Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/21658/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/21658/25 Головуючий у 1 інстанції: Вісьтак М.Я.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила:

???- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII без обмеження максимальним її розміром та без застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025;

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII без обмеження максимальним її розміром та без застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII без обмеження максимальним її розміром та без застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, починаючи з 01.01.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплати ОСОБА_1 пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII без обмеження максимальним її розміром та без застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, починаючи з 01.01.2025, з урахуванням раніше проведених виплат.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що, відповідно до статті 43 Закону України № 2262-XII та Порядку № 45, перерахунок пенсій здійснюється на умовах і в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, водночас, у зв`язку зі скасуванням пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, проведення нового перерахунку пенсії є неможливим. Крім того, апелянт посилається на положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсії та зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, встановленого Законом України № 1774-VIII. Водночас, апелянт наголошує, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» передбачено виплату пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, на виконання чого прийнято постанову від 03.01.2025 № 1. При цьому, апелянт зазначає, що встановлені зазначеною постановою коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не забезпечена страховими внесками, а до пенсій окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у захисті України, такі коефіцієнти не застосовуються. На переконання апелянта, в умовах воєнного стану та додаткових викликів перед державним бюджетом відповідне правове регулювання спрямоване на забезпечення пропорційного та збалансованого розподілу державних фінансів, а тому застосування до пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, є правомірним.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 320/9324/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Центрального управління справами Міністерства оборони України від 22.01.2024 № 220/70/305 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.2023, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до довідки Центрального управління справами Міністерства оборони України від 22.01.2024 № 220/70/305, з урахуванням встановлених доплат та індексації, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат.

Відповідно до протоколу за пенсійною справою № 2601018941 від 11.02.2025, ОСОБА_1 визначено загальний розмір пенсії з 01.03.2024 довічно у сумі 70 352,69 грн.

Разом з тим, згідно з протоколом пенсійної справи № 2601018941 від 01.02.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі судових рішень та визначено розмір пенсії у сумі 70 352,69 грн, проте розмір пенсійної виплати обмежено до 33 478,47 грн.

З метою досудового врегулювання спору ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила здійснювати виплату пенсії без застосування відповідних обмежень.

Листом від 10.03.2025 № 11132-7249/Д-02/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати пенсії без застосування коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб регулюються Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

Згідно зі статтею 1-1 Закону № 2262-XII, законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною третьою статті 43 Закону № 2262-XII визначено складові грошового забезпечення, які враховуються при обчисленні пенсій особам, що мають право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими передбачено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.

Разом з тим, статтею 46 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі - Постанова № 1).

Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, а саме:

до частини пенсії, що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, але не перевищує 11 розмірів, - 0,5;

до частини пенсії, що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, але не перевищує 13 розмірів, - 0,4;

до частини пенсії, що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, але не перевищує 17 розмірів, - 0,3;

до частини пенсії, що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, але не перевищує 21 розмір, - 0,2;

до частини пенсії, що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, - 0,1.

Положеннями пункту 1 Постанови № 1 передбачено, що встановлені коефіцієнти застосовуються лише до тієї частини пенсії, яка не забезпечена внесками (розмір пенсії, обчислений відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Пунктом 2 Постанови № 1 передбачено незастосування визначених пунктом 1 цієї постанови коефіцієнтів до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, за умов, визначених зазначеним пунктом, а також до пенсій у разі втрати годувальника, призначених членам сімей загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 1, ця постанова набирає чинності з дня опублікування та застосовується з 1 січня 2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 2262-XII, розмір якої за результатами перерахунку, здійсненого на виконання судового рішення, становить 70 352,69 грн.

Водночас, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві із застосуванням коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 зменшено до 33 478,47 грн.

Листом від 10.03.2025 № 11132-7249/Д-02/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати пенсії без застосування зазначених коефіцієнтів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що застосування до пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів зменшення, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, суперечить положенням спеціального законодавства, яким урегульовано пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби, та порушує гарантоване право на належний соціальний захист.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, законодавцем визначено спеціальний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, що передбачає внесення змін безпосередньо до зазначених законів.

Водночас, статтею 46 Закону № 4059-IX передбачено застосування у 2025 році в період дії воєнного стану до пенсійних виплат, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнтів до відповідних сум перевищення у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеного положення Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03.01.2025 № 1, пунктом 1 якої визначено коефіцієнти від 0,5 до 0,1 залежно від розміру перевищення пенсійної виплати над установленими величинами прожиткового мінімуму.

Таким чином, застосування передбачених Постановою № 1 коефіцієнтів до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, фактично призводить до зменшення розміру пенсійних виплат, обчислених на підставі спеціального закону.

При цьому, зміни до Закону № 2262-XII, якими передбачалося б зменшення розміру призначених відповідно до нього пенсій шляхом застосування зазначених коефіцієнтів, законодавцем не вносилися.

У цьому контексті колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 28.08.2020 № 10-р/2020 неодноразово висловлював правову позицію щодо недопустимості зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, установлених іншими законами України.

Зазначені висновки Конституційного Суду України мають значення для вирішення цієї справи, оскільки Закон № 2262-XII є спеціальним законом, який безпосередньо визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб, тоді як Закон № 4059-IX регулює бюджетні правовідносини протягом відповідного бюджетного періоду.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, вирішуючи питання правомірності застосування коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, дійшов висновку, що запроваджений статтею 46 Закону № 4059-IX та Постановою № 1 механізм зменшення пенсійних виплат фактично встановлює додаткове регулювання правовідносин, відмінне від передбаченого спеціальним пенсійним законодавством.

Верховний Суд зазначив, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише шляхом внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-XII, а інші нормативно-правові акти можуть застосовуватися лише за умови їх прийняття відповідно до зазначених законів.

Крім того, Верховний Суд наголосив на необхідності застосування принципу пріоритетності спеціальної норми права над загальною та дійшов висновку, що застосування до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 у частині зменшення їх розміру шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів є протиправним та обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 10 грудня 2025 року у справі № 160/3236/25.

У зазначеній постанові Верховний Суд, врахувавши висновки, викладені у справі № 120/1081/25, додатково звернув увагу на те, що статтею 46 Закону № 4059-IX не встановлено обов`язку застосування саме понижуючих коефіцієнтів до пенсійних виплат, а Кабінет Міністрів України уповноважений на визначення їх розмірів та порядку застосування.

Водночас, Кабінет Міністрів України, визначивши Постановою № 1 відповідні коефіцієнти як понижуючі, фактично встановив механізм зменшення розмірів призначених пенсій за відсутності наданих законодавцем повноважень на таке зменшення.

За результатами розгляду справи № 160/3236/25 Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо протиправності застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, до пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Зазначені правові висновки Верховного Суду підлягають врахуванню під час вирішення цієї справи, оскільки стосуються застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, тобто правовідносин, аналогічних тим, що виникли між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.

Отже, враховуючи положення спеціального законодавства та наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не мало правових підстав для зменшення пенсійної виплати ОСОБА_1 шляхом застосування зазначених коефіцієнтів.

При цьому, колегія суддів враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 320/9324/24 уже було встановлено обов`язок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром.

Водночас, зазначене судове рішення стосувалося правовідносин, які виникли до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, а тому безпосередньо не вирішувало питання застосування передбачених нею коефіцієнтів. Правомірність застосування таких коефіцієнтів підлягає визначенню відповідно до законодавства, яке регулювало пенсійні виплати у 2025 році, з урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду.

Разом з тим, обов`язковість виконання судового рішення, гарантована статтею 129-1 Конституції України, не допускає фактичного нівелювання результатів судового захисту шляхом застосування правового регулювання, яке не відповідає спеціальним гарантіям пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

Аналогічне значення обов`язковості судових рішень у правовідносинах щодо застосування понижуючих коефіцієнтів до пенсій, перерахованих на виконання судових рішень, відзначено Верховним Судом у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII та Порядку № 45 перерахунок пенсій здійснюється на умовах і в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України, колегія суддів зазначає наступне.

Наведені положення законодавства регулюють питання обчислення та перерахунку пенсій у зв`язку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідних категорій осіб.

Водночас, у цій справі ОСОБА_1 оскаржує дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо зменшення розміру пенсійної виплати внаслідок застосування коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, після проведення перерахунку пенсії на виконання судового рішення.

За таких обставин, посилання апелянта на положення статті 43 Закону № 2262-XII, Порядку № 45 та наслідки визнання протиправними й нечинними окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 не спростовують установленого факту зменшення пенсійної виплати шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів та не підтверджують правомірності таких дій.

З приводу доводів апелянта щодо обмеження пенсії максимальним розміром відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, колегія суддів враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 відповідні положення зазначеної частини статті 43 визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Разом з тим, запроваджений Постановою № 1 механізм застосування коефіцієнтів до сум перевищення пенсійної виплати формально відрізняється від установлення фіксованого максимального розміру пенсії. Проте така відмінність не змінює того, що застосування понижуючих коефіцієнтів призводить до зменшення розміру належної пенсійної виплати, правомірність якого Верховний Суд уже перевірив у справах № 120/1081/25 та № 160/3236/25.

З огляду на викладене, посилання апелянта на положення Закону України № 1774-VIII щодо обмеження максимального розміру пенсії у 2017 році не впливають на висновок про відсутність правових підстав для застосування до пенсії ОСОБА_1 понижуючих коефіцієнтів із 01.01.2025.

Також, необґрунтованими є доводи апелянта щодо передбачених Постановою № 1 особливостей застосування коефіцієнтів до частини пенсії, не забезпеченої страховими внесками, а також незастосування таких коефіцієнтів до пенсій окремих категорій осіб, які брали безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони України.

Зазначені положення визначають особливості реалізації механізму, встановленого Постановою № 1, однак, самі по собі не спростовують висновків Верховного Суду щодо протиправності зменшення пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів.

Відтак, вирішення питання щодо правомірності застосування таких коефіцієнтів до пенсії ОСОБА_1 не залежить виключно від належності до передбачених пунктом 2 Постанови № 1 категорій осіб, оскільки правовою підставою для задоволення позовних вимог є невідповідність застосованого механізму зменшення пенсійної виплати спеціальним гарантіям пенсійного забезпечення.

Щодо доводів апелянта про необхідність забезпечення збалансованості Державного бюджету України, справедливого розподілу державних фінансових ресурсів та врахування особливостей правового режиму воєнного стану колегія суддів зазначає, що наведені обставини самі по собі не є достатньою правовою підставою для зменшення розміру пенсії всупереч вимогам спеціального законодавства.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 120/1081/25, забезпечення збалансованості бюджету та справедливого розподілу суспільного багатства не повинно здійснюватися шляхом обмеження соціальних гарантій окремих категорій пенсіонерів і надання переваги нормативно-правовим актам, які не є спеціальними у сфері пенсійного забезпечення.

Отже, наведені апелянтом обставини щодо фінансових можливостей держави та необхідності забезпечення соціального захисту інших категорій населення не спростовують обов`язку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до положень Закону № 2262-XII.

За таких обставин, колегія суддів вважає підтвердженим, що застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до пенсії ОСОБА_1 коефіцієнтів зменшення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1, призвело до протиправного обмеження розміру належної їй пенсійної виплати.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування відповідних коефіцієнтів, а також про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії з 01.01.2025 з урахуванням раніше проведених виплат.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Мєзєнцев Є.І.