Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №466/2496/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/2496/26 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/2136/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

без участі сторін,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 15 березня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 142187839 на суму 13 700,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV9K8T2.

Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 13 700,00 шляхом перерахування через банкпровайдер. Проте, в подальшому Відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 21 700,00 грн. Отже, Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується Платіжним дорученням

28 листопада 2018 року між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі – ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС») укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі – Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01.

20 жовтня 2023 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 20/10/23-03, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

З врахуванням зазначених обставин, просили стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 142187839 від 15 березня 2021 року

в сумі 84 058,71 грн, яка складається з: 21 699,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 62 359,31 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956 заборгованість за Кредитним договором № 142187839 від 15.03.2021 у розмірі 84 058,71 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956 судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ: 42986956 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

Вищенаведене рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено укладення Кредитного договору.

Наголошує, що будь-яких доказів реєстрації саме ОСОБА_1 в ІТС (ІКС) ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отримання нею одноразового ідентифікатора та використання його для підписання Кредитного договору, направлення Кредитного договору у формі, яка унеможливлює зміну його змісту від первісного кредитора Відповідачу Позивачем не надано.

Окрім цього, вважає, що у суду першої інстанції були усі підстави для визнання Кредитного договору нікчемним, адже обставини його підписання саме ОСОБА_1 залишились недоведеними, а тому останній є таким, що вчинений з порушенням письмової форми.

Звертає увагу, що у додаткових пояснення щодо доводів позовної заяви Відповідачем з посиланням на постанову Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року № 679/1103/23 навів свої міркування щодо несправедливості відсотків за користування кредитом заявлених до стягнення. Натомість даним доводам суд першої інстанції жодної оцінки не надав та висновки, викладені у згаданій вище постанові Верховного Суду не застосував.

Не погоджується із заявленим розміром витрат на правову допомогу. Вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. є недоведеною, значно завищеною та такою, що не відповідає складності справи.

Просить рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року скасувати та постановити нове рішення, у мотивувальній частині якого викласти висновок про нікчемність Договору від 15 березня 2021 року № 142187839.

Просить застосувати наслідки нікчемного правочину до Договору від 15 березня 2021 року № 142187839 стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» грошові кошти отримані нею як кредит відповідно до Договору від 15 березня 2021 року № 142187839 в сумі 21 700 грн 00 коп. та стягнувши з ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені нею за Договором від 15 березня 2021 року № 142187839 в сумі 3 650 грн.

У разі визнання Договору від 15 березня 2021 року № 142187839 укладеним, просить визнати проценти за користування кредитом заявлені до стягнення несправедливими та визначити їх розмір в розмірі облікової ставки НБУ за відповідний період в сумі 1311,85 грн.

14 червня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Просить у задоволені апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року – залишити без змін

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 29 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом та матеріалами справи встановлено, що

15 безня 2021 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 142187839 на суму 13 700,00 грн.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора MNV9K8T2.

Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет: - перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора - www.moneyveo.ua, - зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет Позичальника, - за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит (далі - Заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання - пройшов належну перевірку (верифікацію), - ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі – Правила), які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. - отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору. - надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання Кредитного Договору (підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором). Отже, саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна 4 особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений.

При укладенні Кредитного договору: - Відповідач діяв відповідно до Алгоритму (Порядку) дій споживача в інформаційнотелекомунікаційній системі Первісного кредитора (далі – Алгоритм дій Відповідача). Порядок дій Відповідача підтверджується Довідкою щодо дій позичальника в Інформаційнотелекомунікаційній системі Первісного кредитора. - Первісний кредитор діяв відповідно до Алгоритму (Порядку) дій Первісного кредитора (далі – Алгоритм дій Первісного кредитора).

Первісний кредитор перед тим як погоджувати Заявку, не лише перевірив особисті дані Відповідача, а й здійснив перевірку дійсності та аутентифікацію Платіжної картки Відповідача згідно з стандартами відповідних платіжних систем, тобто перевірив чи дійсно платіжна картка належить Відповідачу.

Одночасно з підписанням Кредитного договору, Первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану Відповідачем у Заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання Кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного Кредитного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту.

Кредитний договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, у Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

Згідно з умовами Кредитного договору, Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу грошові кошти у сумі 13 700,00 шляхом перерахування через банкпровайдер.

В подальшому Відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 21 700,00 грн., що підтверджується Платіжним дорученням.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року.

31 грудня 2020 року між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31 грудня 2020 року до Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року.

31 грудня 2021 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

31 грудня 2022 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

31 грудня 2023 року сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №138 від 15 червня 2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до Відповідача.

Згідно з п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «Таліон Плюс») має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820- 01.

Відповідно до пункту 8.2 Договору факторингу №05/0820-01 від 05 серпня 2020 року строк дії цього Договору закінчується 04 серпня 2021 року. Відповідно до п.8.6 Додатки та додаткові угоди до даного Договору набувають чинності з моменту їх підписання обома Сторонами та становлять його невід`ємну частину.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 05 серпня 2020 року (копія долучена до позовної заяви) та №3 від 30 грудня 2022 року (копія долучена до позовної заяви) - якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишились без змін.

Пунктом 2.1. Розділу 2 Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 9 від 30 травня 2023 року до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 84058,71 грн.

20 жовтня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» уклали Договір факторингу №20/10/23-03.

Отже, право вимоги за Кредитним договором № 142187839 від 15 березня 2021 року передані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на користь ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та в подальшому Позивачу на підставі Реєстрів прав вимоги, який оформлений належним чином.

Загальна сума заборгованості Відповідача перед Позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить – 84 058,71 грн, яка складається з: 21 699,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 62 359,31 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 0,00 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Дана сума також підтверджується випискою з особового рахунку на період 20 жовтня 2023 року – 26 грудня 2025 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позов є підставним, оскільки встановлено, що дійсно у відповідача наявна заборгованість за договором позики у розмірі 84 058,71 грн. , відповідач натомість не представив суду жодних доказів на спростування вимог позивача.

З таким висновком колегія суддів частково не погоджується виходячи із наступних підстав.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

З матеріалів справи слідує, що кредитний договір № 142187839 від 15 березня 2021 року між ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 був укладений в електронній формі, відповідно до п. 1.1. якого кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит в розмірі 13 700,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 одноразовим персональним ідентифікатором - MNV9K8T2 направленим 15 березня 2021 року о 11:33:37 год. на номер мобільного телефону вказаний нею в Заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_2 .

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, кредитний договір № 142187839 від 15 березня 2021 року, укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

19 березня 2021 року між ТзОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до договору № 142187839 від 15 березня 2021 року, відповідно до якої сторони погодились збільшити суму кредиту на суму 8 000 грн. з 19 березня 2021 року на строк дії договору № 142187839 від 15 березня 2021 року.

В апеляційній скарзі заявник заперечує укладення кредитного договору.

Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.81 ЦПК України.

Таким чином, просте заперечення ОСОБА_1 в апеляційній скарзі факту підписання кредитного договору № 142187839 від 15 березня 2021 року, без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

Заперечуючи проти укладеного кредитного договору, відповідачка не надала жодних доказів несанкціонованого доступу до її особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність її вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

У апеляційного суду немає сумнівів щодо відповідності поданих позивачем документів, підписаних одноразовим ідентифікатором їх оригіналу, зважаючи на сукупність досліджених судом доказів.

Обставини щодо яких у заявника є підстави у недостовірності наданих доказів, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, серії та номер паспорта, номер мобільного телефону, адреса місця проживання та реєстрації, номер банківського рахунку), необхідні для укладення кредитного договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що з розрахунку заборгованості за договором № 142187839 від 15 березня 2021 року, вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за кредитним договором, а саме, 14 квітня 2021 року на суму 1 610 грн., 17 травня 2021 року на суму 35 грн., 19 травня 2021 року на суму 2 000 грн., 25 травня 2021 року на суму 5 грн.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідачка вчинила конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не визнає дійсність кредитного договору.

Однак, варто зазначити, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

При цьому спірний договір, укладений між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в судовому порядку не оскаржувався, не визнавався недійсним, тобто, в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаного правочину.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що вищенаведений кредитний договір, який був укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», так само як і при укладенні договору в паперовій формі, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Кредитні кошти в сумі 13 700 грн. та в сумі 8 000 грн. були надані шляхом зарахування на платіжну картку відповідачки, що підтверджується платіжними дорученнями від 15 березня 2021 року та від 19 березня 2021 року (а.с. – 64), де в графі призначення платежу зазначено «переказ коштів згідно договору № 142187839 від 15 березня 2021 року», довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. – 53).

