Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №120/2841/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2841/26

Головуючий у 1-й інстанції: Максим АЛЬЧУК

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

29 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-5/ВІ/а-2 від 28.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу на позивача за відсутності законодавчо визначених підстав та із допущенням порушень вимог чинного законодавства щодо процедури розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю. Зокрема, відповідач застосував не чинну редакцію Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі – Порядок № 509), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509. На думку позивача, акт фактичної перевірки позивача ГУ ДПС у Вінницькій області від 06.11.2025 не міг слугувати підставою для накладення штрафу. Також звертає увагу суду на те, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята без участі позивача, винесена без факту детальної перевірки матеріалів справи та отримання пояснень позивача, що в сукупності призвело до порушення законодавства та винесенню оскаржуваної постанови. ОСОБА_1 була позбавлена можливості висловити свої доводи, що свідчить про неповноту проведеної відповідачем перевірки. Окрім того, наполягає, що позивачем не було допущено порушення вимог законодавства про працю та зайнятість населення.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-5/ВІ/а-2 від 28.01.2026 року.

Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору при звернені до суду в сумі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 07.04.2000 позивач є фізичною особою-підприємцем. Підприємницька діяльність нею здійснюється у сфері роздрібної торгівлі.

Працівниками ГУ ДПС у Вінницькій області 06.11.2025 проведено фактичну перевірку позивача, як фізичної особи-підприємця, за місцем здійснення підприємницької діяльності в магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що розташований за адресою: Вінницька область, с.Ковалівка, вул. Центральна, буд. 2.

За результатами проведеної перевірки складено акт фактичної перевірки від 06.11.2025 року, згідно з яким встановлено використання праці працівника без належного оформлення трудових відносин, а також не повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу.

Матеріали фактичної перевірки 12.01.2026 надіслано ГУ ДПС у Вінницькій області відповідачу для відповідного реагування.

Постановою про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-5/ВІ/а-2, винесеною 28.01.2026 заступником начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, накладено на позивача штраф у сумі 80000 грн на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Не погодившись із вказаною постановою, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що визнання не чинною з 14.09.2021 в судовому порядку Постанови № 823 впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (як проведення фактичної перевірки, так і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми Постанови № 823 не були діючими. Відповідно, Порядок № 509 підлягав застосуванню відповідачем в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823.

Згідно з п. 2 Порядку № 509 в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823, штрафи можуть бути накладені на підставі акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, відповідач мав би можливість вирішувати питання щодо накладення штрафу на позивача на підставі акта документальної виїзної перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області. В той же час, документальна виїзна перевірка ГУ ДПС у Вінницькій області не проводилась, адже була проведена фактична перевірка позивача. Відтак, суд дійшов висновку, що акт фактичної перевірки позивача від 06.11.2025 року не міг слугувати підставою для накладення на неї штрафу.

Окрім того, згідно з п.п. 6-8 Порядку № 509 в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий – надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної постанови, відповідач був зобов`язаний повідомити та забезпечити можливість участі позивача у розгляді справи не пізніше ніж за 5 днів до її розгляду, розглядати справу в його присутності, роз`яснити права, заслухати його пояснення, дослідити докази, і лише після цього прийняти оскаржувану постанову. Дані дії відповідачем здійснено не в повному обсязі, а саме хоч і відповідачем направлено лист, проте не дотримано термінів. Позивачеві надіслали лист з повідомленням про початок адміністративного провадження від 14.01.2026, який вручено 07.02.2026. Центрально-Західним міжрегіональноим управлінням Державної служби з питань праці 28.01.2026 року винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЦЗ-5/ВІ/а-2 від 28.01.2026, що свідчить про порушення вимог Порядку № 509 при винесенні оскаржуваної постанови.

Порядок № 509 передбачає, що справу може бути розглянуто лише після належного інформування суб`єкта господарювання, про що має бути відповідна позначка. В матеріалах справи міститься така відмітка проте вже після винесення постанови. Факт направлення рекомендованого листа, що позивач отримав 04.02.2026, тобто після оформлення постанови від 28.01.2026 № ЦЗ-5/ВІ/а-2, не може свідчити про дотримання відповідачем пункту 6 Порядку № 509.

Отже, справа про накладення штрафу була розглянута за відсутності особи, яка притягалася до відповідальності, без належного її сповіщення про дату, час та місце розгляду справи, тобто, з порушенням вимог, встановлених Порядком № 509.

Внаслідок цього, позивача було позбавлено можливості реалізувати своє право на надання пояснень, подання доказів на підтвердження своїх доводів, ставити питання учасникам провадження, висловлення заперечень чи скористатись послугами адвоката, що вказує на порушення принципу змагальності.

При цьому, суд зазначив, що порушення органами державної влади встановленої законом процедури здійснення контрольних повноважень, зокрема, позбавлення права на участь особи (не враховано заперечення на акт перевірки), щодо якої здійснюють контрольні заходи, є істотним, а не формальним порушенням.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 806/2554/16 від 20.06.2018 року, № 502/1664/16-а від 29.03.2019 року та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постановах № 296/2946/22 від 31.10.2022 року, № 727/530/23 від 03.10.2023 року.

Таким чином, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на позивача не обґрунтовано, за відсутності законодавчо визначених підстав та із допущенням порушень вимог чинного законодавства щодо процедури розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Вирішуючи цю справу суд також врахував правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 у справі № 420/3197/19, від 21.08.2020 у справі № 822/1037/18, від 25.02.2022 у справі № 420/7851/19, в яких вказано, що відомості, викладені в акті перевірки податкового органу, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці.

Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.

Як підтверджують матеріали справи, оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята без участі позивача, яка не вчасно повідомлена про проведення процедури накладення на неї штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та була позбавлена можливості висловити свої доводи, що свідчить про порушення порядку розгляду справи щодо притягнення позивача до відповідальності.

Таким чином, відповідачем винесено оскаржувану постанову без детальної перевірки матеріалів справи та отримання пояснень позивача, тобто з порушенням норм чинних нормативно-правових актів.

Колегія суддів погоджується з загальним висновком суду першої інстанції, однак не погоджується з певними мотивами рішення суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України, визначає Порядок №509.

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю (далі Постанова №823) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Однією з підстав, визначених пунктом 2 Порядку №509 для накладення штрафів уповноваженою посадовою особою, є акти перевірок ДПС, її територіальних органів, у ході яких виявлені порушення законодавства про працю.

Приписами пункту 3 Порядку №509 визначено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно вимог пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Відтак, з набранням чинності Порядку №823 з 30.08.2019, відповідач у даній справі був уповноважений на здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю фізичними особами-підприємцями та за результатом отримання акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, вживати заходи до притягнення об`єкта перевірки та його посадових осіб до відповідальності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (у т.ч. в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу).

Постановою Верховного Суду від 09.11.2022 року у справі №640/17424/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року залишено без змін.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постанові від 30.11.2020 у справі №826/4922/16, визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Відтак, на момент проведення перевірки і на момент накладення штрафу, був відсутній встановлений конкретний порядок проведення перевірки та накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Натомість статтею 75 ПК України передбачено право податкових органів проводити фактичні перевірки, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Згідно з пунктом 80.6 статті 80 ПК України під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).

Згідно з пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення № 96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Пунктом 8 Положення №96 передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

В контексті наведеного суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці відповідно до закону наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах не лише розмір штрафу, а й суб`єкт, уповноважений його накладати, напряму визначені у частині четвертій статті 265 КЗпП України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №560/3981/23. Верховний Суд також зазначив, що відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно-правового акта, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб`єктам владних повноважень відповідно до закону. В силу приписів частини третьої статті 7 КАС України ( відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України) Верховний Суд вважає правильним застосування норм закону, який має вищу юридичну силу та у спірних правовідносинах передбачав наявність у відповідача повноважень стосовно накладення штрафу на суб`єктів господарювання - фізичних осіб-підприємців за порушення ними вимог законодавства про працю, відповідальність за які встановлена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України, і які виявлені податковим органом в ході фактичної перевірки та зафіксовані цим органом в акті, складеному за результатом такого заходу державного контролю.

Також, частиною восьмою статті 265 КЗпП України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №260/586/20, від 29 серпня 2022 року у справі №460/3829/20, від 22 лютого 2024 року у справі №300/2231/21, що використане у цій нормі формулювання може надає суб`єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому наведена норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення частини восьмої статті 265 КЗпП України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про відсутність повноважень відповідача в частині застосування штрафу лише на підставі акта документальної виїзної перевірки ДПС - є безпідставними.

Крім того, колегія суддів в цій частині враховує позицію Верховного Суду викладену в постанові від 23.01.2023 справа №240/32993/23: "постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю»" втратила чинність 14 вересня 2021 року.

79. Однак, залишаються чинними затверджені Постановою КМУ № 823:

"ПОРЯДОК здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю".

"ЗМІНИ, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України".

80. Згідно пункту 2 затверджених Постановою КМУ №823 "Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України", у Порядку №509:

1) пункти 2-4 викласти у такій редакції:

2. Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю."

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 01.05.2025 року укладено договір про співробітництво (партнерство) б/н.

ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 згідно з договорами оренди нежитлових приміщень від 01.03.2025 року, укладені з Ковалівським сільським споживчим товариством, суборендують приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Саме в цьому приміщенні знаходиться господарська одиниця - магазин "S-MARKET", в якій позивач та ОСОБА_2 здійснюють підприємницьку діяльність.

На момент, коли працівниками податкової служби проводилась купівля алкогольних напоїв та тютюнових виробів у межах проведення фактичної перевірки, позивач була відсутня в приміщенні магазину.

Працівники податкової служби звернулися з проханням до ОСОБА_2 продати пляшку пива та пачку сигарет. Враховуючи наявний договір про співробітництво (партнерство) та відсутність позивача за фактичним місцем роботи, проведено розрахункову операцію щодо товарів.

Втім, суб`єктом владних повноважень поза увагою залишено той факт, що ОСОБА_2 перебувала не на створеному ОСОБА_1 робочому місці, а у приміщенні, яке безпосередньо нею орендується і вона як ФОП здійснює у ньому власну підприємницьку діяльність.

Вказані обставини спростовують висновок про здійснення позивачем допуску ОСОБА_2 , як найманого працівника до роботи без укладеного трудового договору.

Відповідачем інших доказів на підтвердження наявності фактичних трудових відносин між позивачкем та ОСОБА_2 не надано.

Судом першої інстанції, також зазначено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята без участі позивачки, яка не вчасно повідомлена про проведення процедури накладення на неї штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та була позбавлена можливості висловити свої доводи, що свідчить про порушення порядку розгляду справи щодо притягнення позивача до відповідальності. Таким чином, відповідачем винесено оскаржувану постанову без детальної перевірки матеріалів справи та отримання пояснень позивача, тобто з порушенням норм чинних нормативно-правових актів.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов в загальному обґрунтованого висновку щодо задоволення вимог адміністративного позову, хоча в частині повноважень відповідача помилково зазначив про допущенням порушень вимог чинного законодавства щодо процедури розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року з урахуванням мотивів, викладених в даній постанові.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року змінити з урахуванням мотивів, викладених в даній постанові.

В іншій частині рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

ГоловуючийСавицька Н.В.

СуддіДрачук Т. О. Томчук А.В.