Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/24796/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/24796/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання у місячний строк після набрання рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що під час проходження військової служби у Військовому інституті відповідач не здійснив належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року.

Позивач вважав, що для обчислення індексу споживчих цін відповідач повинен був застосувати січень 2008 року, оскільки саме у цьому місяці відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 44.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за зазначений період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 44.

У задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що під час нарахування грошового забезпечення позивачу діяв відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів Міністерства оборони України, роз`яснень Міністерства соціальної політики України та відповідних відомчих вказівок.

Апелянт посилається на те, що після внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 було змінено механізм визначення місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін.

На переконання відповідача, підвищення грошового забезпечення військовослужбовців у грудні 2015 року та січні 2016 року виключає можливість застосування січня 2008 року для проведення індексації у спірний період.

Крім того, скаржник зазначає, що проведення індексації залежить від фінансових ресурсів відповідних бюджетів, а тому відсутність бюджетних асигнувань для здійснення таких виплат повинна враховуватися під час вирішення спору.

Військовий інститут також посилається на відсутність у його діях ознак протиправної бездіяльності, оскільки при нарахуванні грошового забезпечення керувався чинними нормативними та відомчими актами.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував особливостей правового статусу Військового інституту як військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, а також неправильно застосував норми матеріального права.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до наказу начальника Військового інституту від 13 листопада 2017 року № 234 позивача зараховано до списків особового складу Військового інституту, призначено на посаду слухача курсів штатної перепідготовки та підвищення кваліфікації за військово-обліковими спеціальностями та поставлено на грошове і речове забезпечення.

Згідно з наказом начальника Військового інституту від 27 грудня 2017 року № 269 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Таким чином, спірний період охоплює час перебування позивача на грошовому забезпеченні відповідача з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року включно.

Вважаючи, що індексацію грошового забезпечення за цей період йому не було нараховано та виплачено належним чином, позивач звернувся до Військового інституту із заявою про проведення відповідного перерахунку із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу.

Листом відповідача позивача повідомлено про відсутність підстав для здійснення додаткового нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо правильності визначення місяця, з якого має починатися обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

При цьому відповідач наполягає на правомірності здійсненого ним розрахунку, тоді як позивач вважає, що застосуванню підлягає січень 2008 року.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю та на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Частиною другою статті 9 цього Закону визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців, до якого входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом другим частини третьої статті 9 Закону № 2011-XII прямо встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, право військовослужбовця на індексацію грошового забезпечення є законодавчо встановленою державною гарантією, яка не залежить від розсуду органу, що здійснює нарахування та виплату такого забезпечення.

Правові, економічні та організаційні засади проведення індексації грошових доходів населення визначені Законом України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону індексація грошових доходів населення є встановленим законодавством механізмом підвищення грошових доходів, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Згідно зі статтею 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться у разі перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

У спірний період такий поріг становив 103 відсотки.

Статтею 5 Закону № 1282-XII визначено джерела фінансування індексації грошових доходів населення.

Відповідно до статті 6 цього Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення віднесено до державних соціальних гарантій, обов`язкових для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено особливості проведення індексації у разі підвищення тарифних ставок (окладів).

Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається таке підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Пунктом 10-2 Порядку № 1078 визначено, що для працівників, яких прийнято на роботу, переведено на іншу роботу, а також для осіб, які приступили до роботи після відпустки для догляду за дитиною, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

Отже, визначальним для проведення індексації є місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою, а не місяць призначення особи на посаду чи збільшення загального розміру її грошового забезпечення за рахунок інших складових.

Колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Зазначена постанова набрала чинності 01 січня 2008 року.

У подальшому нові розміри посадових окладів військовослужбовців були запроваджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Таким чином, у період із січня 2008 року по лютий 2018 року включно нормативно визначені посадові оклади військовослужбовців не зазнали такого підвищення, яке відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 зумовлювало б зміну місяця підвищення доходу для цілей індексації.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» було внесено зміни до Порядку № 1078.

Зазначеними змінами з 01 грудня 2015 року запроваджено єдиний механізм проведення індексації, відповідно до якого визначальне значення має саме підвищення тарифної ставки (посадового окладу).

До внесення зазначених змін Порядок № 1078 передбачав ширший підхід до визначення базового місяця, який міг змінюватися внаслідок збільшення постійних складових заробітної плати.

Натомість після внесення змін постановою № 1013 підвищення грошового доходу за рахунок інших складових без підвищення тарифної ставки (посадового окладу) не змінює місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін.

Відтак доводи апелянта про те, що у грудні 2015 року або січні 2016 року відбулося підвищення загального розміру грошового забезпечення військовослужбовців, самі по собі не є достатніми для визначення зазначених місяців місяцями підвищення доходу для проведення індексації.

Для застосування такого підходу відповідач мав довести саме факт підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою.

Натомість доказів підвищення посадових окладів військовослужбовців у грудні 2015 року чи січні 2016 року, яке б зумовлювало зміну місяця підвищення доходу для проведення індексації за спірний період, апелянтом не наведено.

Колегія суддів також звертає увагу, що дата зарахування позивача до списків особового складу Військового інституту - 13 листопада 2017 року - не може вважатися місяцем підвищення доходу для проведення індексації.

Відповідно до пункту 10-2 Порядку № 1078 у разі прийняття особи на роботу чи переведення на іншу посаду визначальним залишається місяць підвищення тарифної ставки (окладу) за відповідною посадою.

Отже, для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року підлягає застосуванню січень 2008 року як місяць підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Питання визначення місяця підвищення доходу для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 560/3965/21 Верховний Суд дійшов висновку, що після внесення змін до Порядку № 1078 постановою Кабінету Міністрів України № 1013 для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період до 01 березня 2018 року застосуванню підлягає січень 2008 року, оскільки саме у цьому місяці відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 120/6277/22.

У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що збільшення грошового забезпечення військовослужбовця за рахунок додаткових виплат не є підставою для зміни місяця підвищення доходу, якщо тарифна ставка (посадовий оклад) не змінювалася.

Крім того, у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 160/16075/22 Верховний Суд підтвердив, що застосування грудня 2015 року та січня 2016 року як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін, за відсутності підвищення посадових окладів військовослужбовців є неправомірним.

Таким чином, правова позиція Верховного Суду щодо визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року є послідовною.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків у цій справі.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування грудня 2015 року або січня 2016 року замість січня 2008 року не ґрунтуються на правильному застосуванні положень Порядку № 1078.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що під час нарахування грошового забезпечення він керувався роз`ясненнями Міністерства соціальної політики України, вказівками Департаменту фінансів Міністерства оборони України та іншими відомчими документами.

Зазначені документи не можуть змінювати встановлений законом та постановою Кабінету Міністрів України порядок проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до статті 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

При цьому внутрішні організаційно-розпорядчі документи не можуть звужувати зміст та обсяг законодавчо встановлених соціальних гарантій.

Саме тому посилання відповідача на те, що відповідні відомчі вказівки не були скасовані або визнані протиправними, не свідчить про правомірність ненарахування належної позивачу індексації грошового забезпечення.

Обов`язок відповідача щодо проведення індексації виникає безпосередньо із Закону № 2011-XII, Закону № 1282-XII та Порядку № 1078.

Відтак виконання відомчих вказівок не звільняє відповідача від необхідності дотримання вимог нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Апелянт також посилається на те, що проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців залежить від фінансових ресурсів відповідних бюджетів.

Проте колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Індексація грошового забезпечення є державною соціальною гарантією, обов`язковість якої прямо передбачена законодавством.

Відповідно до статті 5 Закону № 1282-XII та пункту 6 Порядку № 1078 фінансування індексації здійснюється за рахунок відповідних джерел, з яких проводяться грошові виплати.

Водночас зазначені положення визначають джерела фінансування, але не встановлюють можливості відмови у проведенні індексації у зв`язку з відсутністю або недостатністю бюджетних асигнувань.

Неналежне бюджетне фінансування не може бути підставою для обмеження встановленого законом права військовослужбовця на отримання індексації грошового забезпечення.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 825/694/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19.

Отже, відсутність бюджетних призначень або відповідного фінансування не звільняє Військовий інститут від обов`язку нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі, визначеному відповідно до законодавства.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що його бездіяльність не може визнаватися протиправною, оскільки він діяв відповідно до чинних відомчих актів.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони або вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає, зокрема, у невчиненні юридично значущих дій, які такий суб`єкт був зобов`язаний вчинити відповідно до закону.

У цій справі відповідач був зобов`язаний здійснити належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період його перебування на грошовому забезпеченні Військового інституту.

Натомість належне нарахування індексації із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу відповідачем не забезпечено.

Отже, невиконання такого обов`язку свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення всіх обставин, які характеризують бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не спростовує зазначеного висновку.

У цій справі судом першої інстанції встановлено наявність законодавчого обов`язку відповідача щодо проведення індексації, невиконання такого обов`язку належним чином та порушення права позивача на отримання грошового забезпечення у встановленому законом розмірі.

Тому підстави для визнання відповідної бездіяльності протиправною є наявними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності проведення виплати індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зазначеною постановою затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 ним визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення та інших виплат відповідних категорій осіб.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується, зокрема, громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовців, для відшкодування утриманих сум податку з доходів фізичних осіб із грошового забезпечення та інших передбачених цим Порядком виплат.

Положеннями пунктів 3- 5 Порядку № 44 визначено механізм проведення такої компенсації.

Оскільки індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, суми податку з доходів фізичних осіб, які утримуються під час її виплати за відповідний період проходження військової служби, підлягають компенсації у встановленому законодавством порядку.

При цьому виплата належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення за минулі періоди після виключення його зі списків особового складу сама по собі не змінює правової природи таких виплат та не позбавляє особу права на компенсацію сум податку, утриманого з відповідного грошового забезпечення.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.

За змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення позову може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Колегія суддів зазначає, що визначення січня 2008 року місяцем підвищення доходу для проведення індексації грошового забезпечення позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Застосування належного місяця підвищення доходу прямо випливає з нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Відповідач не наділений повноваженнями на власний розсуд визначати інший місяць для обчислення індексу споживчих цін, якщо відповідно до Порядку № 1078 такий місяць визначається на підставі факту підвищення тарифної ставки (посадового окладу).

Водночас безпосереднє обчислення належної позивачу суми індексації з урахуванням установлених законодавством показників та фактичного періоду перебування на грошовому забезпеченні належить до обов`язків відповідача.

Тому зобов`язання Військового інституту здійснити нарахування та виплату індексації із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 переважно зводяться до незгоди із застосуванням судом першої інстанції положень Порядку № 1078 та визначенням січня 2008 року місяцем підвищення доходу для проведення індексації.

Проте такі доводи спростовуються положеннями законодавства та відповідними висновками Верховного Суду.

Відповідачем не доведено наявності підстав для застосування грудня 2015 року або січня 2016 року як місяців підвищення доходу замість січня 2008 року.

Так само апелянтом не наведено обставин, які б свідчили про відсутність у позивача права на індексацію грошового забезпечення за спірний період.

Посилання на відомчі роз`яснення, внутрішні документи та недостатність бюджетного фінансування не спростовують обов`язку відповідача щодо дотримання державних соціальних гарантій, установлених законодавством.

Колегія суддів також враховує, що предметом цього спору є виключно індексація грошового забезпечення позивача за період з 13 листопада 2017 року по 27 грудня 2017 року, а тому обставини нарахування індексації іншим військовослужбовцям або за інші періоди не можуть самі по собі свідчити про правомірність дій відповідача стосовно позивача.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма