Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №240/3198/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб з інвалідністю

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №240/3198/21

Суддя: Аліменко Володимир Олександрович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 240/3198/21 Суддя (судді) першої інстанції: Брагар В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому просив:

- визнати протиправною відмову відповідача вклеїти в посвідчення особи з інвалідністю III групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, серії НОМЕР_1 , новий бланк із відомостями щодо встановлення позивачу II групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, згідно з довідкою серії 12ААВ №015712, виданою Житомирською обласною медико-соціальною експертною комісією №2, або видати нове посвідчення особи з інвалідністю II групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов`язати відповідача вклеїти відповідний новий бланк у посвідчення або видати нове посвідчення особи з інвалідністю II групи внаслідок війни.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що йому раніше було встановлено статус особи з інвалідністю III групи внаслідок війни та видано відповідне посвідчення. Після повторного огляду медико-соціальною експертною комісією йому встановлено II групу інвалідності з тією самою причиною інвалідності - травма, отримана при виконанні обов`язків військової служби.

У зв`язку зі зміною групи інвалідності позивач звернувся до відповідача з метою внесення відповідних змін до раніше виданого посвідчення, однак отримав відмову, мотивовану відсутністю підстав для продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною відмову відповідача у вклеюванні в посвідчення позивача нового бланка з відомостями про встановлення II групи інвалідності та зобов`язано відповідача вчинити відповідні дії.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни недостатнім є встановлення самого факту отримання травми під час виконання обов`язків військової служби.

На переконання апелянта, визначальною умовою для віднесення особи до осіб з інвалідністю внаслідок війни є встановлення причинного зв`язку відповідного поранення, контузії, каліцтва або захворювання з безпосередньою участю особи у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Відповідач вказує, що наявні в особовій справі документи не підтверджують отримання позивачем травми саме за таких обставин, а тому підстав для внесення змін до посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни немає.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та має статус учасника бойових дій, на підтвердження якого 27 травня 2015 року йому видано відповідне посвідчення. Станом на час розгляду справи цього статусу позивач не позбавлений.

Згідно з матеріалами справи, у зв`язку зі встановленням позивачу III групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, 05 жовтня 2018 року уповноваженим органом йому було видано тимчасову довідку №107 про встановлення статусу особи з інвалідністю III групи внаслідок війни.

18 лютого 2019 року взамін зазначеної довідки позивачу видано посвідчення особи з інвалідністю III групи внаслідок війни.

22 липня 2020 року за результатами повторного огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №015712 причиною інвалідності визначено: «травма, отримана при виконанні обов`язку військової служби».

Аналогічна причина інвалідності була зазначена і в попередній довідці МСЕК серії 12ААБ №101381 від 26 вересня 2018 року, на підставі якої позивачу було встановлено III групу інвалідності.

Таким чином, при повторному огляді у 2020 році було змінено групу інвалідності позивача з III на II, тоді як визначена МСЕК причина інвалідності залишилася незмінною.

Звернувшись до відповідача, позивач просив у зв`язку зі зміною групи інвалідності внести відповідні відомості до вже виданого йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни або видати нове посвідчення.

Відмовляючи у задоволенні відповідної заяви, відповідач виходив з того, що наявні документи не підтверджують отримання позивачем інвалідності під час бойових дій, а тому відсутні підстави для продовження статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Колегія суддів не може погодитися з такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення, формування в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551-XII визначено категорії осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Вирішуючи цей спір, колегія суддів враховує, що у практиці Верховного Суду сформований підхід, відповідно до якого сам по собі факт отримання особою травми, поранення, контузії, каліцтва або захворювання під час проходження військової служби та встановлення внаслідок цього інвалідності не є безумовною і достатньою підставою для первинного встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Визначальне значення для первинного набуття такого статусу має зв`язок відповідного ушкодження здоров`я з обставинами, передбаченими статтею 7 Закону №3551-XII, зокрема з безпосередньою участю у захисті Батьківщини.

Такий підхід, зокрема, викладений Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2021 року у справі №0540/9350/18, на яку посилався і суд першої інстанції.

Водночас наведена правова позиція не може застосовуватися до спірних правовідносин без урахування їх конкретного предмета та фактичних обставин.

У цій справі ОСОБА_1 не звертався до відповідача з питання первинного встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

На момент виникнення спірних правовідносин такий статус позивачу вже був установлений уповноваженим органом.

Більше того, на підтвердження цього статусу позивачу спочатку було видано тимчасову довідку №107 від 05 жовтня 2018 року, а 18 лютого 2019 року - відповідне посвідчення особи з інвалідністю III групи внаслідок війни.

Матеріали справи не містять відомостей про скасування рішення, на підставі якого позивачу встановлено відповідний статус, вилучення виданого йому посвідчення чи позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Відтак станом на момент повторного огляду МСЕК та звернення до відповідача позивач мав чинний статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовано Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.

Згідно з положеннями цього нормативно-правового акта посвідчення є документом, що підтверджує статус ветерана війни та на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Пунктом 10 Положення №302 передбачено спеціальний порядок дій у разі зміни медико-соціальною експертною комісією групи інвалідності особи з інвалідністю внаслідок війни.

У такому випадку в посвідчення на правій внутрішній стороні вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи, що засвідчуються в установленому порядку.

Отже, нормативним регулюванням окремо передбачена процедура саме на випадок зміни групи інвалідності особи, яка вже має відповідний статус та посвідчення.

Зазначена процедура за своєю правовою природою не є процедурою повторного чи первинного встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

У зв`язку із цим колегія суддів вважає помилковим підхід відповідача, за якого звернення позивача, обумовлене виключно зміною групи інвалідності, фактично було використано для повторного вирішення питання про наявність у нього підстав для статусу, який уже був встановлений самим уповноваженим органом та підтверджений чинним посвідченням.

При цьому колегія суддів враховує, що під час повторного огляду МСЕК у 2020 році не було встановлено іншої причини інвалідності позивача.

Як у довідці МСЕК від 26 вересня 2018 року, на підставі якої позивачу було встановлено III групу інвалідності та надалі видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, так і в довідці МСЕК від 22 липня 2020 року причиною інвалідності зазначено травму, отриману при виконанні обов`язків військової служби.

Тобто нових обставин у частині причини інвалідності, які самі по собі могли б обумовити необхідність перегляду раніше встановленого статусу, повторним оглядом МСЕК не встановлено.

Крім того, матеріали справи містять довідку військово-лікарської комісії від 25 червня 2018 року №854, відповідно до якої захворювання позивача визначено як таке, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Наведена обставина додатково спростовує категоричні доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи будь-яких відомостей щодо зв`язку стану здоров`я позивача із захистом Батьківщини.

Водночас колегія суддів наголошує, що визначальним у цій справі є не повторна оцінка апеляційним судом достатності документів, на підставі яких у 2018 році ОСОБА_1 було встановлено статус особи з інвалідністю внаслідок війни, а факт наявності такого чинного статусу на момент виникнення спірних правовідносин.

Інший підхід фактично означав би можливість органу публічної влади при кожній зміні групи інвалідності заново ставити під сумнів уже встановлений ним статус поза передбаченою законодавством процедурою припинення такого статусу.

Положення №302 передбачає також правові наслідки виникнення обставин, за яких особа втрачає право на відповідний статус, зокрема щодо раніше виданого посвідчення.

Отже, законодавством розмежовано, з одного боку, зміну групи інвалідності, для якої передбачено внесення відповідних змін до посвідчення, та, з іншого боку, втрату права на статус, яка має інші юридичні наслідки.

Відповідачем не наведено та матеріалами справи не підтверджено існування рішення компетентного органу про втрату позивачем статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Колегія суддів також враховує підхід Верховного Суду до застосування Положення №302, відповідно до якого при зміні групи інвалідності відомості про таку зміну вносяться до посвідчення шляхом вклеювання нового бланка з відповідними записами.

Зокрема, відповідні положення Положення №302 були предметом застосування Верховним Судом у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі №580/3202/19.

Таким чином, доводи апелянта про те, що саме по собі встановлення причинного зв`язку травми з виконанням обов`язків військової служби не є достатнім для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, хоча й відповідають загальному підходу судової практики щодо первинного встановлення такого статусу, не спростовують висновку про протиправність оскаржуваної відмови у конкретних правовідносинах.

Відповідач залишає поза увагою, що статус позивачу вже було встановлено, посвідчення видано, відповідний статус у встановленому законом порядку не припинено, а підставою звернення позивача стала зміна групи інвалідності з III на II.

Тому відсутні підстави для застосування до цього звернення процедури та критеріїв, характерних для первинного вирішення питання про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача та наявність підстав для зобов`язання останнього внести до посвідчення відомості про встановлення позивачу II групи інвалідності.

При цьому окремі неточності мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, зокрема посилання на посвідчення «учасника війни» замість посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, не вплинули на правильність вирішення спору по суті та не є достатньою підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів правомірності відмови у внесенні змін до чинного посвідчення позивача у зв`язку зі зміною групи інвалідності.

За правилами частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна розуміти як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент сторони. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наведене правове регулювання колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушеного права ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, а наведені апелянтом аргументи не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління соціальної та ветеранської політики Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма

Оригінал: reyestr.court.gov.ua