Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №463/1465/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/1465/26 Головуючий у 1 інстанції: Яворський С.Й.

Провадження № 22-ц/811/1750/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

без участі сторін,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2026 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 11 березня 2021 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №000210314988. Договір укладено в електронній формі на умовах Пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту, що опублікована на веб сайті www.forzacredit.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та акцептована ОСОБА_1 , 11 березня 2021 року, шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст.3, ст.12, п.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», ч.1 ст.205 Цивільного Кодексу України) Заяви-формуляра про акцептування оферти №000210314988 від 11 березня 2021 року про прийняття пропозиції ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» укласти Договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на визначених умовах.

ОСОБА_1 здійснивши дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів поточного рахунку/№банківської картки НОМЕР_1 , що обслуговується в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», на котрий(-у) в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 5 229.0 гривень.

На умовах Договору позики (п.п.1.6.1. п.1.6.) кредитодавець надало відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики №000210314988 у розмірі 5 229.0 гривень, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Договором позики, з кінцевим терміном погашення не пізніше 09 квітня 2021 року (п.п.1.6.3. п.1.6.), базова процента ставка складає 1.85% в день (п.п.1.6.8. п.1.6.), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення, тобто користування коштами поза межами строку на який надано кредитні кошти по Договору позики (п.5.9.).

Кредитодавець свої зобов`язання за Договором позики виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договором позики.

В порушення вимог ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач не здійснив жодного платежу, не виконав свої зобов`язання, та не вніс платежі, передбачені умовами Договору позики, як повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом.

У зв`язку із не здійсненням платежів на виконання Договору позики у Відповідача утворилася заборгованість за Договором позики.

28 жовтня 2021 року ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» уклали договір факторингу №20211028-Ф, згідно якого ТзОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до відповідача ОСОБА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за Договором позики, станом на 13 лютого 2026 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 20 613,54 гривень яка складається з 5 229,00 гривень - заборгованості за тілом кредиту; 2 902,20 гривень - заборгованості по відсотками за користування кредитом; 11 765,25 гривень - заборгованості за простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нараховано новим кредитором за період 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 року) та 717,09 гривень - інфляційне збільшення (нараховане новим кредитором за період 09 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року).

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №000210314988 від 11 березня 2021 року в розмірі 20 613,54 гривень, судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,0 гривень.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №000210314988 від 11.03.2021 року в розмірі 20 613,54 гривень (двадцять тисяч шістсот тринадцять гривень п`ятдесят чотири копійки).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у розмірі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,0 гривень.

Вищенаведене рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Не погоджується з рішенням суду в частині стягнення процентів поза межами строку дії договору в розмірі 11 765,25 грн та в частині стягнення судових витрат.

Наголошує, що відповідно до п. 1.6.2 Договору №000210314988 від 11 березня 2021 р., строк його дії становив 30 днів — з 11березня .2021 р. по 09 квітня 2021 р. Згідно зі сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 та ін.), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Звертає увагу, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи стягнення 11 765,25 грн за період з 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 р., послався на п. 5.9 Договору та ст. 625 ЦК України, вказавши, що сторони погодили "інший розмір процентів" на рівні 2,5% в день.

Проте, суд першої інстанції, залишив поза увагою той факт, що позивач фактично підмінив 3% річних (встановлених законом як компенсаційна міра) на 2,5% в день, що за своєю правовою природою є прихованою гіпертрофованою неустойкою (пенею). Це прямо суперечить компенсаційній природі ст. 625 ЦК України та принципам розумності і справедливості.

Окрім цього, вважає, що встановлення в п. 5.9 Договору ставки у розмірі 2,5% в день за період прострочення є прямим погіршенням умов для споживача порівняно з базовою ставкою (1,85% в день), що прямо заборонено Законом. Відповідні умови договору (п. 5.9) є нікчемними в силу закону та несправедливими (ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»).

Також заперечує заявлений розмір витрат на правову допомогу (10 000,00 грн), який є очевидно неспівмірним зі складністю справи (спрощене позовне провадження), обсягом виконаних робіт (типова позовна заява фінансової компанії) та ціною позову.

Просить рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року у скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення прострочених процентів поза межами строку дії договору (нарахованих за ставкою 2,5% в день) у розмірі 11 765,25 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї частини позову. Змінити рішення суду в частині розподілу судових витрат, стягнувши їх пропорційно до розміру законно задоволених позовних вимог, та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю до 2000 грн. В іншій частині (стягнення тіла кредиту — 5 229,00 грн, процентів в межах строку — 2 902,20 грн, інфляційних втрат — 717,09 грн та 3% річних — 38,68 грн) залишити рішення без змін (загальна сума до стягнення — 8 886,97 грн).

24 липня 2026 року на адресу суду від предстаника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Наголошує, що кінцевим терміном погашення по договору є 09 квітня 2021 року (п.2. Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000210314988 від 11 березня 2021 року та графіку платежів (додаток до договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №000210314988 від 11 березня 2021 року). Відсотки нараховані Новим кредитором після відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» за період 29 жовтня 2021 р. по 26 січня 2022 р. (включно). Період нарахування інфляційних Відповідачу згідно ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України чітко зазначено у розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви – з 09 квітня 2021 р. по 23 лютого 2022 (включно).

Вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач незаконно підмінив 3% річних (встановлених законом) на 2,5% в день (встановлених договором), що прямо суперечить природі ст. 625 ЦК України та нормам Закону України «Про споживче кредитування».», спростовується п.5.9. Договору, де чітко визначений розмір відсотків згідно ч.2 ст.625 ЦК України – «Після закінчення строку на який надано кредитні кошти та неповернення Позичальником кредитних коштів у повному обсязі, відсотки за користування кредитом нараховуються у розмірі 2.50% в день, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України до повного розрахунку за Договором.»

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 29 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 11 березня 2021 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 000210314988.

Договір укладено в електронній формі на умовах Пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту (далі - Оферта), що опублікована на веб сайті www.forzacredit.com.ua, підписана електронним цифровим підписом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та акцептована відповідачем, 11 березня 2021 року, шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст.3, ст.12, п.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», ч.1 ст.205 Цивільного Кодексу України) Заяви-формуляра про акцептування оферти №000210314988 від 11 березня 2021 року про прийняття пропозиції ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» укласти договір про надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на визначених умовах.

Відповідач здійснивши дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів поточного рахунку/№банківської картки НОМЕР_1 , що обслуговується в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», на котрий(-у) в подальшому було перераховано грошові кошти у розмірі 5 229.00 гривень на умовах договору позики (п.п.1.6.1. п.1.6.)

Кредитодавець надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених договором позики №000210314988 у розмірі 5 229.0 гривень, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором позики, з кінцевим терміном погашення не пізніше 09 квітня 2021 року (п.п.1.6.3. п.1.6.), базова процента ставка складає 1.85% в день (п.п. 1.6.8. п.1.6.), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення, тобто користування коштами поза межами строку на який надано кредитні кошти згідно договору позики (п.5.9.).

Строк дії вказаного вище договору складає 30 днів, тобто до 09 квітня 2021 року.

В подальшому 28 жовтня 2021 року ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» уклали договір факторингу №20211028-Ф від 28 жовтня 2021 року, відповідно до якого ТзОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до ОСОБА_1 .

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по поверненню грошових коштів утворилась заборгованість, яка станом на 13 лютого 2026 року становить 20 613,54 гривень (двадцять тисяч шістсот тринадцять гривень 54 копійки), що складається із залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі – 5 229,0 гривень; залишку заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі – 2 902,20 гривень; залишку заборгованості по простроченим відсоткам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нарахованих новим кредитором за період 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 року) у розмірі – 11 765,25 гривень та інфляційних збільшень у розмірі – 717,09 гривень (нарахованих новим кредитором за період 09 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року).

