Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №620/7222/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/7222/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Чернігівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Головне управління ДПС у Чернігівській області звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути в дохід бюджету кошти у загальній сумі 918 586,94 грн для погашення податкового боргу, а саме:

з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 847 952,56 грн;

з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 70 634,38 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача зазначену суму податкового боргу.

Не погоджуючись із таким рішенням, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

Апелянт, зокрема, зазначає, що не отримував повідомлення-запрошення від 27.03.2024, запиту контролюючого органу від 06.05.2024, наказу про призначення перевірки, акта документальної позапланової невиїзної перевірки, у зв`язку з чим був позбавлений можливості надати пояснення та документи щодо походження коштів.

Також апелянт посилається на те, що акт перевірки від 17.10.2024 був направлений поштовим відправленням №0600974425308, однак, за відомостями офіційного сервісу АТ «Укрпошта», таке відправлення не було зареєстровано в системі, що, на його думку, свідчить про порушення контролюючим органом вимог статті 86 ПК України та позбавлення його права подати заперечення до акта перевірки.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що кошти в сумі 3 767 166,96 грн, які протягом 2023 року надходили на його банківські рахунки, не є отриманим ним доходом, оскільки відповідні операції нібито здійснювала інша особа, яка отримала несанкціонований доступ до його профілю інтернет-банкінгу.

Окремо апелянт зазначає про відсутність у нього обов`язку подавати декларацію про майновий стан і доходи, посилаючись на пункт 179.4 статті 179 ПК України та свій неповнолітній вік.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Як установлено судом першої інстанції, за даними інформаційної системи «Податковий блок» за ОСОБА_1 обліковується податковий борг у загальному розмірі 918 586,94 грн, у тому числі:

з податку на доходи фізичних осіб - 847 952,56 грн, з яких 678 090,05 грн - основний платіж та 169 862,51 грн - штрафні санкції;

з військового збору - 70 634,38 грн, з яких 56 507,50 грн - основний платіж та 14 126,88 грн - штрафні санкції.

Підставою для визначення відповідних грошових зобов`язань стали результати документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної за період з 01.01.2023 по 31.12.2023.

Контролюючим органом встановлено, що протягом 2023 року на банківські рахунки відповідача від фізичних осіб із використанням реквізитів електронних платіжних засобів надійшли кошти в загальній сумі 3 767 166,96 грн, які не були задекларовані відповідачем.

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Чернігівській області 12.11.2024 прийнято податкові повідомлення-рішення:

№17708/Ж10/25-01-24-05 - щодо застосування штрафної санкції за неподання декларації;

№17685/Ж10/25-01-24-05 - щодо визначення зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб;

№17709/Ж10/25-01-24-05 - щодо визначення зобов`язання з військового збору.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За визначенням підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше грошове зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну санкцію.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Отже, необхідною передумовою стягнення податкового боргу є набуття відповідним грошовим зобов`язанням статусу узгодженого.

Верховний Суд у постанові від 16 січня 2025 року у справі №460/2820/24, посилаючись, зокрема, на постанови у справах №640/17763/21 та №160/13436/22, зазначив, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення податкового боргу дослідженню підлягають факт узгодженості грошового зобов`язання, наявність чи відсутність процедури оскарження ППР, факт сплати або несплати узгодженого зобов`язання, направлення податкової вимоги та дотримання контролюючим органом процедури стягнення.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 16 квітня 2024 року у справі №640/17763/21, якою залишено без змін рішення про задоволення позову контролюючого органу про стягнення податкового боргу.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що відсутність фактичного отримання ним податкових повідомлень-рішень свідчить про неузгодженість визначених контролюючим органом грошових зобов`язань.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному цією статтею, за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.

При цьому Податковий кодекс України передбачає правові наслідки неможливості вручення документа платнику з причин, які не залежать від контролюючого органу.

Як убачається з матеріалів справи, податкові повідомлення-рішення від 12.11.2024 були направлені ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням за його податковою адресою, однак повернулися контролюючому органу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

При цьому адреса, за якою контролюючим органом направлялась податкова кореспонденція, відповідає адресі, яку сам ОСОБА_1 зазначає як адресу свого місця проживання в поданій ним апеляційній скарзі.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджується, що неможливість фактичного вручення ППР була наслідком направлення їх контролюючим органом за неналежною адресою або іншого порушення процедури направлення.

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2021 року у справі №440/1094/19 розглядав ситуацію, за якої ППР повернулося контролюючому органу з відміткою поштового оператора «за закінченням терміну зберігання», та виходив із застосування передбачених ПК України правил щодо юридичних наслідків належного направлення податкового повідомлення-рішення платнику.

Отже, саме по собі фактичне неотримання відповідачем поштової кореспонденції, належно направленої контролюючим органом за його податковою адресою, не свідчить про невиконання податковим органом установленого законом обов`язку щодо направлення відповідних рішень.

Доказів оскарження ППР від 12.11.2024 в адміністративному або судовому порядку матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про набуття визначеними контролюючим органом грошовими зобов`язаннями статусу узгоджених.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі виникнення у платника податків податкового боргу контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

На виконання зазначених вимог Головним управлінням ДПС у Чернігівській області сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 21.01.2025 №0000154-1303-2501, яку направлено відповідачу за його податковою адресою.

Поштове відправлення повернулося контролюючому органу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Наведене свідчить про вчинення контролюючим органом передбачених законом дій щодо повідомлення платника про існування податкового боргу.

Доказів погашення податкового боргу після направлення податкової вимоги відповідачем не надано.

Апелянт посилається на те, що не отримував запиту контролюючого органу від 06.05.2024, повідомлення-запрошення, а також наказу про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, у зв`язку з чим вважає призначення та проведення перевірки протиправними.

Колегія суддів ураховує такі доводи, однак вони не спростовують висновків суду першої інстанції у межах предмета цього спору.

Предметом цієї адміністративної справи є вимога контролюючого органу про стягнення податкового боргу, а не вимога платника податків про визнання протиправними та скасування наказу про проведення перевірки або податкових повідомлень-рішень, прийнятих за її результатами.

Отже, у межах цієї справи суд перевіряє передусім наявність визначених контролюючим органом грошових зобов`язань, набуття ними статусу узгоджених, їх несплату, виникнення податкового боргу, направлення податкової вимоги та дотримання інших передумов його примусового стягнення.

Доказів того, що ППР, на підставі яких сформовано спірний податковий борг, були скасовані контролюючим органом або судом, матеріали справи не містять.

Тому доводи апеляційної скарги щодо порушень, які, на думку апелянта, були допущені під час призначення та проведення перевірки, за наведених обставин не спростовують факту існування узгодженого грошового зобов`язання.

Апелянт також зазначає, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 17.10.2024 №14598/Ж5/25-01-24-05/3830807351 фактично ним не отриманий, а вказаний контролюючим органом номер поштового відправлення №0600974425308, за твердженням апелянта, не відображається в інформаційній системі АТ «Укрпошта».

Колегія суддів зазначає, що право платника податків на подання заперечень до акта перевірки є важливою складовою процедури податкового контролю.

Водночас у цій справі визначальним для вирішення заявленої контролюючим органом вимоги є правовий статус податкових повідомлень-рішень, якими безпосередньо визначено грошові зобов`язання відповідача.

Як встановлено вище, такі ППР були направлені за належною податковою адресою відповідача, повернуті після закінчення строку зберігання, не були оскаржені та не скасовані.

За таких обставин наведені апелянтом аргументи щодо отримання акта перевірки не спростовують факту існування визначених ППР та узгодженості відповідних грошових зобов`язань у межах предмета цієї справи.

Не заслуговують на прийняття й доводи апелянта про те, що кошти у сумі 3 767 166,96 грн, які надходили на його банківські рахунки протягом 2023 року, не становили його доходу.

Апелянт зазначає, що зазначені кошти отримувала та надалі перераховувала інша особа, яка нібито втрутилася у його профіль інтернет-банкінгу та використовувала належні йому рахунки.

Однак наведені доводи безпосередньо стосуються правильності визначення контролюючим органом об`єкта оподаткування та обґрунтованості ППР від 12.11.2024, тобто правомірності рішень, на підставі яких виникли грошові зобов`язання.

Такі рішення в установленому законом порядку не скасовані.

Крім того, саме по собі твердження про використання банківського рахунку третьою особою без належного документального підтвердження не спростовує відомостей, покладених контролюючим органом в основу визначення грошового зобов`язання.

Відтак колегія суддів не вбачає підстав у межах справи про стягнення податкового боргу здійснювати повторну перевірку правильності визначення контролюючим органом характеру кожної банківської операції та фактично вирішувати питання правомірності ППР, які не є предметом оскарження у цій справі.

Колегія суддів вважає очевидно необґрунтованими доводи апелянта про звільнення його від обов`язку подання декларації на підставі пункту 179.4 статті 179 ПК України у зв`язку з неповноліттям.

В апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 народився у листопаді 2004 року.

Разом із тим спірні доходи стосуються 2023 року.

Таким чином, станом на кінець звітного 2023 року відповідачу вже виповнилося 19 років, тобто він був повнолітньою особою.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що протягом 2023 року та до листопада 2024 року ОСОБА_1 було 16-17 років, не відповідає наведеній самим апелянтом даті його народження.

Крім того, пункт 179.4 статті 179 ПК України передбачає звільнення від обов`язку подання декларації не внаслідок самого лише факту неповноліття, а за сукупності встановлених цією нормою умов, зокрема перебування такої особи на повному утриманні інших осіб та/або держави станом на кінець звітного податкового року.

Отже, наведена норма до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Посилання апелянта на висновки Верховного Суду у справі №808/8020/14 не свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення.

Дійсно, у спорах про стягнення податкового боргу суд зобов`язаний перевірити, чи набуло грошове зобов`язання статусу узгодженого, у тому числі дослідити обставини направлення платнику відповідних ППР.

Проте в цій справі колегією суддів установлено, що ППР були направлені відповідачу за належною податковою адресою, яка збігається з адресою, зазначеною ним самим в апеляційній скарзі, та повернуті поштовим оператором у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Отже, наведена практика не спростовує, а, навпаки, зумовлює необхідність перевірки саме дотримання контролюючим органом процедури направлення, що у цій справі підтверджено матеріалами справи.

Колегія суддів не заперечує, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції викладена стисло та не містить окремої відповіді на кожен із аргументів, які відповідач навів уже в апеляційній скарзі.

Водночас відповідно до статті 317 КАС України підставою для скасування судового рішення є не будь-який недолік його мотивування, а таке неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Установлені під час апеляційного перегляду обставини підтверджують правильність кінцевого висновку суду першої інстанції про наявність передбачених ПК України підстав для стягнення податкового боргу.

Саме по собі наведення апелянтом незгоди з підставами проведення перевірки та змістом ППР, які ним не були оскаржені та залишаються чинними, не спростовує наявності узгодженого і несплаченого грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи.

Матеріалами справи підтверджено наявність у ОСОБА_1 узгодженого та несплаченого податкового боргу в загальному розмірі 918 586,94 грн, належне направлення ППР, відсутність їх оскарження, направлення податкової вимоги та непогашення боргу до моменту звернення контролюючого органу до суду.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Головного управління ДПС у Чернігівській області.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне вирішення справи судом першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2025 року -залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма