Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №380/11964/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №380/11964/25

Суддя: Заверуха Олег Богданович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/11964/25 пров. № А/857/36008/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового порядку в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дійзобов`язання вчинити певні дії,-

суддя (судді) в суді першої інстанції – Желік О.М.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

12 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправними дії щодо незарахування періоду роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі; зобов`язати зарахувати період роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у період з 04.09.1989 по 29.06.1990, з 03.01.1990 по 26.12.1995, та з 17.04.1996 по 31.12.2003 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області. Вважає, що вказані періоди роботи в силу вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню до її стражу в подвійному розмірі.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII до стажу роботи у подвійному розмірі зараховується робота у закладах з надання психіатричної допомоги, при цьому право на таке зарахування пов`язане зі специфікою місця роботи, а не з обійманою посадою. Суд, першої інстанції, керуючись визначеннями «психіатричного закладу» та «закладу з надання психіатричної допомоги», наведеними у статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в редакціях до та після 10.06.2018), дійшов висновку, що до стажу в подвійному розмірі підлягає зарахуванню робота у спеціалізованих закладах охорони здоров`я, діяльність яких пов`язана виключно з наданням психіатричної допомоги. Дослідивши накази Міністерства охорони здоров`я України №35 від 31.01.2001 та №516 від 20.03.2018 (з усіма змінами), якими затверджувалися переліки спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги, суд першої інстанції встановив, що Червоноармійська районна лікарня Житомирської області та Кам`янка-Бузька центральна районна лікарня Львівської області до цих переліків у жодній з редакцій не включені, а інших документів, які б підтверджували віднесення цих закладів до закладів з надання психіатричної допомоги, позивачем не надано. Оскільки факт роботи позивача на посаді лікаря-психіатра підтверджується трудовою книжкою, але самі лікувальні заклади не є психіатричними закладами охорони здоров`я в розумінні статті 60 Закону №1788-XII, підстав для зарахування періодів роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990, з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 до страхового стажу у подвійному розмірі немає.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові з посиланням на відсутність Червоноармійської райлікарні та Кам`янка-Бузької ЦРЛ у переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги, затвердженому наказом МОЗ України від 20.03.2018 №516, не врахував, що стаття 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» не містить вичерпного переліку психіатричних закладів і відносить до них будь-які спеціалізовані заклади, центри, відділення, кабінети, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги. Вказане підтверджується також роз`ясненнями МОЗ, Мінпраці та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 щодо зарахування до стажу в подвійному розмірі роботи в психіатричних кабінетах, а відтак визначальним для застосування статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є сам характер роботи, яка полягає у наданні психіатричної допомоги.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.01.2025.

У відповідності до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.02.1987, ОСОБА_1 в період з 04.09.1989 по 29.06.1990 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській райлікарні Житомирської області.

Окрім цього, згідно записів цієї ж трудової книжки ОСОБА_1 в період з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 01.05.2009 працювала лікарем-психіатром в Кам`янка Бузькій ЦРЛ Львівської області.

02.05.2025 позивач звернулася до відповідача зі заявою про зарахування до її трудового стажу періоду роботи на посаді лікаря-психіатра до 31.12.2003 у подвійному розмірі за періоди з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області; з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 в Кам`янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 16.05.2025 №10238-10456/Б-52/8-1300/25 повідомлено позивача про те, що нею не надано документів, які б підтверджували роботу в спеціалізованому закладі з надання психіатричної допомоги або в його структурному підрозділі.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058) №1058-IV від 09.07.2003 року.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно приписів ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 року.

До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі – Закон №1788-XII).

Відповідно до ст. 60 Закону №1788-XII робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Відповідно до вимог ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 25.02.1987 ОСОБА_1 у період з 04.09.1989 по 29.06.1990, з 03.01.1990 по 26.12.1995, та з 17.04.1996 по 31.12.2003 працювала лікарем-психіатром в Червоноармійській районній лікарні Житомирської області та в Кам`янка-Бузькій центральній районній лікарні Львівської області.

Відповідно до статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) заклад охорони здоров`я -юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Згідно з ч. 7 ст. 16 Закону №2801-XII, мережа державних і комунальних закладів охорони здоров`я формується з урахуванням планів розвитку госпітальних округів, потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Статтею 1 Закону України Про психіатричну допомогу від 22 лютого 2000 року №1489-III (в редакції до 10.06.2018) надано такі визначення:

психіатрична допомога – це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади (абзац 4);

психіатричний заклад – це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги (абзац 7).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги від 14 листопада 2017 року № 2205-VIII, який введений в дію з 10.06.2018, у статті 1 Закону №1489-III абзаци четвертий і сьомий викладено в такій редакції:

«психіатрична допомога – комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин»;

«заклад з надання психіатричної допомоги – психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги».

Як встановлено статтею 10 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатрична допомога надається психіатричними закладами всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» професійні права, обов`язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров`я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.

Пунктом 2 Інструкції «Про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.2002 №12, передбачено, що обов`язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

Як слідує з листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

З огляду на вказане, психіатричні кабінети відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Колегія суддів вказує, що визначальним питанням для віднесення пероду роботи до стажу, який зараховується у подвійному розмірі є саме робота, яка полягає у наданні психіатричної допомоги.

Працюючи в Червоноармійській районній лікарні Житомирської області та Кам`янка-Бузькій центральній районній лікарні Львівської області на посаді лікаря-психіатра, позивач безпосередньо надавала психіатричну допомогу (обстежувала стан психічного здоров`я пацієнтів, проводила прийом хворих, встановлювала їм діагноз та проводила лікування).

Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 310/385/17.

Посилання суду першої інстанції на відсутність медичних закладів, у яких працювала позивач, у переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги є необгрунтованим, оскільки відсутність таких закладів у переліку саме по собі не є підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи у закладі з надання психіатричної допомоги у подвійному розмірі.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що посада лікаря-психіатра психіатричних кабінетів Червоноармійської районної лікарні Житомирської області та Кам`янка-Бузької центральної районної лікарні Львівської області, яку займала у спірний період позивач, дає їй право на пільгове обчислення такого стажу роботи, тобто в подвійному розмірі відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Поряд з тим, частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 0.0.4407390857.1 від 12 червня 2025 року сплачено судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 968 грн 96 коп.

Також, із матеріалів справи слідує, що позивачем згідно з платіжною інструкцією № 0.0.4516958559.1 від 25 серпня 2025 року сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 грн 44 коп.

Отже, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 2422,40 грн судового збору.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2025 року у справі № 380/11964/25 скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка-Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 04.09.1989 по 29.06.1990 в Червоноармійській райлікарні Житомирської області та в Кам`янка Бузькій ЦРЛ Львівської області з 03.01.1990 по 26.12.1995 та з 17.04.1996 по 31.12.2003 на посаді лікаря-психіатра до стажу роботи в подвійному розмірі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги в розмірі 2422 гривні 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua