Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №154/4273/26 — Володимирський міський суд Волинської області

Суд: Володимирський міський суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №154/4273/26

Суддя: Мушкет О. О.

154/4273/26

3/154/1509/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Мушкет О.О., розглянувши матеріали, які надійшли з Володимирського районного відділу поліції ГУНП у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, –

ВСТАНОВИВ:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 209194 від 06 жовтня 2026 року ОСОБА_1 ухилився від виконання передбачених ст. 150 Сімейного кодексу України батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого 14 вересня 2026 року близько 14 год. 30 хв. в парку «Гагаріна» в м. Володимирі Волинської області, ОСОБА_2 ставив на коліна ОСОБА_3 2015 року народження, чим принизив його честь та гідність та вчинив дії, що підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП.

Зазначені дії ОСОБА_1 кваліфіковано за 1. 2 ст. 184 КУпАП як ухилення від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо виховання дитини.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення заперечив повністю. Пояснив, що належним чином виконує батьківські обов`язки, піклується про виховання та розвиток сина, підтримує зв`язок із навчальним закладом, реагує на конфліктні ситуації та вживає заходів для їх врегулювання. Наполягав на відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.

Заслухавши пояснення та доводи ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суддя встановив такі обставини.

Із письмових пояснень ОСОБА_4 вбачається, що 14 серпня 2026 року гуляли в парку зі своїми друзями і зустріли там ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які декілька днів тому назад висловлювалися в їх адресу нецензурною лайкою та ображали їх батьків також нецензурними словами, а тому вони сказали їм вибачитися за свої дії. Після цього ОСОБА_7 сказав ОСОБА_8 щоб той став на коліна і вибачався за свої слова, а якщо ні, то він його поб`є. Після того ОСОБА_9 став на коліна і вибачився за свої слова які говорив у їх адресу та за те, що ображав батьків.

З письмових пояснень ОСОБА_3 вбачається, що він разом зі своїм товаришем ОСОБА_10 14.08.2026 гуляв в парку де зустріли ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ще одного хлопця, хлопці почали ображати його товариша ОСОБА_14 і його матір, яка в нього померла. Він заступився за нього, після чого хлопці заставили їх стати на коліна та вибачатися перед ними.

З досліджених письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що 4 серпня 2026 року гуляли в парку з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ще з одним товаришем і зустріли там ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які декілька днів тому назад висловлювалися в їх адресу нецензурною лайкою та ображали їх батьків також нецензурними словами, а тому вони сказали їм вибачитися за свої дії. Після цього ОСОБА_7 та ОСОБА_17 сказали ОСОБА_8 і ОСОБА_18 щоб вони стали на коліна і вибачався за свої слова, після чого вони стали на коліна, вибачились за свої слова, а потім вони розійшлися та пішли гуляти.

На дослідженому відеозаписі зафіксовано, як двоє дітей стоять на колінах і за вказівкою якоїсь дитини вибачаються перед ОСОБА_19 , ОСОБА_20 за те, що раніше наговорили.

Разом з тим, відеозапис не дозволяє встановити причини виникнення конфлікту та обставини, які безпосередньо передували зафіксованим діям.

Наведені докази в сукупності підтверджують факт конфлікту між малолітніми дітьми, проте пояснення учасників конфлікту щодо його причин і послідовності дій не є повністю узгодженими. Зокрема, пояснення ОСОБА_21 про попередні образи не спростовані відеозаписом, оскільки останній відображає лише окрему частину конфлікту.

Проте вирішення питання про те, хто саме ініціював конфлікт між дітьми, не є визначальним для встановлення складу адміністративного правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 .

Предметом цього провадження є не адміністративна відповідальність його малолітнього сина, який на час події не досяг шістнадцятирічного віку, а наявність у діях самого батька передбачених законом ознак ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП адміністративна відповідальність настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Згідно з ч. 2 ст. 184 КУпАП ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Аналіз наведених норм свідчить, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає у протиправній поведінці самих батьків, яка виражається в ухиленні від виконання конкретних обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання або виховання дитини.

Відповідальність за цією нормою не є відповідальністю батьків за будь-який дисциплінарний чи поведінковий проступок їхньої дитини.

Неналежна поведінка дитини може бути приводом для перевірки виконання батьками своїх обов`язків, однак не замінює встановлення власної протиправної та винної поведінки батьків.

Інше тлумачення фактично запроваджувало б об`єктивне ставлення у вину, за якого відповідальність батьків наставала б виключно внаслідок поведінки дитини, незалежно від того, чи виконували вони покладені на них законом обов`язки.

Такий підхід суперечить установленому ст. 9 КУпАП принципу винної адміністративної відповідальності.

У постанові від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, тлумачачи положення сімейного законодавства щодо ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини, зазначила, що таке ухилення передбачає винну поведінку батьків, свідоме нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд роз`яснив, що ознаками ухилення можуть бути відсутність належного піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, невиявлення інтересу до внутрішнього світу дитини та нестворення умов для отримання нею освіти.

Хоча зазначений висновок сформульовано у справі про позбавлення батьківських прав, він має значення для розуміння змісту передбачених сімейним законодавством батьківських обов`язків та поняття ухилення від їх виконання. Водночас форма вини у справі про адміністративне правопорушення визначається відповідно до положень КУпАП.

Суддя виходить із того, що сам факт конфліктної поведінки малолітньої дитини не доводить ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, якщо конкретна протиправна поведінка батька не встановлена.

У справі, що розглядається, протокол про адміністративне правопорушення не містить конкретного опису протиправної поведінки ОСОБА_1 .

У ньому не зазначено, які саме передбачені ст. 150 СК України обов`язки він не виконав, у чому проявилося його ухилення від виховання сина, які необхідні умови виховання не були ним забезпечені та якими доказами підтверджується наявність вини.

Натомість наведено виключно опис поведінки малолітнього ОСОБА_22 під час конфлікту з хлопцями, після чого зроблено висновок про ухилення його батька від виконання батьківських обов`язків.

Такий висновок є припущенням, оскільки між встановленою поведінкою дитини та інкримінованою батьку протиправною бездіяльністю не наведено конкретних фактичних обставин, які б підтверджували існування зазначеного у протоколі причинного зв`язку.

Крім цього, суддя зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був обізнаний про конкретні порушення поведінки сина та умисно або з необережності не вживав доступних і необхідних заходів виховного впливу, ігнорував обґрунтовані звернення педагогів, відмовлялася від співпраці з навчальним закладом чи іншим чином неналежно виконував визначені законом обов`язки.

Сама по собі конфліктна ситуація між школярами не доводить такого ухилення, оскільки батьківський обов`язок полягає у належному вихованні дитини, а не в гарантуванні безумовної відсутності будь-яких порушень її поведінки.

Таким чином, дослідженими доказами встановлено факт неналежної поведінки малолітнього ОСОБА_2 під час конфлікту з однокласниками, проте не встановлено протиправної дії чи бездіяльності його батька, яка утворювала б об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Не доведено також винного ставлення ОСОБА_1 до інкримінованого йому ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за нього, та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Наведені конституційні засади презумпції невинуватості та заборони засудження на підставі припущень узгоджуються з гарантіями справедливого судового розгляду, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які поширюються також на провадження щодо адміністративних правопорушень, що за своєю правовою природою та характером санкції становлять кримінальне обвинувачення в автономному розумінні Конвенції.

У рішенні від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) Європейський суд з прав людини застосував гарантії ст. 6 Конвенції до провадження щодо адміністративного правопорушення, яке за своїм характером становило кримінальне обвинувачення у розумінні Конвенції.

У рішенні від 20 березня 2001 року у справі «Тельфнер проти Австрії» (заява № 33501/96) ЄСПЛ наголосив, що презумпція невинуватості порушується, якщо тягар доказування фактично перекладається зі сторони обвинувачення на особу, яка притягається до відповідальності.

У рішенні від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08) ЄСПЛ звернув увагу на необхідність забезпечення неупередженості суду у провадженнях про адміністративні правопорушення та недопустимість ситуації, за якої суд фактично перебирає на себе функцію підтримання і доведення обвинувачення.

Застосовуючи наведені правові підходи до обставин цієї справи, суддя виходить із того, що саме орган, який ініціював провадження, повинен надати достатні докази на підтвердження всіх обов`язкових ознак інкримінованого правопорушення.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не зобов`язана доводити свою невинуватість, а суд не вправі самостійно конструювати обвинувачення шляхом визначення замість органу поліції конкретних обов`язків, від виконання яких особа нібито ухилилася, або заповнювати прогалини доказування припущеннями.

У цьому провадженні орган поліції фактично ототожнив неналежну поведінку малолітнього сина з ухиленням його батька від виконання батьківських обов`язків, не встановивши самостійної протиправної та винної поведінки ОСОБА_1 .

Такий спосіб доведення адміністративного обвинувачення є юридично неспроможним.

Наявність у матеріалах справи кількох пояснень очевидців конфлікту та відеозапису не усуває зазначеного недоліку, оскільки кількість доказів поведінки дитини не може замінити відсутніх доказів протиправної поведінки її батька.

Досліджені матеріали не містять фактичних даних, які б підтверджували, що ОСОБА_1 ухилявся від забезпечення належних умов життя, навчання або виховання сина, а встановлений факт конфлікту між школярами не змінює цього висновку.

За таких обставин сукупність досліджених доказів не доводить наявності в діях ОСОБА_1 об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення виноситься постанова про закриття справи.

Отже, у діях ОСОБА_1 відсутній доведений склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні у справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення. Оскільки провадження закривається без накладення стягнення, підстав для стягнення із ОСОБА_1 судового збору немає.

Керуючись статтями 7, 9, 40-1, 184, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення через Володимирський міський суд Волинської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не скасовано.

Суддя Олександр МУШКЕТ

Оригінал: reyestr.court.gov.ua