та страхового стажу позивача:

з 18.05.1987р. по 01.12.1987р. – робота у радгоспі «Шумехинський» (записи № 8, № 9);

з 01.04.1988р. по 01.02.1989р. – робота у кооперативі «Строитель» (записи № 10, № 11);

з 01.02.1989р. по 28.02.1996р. – робота у кооперативі «Агрострой» (записи № 12, № 13);

з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. - періоди отримання допомоги по безробіттю в Ковельському міськрайонному центрі зайнятості (записи № 22-23 та № 38-39 відповідно).

На час внесення спірних періодів роботи до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затв. постановою Держкомпраці СРСР № 162 від 20.06.1974р., пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням п.2.4 Інструкції № 58.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС № 656 від 06.09.1973р. «Про трудові книжки працівників та службовців» (надалі - Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до п.18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посад дві особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Пунктом 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р., чинної на час звільнення позивача з роботи, встановлено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки «Відомості про роботу» пишеться: «прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у «Класифікаторі професій».

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Встановлено, що трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірних періодів роботи. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем під час судового розгляду не надано.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Не усі недоліки записів у трудовій книжці, довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, довідках.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а.

Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, довідок.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а.

Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.

При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не врахував відомості трудової книжки позивача при обчисленні його страхового стажу.

Зокрема, оцінюючи записи у трудовій книжці позивача щодо періодів його роботи в радгоспі «Шумехинський» та в кооперативі «Строитель», апеляційний суд зазначає, що відповідні записи про прийняття та звільнення з роботи містять дату, номери й дати наказів, а також засвідчені підписом відповідальної особи. Вказані відомості внесені у хронологічному порядку, є чіткими, не містять жодних виправлень чи підчисток та скріплені відбитком печатки роботодавця під записом про звільнення.

При цьому виявлені відповідачем технічні (календарні) неточності у вказаних записах не можуть бути підставою для визнання їх недійсними або для відмови у зарахуванні цих періодів до стажу. Належне дотримання хронології та повнота записів про прийом і звільнення об`єктивно підтверджують факт та періоди роботи ОСОБА_1 у зазначених організаціях.

Суд апеляційної інстанції також критично оцінює рішення відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи в кооперативі «Агрострой» з 01.02.1989р. по 28.02.1996р.. Запис про звільнення позивача внесено до трудової книжки на підставі наказу, реквізити якого (номер та дата) чітко ідентифікуються, а сам запис належним чином завірений підписом відповідальної особи та скріплений печаткою.

Щодо доводів відповідача про відсутність відбитка печатки та підпису відповідальної особи після запису про припинення виплати допомоги по безробіттю, колегія суддів зазначає таке.

У трудовій книжці позивача наявні чіткі, послідовні та без виправлень записи про початок і закінчення виплати допомоги по безробіттю із зазначенням реквізитів відповідних наказів; у трудовій книжці містяться штампи Ковельського міськрайонного центру зайнятості, перед записами про виплату допомоги.

Також факт та період отримання ОСОБА_1 допомоги по безробіттю додатково підтверджуються належним та допустимим доказом - довідкою Ковельської філії Волинського обласного центру зайнятості від 14.01.2025р.

Крім того, колегія суддів зазначає, що апелянт помилково ототожнює правову природу «допомоги по безробіттю» та «матеріальної допомоги по безробіттю». Виключення Законом № 2505-IV норм щодо надання матеріальної допомоги не звузило прав громадян на зарахування до страхового стажу періодів отримання основної допомоги по безробіттю.

Навпаки, частиною 1 ст.24 Закону № 1058-ІV чітко визначено, що період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, включається до страхового стажу.

Таким чином, до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2022р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.

Звідси, рішення ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 033050011250 від 31.12.2024р. в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2002р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р. не ґрунтується на вимогах закону.

Колегія суддів вважає, що обраний судом спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.10.1984р., а саме з 18.05.1987р. по 01.12.1987р., з 01.04.1988р. по 01.02.1989р., з 01.02.1989р. по 28.02.1996р., отримання допомоги по безробіттю з 30.01.2001р. по 24.01.2022р., з 29.06.2009р. по 26.07.2009р.

Окрім цього, суд першої інстанції правильно зауважив, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний пенсійний орган, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Рівненській обл.

Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, неповноти дослідження доказів та обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, через що погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволено частково у визначений спосіб.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2025р. в адміністративній справі № 140/1539/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду – без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяР. М. Шавель

суддіН. В. Бруновська

Р. Б. Хобор

Дата складання повного судового рішення: 29.10.2026р.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua