Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/19555/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/19555/25 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати йому грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 12 лютого 2025 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020- 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022- 2025 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023- 2025 роки без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року за 2020- 2023 роки, а також розрахункової величини 2684 грн за наступні роки;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату зазначених сум грошового забезпечення та похідних виплат із застосуванням відповідних розрахункових величин, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач під час проходження ним військової служби неправомірно визначав посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням фіксованої розрахункової величини 1762 грн, унаслідок чого розміри належного йому грошового забезпечення та інших виплат були занижені.

Позивач посилався на те, що з 29 січня 2020 року, після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18, виникли правові підстави для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період і похідних виплат без урахування визначених судом розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату належних позивачу сум із застосуванням розрахункових величин 2102 грн станом на 01.01.2020, 2270 грн станом на 01.01.2021, 2481 грн станом на 01.01.2022, 2684 грн станом на 01.01.2023 та розрахункової величини 2684 грн за наступні роки, з урахуванням раніше виплачених сум і компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Зокрема, апелянт зазначає, що позивач пропустив місячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки був виключений зі списків особового складу 12 лютого 2025 року, тоді як позов подав лише 11 квітня 2025 року.

Також відповідач наголошує, що судом першої інстанції не враховано постанову Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, якою з 20 травня 2023 року внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн для визначення посадових окладів і окладів за військовими званнями.

На переконання апелянта, зазначена постанова є обов`язковою для виконання військовою частиною, а тому підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача немає.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 13 жовтня 2017 року по 12 лютого 2025 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини від 11 лютого 2025 року №98-ос позивача звільнено з військової служби за сімейними обставинами.

12 лютого 2025 року позивач завершив проходження військової служби та був виключений зі списків особового складу військової частини.

Під час проходження військової служби відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, складовими якого були посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премії та інші передбачені законодавством виплати.

03 квітня 2025 року позивач направив на адресу відповідача заяву, у якій просив надати письмову інформацію про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені при звільненні, а також відомості про розмір прожиткового мінімуму, який застосовувався для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням протягом проходження служби.

Станом на 11 квітня 2025 року, тобто на дату звернення позивача до суду, відповіді на зазначену заяву надано не було.

Позивач вважає, що застосування відповідачем фіксованої величини 1762 грн призвело до неправильного визначення розмірів його посадового окладу та окладу за військовим званням, а відповідно - і до заниження інших складових грошового забезпечення та виплат, розмір яких залежить від зазначених окладів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить із такого.

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно із частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер та умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та інші складові системи грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції передбачалося визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 пункт 4 постанови №704 було змінено та передбачено застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким було внесено відповідні зміни до постанови №704.

Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року, виникли правові підстави для застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний підхід щодо застосування пункту 4 постанови №704 відображений у практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21.

Верховний Суд виходив із того, що починаючи з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахункової величини із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року не відповідали актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум для працездатних осіб установлювався на відповідний календарний рік.

Відповідно до законів України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року становив: у 2020 році - 2102 грн; у 2021 році - 2270 грн; у 2022 році - 2481 грн; у 2023 році - 2684 грн.

Отже, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями за відповідні періоди підлягали визначенню з урахуванням наведених показників та відповідних тарифних коефіцієнтів.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування постанови Кабінету Міністрів України №481

Колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Зазначеними змінами встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з величини 1762 грн та визначаються шляхом множення цієї величини на відповідний тарифний коефіцієнт.

Саме на наведене нормативне регулювання посилається апелянт, стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період після 20 травня 2023 року.

Однак колегія суддів не погоджується з висновком апелянта про те, що сама лише наявність зазначених змін виключає можливість застосування розрахункової величини, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

При вирішенні питання про застосування пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 необхідно враховувати правовий висновок Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що положення пункту 2 постанови №481 в частині внесення змін до пункту 4 постанови №704, які суперечать нормативно-правовому акту вищої юридичної сили, не підлягають застосуванню. Для визначення грошового забезпечення станом на 01 січня 2024 року з метою оформлення довідки для перерахунку пенсії підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.

Хоча предметом розгляду Верховного Суду у справі №520/5814/24 було оформлення довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, наведений правовий висновок стосується визначення належної редакції пункту 4 постанови №704 та співвідношення нормативно-правових актів різної юридичної сили.

Тому колегія суддів враховує зазначений висновок під час оцінки правомірності визначення складових грошового забезпечення позивача.

Відтак посилання апелянта виключно на формальну чинність постанови №481 та обов`язковість її виконання військовою частиною не спростовує необхідності перевірки відповідності застосованої розрахункової величини нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Крім того, суд першої інстанції вирішив спір у межах заявлених позовних вимог, у яких позивач визначив відповідні розрахункові величини та спосіб відновлення порушеного права.

Апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо застосування саме величини 2684 грн замість інших показників прожиткового мінімуму за 2024- 2025 роки. Доводи апелянта зводяться до необхідності застосування фіксованої величини 1762 грн.

За наведених обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з мотивів, викладених військовою частиною щодо постанови №481.

Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку звернення до адміністративного суду

Окремо колегія суддів надає оцінку доводам апелянта про пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до зазначеної норми для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас спірні правовідносини виникли не з приводу правомірності прийняття позивача на військову службу, її проходження чи звільнення з неї як кадрових рішень, а стосуються належного обчислення та виплати грошового забезпечення й інших передбачених законодавством виплат.

Питання строків звернення до суду у спорах щодо оплати праці врегульовано статтею 233 Кодексу законів про працю України.

До набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З 19 липня 2022 року статтю 233 КЗпП України викладено в новій редакції.

Відповідно до частини першої цієї статті працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у справах про виплату всіх сум, які належать працівникові при звільненні, тримісячний строк звернення до суду обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

При цьому необхідно враховувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, а також Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 19 листопада 2025 року у справі №420/27284/24.

Зокрема, у постанові від 19 листопада 2025 року Верховний Суд зазначив, що стаття 233 КЗпП України є спеціальною нормою стосовно частини п`ятої статті 122 КАС України під час визначення строків звернення до суду з вимогами про належні працівникові виплати під час проходження публічної служби.

Верховний Суд також наголосив на необхідності єдиного підходу до застосування зазначених строків як до осіб, які продовжують проходити публічну службу, так і до осіб, звільнених із неї.

Отже, доводи апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду ґрунтуються на неправильному визначенні правової природи заявлених позовних вимог.

Як установлено судом першої інстанції, позивач проходив військову службу до 12 лютого 2025 року.

03 квітня 2025 року він звернувся до відповідача із заявою про надання письмової інформації щодо сум грошового забезпечення, нарахованих та виплачених при звільненні, а також відомостей про розрахункову величину, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Станом на дату звернення до суду - 11 квітня 2025 року - відповіді на зазначену заяву позивач не отримав.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника роботодавець зобов`язаний письмово повідомити працівника про нараховані та виплачені йому суми при звільненні.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України та визначення початку перебігу строку звернення до суду у спорах про виплату сум, належних при звільненні.

Зі змісту наведених норм та правових висновків убачається, що для визначення початку перебігу строку щодо виплат при звільненні юридичне значення має отримання особою письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми.

Сам факт виключення військовослужбовця зі списків особового складу не є безумовним підтвердженням вручення йому такого повідомлення.

Водночас колегія суддів ураховує, що стосовно щомісячного грошового забезпечення за час проходження військової служби частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу тримісячного строку з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, дата звернення позивача із заявою про надання інформації сама по собі не є універсальним початком перебігу строку щодо всіх щомісячних виплат за попередні роки.

Разом із тим апелянт, обґрунтовуючи пропуск строку, виходить виключно з дати звільнення позивача та застосування місячного строку, не розмежовуючи вимоги про щомісячне грошове забезпечення та вимоги про виплати при звільненні.

За встановлених у справі обставин такі доводи не підтверджують наявності підстав для залишення позову без розгляду в повному обсязі.

Відтак колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування наслідків пропуску місячного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення військовослужбовців складається не лише з посадового окладу та окладу за військовим званням, але й зі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових виплат.

Законодавче регулювання грошового забезпечення передбачає взаємозв`язок між розмірами посадового окладу, окладу за військовим званням та іншими складовими виплат, які обчислюються у відсотковому співвідношенні до відповідних окладів або з урахуванням місячного грошового забезпечення.

Отже, неправильне визначення базових складових грошового забезпечення може призвести до неправильного обчислення надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премій, грошової допомоги для оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсаційних виплат за невикористані дні відпусток.

При цьому порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України визначаються, зокрема, Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року №558.

Зазначений нормативно-правовий акт застосовується у взаємозв`язку з положеннями Закону №2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України №704.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок відповідача здійснити належний перерахунок основних складових грошового забезпечення зумовлює необхідність перевірки правильності визначення похідних від них виплат.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Зазначеним Порядком передбачено механізм компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із відповідних виплат.

Таким чином, визначений судом першої інстанції обов`язок здійснити виплату належних позивачу сум з урахуванням раніше виплаченого та відповідної компенсації сум податку узгоджується з характером заявлених вимог.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно із частиною п`ятою цієї статті при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною другою зазначеної статті передбачено випадки, за яких суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, зокрема в разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що апелянт не спростував висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період, який охоплюється заявленими вимогами.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України №481 саме по собі не доводить правомірності застосування фіксованої величини 1762 грн, оскільки питання співвідношення зазначеної постанови із законами України про Державний бюджет підлягає вирішенню з урахуванням принципу ієрархії нормативно-правових актів та актуальних правових висновків Верховного Суду.

Доводи апелянта про пропуск позивачем місячного строку звернення до адміністративного суду також не можуть бути прийняті колегією суддів, оскільки у спорах про належне грошове забезпечення військовослужбовців застосовуються положення статті 233 КЗпП України.

Інші аргументи апеляційної скарги мають загальний характер та не містять належного обґрунтування того, яким чином установлені судом першої інстанції обставини спростовують право позивача на перерахунок відповідних виплат.

Колегія суддів також ураховує, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту спрямований на відновлення порушеного права позивача шляхом покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок та виплату належних сум з урахуванням раніше проведених виплат.

За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення з мотивів, наведених апелянтом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 задоволенню не підлягає, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма