Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №460/2388/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/2388/25 пров. № А/857/49721/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року (головуюча суддя: Дорошенко Н.О., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинення певних дій,-

встановив:

ОСОБА_1 , 11.02.2025 звернулась з позовом до суду, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 08.01.2025 № 172850030259 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу починаючи із 03.01.2025 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 4 роки відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Обґрунтовує позов тим, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживала в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). Позивач, 03.01.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку на 4 роки відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Зауважила, що проживання в зоні гарантованого добровільного відселення підтверджується довідкою органу місцевого самоврядування від 13.09.2023 № 792.02-17. Спірним є лише факт проживання позивача в зоні забруднення з 01.09.1986 по 10.02.1990, оскільки згідно дублікату диплома НОМЕР_1 від 01.06.2011 у 1991 році ОСОБА_2 прізвище після реєстрації шлюбу, згідно з паспортом позивача – 05.03.2007 зареєстровано шлюб з гр. ОСОБА_3 навчалась у Рівненському державному педагогічному інституті. Місто Рівне не відноситься до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 № 106. Проте в дипломі не вказано, що позивач навчалась на денній формі навчання, що не може бути підставою для не зарахування вказаного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Також відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні періоду навчання до загального страхового стажу з підстав відсутності дати рішення екзаменаційної комісії.

Позивач зазначає, що наданими відповідачу документами, передбаченими Порядком № 22-1, підтверджено, що станом на 01.01.1993 ОСОБА_1 проживала у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 10.02.1990, що складає 3 роки 9 місяців 15 днів станом на дату подання відповідачу заяви про призначення пенсії за віком. Зазначене дає підстави позивачу на призначення пенсії по зменшенню пенсійного віку на 4 роки (3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку) та додатково 1 рік за повних 2 роки проживання, роботи, (відповідно пенсійний вік 60 – 4 (зниження пенсійного віку) = у 56 років – набуття права на призначення пенсії), а тому відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Миляч Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 (дублікат), виданого 29.08.2007 Рівненською обласною державною адміністрацією замість посвідчення серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Згідно з довідкою від 13.09.2023 № 792.02-17, виданою виконавчим комітетом Миляцької сільської ради Рівненської області, позивач була зареєстрована та проживала в с. Миляч Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області у період з 26.04.1986 по 10.02.1990.

Позивач, 03.01.2025 звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Тернопільській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 08.01.2025 № 172850030259 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання на території зони гарантованого добровільного відселення. Вік позивача 56 років. Страховий стаж позивача 29 років 10 місяців 16 днів. За результатами розгляду документів, до страхового стажу не враховано: період навчання з 01.09.1986 по 02.07.1991 згідно з дублікатом диплома НОМЕР_1 від 01.06.2011, оскільки відсутня дата рішення екзаменаційної комісії; період роботи з 01.07.2000 по 31.07.2001, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, наказ про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надано. До зони гарантованого добровільного відселення не враховано: період навчання в Рівненському державному педагогічному інституті з 01.09.1986 по 02.07.1991, оскільки м. Рівне не відноситься до територій радіоактивного забруднення. Оскільки на момент звернення за призначенням пенсії позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років (00 років 04 місяці 06 днів), то право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.

Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в досліджуваній ситуації не виконано умову проживання на території зони гарантованого добровільного відселення для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ, а тому позивач не набула право на призначення такої пенсії.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ передбачено, що особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у такому порядку: 3 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років, з приміткою, що початкова величина - 2 роки зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 08.01.2025 № 172850030259 є, зокрема, відсутність факту проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 років (00 років 04 місяці 06 днів).

Так, відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу (для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».), та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.

Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, вважає помилковими покликання позивача, що видача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорія 3 Серії НОМЕР_2 від 29.08.2007 підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, оскільки наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з довідкою від 13.09.2023 № 792.02-17 позивач фактично проживала в с. Миляч Дубровицького (нині Сарненського) району Рівненської області у період з 26.04.1986 по 10.02.1990.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 с. Миляч Дубровицького району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно дубліката диплому серії НОМЕР_1 , виданого 01.06.2011 Рівненським державним гуманітарним університетом, позивач закінчила у 1991 році Рівненський державний педагогічний інститут і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Російська мова та література» та здобула кваліфікацію вчителя російської мови та літератури.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач жодним чином не спростувала факту навчання в спірному періоді на денній формі навчання в Рівненському державному педагогічному інституті, а також не подала до матеріалів справи жодного доказу про те, що вона навчалася за іншою формою навчання, яка б надавала можливість в період навчання в місті Рівному, фактично постійно знаходитися за місцем реєстрації, на території радіаційно забрудненої зони.

Тобто, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що матеріалами справи не підтверджено, що позивач навчалася за індивідуальною програмою або на заочній формі навчання тощо, що слугувало б підставою для висновків про фактичне проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення за місцем реєстрації.

Отже, оскільки позивач навчалася у м. Рівне, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, а тому період її навчання правомірно не зараховано до періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки факт реєстрації не підтверджує фактичне проживання (роботу) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, враховуючи навчання у в Рівненському державному педагогічному інституті та віддаленість місця навчання (м. Рівне) від с. Миляч Дубровицького району Рівненської області.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у ГУ ПФ України в Тернопільській області були відсутні правові та фактичні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, оскільки за наявними доказами станом на 01 січня 1993 року період її фактичного постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення становить менше 3 років, а наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону № 796-XII, а тому оскаржуване у цій справі рішення від 08.01.2025 № 172850030259 про відмову у призначенні пенсії є правомірним та позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 460/2388/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

В. Я. Качмар