Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №607/6918/25
Суддя: Кухтей Руслан Віталійович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 607/6918/25 пров. № А/857/23391/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Боршовського Т.І., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2025 року (ухвалене головуючою суддею Воробель Н.П. в порядку ч.4 ст.229 КАС України, час ухвалення рішення 17 год 25 хв у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування рішення,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП ДПП), яке ухвалою від 17.04.2025 із занесенням до протоколу судового засідання було замінено належним відповідачем Головне управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ГУ НП, відповідач), в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4354206 від 25.03.2025, а провадження по справі закрити.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.05.2025 позовні вимоги задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ НП подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції замінено первісного відповідача на ГУ НП, проте жодного листа чи ухвали про здійснення такої заміни ГУ НП не отримувало та прийнято рішення за відсутності представника відповідача, позбавлено права подати відзив на позов та додатки по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Шевчук В.О. просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 25.03.2025 інспектором відділення поліції №4 (м. Збараж) Тернопільського районного управління поліції ГУ НП в Тернопільській області Чорноусом М.А. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №4354206, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.1213 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190,00 грн.
За змістом оспорюваної постанови, 25.03.2025 о 23 год 36 хв в с. Гаї Шевченківські, вул. Козацька, ОСОБА_1 керував транспортним засобом ЗАЗ CHERY, державний номерний знак (далі - днз) НОМЕР_1 , в темну пору доби, в якого не працювала підсвітка днз, що не дає змогу розпізнати символи з відстані, чим порушив вимоги п.2.9 “в” Правил дорожнього руху (далі - ПДР) (керування водієм транспортним засобом з номерним знаком перевернутим чи неосвітленим).
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що не було додано відеозапис з бодікамери поліцейського, а інших доказів на підтвердження вини позивача у вчиненні інкримінованого йому правопорушення відповідачем суду не подано.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису
Згідно ч.2, 3 ст.283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити : найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як на обставини вчинення правопорушення покликається на складену постанову у справі про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів не вважає постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 по справі №496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.
Відповідачем до матеріалів справи не надано жодних відеозаписів, які б об`єктивно та беззаперечно підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом у зазначений в оспорюваній постанові час.
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 284 КУпАП; у постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і зазначити мотиви відмови від інших доказів, на які посилається правопорушник.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26.04.2018 по справі №338/1/17, візуальне спостереження за дотриманням ПДР працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Однак відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення позивачем ПДР. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Всупереч імперативного обов`язку, встановленого ч.2 ст.72 КАС України відповідач не надав жодного доказу законності та обґрунтованості його постанови.
Колегія суддів звертає увагу на те, що на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем лише до апеляційної скарги додано відео, яким зафіксовано інкриміноване позивачу правопорушення.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що таке відео відповідачем не було надано в суді першої інстанції.
Як на причину неподання таких доказів ГУ НП посилається на те, що судом першої інстанції не повідомлено про заміну на належного відповідача, жодної ухвали не надходило, внаслідок чого ГУ НП було позбавлено можливості подати відзив на позовну заяву та відповідні докази (матеріали відеофіксації правопорушення).
З приводу наведеного, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Статтею 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював правову позицію про те, що сторона, яка задіяна під час судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (зокрема, у рішенні у справі "Каракуця проти України" (Karakutsya v. Ukraine) від 16.02.2017); заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення у справі "Компанія "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А." проти Іспанії" (Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.04.2025 у судовому засіданні протокольною ухвалою було проведено заміну первісного відповідача УПП ДПП, належним відповідачем ГУ НП. Судове засідання відкладено на 09.05.2026 для здійснення виклику належного відповідача.
09.05.2025 розгляд справи було відкладено на 19.05.2025 о 16:30, у зв`язку з перебуванням головуючої судді в іншому судовому процесі.
Згідно довідки про доставку електронного документу Судова повістка про виклик до суду на 09.05.2025 одержана ГУ НП 17.04.2025.
Згідно довідки про доставку електронного документу Судова повістка про виклик до суду на 19.05.2025 одержана ГУ НП 12.05.2025.
Відтак, відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, проти двічі не з`явився.
При цьому, будучи обізнаним про існування відкритого судового провадження за позовом ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подачу відзиву разом з доказами, жодних клопотань про відкладення розгляду даної справи не подавав.
З урахуванням викладеного, враховуючи належне повідомлення відповідача (шляхом надсилання повісток до електронного кабінету) про судові засідання, а також те, що представник відповідача не забезпечив явку свого представника, мав об`єктивну можливість, проте не цікавився розглядом справи, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції його прав та водночас не приймає додані до апеляційної скарги докази (відео), позаяк такі не було подано у суді першої інстанції.
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.07.2020 по справі №463/1352/16-а, згідно яких в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі “Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії” ЄСПЛ у рішенні від 06.12.1988 зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000).
Також ЄСПЛ у рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07.10.1988 зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі «Надточій проти України» ЄСПЛ у рішенні від 15.05.2008 відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 22.12.2010 №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).
В рекомендації №R(91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13.02.1991 рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному судочинстві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Колегія суддів враховує, що на час розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи свідчали про відсутність об`єктивних даних, які б підтверджували вчинення позивачем адміністративного правопорушення, і відповідачем у справі таких доказів надано не було.
Отже, зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки в матеріалах справи відсутні достатні належні та допустимі докази вини позивача, крім самої оспорюваної постанови, яка не є доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути достатнім доказом вчинення особою такого порушення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості даного позову.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 286, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2025 року по справі №607/6918/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддяР. В. Кухтей
суддіТ. І. Боршовський
С. П. Нос
Оригінал: reyestr.court.gov.ua