Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №127/27539/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/27539/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гриневич В.С.

Суддя-доповідач - Томчук А.В.

29 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 1-го взводу 4-ї роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Фірсова Михайла Дмитровича, Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до поліцейського 1-го взводу 4-ї роти 1-го батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області капрала поліції Фірсова Михайла Дмитровича, Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 7627406 від 28.07.2026 про накладення адміністративного стягнення за частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25.08.2026 постанову серії ЕНА № 7627406 від 28.07.2026 залишено без змін, а позовну заяву - без задоволення.

Увалюючи згадане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зупинка транспортного засобу позивача мала місце на блокпості в умовах правового режиму воєнного стану, тому була правомірною. Факт непред`явлення позивачем посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб на вимогу поліцейського підтверджено відеозаписом з нагрудної камери поліцейського та не заперечується самим позивачем. Отже, оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою в межах повноважень та у спосіб, установлений законом.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Борденюк Олексій Олександрович через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправними дії поліцейського щодо зупинки транспортного засобу та щодо вимоги пред`явити посвідчення водія і реєстраційний документ після пред`явлення страхового поліса. Також апелянт просить скасувати постанову серії ЕНА № 7627406 від 28.07.2026, закрити провадження у справі на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП та стягнути судові витрати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав оцінки змісту відеозапису з портативного відеореєстратора № 467753. За твердженням апелянта, на цьому записі поліцейський послідовно назвав три різні підстави зупинки: 1) був проїзд блокпоста; 2) пункт 7 частини першої статті 35 Закону України "Про Національну поліцію", хоча доказів рішення уповноваженого органу про обмеження руху на ділянці дороги М-30 надано не було; 3) відсутність страхового поліса, яку спростовано пред`явленням чинного поліса. Жодна з них не збігається з підставою, на яку відповідач послався у відзиві, - пунктом 3 частини першої статті 35 цього Закону.

Апелянт також вказує на внутрішню суперечливість рішення, оскільки суд констатував, що Порядком № 1456 не визначено підстав для зупинки транспортного засобу на блокпості, проте дійшов висновку про правомірність такої зупинки. Крім того, на думку апелянта, суд фактично поклав на позивача тягар доведення відсутності правопорушення всупереч частині другій статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт вважає, що суд безпідставно застосував правову позицію Верховного Суду у справі № 127/19283/17, оскільки вона стосується неподібних правовідносин. Також суд залишив без оцінки практику апеляційних судів, на яку посилався позивач, і невідповідність змісту постанови фактичним обставинам у частині пред`явлення страхового поліса.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною другою статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 28.07.2026 приблизно о 13 год. 13 хв. на 347 км автомобільної дороги М-30 (у районі Літинського поста, Вінницький район Вінницької області) поліцейський УПП у Вінницькій області капрал поліції Фірсов М.Д. зупинив транспортний засіб Mercedes-Benz Atego, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Як зазначив сам позивач, підставою зупинки поліцейський назвав відсутність поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Позивач пред`явив чинний страховий поліс.

Після цього поліцейський вимагав пред`явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб. Позивач від пред`явлення цих документів відмовився, вважаючи подальшу перевірку безпідставною.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що зупинку здійснено під час несення служби нарядом на ДСПП "Літин" на 347 км АД М-30. Підставою зупинки, за його твердженням, була інформація про ймовірну відсутність у транспортного засобу чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Поліцейський попереджав водія про адміністративну відповідальність за непред`явлення документів, однак водій від їх пред`явлення відмовився.

Постановою серії ЕНА № 7627406 від 28.07.2026 ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 28.07.2026 о 13 год. 13 хв. на дорозі АД М-30, 347 км, керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Atego, д.н.з. НОМЕР_1 , не пред`явив на неодноразову законну вимогу працівника поліції посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив підпункт "а" пункту 2.4 Правил дорожнього руху. На позивача накладено адміністративне стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Вважаючи вказану постанову та дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

В статті 7 КпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Частиною першою статті 35 Закону № 580-VIII визначено вичерпний перелік підстав для зупинки транспортних засобів поліцейським.

Відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення.

Водночас, згідно з частиною третьою статті 35 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Аналогічне право водія знати причину зупинки транспортного засобу закріплено пунктом 3 частини першої статті 16 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон № 3353-XII).

Частиною першою статті 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, інші документи, передбачені законодавством.

Частиною другою статті 16 Закону № 3353-XII передбачено обов`язок водія мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Правила дорожнього руху затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).

Пунктом 2.1 ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до підпункту "а" пункту 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

З аналізу наведених норм випливає, що законодавець не пов`язує обов`язок водія пред`явити для перевірки документи, передбачені пунктом 2.1 ПДР, зі змістом конкретної підстави зупинки транспортного засобу. Правомірна зупинка транспортного засобу поліцейським зумовлює обов`язок водія пред`явити на вимогу поліцейського весь комплект документів, визначених пунктом 2.1 ПДР. Пред`явлення одного з документів не звільняє водія від обов`язку пред`явити інші.

Колегія суддів враховує також, що на період дії правового режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, частиною четвертою статті 8 Закону № 580-VIII передбачено, що поліція діє з урахуванням обмежень прав і свобод громадян, визначених відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Пунктами 6, 7 частини першої статті 8 останнього Закону передбачено можливість обмежувати рух транспортних засобів і перевіряти документи в осіб, оглядати транспортні засоби у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядком перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1456 (далі - Порядок № 1456), серед випадків, у яких уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби, передбачено проїзд транспортних засобів через блокпости.

Підпунктом 1 пункту 20 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі - Порядок № 1455), визначено, що заходи з контролю в`їзду/виїзду на блокпостах включають перевірку документів та тимчасове обмеження (заборону) руху транспортних засобів і осіб.

Застосовуючи наведені норми до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає таке.

Спірним у цій справі є, по суті, питання правомірності зупинки транспортного засобу позивача. Сам факт непред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документа на транспортний засіб позивач не заперечує ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі.

Як зазначив позивач у позовній заяві, поліцейський назвав йому як підставу зупинки відсутність поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується наявними у матеріалах справи відеодоказами.

Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі чинного страхового поліса, утворює склад адміністративного правопорушення за частиною першою статті 126 КУпАП. Тому наявність у поліцейського інформації про ймовірну відсутність чинного поліса є інформацією про можливу причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 35 Закону № 580-VIII це є самостійною підставою для зупинки транспортного засобу.

Правомірність зупинки оцінюється з огляду на інформацію, якою поліцейський володів у момент її здійснення. Подальше пред`явлення водієм чинного поліса свідчить лише про те, що відомості про ймовірне правопорушення не підтвердилися. Ця обставина не робить зупинку протиправною з моменту її здійснення і не скасовує обов`язку водія, передбаченого підпунктом "а" пункту 2.4 ПДР.

Колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував при цьому правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 127/19283/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені в його постановах.

Доводи апелянта про неподібність правовідносин у справі № 127/19283/17 колегія суддів не приймає. У цій справі, як і у справі, переглянутій Верховним Судом, підстава зупинки, яку поліцейський довів до відома водія, полягала в інформації про можливе порушення. Непідтвердження цієї інформації після зупинки не впливає на обов`язок водія пред`явити документи, передбачені пунктом 2.1 ПДР.

Крім того, зупинка відбулася на посту, що функціонує на автомобільній дорозі державного значення М-30 в умовах правового режиму воєнного стану.

Пунктом 10 Порядку № 1456 та пунктом 20 Порядку № 1455 зупинку транспортних засобів, що проїжджають через блокпости, та перевірку документів визначено як окремий захід забезпечення цього режиму.

Висновок суду першої інстанції на те, що Порядок № 1456 не визначає додаткових умов для прийняття рішення про зупинку на блокпості, не суперечить висновку про правомірність зупинки.

Наведене узгоджується з позицією Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 686/29098/24.

Отже, у колегії суддів відсутні підстави вважати зупинку транспортного засобу позивача протиправною. Вимога поліцейського пред`явити посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб ґрунтувалася на підпункті "а" пункту 2.4 ПДР та частині другій статті 16 Закону № 3353-XII і була законною.

Апелянт стверджує, що поліцейський послідовно називав різні підстави зупинки, зокрема проїзд блокпоста та пункт 7 частини першої статті 35 Закону № 580-VIII.

Колегія суддів зазначає, що ця обставина не спростовує висновку про правомірність зупинки. Поліцейський довів до відома водія конкретну підставу - інформацію про ймовірну відсутність страхового поліса. Ця підстава передбачена законом, що визнає й сам позивач. Те, що поліцейський у розмові з водієм згадував й інші обставини, не свідчить про відсутність законної підстави зупинки. Підстава, на яку відповідач послався у відзиві (пункт 3 частини першої статті 35 Закону № 580-VIII), за своїм змістом є правовою кваліфікацією тієї самої фактичної обставини, яку поліцейський повідомив водієві. Наявність чи відсутність рішення уповноваженого органу про обмеження руху (пункт 7 частини першої статті 35 Закону № 580-VIII) за таких умов не має вирішального значення для правильного вирішення справи.

Доводи апелянта про невідповідність змісту оскаржуваної постанови фактичним обставинам у частині пред`явлення страхового поліса колегія суддів відхиляє.

Відповідно до встановленого судом першої інстанції змісту постанови серії ЕНА № 7627406 від 28.07.2026, ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за непред`явлення посвідчення водія відповідної категорії та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Непред`явлення страхового поліса цією постановою позивачу не ставиться.

Колегія суддів не приймає й доводи апелянта про порушення судом першої інстанції частини другої статті 77 КАС України. Зважаючи на вказані аргументи, апеляційний суд зазначає, що у цій справі відповідач свій обов`язок доказування виконав: надав відеозапис з нагрудної камери поліцейського, яким зафіксовано відмову позивача пред`явити документи. Сам позивач цей факт визнає. Висновок суду першої інстанції ґрунтується саме на оцінці доказів, наданих суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише тоді, коли воно призвело до неправильного вирішення справи, тому неточність формулювання суду першої інстанції не є підставою для скасування законного та правильного по суті рішення.

Щодо посилань апелянта на постанови Харківського апеляційного суду від 23.07.2026 у справі № 641/139/25, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 у справі № 473/1404/20 та Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі № 592/2788/23, колегія суддів такі відхиляє, адже частина п`ята статті 242 КАС України зобов`язує суд враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Вимога апеляційної скарги про визнання протиправними дій поліцейського щодо зупинки транспортного засобу, суд відхиляє адже правомірність зазначених дій перевірена колегією суддів як обставина, що має значення для оцінки законності оскаржуваної постанови.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувану постанову винесено уповноваженою посадовою особою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом. Підстави для її скасування та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відсутні.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.