Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: плати за землю
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №240/26535/25
Суддя: Томчук А.В.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/26535/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Любов Анатоліївна
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
29 жовтня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Самойлова В.С.,
представника позивача: Сачок А.В.,
представника відповідача (апелянта): Романюк М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 адміністративний позов задоволено. Так, суд вирішив:
"Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Житомирської області від 01.07.2025 року:
- №732199-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 23 665,33 грн;
- №732200-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 8 175,65 грн;
- №732201-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 36 803,27 грн;
- №732202-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 25 716,71 грн;
- №732203-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 42 349,67 грн;
- №732204-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 13 598,79 грн;
- №732205-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 20 678,52 грн;
- №732206-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 108 376,07 грн;
- №732207-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2021 рік у розмірі 39 187,86 грн;
- №732181-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 25 716,71 грн;
- №732182-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 8 175,65 грy;
- №732183-2409-0603-UА18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 13 598,79 грн;
- №732184-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 39 187,86 грн;
- №732185-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 20 678,52 грн;
- №732186-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 36 803,27 грн;
- №732187-2409-0603-UА18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 42 349,67 грн;
- №732188-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 23 665,33 грн;
- №732189-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2022 рік у розмірі 108 376,07 грн;
- №732163-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 8201,64 грн;
- №732164-2409-0603- UA180200Г0000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 13 866,79 грн;
- №732165-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 43 633,13 грн;
- №732166-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 40 654,45 грн;
- №732167-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 21 058,65 грн;
- №732168-2409-0603-UА18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 29 345,61 грн;
- №732169-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 42 572,39 грн;
- №732170-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 109 825,24 грн;
- №732171-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2023 рік у розмірі 11 403,53 грн;
- №732153- 2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 8 619,93 грн;
- №732154-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 42 727,83 грн;
- №732155-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 14 573,99 грн;
- №732156-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 30 842,23 грн;
- №732157-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 45 858,42 грн;
- №732158- 2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 22 132,64 грн;
- №732159-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 44 743,58 грн;
- №732160-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 115 426,33 грн;
- №732161-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2024 рік у розмірі 11 985,11 грн;
- №732144-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 129 277,49 грн;
- №732145-2409-0603-UА18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 9 654,32 грн;
- №732146-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 51 361,43 грн;
- №732147-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 16 322,87 грн;
- №732148-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 47 855,17 грн;
- №732149-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 24 788,55 грн;
- №732150- 2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 34 543,30 грн;
- №732151-2409-0603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 50 112,81 грн;
- №732152-24094)603-UA18020010000059904 про визначення суми податкового зобов`язання за 2025 рік у розмірі 13 423,32 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 15140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору."
Ухвалюючи згадане рішення суд першої інстанції виходив з того, що земельні ділянки надані позивачу в оренду для ведення фермерського господарства. Позивач створила та зареєструвала Фермерське господарство "Агрісем" і передала йому ділянки в суборенду. З моменту державної реєстрації фермерського господарства саме воно є землекористувачем і платником орендної плати. Відповідно, нарахування цієї ж плати позивачу як фізичній особі створює подвійне зобов`язання, що суперечить засадам податкового законодавства.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Житомирській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На думку апелянта, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки; договори оренди земельних ділянок державної власності укладено саме з ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією Андрушівської міської ради (лист від 30.01.2025 № 05-17/306) та відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в свою чергу, за доводами податкового органу, орендар зобов`язаний вносити орендну плату на умовах договору оренди незалежно від передачі земельної ділянки в суборенду. Використання земельних ділянок через створене позивачкою ФГ "Агрісем" не змінює її статусу орендаря і не звільняє від обов`язку сплачувати орендну плату.
На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 822/2611/15, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц та від 08 липня 2021 року у справі № 120/3966/19-а.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат, подала відзив на апеляційну скаргу. У відзиві вона заперечила щодо доводів і мотивів скарги та просила залишити оскаржуване судове рішення без змін.
За доводами відзиву, фактичним землекористувачем спірних земельних ділянок, чиє право належно зареєстроване, є ФГ "Агрісем". Позивач передала йому ділянки в суборенду в межах чинного законодавства. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19, з моменту державної реєстрації фермерського господарства до нього переходять права та обов`язки орендаря земельної ділянки. Позивач вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував постанови Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23 та від 06 травня 2026 року у справі № 380/22794/24. Посилання апелянта на судову практику 2019– 2021 років, на її думку, є безпідставними, оскільки згодом сформувалася стала протилежна позиція. Крім того, оскаржувані рішення покладають на платника подвійне зобов`язання зі сплати одного й того самого платежу.
У судовому засіданні представник скаржника надав пояснення, що відтворюють зміст апеляційної скарги, просив скасувати оскаржене рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Представник позивача просив залишити без змін рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.08.2026, з огляду на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 20.10.2014 між ОСОБА_1 (орендар) та Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області (орендодавець) укладено дев`ять договорів оренди землі. Предметом договорів є земельні ділянки, розташовані на території Андрушівської територіальної громади Бердичівського району Житомирської області, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, строком на 49 років кожен:
площею 26,856 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0146 (договір № 404/6);
площею 27,8368 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0143 (договір № 405/6);
площею 12,42 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0145 (договір № 406/6);
площею 18,47 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0144 (договір № 407/6);
площею 68,2222 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0147 (договір № 408/6);
площею 24,741 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0142 (договір № 409/6);
площею 15,404 га, кадастровий номер 1820380400:03:000:0357 (договір № 410/6);
площею 6,8757 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0140 (договір № 411/6);
площею 8,9026 га, кадастровий номер 1820380400:02:000:0141 (договір № 412/6).
Підпунктом 9.3 пункту 9 кожного з договорів оренди передбачено, що орендар не має права передавати об`єкт оренди в суборенду будь-яким фізичним або юридичним особам, крім фермерського господарства, засновником якого є орендар.
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала Фермерське господарство "Агрісем" (код ЄДРПОУ 39476308) і є його засновником. Основним видом економічної діяльності господарства є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код КВЕД 01.11).
01.12.2014 між ОСОБА_1 (Орендар) та ФГ "Агрісем" (Суборендар), в особі директора ОСОБА_2 укладено договори суборенди на земельні ділянки з кадастровими номерами 1820380400:02:000:0146, 1820380400:02:000:0143, 1820380400:02:000:0145, 1820380400:02:000:0144, 1820380400:02:000:0147, 1820380400:02:000:0142, 1820380400:03:000:0357, 1820380400:02:000:0141, 1820380400:02:000:0140.
Пунктом 10 кожного Договору суборенди від 01.12.2014 року передбачено, що суборендна плата вноситься Суборендарем у грошовій формі в розмірах передбачених пунктом 4 Договорів оренди землі від 20.10.2014 по кожній земельній ділянці.
Земельні ділянки за кадастровими номерами 1820380400:02:000:0146, 1820380400:02:000:0143, 1820380400:02:000:0145, 1820380400:02:000:0144, 1820380400:02:000:0147, 1820380400:02:000:0142, 1820380400:03:000:0357, 1820380400:02:000:0141, 1820380400:02:000:0140 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права: "Орендар, Суборендар: фермерське господарство "Агрісем".
ФГ "Агрісем" з 2016 року вносить до бюджету орендну плату за зазначені земельні ділянки та подає до контролюючого органу податкову звітність з плати за землю щодо них. Зауважень щодо визначення платника орендної плати контролюючий орган до ФГ "Агрісем" не висловлював.
Листом від 30.01.2025 № 05-17/306 Андрушівська міська рада надала ГУ ДПС у Житомирській області інформацію щодо договорів оренди землі. На підставі цієї інформації та відомостей державних реєстрів відповідач нарахував ОСОБА_1 орендну плату з фізичних осіб за 2021– 2025 роки. За результатами нарахування сформовано податкові повідомлення-рішення від 01.07.2025: по дев`ять рішень за кожен рік, усього 45.
01.09.2025 ОСОБА_1 оскаржила зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. Рішенням про результати розгляду скарги від 24.10.2025 № 30849/6/99-00-06-01-02-06 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.
Відносини у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі загальності оподаткування. Відповідно до нього кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності визначено як обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.
Пунктом 269.1 статті 269 ПК України встановлено, що платниками орендної плати є землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
Об`єктом оподаткування орендною платою, згідно з підпунктом 2 пункту 270.1 статті 270 ПК України, є земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (пункт 288.4 статті 288 ПК України).
Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати (пункт 288.6 статті 288 ПК України).
За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 8 Закону України "Про оренду землі" від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV) передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Умови договору суборенди повинні обмежуватися умовами договору оренди і не суперечити йому. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян. Ця діяльність полягає у виробництві товарної сільськогосподарської продукції, її переробці та реалізації з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих громадянам у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства.
Відповідно до статті 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації за умови набуття громадянином права власності або користування земельною ділянкою.
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням йому земельної ділянки для цієї мети. Така ділянка є обов`язковою умовою державної реєстрації господарства.
Згідно зі статтею 19 Закону № 973-IV до складу майна (складеного капіталу) фермерського господарства можуть входити, серед іншого, право користування землею та інші майнові права, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.
Пунктом "б" частини першої статті 14 цього Закону закріплено право фермерського господарства самостійно господарювати на землі.
Пунктом 81-10 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), встановлено таке.
Державна реєстрація прав на земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарства, у зв`язку із створенням юридичної особи з організаційно-правовою формою фермерське господарство проводиться за відповідною юридичною особою на підставі документів, необхідних для такої реєстрації, передбачених Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, іншими законами України та цим Порядком, виданих на ім`я засновника, члена такого фермерського господарства.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 6.22– 6.23 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 сформулювала такий правовий висновок. Нормами Закону № 973-IV запроваджено механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства). Проте громадянин може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. З моменту створення фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. При цьому відбувається не відчуження орендарем права на оренду, а встановлений законом перехід прав та обов`язків орендаря від громадянина до створеного ним фермерського господарства. Такий перехід не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.
У пункті 53 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка.
Наведені правові висновки застосовано Верховним Судом і в податкових правовідносинах щодо визначення платника орендної плати за землю. Зокрема, вони викладені у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 320/6885/23 та від 06 травня 2026 року у справі № 380/22794/24, які стосуються подібних правовідносин.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи наведені норми та правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке.
Земельні ділянки надано ОСОБА_1 в оренду з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства. Самі договори оренди (підпункт 9.3 пункту 9) допускають передачу ділянок у суборенду виключно фермерському господарству, засновником якого є орендар. У листопаді 2014 року позивач зареєструвала ФГ "Агрісем" і 01.12.2014 передала йому всі дев`ять земельних ділянок у суборенду. Розмір суборендної плати відповідає розміру орендної плати за договорами оренди. Право оренди (суборенди) ФГ "Агрісем" зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що узгоджується з механізмом, закріпленим пунктом 81-10 Порядку № 1127.
Таким чином, з моменту державної реєстрації ФГ "Агрісем" саме воно набуло статусу землекористувача спірних земельних ділянок у розумінні підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Відповідно, саме ФГ "Агрісем" є платником орендної плати згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України. Ці обставини підтверджуються й тим, що ФГ "Агрісем" з 2016 року декларує та сплачує до бюджету орендну плату за ці ділянки, і контролюючий орган цього не заперечував.
За таких обставин ОСОБА_3 як фізичній особі орендної плати за ті самі земельні ділянки за ті самі податкові періоди (2021– 2025 роки) означає покладення на неї обов`язку зі сплати платежу, платником якого вона не є. Фактично це призводить до подвійного стягнення орендної плати за один і той самий об`єкт оподаткування, що суперечить принципу, закріпленому підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 ПК України.
Колегія суддів не погоджується з доводом апелянта про те, що використання земельних ділянок через ФГ "Агрісем" не змінює статусу позивача як орендаря. Цей довід ґрунтується на загальних положеннях орендного законодавства щодо суборенди. Однак він не враховує спеціального правового механізму, встановленого Законом № 973-IV для земельних ділянок, наданих громадянину саме для ведення фермерського господарства. Зміст цього механізму розкрито Великою Палатою Верховного Суду в наведених постановах.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі № 822/2611/15, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц та від 08 липня 2021 року у справі № 120/3966/19-а колегія суддів не бере до уваги. Апелянт не обґрунтував, що висновки в цих справах сформовані за подібних фактичних обставин, зокрема щодо земельних ділянок, наданих громадянину для ведення фермерського господарства і переданих створеному ним фермерському господарству.
Інші доводи апелянта про строки нарахування податкових зобов`язань (пункт 287.10 статті 287, пункт 102.1 статті 102 ПК України) та про зупинення їх перебігу на період карантину не впливають на вирішення спору. Предметом спору є не строки нарахування, а правомірність визначення позивача платником орендної плати.
Колегія суддів також зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. ГУ ДПС у Житомирській області не довело, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі та у спосіб, передбачені ПК України.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Житомирській області від 01.07.2025 та наявність підстав для їх скасування.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі статтями 328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 29 жовтня 2026 року.
ГоловуючийТомчук А.В.
СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua