Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №500/1900/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/1900/26 пров. № А/857/41182/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року (судді Мірінович У.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль) у справі № 500/1900/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550007765 від 05.02.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 26.06.1984 по 15.04.1988 та з 05.05.1988 року по 01.03.1994 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 28 січня 2026 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05 лютого 2026 року №192550007765 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 січня 2026 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 (дата заповнення книжки 24.02.1981) з 26.06.1984 по 15.04.1988 та з 05.05.1988 по 01.03.1994. У задоволенні позову в частині інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа якого посвідчена паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , орган видачі 6125. (арк. справи 8)

28 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення йому пенсії за віком. (арк. справи 36)

До вказаної заяви позивачем долучено, серед іншого, копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , оформленої 24.02.1981 на ОСОБА_1 , у якій наявні наступні записи:23.02.1981 прийнятий формувальником ІІ розряду на Микулинецький комбінат «Стройіндустріал»; 08.06.1981 звільнений з роботи у зв`язку з призовом в ряди радянської армії;01.09.1983 по 01.06.1984 навчання у Тернопільському ПТУ -1;26.06.1984 прийнятий токарем четвертого розряду в цех №313;15.04.1988 звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП УРСР;05.05.1988 прийнятий токарем четвертого розряду на Микулинецький спеціалізований завод;01.03.1994 звільнений за власним бажанням на підстав статті 38 КЗпП України;02.03.1994 прийнятий токарем п`ятого розряду на Дружківський завод нестандартного обладнання;31.07.2001 звільнений за згодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України;01.08.2001 прийнятий токарем шостого розряду ТзОВ «Еталон-Ліс»;22.05.2002 звільнений за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України;23.05.2002 прийнятий на роботу на посаду токаря шостого розряду ПМП «Тигр»;31.12.2004 звільнений за згодою сторін на підставі статті 36 КЗпП України;14.06.2022 прийнятий на роботу робітником з благоустрою КП Микулинецької селищної ради «Комунпобутсервіс». (арк. справи 41-42)

Також позивачем надано, серед інших документів, архівну довідку від 02.05.2023 №380/26-63, видану архівним відділом Тернопільської міської ради, згідно якої у документах архівного фонду «Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВФ «Ротор» (ВАТ «ТеКЗ», Тернопільський комбайновий завод), в особових картках звільнених працівників у 1988 році, є відомості, що наказом від 25 червня 1986 за №97 ОСОБА_1 , з 26 червня 1984 прийнято на роботу токарем 4-го розряду в цех №313. Згідно наказу від 15 квітня 1988 за №70 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 21 квітня 1988 по ст.38 КЗпП України (виїзд з м.Тернополя). (арк. справи 31)

Вказана заява позивача та долучені до неї документи за принципом екстериторіальності передані на розгляд до Головного управління ПФУ в Житомирській області, яке рішенням від 05 лютого 2026 року №1926550007765 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 23 років. (арк. справи 39)

При цьому, за результатом розгляду документів, доданих до заяви про призначення пенсії, до страхового стажу не враховано: - період роботи з 26.06.1984 по 15.04.1988 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.02.1981, оскільки запис про звільнення не завірено печаткою організації; вказаний період не зарахований згідно довідки №380/26-63 від 02.05.2023, оскільки дата наказу про прийняття « 25.06.1986» не відповідає даті на прийняття на роботу « 26.06.1984»; - період роботи з 05.05.1988 по 01.03.1994 згідно записів трудової книжки, оскільки дата запису про звільнення з роботи дописана та неможливо ідентифікувати печатку організації, якою завірений запис про звільнення.

Разом з тим, згідно форми РС-право, відповідачем зараховано до страхового стажу позивача іншій періоди його роботи, навчання та військової служби, які в підсумку складають 16 років 2 місяці 28 днів. (арк. справи 40)

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років.

Як слідує з матеріалів справи, на момент вирішення питання про наявність у позивача права на призначення пенсії за віком, останньому виповнилось повних 63 роки (01.02.2026), а тому з урахуванням положень частини другої статті 26 Закону №1058-IV мінімальна кількість наявного у нього страхового стажу, для оформлення права на пенсію за віком, має становити не менше 23-х років, однак відповідачем відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у нього визначеного законом мінімуму страхового стажу у кількості 23-х років та незарахуванням до його страхового стажу періодів трудової діяльності: з 26.06.1984 по 15.04.1988, а також з 05.05.1988 по 01.03.1994.

Отже, спірним у даній справі є питання зарахування до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності з 26.06.1984 по 15.04.1988, а також з 05.05.1988 по 01.03.1994, у врахуванні яких відмовлено відповідачем.

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ та статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції, чинній на дату звернення за призначенням пенсії) (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави вважати, що основним документом, який підтверджує наявність у особи стажу роботи, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про періоди роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Колегія суддів враховує, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у рішенні №192550007765 від 05.02.2026 відмовило у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 26.06.1984 по 15.04.1988, а також з 05.05.1988 по 01.03.1994 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 24.02.1981, оскільки запис про звільнення від 15.04.1988 не завірений печаткою організації, а печатку на записі від 01.03.1994 неможливо ідентифікувати, дата запису на звільнення з роботи дописана.

Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначених періоді його роботи колегія такі відхиляє з урахуванням наступного.

Суд зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; далі Інструкція №162).

Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

При цьому суд зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови пенсійного органу у зарахуванні страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Верховний Суд у постановах 21.02.2018 в справі №687/975/17 висловив позицію про те, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.

Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальні недоліки, які містить

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки або ж іншої документації на підприємстві може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17, від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а.

З наданої до матеріалів цієї судової справи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено наявність записів про роботу ОСОБА_1 з 26.06.1984 по 15.04.1988 на Тернопільському комбайновому заводі. Вказаний період позивача підтверджується також архівною довідкою Тернопільської міської ради від 02.05.2023 року. Відсутність печатки підприємства на записі про звільнення позивача, за наявності підпису уповноваженої особи, а також посилань на накази про прийняття та звільнення позивача з роботи, не спростовує відомості про здійснення ним трудової діяльності у вказаний період.

Також у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 наявні записи про його роботу у період з 05.05.1988 по 01.03.1994 на Микулинецькому спеціалізованому заводі, які засвідчені підписами уповноваженої особи та печаткою підприємства. Посилання відповідача на неможливість ідентифікувати печатку не впливають на зміст спірних правовідносин та не спростовують обставин трудової діяльності позивача у спірний період, оскільки перед записом про прийняття на роботу наявний запис з назвою підприємства, що дозволяє його ідентифікувати.

Враховуючи, що наявними у трудовій книжці серії НОМЕР_1 записами підтверджено періоди роботи позивача з 26.06.1984 по 15.04.1988 на Тернопільському комбайновому заводі, а також з 05.05.1988 по 01.03.1994 на Микулинецькому спеціалізованому заводі, а позивач не може нести відповідальність за неналежне ведення трудової книжки роботодавцем, тому вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача та мають враховуватись при його обчисленні для призначення пенсії за віком.

З урахуванням вище викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що внаслідок незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 26.06.1984 по 15.04.1988 та з 05.05.1988 по 01.03.1994 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 органом Пенсійного фонду порушено права та інтереси позивача, як пенсіонера - верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій, а спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 05.02.2026 №192550007765 підлягає скасуванню як протиправне з визначенням відповідачу обов`язку зарахувати до страхового стажу позивача періоди його роботи з 26.06.1984 по 15.04.1988 та з 05.05.1988 по 01.03.1994 згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення книжки 24.02.1981).

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком, суд виходить з наступного.

Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов`язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 9 КАС України та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком від 28.01.2026 та прийняти відповідне рішення, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі №500/1900/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяН. В. Ільчишин

суддіВ. В. Гуляк

В. О. Кушнір