Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №466/9635/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/9635/25 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/1874/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого : Ванівського О.М.,

суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Костюк С.О.

з участю: апелянта – ОСОБА_1 та його представника адвоката – Федчишин А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Федчишина Андрія Євгеновича на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року у справі за заявою адвоката Федчишина Андрія Євгеновича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; Міністерство оборони України про оголошення фізичної особи померлою, -

в с т а н о в и в:

В жовтні 2025 року адвокат Федчишин Андрій Євгенович, який представляє інтереси ОСОБА_1 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції звернувся до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою.

В обґрунтування заяви покликався на те, що 25 січня 2025 року, ОСОБА_1 , отримав сповіщення сім`ї №16, про те що його батько ОСОБА_2 зник безвісти 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердликово, Суджанського району, Курської області, Російської Федерації. 31 січня 2025 року було зареєстровано кримінальне провадження №12025141410000097 за заявою ОСОБА_1 , щодо зникнення безвісти його батька ОСОБА_2 , попередня правова кваліфікація - ч.1 ст. 115 КК України. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді навідника 3-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 5-ї штурмової роти у званні солдат. Зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Проживав за адресою: АДРЕСА_2 . На сьогоднішній день відсутні відомості щодо місця перебування ОСОБА_2 , він не виходив на зв`язок, а його зникнення відбулося під час дії воєнного стану за особливих обставин на території Російської Федерації, що підтверджується Актом службового розслідування в/ч НОМЕР_1 від 30 травня 2025 року та Витягом з єдиного реєстру осіб зниклих безвісті за особливих обставин №20250311-1649 від 11.03.2025. Відомості про перебування ОСОБА_2 у полоні відсутні. У даному випадку ОСОБА_2 зник під час виконання бойового завдання в умовах збройного конфлікту, на міжнародно визнаній території Російської Федерації, що є обставинами, які безпосередньо загрожували життю та дають достатні підстави припускати його загибель. З дня отримання останніх відомостей про його перебування (21 січня 2025 року) минуло понад шість місяців, що дає законні підстави для застосування спеціального шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 46 ЦК України. Оголошення ОСОБА_2 померлим, необхідне для оформлення одноразової грошової членам сімей загиблих (померлих) Захисників/Захисниць України. Зазначає, що ОСОБА_2 - розлучений з ОСОБА_3 . Його дітьми є - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьки ОСОБА_2 , а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - померли. У зв`язку із вищенаведеним змушений звернутися до суду з даною заявою.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року у задоволенні заяви адвоката Федчишина Андрія Євгеновича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , заінтересована особа: Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ЄДРПОУ: 33286099, місцезнаходження: м. Львів, вул. Котлярська, 6; Міністерство оборони України, ЄДРПОУ: 00034022, місцезнаходження: м. Київ, пр. Повітряних сил, 6 про оголошення фізичної особи померлою – відмовлено.

Рішення в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Федчишин Андрій Євгенович.

Покликається на те, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість оголошення особи померлою з майбутнім обміном тілами. Закон (ст. 46 ЦК України) ґрунтується на юридичному припущенні смерті через відсутність відомостей, а не на обов`язковому знаходженні чи поверненні тіла. Суд визнав наявність обставин, що загрожували життю військовослужбовця, але безпідставно відмовився застосувати ч. 1 ст. 46 ЦК України, за якою особа може бути оголошена померлою по закінченню 6 місяців з дня отримання останніх відомостей.

Також стверджує, що суд першої інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2024 (справа № 755/11021/22) щодо обчислення строків після завершення бойових дій на територіях із Переліку Мінреінтеграції / Мінрозвитку громад. ОСОБА_2 зник безвісти під час виконання бойового завдання в районі н.п. Свердликово Суджанського району Курської області — тобто на міжнародно визнаній території Російської Федерації. Ця територія ніколи не входила до Переліку територій України, де ведуться бойові дії. Суд розширив висновок ВС на правовідносини, які ним не охоплювалися, чим порушив принцип правової визначеності.

Вважає, висновок суду про «передчасність» звернення є помилковим, оскільки на момент подачі заяви минуло понад 6 місяців з дня отримання останніх відомостей про місце перебування особи (зник 21.01.2025, скарга подається у травні 2026).

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта – ОСОБА_1 та його представника адвоката – Федчишин А.Є. на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відмовляючи в задоволенні позову про оголошення фізичної особи померлою, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій, тобто даний строк ще не сплив, а підстав на думку суду для врахування обставин на які посилається сторона заявника для оголошення фізичної особи померлою до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців є недостатніми.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 .

Звертаючись до суду з даною заявою, заявник просить суд оголосити ОСОБА_2 померлим, яке йому необхідно для оформлення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблих (померлих) захисників України.

На підтвердження своїх вимог сторона заявника надала наступні докази:

- копію сповіщення сім`ї №16 від 25.01.2025, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що солдат ОСОБА_2 зник безвісти 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Свердликово, Суджанського району, Курської області, р.ф.; -акт службового розслідування військової частини НОМЕР_1 , яким вважати встановленим, що солдат ОСОБА_7 , навідник 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 5 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 21 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердлікове, р.ф., внаслідок дій з боку окупаційних військ російської федерації, та є бойовою тимчасовою втратою особового складу;

- витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250311-1649 від 11.03.2025, про те, що ОСОБА_2 зник на території бойових дій (під час воєнних дій);

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025141410000097 від 31.01.2025 за заявою ОСОБА_1 , щодо зникнення безвісти його батька ОСОБА_2 , попередня правова кваліфікація - ч.1 ст. 115 КК України;

- витяг з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими щодо відсутності підтвердження перебування особи у полоні №2025-10-8698.