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання ОСОБА_1 грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором.

Отже, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаному договору, надавши кредит у сумі 21 700 грн. ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак вчасно їх не повернула, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу.

За ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов`язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно достатті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із наданим ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» розрахунком заборгованості за договором № 142187839 від 15 березня 2021 року, відповідачка взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує, відсотки за користуванням кредиту не сплачує.

В зв`язку із чим утворилась загальна сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 84 058,71 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 21 699,40 грн.; заборгованість за відсотками – 62 359,31 грн.

У Договорі № 142187839 від 15 березня 2021 року сторони, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом та строку кредитування, а саме:

п.1.2. Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі – «Дисконтний період»). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, загальний строк надання Кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання Кредиту.

п.1.3. Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору, строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою: Z = 30 - (Х – Y), де: Z – кількість днів, на які продовжується Дисконтний період; Х – поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду; Y – дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця). При цьому Сторони узгоджують що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період дорівнює 30 днів.

п.1.4. За користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

п.1.4.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 94,90 (дев`яносто чотири цілих дев`ять десятих) процентів річних, що становить 0,26 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

п.1.4.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 316,89 (триста шістнадцять цілих вісімдесят дев`ять сотих) процентів річних, що становить 0,87 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм вибором, може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті.

п.1.4.3. У випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору

п.1.7.1. зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду;

п.1.7.2. з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 (вісімсот тридцять дев`ять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Разом з тим, в заявці на отримання грошових коштів в кредит від 15 березня 2021 року, яка є додатком до договору № 142187839 від 15 березня 2021 року, сторони погодили, що сума кредиту 13 700 грн. та строк кредиту 30 днів.

Додатковою угодою від 19 березня 2021 року до Договору № 142187839 від 15 березня 2021 р. сторони погодили збільшити суму Кредиту на суму 8000 грн 00 коп. з 19 березня 2021 року на строк дії Договору № 142187839 від 15 березня 2021 року на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти, надані у кредит, та сплатити проценти за користування Кредитом на умовах Договору.

Нечіткі або двозначні положення договорі між споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Тлумачення змісту вищенаведених умов договору № 142187839 від 15 березня 2021 року у їх сукупності свідчить про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають декілька варіантів визначення як строку користування кредитом, так і розміру процентів за його користування.

Зокрема, пунктом 1.2. Договору встановлено строк Дисконтного періоду користування кредитом тривалістю 30 днів.

Водночас умови пункту 1.3. Договору передбачають можливість необмеженої кількості продовжень Дисконтного періоду, а пункт 1.10. Договору містить положення про те, що така пролонгація не є зміною істотних умов Договору.

З умов договору неможливо однозначно встановити, який саме строк кредитування був погоджений сторонами при укладенні Договору та протягом якого періоду позичальник мав сплачувати проценти за користування кредитом.

При цьому заявка на отримання грошових коштів у кредит від 15 березня 2021 року, яка є додатком до Договору, містить чітке зазначення суми кредиту — 13 700 грн. та строку кредиту — 30 днів.

Неоднозначним є також визначення процентної ставки. Так, пунктом 1.4.2. Договору встановлено процентну ставку у розмірі 0,26 відсотка за кожний день користування кредитом протягом Дисконтного періоду, тоді як пунктом 1.4.2. передбачено процентну ставку 0,87 відсотка за кожний день користування кредитом. Водночас пунктом 1.4.3. Договору передбачено можливість застосування базової процентної ставки — 1,70 відсотка за кожний день користування кредитом, а пунктом 1.7.2. передбачено процентну ставку в розмірі 2,30 відсотка в день.

Отже, наведені умови Договору допускають різне визначення розміру процентів залежно від обраного способу їх застосування та тривалості користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням положень частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та вищенаведеного висновку Верховного Суду, нечіткі та двозначні положення Договору підлягають тлумаченню на користь позичальника як споживача.

Враховуючи, що сторони безпосередньо погодили у заявці на отримання кредиту строк кредитування 30 днів, а умовами Договору передбачено, що саме протягом перших 30 днів Дисконтного періоду проценти визначаються у конкретно зазначеному розмірі, колегія суддів доходить висновку, що саме цей строк та погоджений сторонами порядок визначення процентів мають бути враховані при визначенні обсягу зобов`язань відповідача.

Таким чином, з урахуванням тлумачення умов Договору на користь споживача, розмір процентів за користування кредитом підлягає визначенню виходячи із погодженого сторонами строку кредитування — 30 днів, а пунктом 1.4.1 кредитного договору визначено, що протягом строку, встановленого пунктом 1.2 договору, проценти нараховуються за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 0,26 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним.

Крім того, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що первісним кредитором проценти за користування кредитом нараховувалися за період з 15 березня 2021 року по 18 березня 2021 року у розмірі 35,62 грн., а після укладеної 19 березня 2021 року додаткової угоди на отримання додаткових 8 000 грн., проценти нараховувались в розмірі 56,42 грн. за кожен день користування кредитом. Зазначений розмір процентів відповідає сумі, визначеній у пунктах 1.4.1 Договору за перші 30 днів Дисконтного періоду.

Враховуючи висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 та застосовуючи правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів виходить із того, що проценти за користування кредитом могли бути нараховані за погодженою сторонами ставкою 0,26 відсотка за кожний день користування кредитом протягом визначеного у заявці строку кредитування — 30 днів, та не підлягають нарахуванню за межами цього строку.

Таким чином, розмір процентів, який кредитор вправі був вимагати від відповідача за користування кредитом, підлягає визначенню виходячи із суми кредиту 21 700 грн., процентної ставки 0,26 відсотка за кожний день та строку кредитування 30 днів та становить 1 609,40 грн. ((13 700 грн. ? 0,26 % ? 4 дні = 142,48 грн.) + (21 700 грн. ? 0,26 % ? 26 днів = 1 466,92 грн.)).

Варто зазначити, що в графіку розрахунку, яий є додатком №1 до додаткової угоди від 19 березня 2021 року до договору № 142187839 від 15 березня 2021 року сторонами погоджено термін платежу 14 квітня 2021 року, загальну суму кредиту 21 700 грн., нараховані проценти 1 609,40 грн., до сплати разом 23 309,40 грн.

Колегія суддів, доходить висновку, що загальна вартість кредиту для ОСОБА_1 за весь строк користування кредитом повинна була становила 23 309,40 грн., з яких тіло кредиту 21 700 грн., відсотки за користування кредитом 1 609,40 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за період з 14 квітня 2021 року по 25 травня 2021 року ОСОБА_1 за договором № 142187839 від 15 березня 2021 року сплатила заборгованості на загальну суму 3 650 грн., а саме: 14 квітня 2021 року на суму 1 610 грн., 17 травня 2021 року на суму 35 грн., 19 травня 2021 року на суму 2 000 грн., 25 травня 2021 року на суму 5 грн.

Відтак, заборгованість відповідачки ОСОБА_1 за договором № 142187839 від 15 березня 2021 року, з урахуванням сплачених нею грошових коштів, становить 19 659,40 грн. (загальна вартість кредиту 23 309,40 грн. – добровільно сплачена заборгованість 3 650 грн.).

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідачка порушили умови договору та не виконала взяті на себе зобов`язання, тобто в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в розмірі 19 659,40 грн.

Таким чином, рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» та в частині розподілу судових витрат.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, було надано до суду договір № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, додаткову угоду № 25770507833 від 01 вересня 2025 року, акт прийому-передачі наданих послуг до Договору надання правничої допомоги згідно Договору правничої допомоги.

Суд першої інстанції вважав, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

За наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 підлягають задоволенню в сумі 19 659,40 гривень із заявлених 84 058,71 гривень, тобто на 23 %.

Отже, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у загальному розмірі 1610 грн. (7 000 грн. х 23 %).

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (23 %), з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 612,35 грн. (2662,40 грн. сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 23 %).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 3 075 грн. судових витрат (3993,60 грн. сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 77 %).

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь ОСОБА_1 2 462,65 грн. (3 075 грн. – 612,35 грн.).

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 29 травня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 142187839 від 15 березня 2021 року у розмірі 19 659,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» 1610 грн. витрат на правову допомогу.

У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 462,65 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.