Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №320/4565/24
Суддя: Аліменко Володимир Олександрович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/4565/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила визнати протиправною відмову відповідача у формуванні подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна та зобов`язати відповідача сформувати відповідне подання про повернення 18 101,45 грн, сплачених згідно з квитанцією № 0.0.3015742408.1 від 24 травня 2023 року.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 24 травня 2023 року придбала квартиру вперше, у зв`язку із чим відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» не належала до кола платників збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Однак під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири нею було сплачено збір у розмірі одного відсотка вартості придбаного майна, що становить 18 101,45 грн.
Вважаючи зазначені кошти помилково сплаченими, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про їх повернення, до якої додала документи на підтвердження придбання житла вперше.
Проте відповідач відмовив у формуванні подання про повернення коштів, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нескладання та ненадання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 18 101,45 грн, сплаченого відповідно до квитанції № 0.0.3015742408.1 від 24 травня 2023 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та надати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачці зазначеного збору.
Також вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка придбала житло вперше, а тому відповідно до положень Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» звільнялася від сплати збору з відповідної операції.
Суд зазначив, що надані позивачкою документи підтверджують відсутність у неї раніше набутого права власності на житло, а відповідачем не надано доказів на спростування зазначених обставин.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 внесено зміни до Порядку сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740.
На думку відповідача, зазначеними змінами запроваджено механізм підтвердження факту придбання житла вперше, який передбачає обов`язок особи надати визначені нормативно-правовим актом документи.
Апелянт наголошує, що самі лише відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можуть беззаперечно підтверджувати відсутність у фізичної особи раніше набутого права власності на житло, зокрема шляхом приватизації, спадкування, дарування чи набуття частки у спільному майні подружжя.
Також відповідач вважає, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами наявності передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати збору.
Крім того, апелянт посилається на те, що після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 866 відсутні підстави для застосування правових висновків Верховного Суду, сформованих за попереднього нормативного регулювання, коли механізм підтвердження придбання житла вперше не був визначений.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24 травня 2023 року між позивачкою та продавцем укладено договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федеровою К.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1103.
Право власності позивачки на придбану квартиру зареєстровано 24 травня 2023 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 67734110.
Під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу позивачкою сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі одного відсотка вартості нерухомого майна, що становить 18 101,45 грн, згідно з квитанцією № 0.0.3015742408.1 від 24 травня 2023 року.
Вважаючи, що придбала житло вперше та не повинна була сплачувати зазначений збір, позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення помилково сплачених коштів.
У заяві позивачка зазначила, що раніше не мала та не набувала права власності на житло, у тому числі шляхом приватизації, спадкування, дарування чи купівлі, зокрема частки у спільному майні подружжя.
До заяви було додано копію паспорта, копію квитанції про сплату збору, копію договору купівлі-продажу квартири, довідку про невикористання житлових чеків та відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших відповідних реєстрів відомості щодо набуття позивачкою права власності на інші об`єкти житлової нерухомості, крім придбаної 24 травня 2023 року квартири, відсутні.
Крім того, відповідно до довідки Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області № 187 від 16 жовтня 2023 року позивачка проживала та була зареєстрована у житловому будинку, який належить на праві приватної власності третім особам, та участі у приватизації житлового приміщення за відповідною адресою не брала.
Листом від 16 листопада 2023 року № 2600-0603-8/224676 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачку про відсутність правових підстав для складання подання про повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 18 101,45 грн.
Вважаючи зазначену відмову протиправною, позивачка звернулася до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади справляння збору на обов`язкове державне пенсійне страхування визначені Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Отже, законодавець безпосередньо передбачив виняток із загального правила щодо сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування для фізичних осіб, які придбавають житло вперше.
Згідно з пунктом 8 статті 2 Закону № 400/97-ВР об`єктом справляння збору для платників, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 10 статті 4 Закону № 400/97-ВР ставка збору для зазначеної категорії платників становить один відсоток від об`єкта його справляння.
Таким чином, обов`язок зі сплати збору виникає лише в осіб, які відповідно до закону належать до кола його платників.
Натомість фізична особа, яка придбаває житло вперше, законом прямо виключена з такого кола.
Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року № 1740.
Відповідно до пункту 15-1 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі одного відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу, за винятком визначених законодавством категорій осіб, зокрема громадян, які придбавають житло вперше.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 внесено зміни до Порядку № 1740, якими, серед іншого, доповнено пункт 15-2 підпунктами «в» та «г».
Відповідно до підпункту «в» пункту 15-2 Порядку № 1740 збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо особа придбаває житло вперше.
Факт придбання житла вперше підтверджується: заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло, у тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку у спільному майні подружжя; відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з урахуванням відомостей з його невід`ємної архівної складової частини про відсутність зареєстрованих за особою прав власності на житло; даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду.
Документами, що підтверджують невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання після 1992 року.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 866 доповнено пункт 15-3 Порядку № 1740 положенням, відповідно до якого нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору за наявності інформації та документів, що підтверджують звільнення від його сплати відповідно до підпунктів «в» і «г» пункту 15-2 цього Порядку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 866 законодавством установлено механізм документального підтвердження придбання житла вперше, який дозволяє особі реалізувати право на звільнення від сплати збору безпосередньо під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Разом із тим запровадження зазначеного механізму не змінює визначеного Законом № 400/97-ВР кола платників збору та не скасовує передбаченого цим Законом звільнення для осіб, які придбавають житло вперше.
Колегія суддів наголошує, що положення підзаконного нормативно-правового акта, якими визначено порядок документального підтвердження права на звільнення від сплати збору, не можуть тлумачитися як такі, що встановлюють додатковий обов`язок зі сплати збору для осіб, яких закон прямо виключає з кола його платників.
Відтак сам факт сплати збору під час нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна не свідчить про виникнення в особи обов`язку зі сплати такого збору, якщо відповідно до закону вона придбавала житло вперше.
У разі помилкової сплати збору особа не позбавлена права звернутися до уповноваженого органу із заявою про його повернення та надати документи, які підтверджують наявність передбачених законодавством підстав для звільнення від сплати збору.
Інше тлумачення відповідних норм фактично призводило б до того, що право особи на звільнення від сплати збору залежало б не від наявності визначеної законом матеріально-правової підстави, а виключно від своєчасності подання документів нотаріусу.
Такий підхід не відповідав би змісту пункту 9 статті 1 Закону № 400/97-ВР, яким передбачено звільнення від сплати збору саме за критерієм придбання житла вперше.
Отже, доводи апелянта щодо існування з 2020 року нормативно визначеного механізму підтвердження першого придбання житла самі по собі не спростовують права позивачки на повернення помилково сплаченого збору.
Визначальним для вирішення цього спору є встановлення факту придбання позивачкою житла вперше та наявності належних документів, які підтверджують зазначену обставину.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення помилково сплаченого збору, позивачка зазначила, що раніше не мала та не набувала права власності на житло.
При цьому до заяви було додано документи, спрямовані на підтвердження зазначених обставин.
Зокрема, позивачкою надано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Зазначені відомості не містять інформації про набуття позивачкою права власності на інші об`єкти житлової нерухомості, крім квартири, придбаної 24 травня 2023 року.
Крім того, позивачкою надано довідку Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області № 187 від 16 жовтня 2023 року, якою підтверджено, що вона не брала участі у приватизації житлового приміщення за місцем проживання.
Колегія суддів зазначає, що зазначені докази необхідно оцінювати в сукупності, оскільки жоден окремий документ не повинен розглядатися ізольовано від інших доказів, наданих на підтвердження обставин справи.
Відомості державних реєстрів підтверджують відсутність зареєстрованих за позивачкою прав власності на інше житло, довідка органу місцевого самоврядування — її неучасть у приватизації за відповідним місцем проживання, а заява позивачки містить підтвердження відсутності попереднього набуття житла у власність.
При цьому відповідачем не наведено конкретних відомостей про те, що позивачка раніше набувала право власності на інше житло, у тому числі шляхом купівлі, приватизації, спадкування, дарування чи набуття частки у спільному майні подружжя.
Відповідач також не зазначив, які саме обставини, встановлені на підставі поданих позивачкою документів, є недостовірними або суперечливими.
Таким чином, посилання апелянта на теоретичну можливість існування інших об`єктів нерухомого майна, відомості про які можуть бути відсутні в державних реєстрах, не є достатньою підставою для висновку про придбання позивачкою житла не вперше.
Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відсутність відомостей про нерухоме майно в окремому державному реєстрі сама по собі не завжди є безумовним підтвердженням відсутності відповідного права в минулому.
Водночас у цій справі позивачкою надано не лише відомості державних реєстрів, а й заяву про відсутність попереднього набуття житла та довідку щодо неучасті у приватизації.
Отже, доводи апелянта про недостатність виключно реєстрових відомостей не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідні обставини підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності його рішення не звільняє позивача від необхідності обґрунтувати обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Однак у справі, що переглядається, позивачкою надано документи, які підтверджують придбання житла вперше, тоді як відповідачем не наведено доказів, що спростовують відповідні обставини.
За таких умов колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про недоведеність позивачкою права на звільнення від сплати збору.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, сформовані після внесення змін до Порядку № 1740, зокрема щодо необхідності подання документів, передбачених підпунктом «в» пункту 15-2 цього Порядку.
Водночас застосування зазначених правових висновків потребує врахування конкретних фактичних обставин справи.
У цій справі судом першої інстанції встановлено, що позивачка звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про повернення помилково сплаченого збору та надала документи, які в сукупності підтверджують придбання житла вперше.
Тому сам факт існування нормативно визначеного механізму підтвердження права на звільнення від сплати збору не свідчить про правомірність відмови відповідача за обставин, коли відповідні підтвердні документи були надані.
Колегія суддів також ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 липня 2018 року у справі № 819/33/17, від 04 квітня 2019 року у справі № 819/1553/17 та від 23 квітня 2019 року у справі № 802/1566/17-а.
У зазначених судових рішеннях Верховний Суд виходив із того, що недоліки нормативного регулювання механізму підтвердження придбання житла вперше не можуть покладатися на особу та призводити до обмеження передбаченого законом права на звільнення від сплати збору.
Разом із тим колегія суддів бере до уваги, що наведені висновки сформовано за нормативного регулювання, яке передувало внесенню змін постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866.
Відтак зазначені висновки враховуються в частині загального підходу до захисту передбаченого законом права особи, тоді як безпосередня оцінка правомірності відмови відповідача здійснюється з урахуванням положень Порядку № 1740 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Такий підхід відповідає вимогам частини п`ятої статті 242 КАС України щодо врахування висновків Верховного Суду при виборі та застосуванні норм права.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для формування подання про повернення збору колегія суддів зазначає таке.
Повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, здійснюється відповідно до бюджетного законодавства та нормативно-правових актів, які регулюють порядок повернення таких коштів.
Зокрема, відповідні правовідносини регулюються Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.
Зазначеним Порядком передбачено повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів на підставі подання органу, який контролює справляння відповідних надходжень бюджету, у випадках, визначених законодавством.
Отже, повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за встановленою процедурою, яка передбачає участь органу Пенсійного фонду України та органу Казначейства.
При цьому обов`язок органу Пенсійного фонду щодо формування відповідного подання виникає за наявності підтверджених підстав для повернення помилково сплаченого збору.
Як установлено судом першої інстанції, позивачка надала відповідачу документи, які підтверджують придбання житла вперше та сплату збору, від якого вона відповідно до закону була звільнена.
За таких обставин відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у формуванні подання про повернення сплаченого збору не відповідає вимогам законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправними дій відповідача щодо нескладання та ненадання подання про повернення збору, а також зобов`язання відповідача сформувати та направити відповідне подання до органу Казначейства.
Зазначений спосіб захисту відповідає характеру порушеного права, не виходить за межі повноважень адміністративного суду та спрямований на реальне відновлення прав позивачки.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших визначених цією нормою критеріїв.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів установила, що судом належним чином з`ясовано обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надано оцінку поданим доказам та правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що позивачка придбала житло вперше, а тому не належала до кола платників збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з відповідної операції.
Водночас посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України № 866 від 23 вересня 2020 року не свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки запроваджений зазначеною постановою механізм документального підтвердження придбання житла вперше позивачкою було дотримано під час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про повернення помилково сплаченого збору.
Відтак колегія суддів доходить висновку, що відмова відповідача у формуванні подання про повернення позивачці збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 18 101,45 грн є протиправною, а висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог — обґрунтованим.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року у справі № 320/4565/24 є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Т.Р. Вівдиченко
А.Ю. Кучма
Оригінал: reyestr.court.gov.ua