Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №455/1540/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 455/1540/25 Головуючий у 1 інстанції: Титов А.О.

Провадження № 22-ц/811/1028/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року 29 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого : Ванівського О.М.,

суддів: Савуляка Р.В., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Костюк С.О.

з участю: представника апелянта - адвоката Івашківа Ю.В., представника відповідача – Чернявського Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Івашківа Юрія Володимировича на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій за час невиконання рішення суду у розмірі 176731, 94 грн., -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій за час невиконання рішення суду у розмірі 176731,94 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач вказував, що 17.03.2010 між Позивачем та Відповідачем було укладено договір безпроцентної позики, згідно умов якого, Позивач позичив Відповідачу кошти в розмірі 5900 євро та 1000 доларів США (70733,01 у гривневому еквіваленті), а Відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти 01.05.2010, однак, взятих на себе зобов`язань не виконав, грошові кошти Позивачу не повернув, у зв`язку з чим, Позивач у 2013 році звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача заборгованості за таким договором позики.

Рішенням суду стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 70733,01 грн заборгованості за договором позики, 4800 грн витрат на правову допомогу, 818,99 грн судового збору - тобто загалом грошові кошти в сумі 76352,00 грн. Рішення суду набрало законної сили 13.05.2013.

В період з 2013 року по червень 2018 року Відповідач Рішення суду не виконував, грошові кошти Позивачу не сплачував. З червня 2018 року по травень 2022 року Відповідач сплатив Позивачу 10964,98 гривень, а з жовтня по грудень 2024 - Відповідач сплатив решту заборгованості за Рішенням суду.

Оскільки Рішення суду тривалий час - з 2013 року по грудень 2024 року, Відповідачем не виконувалось, Позивач зазнав матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

За таких обставин, починаючи з дня набрання законної сили Рішенням суду - 13.05.2013, до дати сплати грошового зобов`язання 16.12.2024 року - Позивач здійснив нарахування інфляційних втрат у розмірі 151659,20 грн та 3% річних у розмірі 25072,74 гривень на грошове зобов`язання Відповідача перед Позивачем, в розмірі, визначеному Рішенням суду - 76352,00 грн.

Оскаржуваним рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційні втрати у розмірі 55 942,97 грн та 3% річних у розмірі 16174,07 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10250,00 грн.

Компенсовано ОСОБА_1 за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 724,60 грн, сплачений за подання позовної заяви до суду.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Івашків Юрій Володимирович.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому воно підлягає скасуванню.

Покликається на те, що суд першої інстанції помилково обмежив право Позивача на стягнення коштів трирічним строком, визначивши дату початку нарахування з 02.04.2017 замість належної дати з наступного дня після набрання судовим рішенням законної сили — з 14.05.2013.

Невиконання судового рішення (грошового зобов`язання) боржником є триваючим правопорушенням. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц та Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць прострочення до моменту його повного усунення, без обмеження останніми трьома роками. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 чітко визначила: звернення до суду з вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3% річних без обмеження останніми трьома роками є повністю обґрунтованим, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Вважає, що оскільки правопорушення є триваючим, а повне погашення заборгованості Відповідачем відбулося лише у період з 2018 по грудень 2024 року, позовна давність за цими вимогами не була пропущеною станом на 02.04.2020. Трьохрічний строк має обчислюватися окремо щодо кожного платежу з моменту фактичного виконання зобов`язання (погашення боргу).

Оскільки Відповідач тривалий час (з 2013 по 2024 роки) умисно ухилявся від виконання рішення суду, кошти Позивача суттєво знецінилися внаслідок інфляційних процесів. Позивач повністю реалізував свої права, звернувшись до виконавчої служби, тому обмеження його права на повне відшкодування матеріальних втрат є грубим порушенням його майнового інтересу.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови та ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта - адвоката Івашківа Ю.В. на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача – Чернявського Р.І. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Згідно зі ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій за час невиконання рішення суду, суд першої інстанції виходив з того, що право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову до суду; а також про те, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що заочним Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.04.2013 (набрало законної сили 13.05.2013) у справі №442/1772/13 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 70733,01 гривень, 4800 гривень витрат на правову допомогу та 818,99 гривень судового збору. Загальна сума грошових коштів стягнутих з Відповідача на користь Позивача за вказаним рішенням суду становить 76352,00 грн.

Згідно інформації Мостиського ВДВС у Яворівському районі Львівської області №28431 від 09.07.2025, в період з 22.06.2018 по 06.05.2022 з Відповідача на користь Позивача стягнуто частину стягуваних за Рішенням суду грошових коштів у розмірі 10964,98 грн.

В подальшому, як вбачається з представленої Позивачем виписки по його банківському рахунку, Відповідачем на виконання Рішення суду перераховано Позивачу: 22.10.2024 - 5208,00 грн; 14.11.2024 - 2727,28 грн; 28.11.2024 - 3636,37 грн; 16.12.2024 - 53814,57 грн.

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області від 16.12.2024, виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №442/1772/13-ц виданого 14.06.2013 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області - закінчено.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Положення статті 11 Цивільного кодексу України передбачають, що цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 цього Кодексу передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Таким чином, рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29.04.2013 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед позивачем до ухвалення судового рішення на підставі договору позики від 17.03.2010.

Зазначене рішення у справі №442/1772/13 не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання відповідачів, що виникло з правовідносин за договором позики від 17.03.2010.

Визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог позикодавця, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем представлено суду розрахунок позовних вимог, здійснений Позивачем з урахуванням розміру грошового зобов`язання у 76352,00 грн, періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 14.05.2025 (дня наступного за днем набрання Рішенням суду законної сили) по 15.12.2025 (дня, що передує дню отримання Позивачем останнього платежу, яким фактично припинено виконанням грошове зобов`язання Відповідача перед Позивачем за Рішенням суду, з урахуванням здійснення погашення заборгованості перед Позивачем в період з 22.06.2018 по 06.05.2022 та з 22.10.2024 по 16.12.2024.

Відповідно до вищевказаного розрахунку, розмір нарахованих інфляційних втрат становить 151659,20 грн, розмір нарахованих 3% річних становить - 25072,74 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції від відповідача ОСОБА_2 25.11.2025 року до суду подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 81-83).

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц дійшла висновку, що суди, установивши, що рішенням суду з Відповідача на користь Позивача стягнуто грошову суму, таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, отже є грошовим зобов`язанням, яке Відповідач належним чином не виконував, що дає підстави для стягнення на користь Позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.

Таким чином кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді інфляційних втрат та нарахування 3% річних, починаючи з наступного дня, після набрання рішенням Суду законної сили, тобто з 14.05.2013 року.

Рішення суду було невиконаним відповідачем за період з 2013 по 2018-2024 роки.

Так, в період з 2013 року по червень 2018 року Відповідач взагалі не виконував рішення суду та не сплачував заборгованість. В період з червня 2018 року по травень 2022 року Відповідач сплатив заборгованість частково, а у період з жовтня по грудень 2024 року Відповідач сплатив решту заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі №206/2984/23 розглядав конкретний випадок багаторічної затримки виконання грошового зобов`язання. Суд підтвердив, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення. Суд наголосив на триваючому характері правопорушення та встановив, що право на позов виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Практичні наслідки цього рішення для кредиторів полягають у можливості стягувати 3% річних та інфляційні втрати за весь період прострочення без обмеження останніми трьома роками.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій за час невиконання рішення суду та відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, з покликанням на пропуск строку позовної давності, судом першої інстанції не було враховано того, що правопорушення є триваючим, а також те, що для кредиторів встановлена законодавча можливість стягувати 3% річних та інфляційні втрати за весь період прострочення без обмеження останніми трьома роками.

Фактично інфляційні нарахування нараховуються протягом усього періоду поки

рішення суду є невиконаним, без обмеження будь-яким терміном, в даному випадку

це з 2013 по 2018-2024 роки. Оскільки протягом цього періоду позивач виконував усі залежні від нього дії, а саме звернувся до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду, натомість відповідач ухилявся від виконання рішення суду, внаслідок чого кошти, що мали бути стягнуті знецінились та права стягувача були порушені. Натомість трьохрічний термін про який вказано судом першої інстанції розпочинає розраховуватись саме з моменту погашення заборгованості Боржником тобто з 2018-2024 років, до кожного платежу окремо. Тому, так як трьохрічна позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року, позивач вправі вимагати стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за увесь період, аж до повного виконання рішення суду.

Вказана позиція підтверджується у постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, за змістом якої - звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим у разі, якщо позовна давність за такими вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі позовна давність за вимогами не спливла станом на 02 квітня 2020 року, а отже звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованими.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 за час невиконання Заочного Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 квітня 2013 року у справі №442/1772/13 на користь ОСОБА_1 суму інфляційних нарахувань в розмірі 151 659,20 (Сто п`ятдесят одної тисячі шістсот п`ятдесят дев`яти гривень 20 копійок) та 3% річних у розмірі 25 072,74 (двадцяти п`яти тисяч сімдесят двох гривень 74 копійок), що загалом становить 176 731,94 (Сто сімдесят шість тисяч сімсот тридцять одна гривня 94 копійки).

Згідно ч. 13 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та Адвокатським об`єднанням «Івашків і Партнери» укладено договір про надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) №4/07 від 29.07.2025, на виконання умов якого, Позивачу надані послуги з правової допомоги шляхом представництва прав та інтересів Позивача у справі, що стосується стягнення інфляційних та 3% річних з Відповідача у справі. Договором встановлено фіксований розмір гонорару- 25000,00 грн., який був сплачений Позивачем.

Оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача в користь позивача слід стягнути 25 000 витрат на правову допомогу.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1767,40 грн., та 2650,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач є особою з інвалідністю ІІ загального захворювання довічно. Таким чином, Відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі пункт 9 частини 1 статті 5 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а витрати Позивача зі сплати судового збору - слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на підставі частини 6 статті 141 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.368, 376, 382,384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Івашківа Юрія Володимировича - задовольнити.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 19 лютого 2026 року – скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та штрафних санкцій за час невиконання рішення суду у розмірі 176731, 94 грн. – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) інфляційні втрати у розмірі 151 659,20 (Сто п`ятдесят одної тисячі шістсот п`ятдесят дев`яти гривень 20 копійок) та 3% річних у розмірі 25 072,74 (двадцяти п`яти тисяч сімдесят двох гривень 74 копійок), що загалом становить 176 731, 94 (Сто сімдесят шість тисяч сімсот тридцять одна гривня 94 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.

Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави, в порядку передбаченому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 1767, 40 грн, сплачений за подання позовної заяви до суду та судовий збір в розмірі 2650,50 грн. плачений за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.10.2026 року.

Головуючий : Ванівський О.М.

Судді: Савуляк Р,В.

Цяцяк Р.П.