Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №620/4362/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4362/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду його заяви від 06 січня 2025 року шляхом проведення засідання лікарсько-експертної комісії Військової частини НОМЕР_1 , а також зобов`язати відповідача провести засідання відповідної комісії та прийняти рішення щодо визначення отриманих позивачем травм такими, що належать до тяжких.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що під час проходження військової служби та виконання бойових завдань отримав травми (поранення), які в подальшому були предметом медичного обстеження та оцінки військово-лікарськими комісіями.

На переконання позивача, його звернення мало бути розглянуто лікарсько-експертною комісією, оскільки відповідно до Класифікатора №370 медичний висновок про ступінь тяжкості травми надається лікарсько-експертною комісією лікувально-профілактичного закладу.

Позивач вважав, що Військова частина НОМЕР_1 повинна була забезпечити проведення засідання відповідної ЛЕК, дослідити медичну документацію та вирішити питання щодо віднесення отриманих ним травм до тяжких.

Заперечуючи проти задоволення позову, Військова частина НОМЕР_1 зазначала, що лікарсько-експертна комісія у структурі відповідача не створена, а чинне нормативно-правове регулювання не покладає на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку створити таку комісію для повторного визначення ступеня тяжкості травм позивача.

Крім того, відповідач наголошував, що заява ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року фактично не залишалася без розгляду, оскільки за результатами її опрацювання позивачу надано письмову відповідь від 16 січня 2025 року №151.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 адміністративний позов задоволено частково.

Суд першої інстанції визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року шляхом проведення засідання лікарсько-експертної комісії Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язав відповідача повторно розглянути зазначену заяву з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо безпосереднього визначення отриманих позивачем травм тяжкими, суд першої інстанції відмовив.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 6 Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом МОЗ України від 04 липня 2007 року №370, передбачено надання медичного висновку про ступінь тяжкості травми лікарсько-експертною комісією лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування потерпілого.

Водночас суд дійшов висновку, що ані Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402, ані іншим законодавством не обмежені повноваження відповідача щодо створення лікарсько-експертної комісії, а тому Військова частина НОМЕР_1 повинна забезпечити розгляд заяви позивача відповідною комісією.

Не погоджуючись із таким рішенням у частині задоволених позовних вимог, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт наголошує, що висновок суду першої інстанції про можливість та необхідність створення Військовою частиною НОМЕР_1 лікарсько-експертної комісії не ґрунтується на конкретній нормі законодавства.

На переконання відповідача, сама лише відсутність нормативної заборони на створення відповідної комісії не свідчить про існування встановленого законом обов`язку військової частини її створити.

Крім того, апелянт звертає увагу, що пункт 6 Класифікатора №370 пов`язує надання відповідного медичного висновку з ЛЕК того лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування потерпілого, тоді як лікування позивача здійснювалося в різних медичних закладах.

Військова частина НОМЕР_1 також не погоджується з висновком суду про наявність бездіяльності щодо нерозгляду заяви, оскільки на звернення від 06 січня 2025 року позивачу 16 січня 2025 року було надано письмову відповідь №151.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

еревіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить таких висновків.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до довідки про обставини травми №313 від 08 січня 2024 року, 27 серпня 2023 року в районі населеного пункту Роботине Запорізької області, під час виконання бойового завдання та ворожого артилерійського обстрілу ОСОБА_1 отримав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове сліпе поранення медіальної ділянки середньої третини лівого передпліччя, лівої нижньої кінцівки, а також акубаротравму (тинітус).

У зв`язку з отриманими ушкодженнями позивачу надавалася медична допомога та проводилося відповідне лікування.

Зокрема, 27 серпня 2023 року проведено первинну хірургічну обробку ран, а 02 вересня 2023 року - вторинну хірургічну обробку та ушивання ран.

У подальшому наслідки отриманого поранення були предметом військово-лікарської експертизи.

За результатами медичного огляду ВЛК Військової частини НОМЕР_1 оформлено довідку №2618 від 27 березня 2024 року, у якій, зокрема, зафіксовано наслідки отриманого позивачем поранення та проведеного оперативного лікування.

При цьому відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370, відповідну травму за ступенем тяжкості віднесено до категорії легких.

Надалі стан здоров`я позивача та наслідки отриманих ним травм повторно були предметом медичного огляду.

За результатами таких оглядів ВЛК Військової частини НОМЕР_1 складено довідку №8361 від 27 серпня 2024 року та довідку №9517 від 30 вересня 2024 року.

У зазначених документах відповідні травми ОСОБА_1 також були кваліфіковані відповідно до Класифікатора №370 як легкі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність трьох відповідних висновків ВЛК Військової частини НОМЕР_1 - від 27 березня 2024 року №2618, від 27 серпня 2024 року №8361 та від 30 вересня 2024 року №9517, у яких отримані позивачем травми за ступенем тяжкості віднесено до легких.

Водночас із установлених судом першої інстанції обставин убачається, що лікування у зв`язку з отриманими травмами позивач проходив у різних закладах охорони здоров`я, тоді як наведені довідки щодо результатів військово-лікарської експертизи були оформлені ВЛК Військової частини НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із визначеним ступенем тяжкості отриманих травм, 06 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій порушив питання щодо перегляду висновків про ступінь тяжкості травм, відображених у довідках ВЛК №2618, №8361 та №9517.

Позивач наполягав, що характер та наслідки отриманих ним ушкоджень дають підстави для віднесення їх до тяжких травм відповідно до Класифікатора №370, у зв`язку з чим просив переглянути попередньо визначений ступінь тяжкості та визнати відповідні травми тяжкими.

За результатами розгляду зазначеного звернення Військова частина НОМЕР_1 листом від 16 січня 2025 року №151 повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до наявної медичної документації отримані ним травми за ступенем тяжкості віднесені до легких, та надала роз`яснення щодо подальших дій у разі незгоди з відповідними висновками.

Вважаючи такий розгляд заяви неналежним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведений конституційний припис означає, що діяльність суб`єкта владних повноважень має ґрунтуватися на нормативно визначеній компетенції.

Для суб`єкта владних повноважень відсутність прямої заборони на вчинення певної дії сама по собі не означає наявності повноваження або юридичного обов`язку таку дію вчинити.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено право особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а відповідно до частини другої цієї статті в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас необхідною передумовою визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є встановлення існування конкретного нормативно визначеного обов`язку вчинити певну дію та факту невиконання такого обов`язку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 липня 2007 року №370 затверджено Класифікатор розподілу травм за ступенем тяжкості.

Класифікатор визначає ознаки тяжких та легких травм.

Відповідно до пункту 2 Класифікатора №370 травми за ступенем тяжкості розподіляються на дві категорії - тяжкі та легкі.

Пунктом 3 Класифікатора визначено перелік ознак, за наявності яких травма відноситься до тяжкої.

Водночас пунктом 4 Класифікатора передбачено віднесення до легких травм ушкоджень, які не належать до переліку тяжких, а також відповідних розладів здоров`я з тимчасовою втратою працездатності.

Разом із тим особливе значення для вирішення цього спору має зміст пункту 6 Класифікатора №370.

Зазначена норма передбачає, що медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві надають лікарсько-експертні комісії лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, яка постраждала.

Таким чином, наведена норма, по-перше, визначає конкретні умови надання висновку ЛЕК, а по-друге, пов`язує компетентну ЛЕК саме з лікувально-профілактичним закладом, де здійснюється лікування потерпілого.

При цьому пункт 6 Класифікатора №370 не містить припису про обов`язок будь-якого військово-медичного закладу за зверненням військовослужбовця утворити окрему лікарсько-експертну комісію для перегляду ступеня тяжкості травми, раніше визначеного у документах ВЛК.

Отже, сам по собі пункт 6 Класифікатора №370 не є достатньою нормативною підставою для покладення саме на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку створити ЛЕК та провести її засідання за заявою позивача.

Порядок проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України врегульовано Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року №402.

Положення №402 визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи відповідними військово-лікарськими комісіями.

Військово-лікарська експертиза, серед іншого, спрямована на визначення придатності особи до військової служби, а також установлення причинного зв`язку захворювань, травм, поранень, контузій та каліцтв із військовою службою.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії.

До позаштатних постійно діючих ВЛК належать, зокрема, госпітальні та інші ВЛК, передбачені Положенням №402.

При цьому Положення №402 не лише визначає види відповідних комісій та їх компетенцію, але й установлює систему контролю за їх постановами та порядок повторного або контрольного медичного огляду.

Отже, організація військово-лікарської експертизи, компетенція відповідних комісій та порядок перегляду їх постанов є предметом спеціального нормативного регулювання.

Саме тому питання щодо створення конкретної комісії, наділення її певними повноваженнями та можливості перегляду нею попереднього медичного висновку не може вирішуватися виключно за принципом відсутності прямої законодавчої заборони.

Колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26 лютого 2025 року у справі №240/13173/22.

У зазначеній справі Верховний Суд, аналізуючи норми Положення №402, звернув увагу на існування нормативно визначеної системи перегляду постанов військово-лікарських комісій.

Верховний Суд зазначив, що госпітальні та гарнізонні ВЛК не наділені повноваженнями змінювати власні рішення, тоді як рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.

Також Верховний Суд указав, що в разі незгоди з рішенням госпітальної або гарнізонної ВЛК особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня, а перевірка рішення госпітальної (гарнізонної) ВЛК щодо дотримання умов та критеріїв, передбачених Положенням №402, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК.

Колегія суддів водночас ураховує, що предметом спору у справі №240/13173/22 було питання, пов`язане із постановою ВЛК щодо причинного зв`язку захворювання, а не безпосередньо визначення ступеня тяжкості травми за Класифікатором №370.

Тому наведена правова позиція Верховного Суду не може механічно тлумачитися як висновок про те, що будь-яке питання визначення ступеня тяжкості травми за Класифікатором №370 може переглядатися виключно ВЛК регіону або ЦВЛК.

Водночас наведений висновок Верховного Суду має значення для цієї справи в частині того, що компетенція органів військово-лікарської експертизи та процедура перегляду прийнятих ними постанов визначаються спеціальним нормативним регулюванням і не можуть довільно змінюватися шляхом створення судом іншого механізму повторного медичного розгляду.

Крім того, Верховний Суд у наведеній постанові наголосив, що адміністративний суд не вправі підміняти ВЛК та самостійно вирішувати питання, які потребують спеціальних медичних знань.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, правильно встановивши зміст пункту 6 Класифікатора №370, дійшов висновку про наявність у Військової частини НОМЕР_1 обов`язку забезпечити розгляд заяви позивача ЛЕК, виходячи, серед іншого, з того, що законодавством не обмежено повноваження відповідача щодо створення такої комісії.

Колегія суддів не може погодитися з таким підходом.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України компетенція суб`єкта владних повноважень має бути позитивно визначена нормою права.

Інакше кажучи, для висновку про протиправність невчинення суб`єктом владних повноважень певної дії необхідно встановити норму, яка покладає на нього відповідний обов`язок.

Відсутність нормативної заборони створити певний орган не є тотожною наявності нормативного обов`язку його створити.

Натомість суд першої інстанції фактично застосував протилежну конструкцію: оскільки законодавство прямо не забороняє Військовій частині НОМЕР_1 створити ЛЕК, відповідач повинен був таку комісію створити та забезпечити розгляд нею заяви позивача.

Такий висновок не узгоджується з частиною другою статті 19 Конституції України.

Суд першої інстанції не навів конкретної норми Положення №402, Класифікатора №370 або іншого нормативно-правового акта, яка покладала б саме на Військову частину НОМЕР_1 обов`язок утворити ЛЕК з метою повторного перегляду ступеня тяжкості травм ОСОБА_1 , уже відображеного в трьох довідках ВЛК.

Не встановила наявності такого нормативного обов`язку і колегія суддів під час апеляційного перегляду справи.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що пункт 6 Класифікатора №370, на який послався суд першої інстанції, визначає компетентною ЛЕК саме того лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування потерпілого.

Проте суд першої інстанції не встановив, що щодо кожної з трьох спірних травм Військова частина НОМЕР_1 була саме тим лікувально-профілактичним закладом, у якому здійснювалося лікування ОСОБА_1 .

Навпаки, з установлених обставин убачається, що відповідне лікування позивач проходив у різних медичних закладах.

Сам по собі факт того, що ВЛК Військової частини НОМЕР_1 склала довідки №2618, №8361 та №9517, не є достатнім для висновку про те, що Військова частина НОМЕР_1 у розумінні пункту 6 Класифікатора №370 є тим лікувально-профілактичним закладом, ЛЕК якого повинна надати відповідний висновок.

Так само складання зазначених довідок не породжує автоматично обов`язку відповідача утворити іншу комісію для повторної оцінки викладених у них медичних висновків.

Отже, висновок суду першої інстанції про покладення відповідного обов`язку саме на відповідача не ґрунтується на встановлених обставинах справи та належній нормативній підставі.

Не може колегія суддів погодитися й із висновком суду першої інстанції про допущення Військовою частиною НОМЕР_1 протиправної бездіяльності у формі нерозгляду заяви від 06 січня 2025 року.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю характеризується невчиненням ним юридично значущих дій, які він відповідно до закону був зобов`язаний вчинити.

Водночас матеріалами справи встановлено, що заява ОСОБА_1 від 06 січня 2025 року була отримана та опрацьована відповідачем.

Уже 16 січня 2025 року Військова частина НОМЕР_1 листом №151 надала позивачу письмову відповідь.

У зазначеному листі відповідач повідомив про результати оцінки ступеня тяжкості відповідних травм згідно з наявними медичними документами та надав позивачу роз`яснення щодо подальших дій у разі незгоди з такими висновками.

Отже, фактичного нерозгляду звернення у цій справі не було.

Колегія суддів наголошує, що сам факт надання відповіді на звернення не виключає можливості судового контролю за законністю дій суб`єкта владних повноважень, змістом прийнятого ним рішення або належністю здійсненої процедури.

Однак незгода особи зі змістом відповіді чи способом вирішення порушеного нею питання не може автоматично ототожнюватися з бездіяльністю у формі нерозгляду звернення.

Фактично незгода ОСОБА_1 полягає не в тому, що Військова частина НОМЕР_1 залишила його заяву без реагування, а в тому, що відповідач не забезпечив бажаного позивачем способу її розгляду - шляхом проведення засідання ЛЕК та повторного визначення ступеня тяжкості травм.

Однак для визнання такої поведінки протиправною необхідно встановити нормативно визначений обов`язок відповідача здійснити саме такий спосіб розгляду.

Як уже зазначалося, відповідного обов`язку Військової частини НОМЕР_1 судом не встановлено.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про допущення відповідачем протиправної бездіяльності не відповідає фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про безпосереднє визначення отриманих ним травм тяжкими.

Вирішення питання про відповідність конкретних ушкоджень медичним критеріям тяжкої чи легкої травми потребує спеціальних медичних знань, оцінки характеру ушкоджень, наслідків травми, результатів обстежень, проведеного лікування та іншої медичної документації.

Адміністративний суд не є спеціалізованою медичною установою та не може підміняти компетентний медичний орган при здійсненні професійної медичної оцінки.

Судовий контроль у таких правовідносинах полягає насамперед у перевірці дотримання компетентним органом установленої законом процедури, меж повноважень та інших критеріїв, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Верховний Суд у своїй практиці також послідовно виходить із того, що суд не вправі самостійно надавати оцінку медичним діагнозам та підміняти професійну оцінку членів ВЛК у питаннях, які потребують спеціальних знань.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги щодо безпосереднього встановлення тяжкого ступеня отриманих ОСОБА_1 травм є правильним по суті.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив факт отримання позивачем відповідних травм, наявність довідок ВЛК №2618 від 27 березня 2024 року, №8361 від 27 серпня 2024 року та №9517 від 30 вересня 2024 року, якими відповідні травми віднесено до легких, а також факт звернення ОСОБА_1 до відповідача із заявою від 06 січня 2025 року.

Водночас суд першої інстанції неправильно застосував до встановлених обставин справи положення частини другої статті 19 Конституції України, Класифікатора №370 та Положення №402.

Судом не встановлено нормативно-правової норми, яка покладала б на Військову частину НОМЕР_1 обов`язок утворити саме лікарсько-експертну комісію для повторного визначення ступеня тяжкості травм позивача.

Висновок про існування такого обов`язку фактично зроблено виходячи з того, що створення відповідної комісії прямо не заборонене законодавством, що не відповідає конституційному принципу діяльності суб`єктів владних повноважень.

Пункт 6 Класифікатора №370 пов`язує відповідну ЛЕК із лікувально-профілактичним закладом, де здійснюється лікування потерпілого, однак суд першої інстанції не встановив, що Військова частина НОМЕР_1 щодо кожної зі спірних травм відповідала зазначеній умові.

Висновок про протиправну бездіяльність у формі нерозгляду заяви суперечить установленому факту надання відповідачем письмової відповіді від 16 січня 2025 року №151.

Спеціальне регулювання військово-лікарської експертизи передбачає нормативно визначену систему компетенції та контролю за постановами ВЛК, а тому суд не може створювати інший механізм повторного медичного розгляду без відповідної нормативної підстави.

За таких обставин правові підстави для задоволення позовних вимог у частині, задоволеній судом першої інстанції, відсутні.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог - скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, якою відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_1 , підстав для його скасування або зміни за наслідками апеляційного перегляду не встановлено.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 242, 308, 311, 315, 317, 321- 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 . до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

У цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року- залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма