Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки)
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №380/6942/26
Суддя: Глазько Сергій Михайлович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6942/26 пров. № А/857/40458/26
фВосьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Глазька С.М.,
суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року (головуючий суддя Гулкевич І.З., м. Львів) у справі № 380/6942/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, у якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просила:
визнати протиправним рішення Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради №83285501 від 13.02.2026 про відмову в проведенні реєстраційної дії;
зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєструвати право власності на земельну ділянку площею 0,1400 га, кадастровий номер 4622755600:07:006:0056, в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що набула право користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення виконавчого комітету Куликівської селищної ради №16 від 25.02.1994 для будівництва індивідуального житлового будинку. Згідно з пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України права користування, набуті громадянами до набрання чинності цим Кодексом, зберігаються. Рішенням Куликівської селищної ради №17 від 09.09.2025 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано вказану ділянку безоплатно у приватну власність позивача. На переконання позивача, це рішення є чинною та достатньою правовою підставою для державної реєстрації права власності, а державний реєстратор не наділений повноваженнями піддавати сумніву законність рішення органу місцевого самоврядування по суті.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі № 380/6942/26 позов задоволено повністю:
визнано протиправним рішення Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради №83285501 від 13.02.2026 про відмову в проведенні реєстраційної дії;
зобов`язано Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,1400 га, кадастровий номер 4622755600:07:006:0056, в АДРЕСА_1 ;
стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1331,20 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Куликівської селищної ради від 25.02.1994 №16 позивачу передано спірну земельну ділянку у користування до набрання чинності Земельним кодексом України (01.01.2002). За висновком суду, селищна рада, приймаючи у 2025 році рішення №17 про передачу ділянки у власність на підставі технічної документації з відновлення меж, вже перевірила та підтвердила законність первинних документів 1994 року, а отже державний реєстратор не мав правових підстав ставити під сумнів правомірність передачі землі органом місцевого самоврядування.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав неправильного застосування норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на документи 1994 року (рішення №16 від 25.02.1994 та акт виносу меж від 29.08.1994), оскільки вони не подавалися державному реєстратору разом із заявою від 10.02.2026 і не були предметом перевірки під час адміністративної процедури. Наголошує, що відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель комунальної власності у приватну власність та формування нових ділянок у Державному земельному кадастрі (далі - ДЗК) з цією метою забороняються. Оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП) були відсутні відомості про зареєстроване за позивачем право власності на житловий будинок, а в ДЗК та поданих документах були відсутні відомості про передачу ділянки у користування до 2002 року (зокрема, державний акт на право постійного користування відповідно до Інструкції №28 від 15.04.1993), державний реєстратор, виконуючи прямий обов`язок за частиною третьою статті 10 та статтею 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», правомірно відмовив у проведенні реєстраційної дії. Додатково апелянт посилається на висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду у постанові від 07.04.2026 у справі № 380/18403/24, а також вказує на те, що суд першої інстанції неправомірно втрутився у виключну компетенцію державного реєстратора, зобов`язавши вчинити реєстраційну дію неналежного суб`єкта - Управління державної реєстрації.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Куликівської селищної ради народних депутатів Жовківського району Львівської області №16 від 25.02.1994 громадянці ОСОБА_1 закріплено в постійне користування земельну ділянку площею 0,14 га в АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку.
Дозволом інспекції Держархбудконтролю Жовківського району №407 від 29.08.1994 позивачу дозволено приступити до будівництва індивідуального житлового будинку на вказаній ділянці, а актом від 29.08.1994 встановлено в натурі межі земельної ділянки площею 1400,00 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі розробленої у 2025 році технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 28.07.2025 у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку площею 0,1400 га з кадастровим номером 4622755600:07:006:0056 (цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області від 09.09.2025 №17 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 » затверджено вказану технічну документацію із землеустрою (п. 1) та передано ОСОБА_1 безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1400 га з кадастровим номером 4622755600:07:006:0056 (п. 2).
10.02.2026 уповноважений представник позивача Марчук Г.О. звернувся із заявою про державну реєстрацію прав (реєстраційний номер 71410090) щодо державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на зазначену земельну ділянку. До заяви було долучено: довіреність від 29.01.2026 №497, рішення Куликівської селищної ради від 09.09.2025 №17 та відомості з ДЗК від 10.02.2026 №102069858.
За результатами розгляду вказаної заяви державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Должанською Ж.В. 13.02.2026 прийнято рішення №83285501 про відмову в проведенні реєстраційних дій на підставі пункту 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зв`язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом.
В обґрунтування оскаржуваного рішення державний реєстратор послалася на положення статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, зазначивши, що безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність забороняється, крім передачі земельних ділянок власникам розташованих на них об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також громадянам України, яким земельні ділянки передані у користування до набрання чинності цим Кодексом. Згідно з відомостями ДРРП за заявником не зареєстровано право власності на житловий будинок за адресою, вказаною у рішенні органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з частиною першою статті 125 та частиною першою статті 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Умови, підстави та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно визначено Законом України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Частиною першою статті 22 Закону №1952-IV передбачено, що документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 24 Закону №1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. За правилами частини п`ятої цієї ж статті відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Згідно з підпунктом 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що первинні документи 1994 року (рішення виконавчого комітету Куликівської селищної ради №16 від 25.02.1994 та акт виносу в натуру меж земельної ділянки від 29.08.1994), на які послався суд першої інстанції в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення, не подавалися заявником державному реєстратору під час звернення 10.02.2026. Відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє правомірність рішень суб`єктів владних повноважень виходячи з тих документів та обставин, які перебували або повинні були перебувати у розпорядженні такого суб`єкта на момент прийняття оскаржуваного акта. Досліджуючи первинні документи 1994 року як безпосередню підставу для висновку про помилковість дій реєстратора, суд першої інстанції не врахував, що вказані документи не були предметом розгляду під час реєстраційної процедури.
Водночас указана неточність у мотивуванні суду першої інстанції не призвела до неправильного по суті вирішення спору з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, свідоцтва про право на спадщину, виданих нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у власність чи постійне користування тощо.
Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суб`єкта державної реєстрації слугувало рішення Куликівської селищної ради Львівського району Львівської області від 09.09.2025 №17, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатно передано у власність ОСОБА_1 сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 4622755600:07:006:0056. Разом із цим рішенням заявником було подано витяг із ДЗК про земельну ділянку та документ, що підтверджує повноваження представника. Тобто заявник подав вичерпний пакет документів, передбачений законом для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, сформовану та передану у власність за рішенням органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Водночас, державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій не наділений повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства під час прийняття ними рішень про передачу земельних ділянок у власність. Оцінка матеріально-правової законності рішення ради про затвердження технічної документації та безоплатну передачу землі виходить за межі реєстраційної процедури.
Рішення Куликівської селищної ради від 09.09.2025 №17 є актом індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, прийнятим у межах повноважень, визначених статтями 12, 118, 121, 186 ЗК України та статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відповідно до частини першої статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення органів місцевого самоврядування, прийняті в межах визначених законом повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Приймаючи у вересні 2025 року рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки та безоплатну передачу її у власність позивачу, саме Куликівська селищна рада як уповноважений розпорядник земель комунальної власності здійснювала перевірку наявності у заявника підстав для застосування винятку, передбаченого підпунктом 5 пункту 27 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Вказане рішення ради №17 є чинним і не скасованим. Відповідно до статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» воно є обов`язковим для виконання та слугує належною правовою підставою для виникнення речового права і проведення державної реєстрації.
За таких обставин доводи апелянта про відсутність у позивача державного акта на право постійного користування землею зразка 1993 року, відсутність у ДЗК відомостей про зареєстровані речові права до 01.01.2013 або нібито неможливість формування земельної ділянки у ДЗК під час воєнного стану (при тому, що земельна ділянка вже була зареєстрована державним кадастровим реєстратором 28.07.2025 з присвоєнням кадастрового номера) є безпідставними. Ні Закон №1952-IV, ні Порядок №1127 не зобов`язують заявника, який подає для реєстрації права власності чинне рішення ради про приватизацію земельної ділянки, додатково подавати державному реєстратору архівні первинні документи, які слугували передумовою для прийняття радою такого рішення.
Відмова у державній реєстрації речового права, яке виникло на підставі чинного рішення органу місцевого самоврядування, з мотивів непідтвердження заявником підстав прийняття радою такого акта суперечить принципу належного урядування.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі № 380/18403/24, оскільки обставини у вказаній справі є істотно відмінними від обставин цієї справи. Зокрема, у справі № 380/18403/24 предметом судового розгляду була правомірність рішення самої місцевої ради (Пустомитівської міської ради) про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою особі, яка посилалася на спадкування прав після померлого землекористувача без належного оформлення спадщини на житловий будинок. Натомість у справі, що розглядається, орган місцевого самоврядування прийняв позитивне рішення про безоплатну передачу сформованої земельної ділянки безпосередньо первинному землекористувачу, а спір стосується виключно меж повноважень державного реєстратора під час виконання реєстраційної дії на підставі чинного рішення ради.
Надаючи оцінку доводам апелянта про порушення судом першої інстанції принципу дискреційності повноважень з посиланням на постанови Верховного Суду у справах № 569/4719/16-а та № 183/2691/16, колегія суддів зазначає наступне.
У вказаних рішеннях Верховний Суд дійсно наголошував на виключній компетенції органу державної реєстрації та недопустимості підміни його судом. Проте, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та виключати подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Дискреційні повноваження не є абсолютними: у разі, якщо відмова у реєстрації ґрунтується на єдиній підставі, яка визнана судом протиправною, і відсутні інші законодавчі перешкоди для проведення реєстраційної дії, у державного реєстратора залишається лише один правомірний варіант поведінки - зареєструвати право власності. У такому випадку зобов`язання вчинити конкретну реєстраційну дію не є втручанням у дискреційні повноваження, а є належним та виправданим способом захисту порушеного права відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України.
Необґрунтованими є також твердження апелянта про неможливість виконання судового рішення через зобов`язання вчинити дію саме Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 та пункту 1 частини першої статті 10 Закону №1952-IV саме виконавчі органи міських рад є суб`єктами державної реєстрації прав, з якими державні реєстратори перебувають у трудових відносинах. Зобов`язання судом Управління як суб`єкта державної реєстрації прав та відповідача у справі здійснити державну реєстрацію права власності реалізується шляхом організації та забезпечення цим органом проведення відповідної реєстраційної дії уповноваженим державним реєстратором відповідно до вимог Закону №1952-IV.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року у справі № 380/6942/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддяС. М. Глазько
суддіІ.В. Глушко
Р.М. Шавель
Оригінал: reyestr.court.gov.ua