Оскільки ОСОБА_2 зник під час виконання бойового завдання в умовах збройного конфлікту, на міжнародно визнаній території Російської Федерації, що є обставинами, які безпосередньо загрожували життю та дають достатні підстави припускати його загибель. З дня отримання останніх відомостей про його перебування (21 січня 2025 року) минуло понад шість місяців, що на думку сторони заявника дає законні підстави для застосування спеціального шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 46 ЦК України.

Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частини друга, третя статті 46 ЦК України).

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

У відповідності до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

На цьому також наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.

Звернувшись із заявою про визнання ОСОБА_2 померлим, заявник зазначив, що рішення суду йому необхідне для реалізації права на отримання відповідної грошової компенсації, яка виплачується родинам загиблих військовослужбовців.

Колегія суддів зазначає, що суд оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті.

Отже, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Оголошення судом громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Аналогічні висновки викладено в постанові КЦС ВС від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів приходить до висновку, що існують достатні підстави, підтверджені належними доказами, для оголошення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлим під час здійснення заходів із захисту Батьківщини, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

При цьому колегія суддів бере до уваги те, що вказані вище письмові докази не містять жодних суперечностей і надають можливість зробити вірогідне припущення про його смерть ІНФОРМАЦІЯ_5 в районі населеного пункту Свердликово Суджанського району Курської області Російської Федерації. де останній виконував обов`язки військової служби, пов`язані із захистом Батьківщини.

З огляду на обставини, за яких найімовірніше сталася смерть батька заявника, у заявника була відсутня як на той час (момент смерті), так і на теперішній час можливість отримати відповідні документи про смерть батька.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим ОСОБА_1 доказам, та, як наслідок, дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його заяви.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що у відповідності норм Конституції України та вищенаведених положень чинного законодавства, забезпечення можливості реалізації та захист прав, свобод та інтересів громадян є одним із головних обов`язків держави, виконання якого не може бути вибірковим.

Судове рішення, яке підтверджує факт смерті відсутньої особи шляхом оголошення її померлою, з моменту набрання законної сили є підставою для припинення право суб`єктності такої фізичної особи.

На підставі вказаного рішення суду органом державної реєстрації актів цивільного стану видається свідоцтво про смерть особи. Після оголошення фізичної особи померлою відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК України), утриманцям призначається пенсія або інші виплати, передбачені законом, шлюб припиняється (ст. 104 СК України), припиняється представництво за довіреністю, яку видала особа, оголошена померлою, та/або представництво за довіреністю, виданою особі, яка оголошена померлою (ст. 248 ЦК України).

Держава повинна захищати та сприяти реалізації законних прав, свобод та інтересів всіх своїх громадян.

Правом, яке держава має захищати та забезпечувати можливість для його реалізації, в даному випадку є право ОСОБА_1 , як громадянина України та сина, на оголошення його батька померлим, що, у свою чергу, стане підставою для реалізації ним інших своїх прав та обов`язків, пов`язаних зі смертю батька, зокрема, спадкування, отримання відповідної допомоги (виплати), тощо.

Натомість, реалізація вказаних прав в позасудовому порядку наразі неможлива з об`єктивних причин - відсутності у заявника документів, передбачених чинним законодавством України, які посвідчують факт смерті особи і дозволяють здійснити державну реєстрацію смерті особи відповідним територіальним органом ДРАЦС України.

Оскільки в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_2 пропав безвісти за обставин, що загрожували йому смертю, під час виконання бойового завдання, дані про те, що він знаходиться у полоні – відсутні, колегія суддів вважає що наявні підстави для застосування до спірних правовідносин ч 2 ст.46 ЦК України та оголошення ОСОБА_2 померлим до спливу двох років від дня закінчення бойових дій.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини застосовує певні критерії до аналізу якості закону, зазначаючи, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі (рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства" від 26 квітня 1979 року).

Згідно до позиції Європейського суду у справі "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, право на справедливий суд за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що обставини цієї справи пов`язані із загибеллю особи під час захисту України. За таких умов держава, здійснюючи правосуддя через суд, повинна забезпечити родині загиблого належну правову визначеність та ефективний судовий захист, не допускаючи ситуації, коли суто формальне застосування норм права позбавляє особу можливості реалізувати свої законні права.

Правосуддя у демократичній державі покликане не лише формально застосовувати норми закону, а й забезпечувати справедливий результат, який відповідає принципам верховенства права.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що в силу вимог ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог з наведених апеляційним судом підстав.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Федчишина Андрія Євгеновича - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву адвоката Федчишина Андрія Євгеновича, який представляє інтереси ОСОБА_1 – задовольнити

Оголосити померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження м. Одеса, місце реєстрації АДРЕСА_2 , який загинув під час здійснення заходів із захисту Батьківщини, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.

Днем смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Місцем смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати населений пункт Свердликово, Суджанського району, Курської області, Російської Федерації.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Ванівський О.М

Судді: Савуляк Р.В.

Цяцяк Р.П.