Відповідно до п.5.9 вказаного вище договору про надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту після закінчення строку на який надано кредитні кошти та неповернення позичальником кредитних коштів у повному обсязі, відсотки за користування кредитом нараховуються в розмірі 2.50% в день, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України до повного розрахунку за договором.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови укладеного ним кредитного договору та перестав належним чином сплачувати кредит, у результаті чого виник борг, що підтверджується відповідними документами щодо заборгованості.

Таким чином, суд вважав, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані і підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що сторони в кредитному договорі узгодили, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України (відповідно до п.5.9. Кредитного договору).

З таким висновком колегія суддів частково не погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи слідує, що кредитний договір № 000210314988 від 11 березня 2021 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений в електронній формі, відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит в розмірі 5 229 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

Укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» надав відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених договором позики №000210314988 у розмірі 5 229.0 гривень, що підтверджується випискою АТ «УніверсалБанк» про рух коштів закарткови рахунком, відкритим на обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач отримав кредитні кошти, однак вчасно їх не повернув, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

В апеляційній скарзі скаржник не заперечує факту укладення кредитного договору та перерахунку коштів на його рахунок від первісного кредитора, натомість не погоджується із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за простроченими відсоткам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нарахованих новим кредитором за період 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 року) у розмірі – 11 765,25 гривень.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із наданим розрахунком заборгованості за кредитним договором №000210314988 від 11 березня 2021 року, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань по поверненню грошових коштів утворилась заборгованість, яка станом на 13 лютого 2026 року становить 20 613,54 гривень (двадцять тисяч шістсот тринадцять гривень 54 копійки), що складається із залишку заборгованості за тілом кредиту у розмірі – 5 229,0 гривень; залишку заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі – 2 902,20 гривень; залишку заборгованості по простроченим відсоткам за користування кредитом поза межами строку дії договору (нарахованих новим кредитором за період 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 року) у розмірі – 11 765,25 гривень та інфляційних збільшень у розмірі – 717,09 гривень (нарахованих новим кредитором за період 09 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року).

У Договорі №000210314988 від 11 березня 2021 року сторони, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом та строку кредитування, а саме: сума кредиту 5 229 грн., строк дії договору 30 днів від дати отримання позивачльником кредиту, тобто з 11 березня 2021 року по 09 квітня 2021 року, процентна ставка 1,85%, орінтовна загальна вартість кредиту складає 8 131,20 грн.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , отримавши кредитні кошти у добровільному порядку та у встановлені договором строки, їх не повернув, відсотки у встановленому договором розмірі не сплатив, ним не надано суду доказів на підтвердження належного виконання зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення підлягає тіло кредиту в розмірі 5 229 грн. та проценти, нараховані в межах первинно погодженого сторонами строку кредитування 30 днів, тобто за період з 11 березня 2021 року по 09 квітня 2021 року, що становитиме 4171,20 грн.

Звертаючись до суду, ТОВ "ФК "Артеміда-Ф" пред`явило вимогу до ОСОБА_1 про стягнення не лише заборгованості за тілом та відсотками за договором позики, а й інфляційних втрат та відсотків за користування кредитними коштами за межами строку дії договору, право нараховувати які передбачено ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 ЦКУкраїни, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.

Відповідно до п.5.9 кредитного договору №000210314988 від 11 березня 2021 року, після закінчення строку на який надано кредитні кошти та неповернення позичальником кредитних коштів у повному обсязі, відсотки за користування кредитом нарахоються в розмірі 2.50% в день, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України до повного розрахунку за договором.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2020 року у справі №922/3578/18 зазначив, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме як річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору. Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). Проценти за користування чужими коштами, які відповідно до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені, передбаченої статтею 549 ЦК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Отже, проценти за користування грошовими коштами, які за умовами пункту 5.9. кредитного договору №000210314988 від 11 березня 2021 року нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені, передбаченої статтею 549 ЦК України.

Пунктом 1 статті 1 Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19", який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.

Отже, на період дії карантину законодавець звільнив позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення платежів за кредитами (позиками),

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість по прострочених відсотках в розмірі 11 765,25 грн. нараховувалась за період з 29 жовтня 2021 року по 26 січня 2022 року, а відтак не можуть бути стягнуті з відповідача оскільки такий звільнений від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за даним договором, під час дії карантину (дія карантину припинилась 01 липня 2023 року).

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач порушив умови договору та не виконав взяті на себе зобов`язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 8 848,29 грн., яка складається з 5 229,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 2 902,20 грн. - заборгованості по відсотками за користування кредитом та 717,09 гривень - інфляційне збільшення (нараховане новим кредитором за період 09 квітня 2021 року по 23 лютого 2022 року).

В решті позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

В постанові від 24 березня 2021 року у справі № 308/1020/16-ц, Верховний Суд зазначив, що встановлені апеляційним судом порушення норм матеріального права (частини другої статті 1050 ЦК України) давали йому право вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - Крет О.І. просив змінити рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року, позовні вимоги задовольнити частково, а саме стягнути з відповідача на користь позивача кошти в сумі 8 886,97 грн., з яких тіло кредиту — 5 229 грн, проценти в межах строку — 2 902,20 грн., інфляційні втрати — 717,09 грн. та 3% річних — 38,68 грн.

Саме по собі зазначення відповідачем в апеляційній скарзі 3% річних в розмірі 38,68

грн., як такої, що, на його думку, підлягає стягненню за відсотками, не звільняє апеляційний суд від обов`язку перевірити наявність та розмір заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 рокупідлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» та в частині розподілу судових витрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві представник ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду договір № 207070084 від 13 березня 2026 року про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Згідно з Розділом № 4 Договору правова допомога, що надається адвокатом оплачується на умовах та в порядку встановленому договором. При цьому всі розрахунки за даним договором здійснюються у безготівковій формі.

Згідно п.4.2 Договору, клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 10 000,0 гривень.

Відповідно до Акту прийому-передачі наданих послуг, вбачається, що правова допомога полягала у підготовці позову, включаючи збирання доказів долучених до матеріалів справи, підготовку процесуальних заяв, усні консультації тощо). Загальна вартість послуг становить 10,000,0 гривень.

Суд першої інстанції вважав, що докази в матеріалах справи свідчать про реальність наданняТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» - адвокатом правничої допомоги в рамках укладеного між ними договору.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідач заперечуючи в апеляційній скарзі заявлений розмірв витрат в сумі 10 000 грн. заявлений позивачем на відшкодування витрат на правничу допомогу, вважає такі не співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та ціною позову, однак належним чином не спростував їх, обмежившись лише загальними твердженнями без подання жодного належного та допустимого доказу на підтвердження надмірності чи неспівмірності таких витрат, не надав власного розрахунку співмірних витрат та не деталізував, які саме з наданих адвокатом послуг були надмірними чи непов`язаними з розглядом справи.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі №522/7662/23 (провадження №61-406св26) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

За наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 підлягають задоволенню в сумі 8 848,29 гривень із заявлених 20 613,54 гривень, тобто на 43 %.

Отже, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у загальному розмірі 4 300 грн. (10 000 грн. х 43 %).

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (43 %), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 144,83 грн. (2662,40 грн. сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 43 %).

Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, відповідач оскаржував рішення суду в частині задоволених позовних вимог в розмірі 11 765,25 грн., у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 2 276,35 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на ТОВ «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь ОСОБА_1 1 131,52 грн. (2 276,35 грн. – 1 144,83 грн.).

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 квітня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №000210314988 від 11 березня 2021 року в розмірі 8 848,29 грн., яка складається з 5 229,00 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 2 902,20 грн. - заборгованості по відсотками за користування кредитом та 717,09 гривень - інфляційне збільшення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» 4 300 грн. витрат на правову допомогу.

У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 131,52 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.