Вирок від 27 жовтня 2026 р. у справі №161/17518/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/17518/26

Провадження № 1-кп/161/1467/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 28 жовтня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:

судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2 ,

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

потерпілих - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

представників потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням у кримінальному провадженні №12026030580001284, що надійшов з Луцької окружної прокуратури, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Косів Косівського району Івано-Франківської області, громадянина України та Естонії, українця, фізичної особи-підприємця, з вищою освітою, одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

Так, ОСОБА_4 , 29 липня 2026 року, близько 01 год., керуючи у стані стомлення технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в с. Забороль Луцького району Волинської області, в напрямку до м. Луцьк, із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год), неподалік будинку № 10, що по вулиці Володимирська вказаного населеного пункту, всупереч вимогам п. 1.10, п. 2.3 б), д), п. 2.9 б) п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив виїзд за межі смуги руху та в момент об`єктивного виявлення пішохода неповнолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався по правому узбіччю дороги в попутному напрямку, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на останнього.

Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_4 своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив пішоходу неповнолітньому ОСОБА_11 тілесні ушкодження у виді зламу кісток склепіння та основи черепа, забоїв головного мозку із крововиливами під оболонки, крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, забійної рани правої скроневої ділянки голови, зламу шийного відділу хребта із ушкодженням спинного мозку, забою легень, крововиливів в устя магістральних судин середостіння, крововиливів в навколониркову клітковину, саден обличчя, голови, поперекової ділянки, верхніх та нижніх кінцівок, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 о 05 год. 20 хв. останній помер у лікувальному закладі. Причиною смерті ОСОБА_11 є відкрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалась зламом кісток черепа, забоями головного мозку із крововиливами під оболонки.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Крім того, ОСОБА_4 , 29 липня 2026 року, близько 01 год., всупереч вимогам п. 1.10, п. 2.3 б), д), п. 2.9 б) п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в с. Забороль Луцького району Волинської області, в напрямку до м. Луцьк, неподалік будинку № 10, що по вулиці Володимирська вказаного населеного пункту, допустив наїзд на пішохода неповнолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався по правому узбіччю дороги в попутному напрямку.

Завідомо знаючи, що неповнолітній ОСОБА_11 перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, отриманого в результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди і якого він сам поставив в небезпечний для життя стан та маючи змогу надати потерпілому допомогу на місці пригоди, ОСОБА_4 самовільно покинув місце дорожньо-транспортної пригоди в порушення п. 2.10 (а, г, д, е) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід неповнолітній ОСОБА_11 , отримав тілесні ушкодження у виді зламу кісток склепіння та основи черепа, забоїв головного мозку із крововиливами під оболонки, крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, забійної рани правої скроневої ділянки голови, зламу шийного відділу хребта із ушкодженням спинного мозку, забою легень, крововиливів в устя магістральних судин середостіння, крововиливів в навколониркову клітковину, саден обличчя, голови, поперекової ділянки, верхніх та нижніх кінцівок, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 о 05 год. 20 хв. останній помер у лікувальному закладі. Причиною смерті ОСОБА_11 є відкрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалась зламом кісток черепа, забоями головного мозку із крововиливами під оболонки.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразились у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих правопорушень та не оспорював фактичних обставин, пояснивши при цьому, що правильно розуміє зміст пред`явленого йому обвинувачення та не заперечує проти визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, а тому суд, роз`яснивши обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження порядок та наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, переконавшись, що ніхто із учасників судового провадження не заперечує щодо такого розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Обвинувачений ОСОБА_4 , не оспорюючи час, місце вчинення кримінальних правопорушень, вид і розмір шкоди, суду дав показання, що дійсно він 29.07.2026, близько 01 год., керував у стані стомлення технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався ним в с. Забороль Луцького району Волинської області, в напрямку до м. Луцьк, із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах, та біля будинку № 10, що по вулиці Володимирська, допустив виїзд за межі смуги руху, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, і здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який рухався по правому узбіччю дороги в попутному напрямку, внаслідок отриманих травм останній 29.07.2026 о 05 год. 20 хв. помер у лікувальному закладі. Крім того, пояснив, що він самовільно покинув місце дорожньо-транспортної пригоди, чим не надав допомогу неповнолітньому ОСОБА_11 , який перебував в небезпечному для життя стані і був позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, отриманого в результаті вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди.

Не заперечив кваліфікацію кримінальних правопорушень, що ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, які вказані в обвинувальному акті, причину смерті останнього, а також те, що порушення ним ПДР України перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали.

Окрім цього, не заперечив, що керував автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год).

Вину у вчиненому визнав, просив суворо його не карати та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку.

Окрім цього, заявлені потерпілими ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожним зокрема, цивільні позови визнав в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні вказала, що очевидцем подій не була, просила призначити найсуворіше покарання та позбавити права керування на максимальний строк, заявлений цивільний позов підтримала в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_8 в судовому засіданні вказав, що очевидцем подій не був, просив призначити найсуворіше покарання та позбавити права керування на максимальний строк, заявлений цивільний позов підтримав в повному обсязі.

Потерпіла ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що очевидцем подій не був, просив призначити найсуворіше покарання та позбавити права керування на максимальний строк, заявлений цивільний позов підтримав в повному обсязі.

Під час судових дебатів прокурор Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 просила призначити обвинуваченому ОСОБА_4 остаточне покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Крім повного визнання своєї вини самим обвинуваченим ОСОБА_4 , його винність в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого, та у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, підтверджується зібраними під час досудового провадження доказами, фактичні обставини яких ніким не оспорюються, а тому судом, за погодженням з усіма учасниками, не проводиться їх дослідження.

При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які, згідно з ст. 12 КК України, відносяться до категорії нетяжких та тяжких злочинів і дані про особу винного.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що критично відноситься до посилання в обвинувальному акті на наявність такої обставини, що пом`якшує покарання, як «щире каяття», оскільки факт щирого каяття, на думку суду, не знайшов підтвердження з боку обвинуваченого, який, окрім визнання своєї провини, не висловлював щирого жалю з приводу вчиненого.

Так, щире каяття – це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття – це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

В свою чергу, на думку суду, визнання ОСОБА_4 своєї вини ще не означає самоосуд свого вчинку, оскільки розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й дійсний, відвертий щирий жаль з приводу вчиненого та осуд своєї поведінки.

Той факт, що ОСОБА_4 визнав свою вину та намагався частково відшкодувати потерпілим збитки, шляхом відправлення грошових коштів через АТ «Укрпошта», не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого.

При цьому, щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. Не заперечення і визнання ОСОБА_4 об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб`єктивне ставлення до вчиненого.

Навпаки, повіденка ОСОБА_4 під час судового розгляду, на думку суду, свідчить про відсутність у обвинуваченого щирого жалю з приводу скоєного та відвертого осуду своїх дій.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність щирого каяття як обставини, яка пом`якшує покарання.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав, усвідомив незаконність вчинених ним дій, а тому активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, в судовому засіданні висловлював готовність нести покарання, запевнив, що зробив для себе належні висновки, має постійне місце реєстрації та проживання, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є особою похилого віку, хворіє, працевлаштований, одружений, вживав заходів для часткового відшкодування завданих збитків – здійснив переказ через відділення АТ «Укрпошта» на ім`я потерпілої ОСОБА_6 на суму 99 000 (дев`яносто дев`ять тисяч) гривень, ОСОБА_7 на суму 99 000 (дев`яносто дев`ять тисяч) гривень та ОСОБА_8 на суму 50 000 (п`ятдесят тисяч гривень), здійснив благодійний внесок до військової частини НОМЕР_2 на суму 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень, однак вчинив умисний нетяжкий злочин проти життя та здоров`я особи і тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який є необережним, проте спричинив незворотні наслідки – смерть неповнолітньої особи, при цьому після дорожньо-транспортної пригоди, маючи змогу надати допомогу на місці пригоди, допомогу потерпілому не надав і покинув місце події, залишивши неповнолітнього потерпілого в небезпечному для життя стані, отриманого в результаті цієї ДТП, тому суд, з врахуванням наведеного, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, беззаперечного визнання своєї вини, думки потерпілих щодо призначення міри покарання, які наполягали на призначенні суворого покарання, що самі по собі не є вирішальними, але враховуються судом в сукупності з іншими обставинами, наявності пом`якшуючої покарання обставини та відсутності обставин, передбачених ст. 67 КК України, що його обтяжують, а також приймаючи до уваги принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства та призначає йому покарання за ч. 1 ст. 135 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк, та за ч. 2 ст. 286 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 за результатами розгляду справи № 524/12818/21 (провадження № 51-1782км23) вказано, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд («судова дискреція») залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.

Отже, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, характеру та обсягу допущених порушень Правил дорожнього руху, а саме що обвинувачений ОСОБА_4 , керуючи автомобілем в населеному пункті, порушив ПДР та, рухаючись із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах, допустив виїзд за межі смуги руху та здійснив наїзд на неповнолітнього пішохода ОСОБА_11 , що призвело до незворотніх наслідків – смерті останнього, а також думки потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які, кожен зокрема, наполягали на позбавленні обвинуваченого права керувати транспортними засобами, тому суд вважає за доцільне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 додаткове покарання передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Визначаючи строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_4 додаткового покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год), допустив виїзд за межі смуги руху та знйснив наїзд на неповнолітнього пішохода, який рухався по правому узбіччю дороги в попутному напрямку, в результаті чого останній помер, разом з цим бере до уваги, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту не притягувався, вчинений ним злочин відноситься до категорії необережних, беззаперечно визнав свою вину, не перебуває на обліках у лікарів психіатра та нарколога, а також бере до уваги наявність пом`якшуючої покарання обставини, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, та відсутність обставин, що його обтяжує, тому вважає за можливе призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

При цьому, суд також вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Також, необхідно зазначити, що суд, із урахуванням обставин, які оцінював при призначенні покарання, дійшов висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, а також про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України.

На переконання суду, таке покарання з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи фактичні обставини справи, є справедливим, оскільки співвідноситься між поставленою метою та засобами її досягнення.

На думку суду, обране покарання буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення як ним нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.

Крім цього, суд вважає, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Щодо заявлених ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожним зокрема, позовних вимог суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Частиною 1 ст. 129 КПК України визначено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Потерпілий ОСОБА_8 заявив цивільний позов до ОСОБА_4 та просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 100 000 (сто тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Потерпілий ОСОБА_8 та його представник – адвокат ОСОБА_10 , кожен зокрема, заявлений цивільний позов підтримали.

Крім того, потерпілий ОСОБА_7 заявив цивільний позов до ОСОБА_4 та просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 2 000 000 (два мільйони) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Потерпілий ОСОБА_7 та його представник – адвокат ОСОБА_10 , кожен зокрема, заявлений цивільний позов підтримали.

Також, потерпіла ОСОБА_6 заявила цивільний позов до ОСОБА_4 та просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь 3 000 000 (три мільйони) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Потерпіла ОСОБА_6 та її представник – адвокат ОСОБА_9 , кожен зокрема, заявлений цивільний позов підтримали.

Обвинувачений ОСОБА_4 заявлені потерпілими ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожним зокрема, цивільні позови визнав повністю.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 2 ст. 1168 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_4 , 29 липня 2026 року, близько 01 год., керуючи у стані стомлення технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в с. Забороль Луцького району Волинської області, в напрямку до м. Луцьк, із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год), неподалік будинку № 10, що по вулиці Володимирська вказаного населеного пункту, всупереч вимогам п. 1.10, п. 2.3 б), д), п. 2.9 б) п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагував на її зміну, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив виїзд за межі смуги руху та в момент об`єктивного виявлення пішохода неповнолітнього ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався по правому узбіччю дороги в попутному напрямку, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на останнього. Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_4 своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, спричинив пішоходу неповнолітньому ОСОБА_11 тілесні ушкодження у виді зламу кісток склепіння та основи черепа, забоїв головного мозку із крововиливами під оболонки, крововиливів на внутрішній поверхні м`яких тканин голови, забійної рани правої скроневої ділянки голови, зламу шийного відділу хребта із ушкодженням спинного мозку, забою легень, крововиливів в устя магістральних судин середостіння, крововиливів в навколониркову клітковину, саден обличчя, голови, поперекової ділянки, верхніх та нижніх кінцівок, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 о 05 год. 20 хв. останній помер у лікувальному закладі. Причиною смерті ОСОБА_11 є відкрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалась зламом кісток черепа, забоями головного мозку із крововиливами під оболонки.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, судом об`єктивно встановлено, що потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожен зокрема, внаслідок вчинення ОСОБА_4 злочину зазнали моральних переживань, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_4 , втратили неповнолітнього сина, а ОСОБА_8 втратив рідного брата і непоправна втрата у вигляді передчасної, трагічної смерті рідної людини однозначно спричинила втрату важливого для потерпілих життєвого зв`язку, який не може бути поновленим та відповідно завдає довготривалих і глибоких душевних страждань.

У зв`язку з наведеним, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що потерпілим ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожному зокрема, було завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача ОСОБА_4 .

В свою чергу, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , кожного зокрема, та характер й обсяг страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнали потерпілі.

Таким чином, зважаючи на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілого ОСОБА_8 , з огляду на ст. 128, 129 КПК України, вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, підлягає задоволенню.

Також, зважаючи на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілого ОСОБА_7 , з огляду на ст. 128, 129 КПК України, вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, підлягає задоволенню.

Крім того, зважаючи на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілої ОСОБА_6 , з огляду на ст. 128, 129 КПК України, вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 3 000 000 (три мільйони) гривень.

За таких обставин суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, підлягає задоволенню.

При цьому, щодо відшкодування витрат на правову допомогу, про стягнення яких заявлено під час судового розгляду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.

Частиною 2 ст. 120 КПК України передбачено, витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Статтею 125 КПК України передбачено, що суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України розмір процесуальних витрат належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг.

Така позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанови від 06.10.2022 у справі № 554/1940/20, провадження № 51-5524км21; від 02.11.2023 у справі 686/28824/21, провадження № 51-2059км23; від 18.12.2023 у справі 742/1995/21, провадження № 51-5836км23 тощо).

В свою чергу, потерпілою ОСОБА_6 та її представником – адвокатом ОСОБА_9 не долучено доказів сплати коштів на професійну правничу допомогу, будь-яке документальне підтвердження понесення процесуальних витрат відсутнє, а тому в стягненні з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 витрат на професійну правничу допомогу, про яку вказано в позовній заяві, слід відмовити.

Речові докази, згідно з ст. 100 КПК України, відповідно, знищити, повернути за належністю законному володільцю, залишити за належністю законному володільцю, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів, згідно з ст. 124 КПК України, що підтверджені документально, покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 .

Арешт, накладений на майно, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, – скасувати.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.

Із відомостей, що містяться в протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 29.07.2026 вбачається, що ОСОБА_4 затримано 29.07.2026.

Отже, відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, у строк покарання ОСОБА_4 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 29.07.2026 по день набрання вироком законної сили включно, із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Окрім того, на думку суду, застосований щодо ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід залишити до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши покарання:

-за ч. 1 ст. 135 КК України – у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

-за ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту набрання даним вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк покарання термін попереднього ув`язнення, починаючи з 29.07.2026 по день набрання вироком законної сили включно, із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід застосований щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою – залишити до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 100 000 (сто тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 2 000 000 (два мільйони) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 3 000 000 (три мільйони) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Речові докази:

-картридж від електронної сигарети; пластикові уламки передньої фари автомобіля у кількості 20 шт.; лівий та правий кросівок білого кольору з маркуванням «N»; запаховий (одорологічний) слід з сидіння водія; змиви ПЖР з керма та контрольні змиви у кількості 4 шт.; змив ПЖР з важеля коробки передач та контральний змив, змив ПЖР з внутрішньої ручки дверцят та контрольний змив – знищити;

-автомобіль «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 EST (Естонія) – повернути за належністю законному володільцю;

-мабільний телефон марки «iPhone 13» – залишити за належністю законному володільцю;

-оптичний диск формату CD-R; оптичний диск, на якому міститься файл з розширенням «.xlsx» отриманий під час розшифрування даних після дослідження інформації з цифрового тахографа, встановленого у автомобілі марки «Mercedes-Benz Sprinter», р.н. НОМЕР_1 – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави 15 403 (п`ятнадцять тисяч чотириста три) грн. 52 коп. процесуальних витрат за проведення судових інженерно-транспортних експертиз (висновки експерта № СЕ-19/103-26/9672-ІТ від 03.08.2026 та № СЕ-19/103-26/9826-ІТ від 10.08.2026).

В стягненні з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , витрат на правничу допомогу – відмовити.

Арешт майна, відповідно до ухвал слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07.08.2026 (справа № 161/16362/26, провадження № 1-кс/161/4893/26), від 07.08.2026 (справа № 161/16365/26, провадження № 1-кс/161/4895/26) – скасувати.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою – в той же строк з моменту вручення копії вироку, через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1