Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №640/30991/21
Суддя: Аліменко Володимир Олександрович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/30991/21 Суддя (судді) першої інстанції: Врона Олена Віталіївна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання виконавчого листа №760/17550/18, виданого Солом`янським районним судом міста Києва 04 лютого 2020 року, зобов`язати відповідача вчинити дії щодо його виконання, а також зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію у розмірі трьох відсотків річних у зв`язку з порушенням строку виконання судового рішення, передбачену статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, протягом тривалого часу фактично не виконується, незважаючи на перебування відповідного виконавчого документа на виконанні в Державній казначейській службі України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України, які полягають у порушенні строків та тривалому невиконанні виконавчого листа №760/17550/18, виданого Солом`янським районним судом міста Києва 04 лютого 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що тривале невиконання остаточного судового рішення та недотримання передбаченого законодавством строку його виконання порушують гарантоване позивачці право на виконання судового рішення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням у частині задоволення позовних вимог, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Апелянт наголошує, що саме по собі тривале невиконання виконавчого документа не є безумовною підставою для висновку про протиправність поведінки Казначейства, оскільки необхідно встановити, чи мало воно реальну можливість здійснити відповідну виплату та чи вчинило всі передбачені законодавством дії, спрямовані на виконання судового рішення.
Державна казначейська служба України посилається на те, що виконання судових рішень здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень та з дотриманням установленої законодавством черговості, тоді як обсяг бюджетного фінансування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 не забезпечує одночасного виконання всіх судових рішень, що перебувають на виконанні Казначейства.
Також відповідач зазначає, що ним вчинялися передбачені пунктом 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників дії, зокрема направлялися Міністерству фінансів України пропозиції щодо збільшення бюджетних призначень.
Крім того, апелянт не погоджується з оцінкою судом першої інстанції листа Державної казначейської служби України від 11 серпня 2021 року як фактичної відмови у виконанні судового рішення, оскільки такий лист надано у відповідь на адвокатський запит та він має виключно інформаційний характер.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року у справі №760/17550/18 стягнуто з Державного підприємства «Укреко-Ойл» на користь ОСОБА_1 28 581,83 грн заборгованості із заробітної плати, 9 652,86 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та 131 049,60 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 квітня 2016 року по 03 липня 2018 року.
На виконання зазначеного рішення Солом`янським районним судом міста Києва 04 лютого 2020 року видано виконавчий лист №760/17550/18.
З матеріалів справи також установлено, що з 16 грудня 2020 року зазначений виконавчий документ перебуває на обліку в Державній казначейській службі України за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».
Ураховуючи характер присуджених коштів, заборгованість за виконавчим документом віднесено Казначейством до другої черги виконання.
Водночас у передбачений законодавством строк кошти на користь позивачки не перераховані, а рішення суду в частині стягнення присуджених сум фактично залишається невиконаним.
У зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення представник позивачки звертався до Казначейства щодо стану виконання виконавчого документа.
Листом від 11 серпня 2021 року Державна казначейська служба України повідомила представника позивачки про стан виконання виконавчого документа, порядок та черговість здійснення виплат, а також особливості фінансування відповідної бюджетної програми.
Вважаючи тривале невиконання виконавчого листа протиправним та таким, що порушує її право на своєчасне виконання остаточного судового рішення, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає гарантії держави щодо виконання судових рішень та особливості їх виконання, є Закон України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, а також юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначений також Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845.
Відповідно до положень Закону №4901-VI та Порядку №845 виконання судових рішень, що гарантуються державою, здійснюється Казначейством у визначеній законом процедурі та в межах бюджетної програми, передбаченої для забезпечення виконання таких рішень.
Разом із тим установлення законодавством спеціального механізму та черговості виконання відповідних рішень не усуває обов`язку держави забезпечити їх виконання у визначені законом строки.
Частиною четвертою статті 3 Закону №4901-VI передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для такого перерахування.
Положення Порядку №845 також передбачають перерахування коштів стягувачу Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.
При цьому пунктом 49 Порядку №845 урегульовано порядок дій Казначейства у разі недостатності бюджетних призначень, зокрема передбачено можливість направлення Міністерству фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Колегія суддів ураховує доводи відповідача про недостатність бюджетних асигнувань, необхідність дотримання встановленої законом черговості та вчинення Казначейством заходів, спрямованих на збільшення бюджетного фінансування.
Разом із тим такі обставини не спростовують самого факту недотримання встановленого законом строку виконання судового рішення.
Такий висновок відповідає актуальній практиці Верховного Суду.
Так, у постанові від 29 травня 2025 року у справі №580/3002/23 Верховний Суд, аналізуючи положення Закону №4901-VI та Порядку №845, дійшов висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк перерахування коштів має імперативний характер, а його недотримання свідчить про порушення встановлених державою гарантій виконання судового рішення.
Верховний Суд зазначив, що рішення судів можуть виконуватися у встановленій законодавством черговості, однак така черговість повинна застосовуватися з урахуванням установленого законом тримісячного строку виконання.
Аналогічний підхід відображений Верховним Судом у постановах від 13 травня 2021 року у справі №160/6770/19 та від 21 лютого 2023 року у справі №500/5748/21, на які Верховний Суд послався при формуванні висновку у справі №580/3002/23.
При цьому Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року у справі №580/3002/23 відхилив підхід, за якого початок або перебіг установленого законом тримісячного строку ставиться у залежність від фактичного надходження бюджетних коштів, оскільки закон пов`язує початок цього строку саме з надходженням до Казначейства документів та відомостей, необхідних для виконання рішення.
У справі, яка переглядається, виконавчий лист №760/17550/18 перебуває на виконанні Державної казначейської служби України з 16 грудня 2020 року, а тому на момент ухвалення судом першої інстанції рішення передбачений законом тримісячний строк перевищено більш ніж на чотири роки.
Отже, доводи апелянта щодо встановленої черговості виконання судових рішень не можуть самі по собі свідчити про відсутність порушення прав позивачки.
Колегія суддів також не заперечує, що Державна казначейська служба України не наділена повноваженнями самостійно визначати чи збільшувати обсяг бюджетних призначень, а виконання відповідних рішень об`єктивно залежить від фінансування, передбаченого законом про Державний бюджет України.
Матеріали справи також свідчать про вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на отримання додаткових бюджетних призначень, зокрема направлення відповідних пропозицій Міністерству фінансів України.
Однак зазначені обставини характеризують причини тривалого невиконання та заходи, вжиті Казначейством, проте не змінюють установленого спеціальним законом строку виконання та не усувають самого факту його порушення.
Інше тлумачення положень Закону №4901-VI фактично ставило б установлену державою гарантію виконання остаточного судового рішення у повну залежність від обсягу щорічних бюджетних призначень, що позбавляло б нормативного змісту закріплений законодавцем тримісячний строк.
Колегія суддів ураховує також наведені апелянтом правові позиції Верховного Суду, зокрема у справах №804/3242/17, №466/3828/17, №688/4324/17, №818/1653/17, №803/1449/16, №804/2076/17, щодо необхідності при вирішенні питання про протиправність бездіяльності суб`єкта владних повноважень з`ясовувати не лише факт відсутності певного результату, але й наявність у відповідного суб`єкта реальної можливості виконати покладений на нього обов`язок та вчинення ним усіх залежних від нього дій.
Наведені висновки не суперечать правовій позиції, сформованій Верховним Судом у постанові від 29 травня 2025 року у справі №580/3002/23.
Вчинення Казначейством організаційних та бюджетних заходів може мати значення для оцінки причин невиконання судового рішення та характеру поведінки відповідного органу, однак не дає підстав вважати дотриманим прямо встановлений законом строк, якщо кошти протягом такого строку стягувачу фактично не перераховані.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що вчинення Казначейством дій, передбачених пунктом 49 Порядку №845, та недостатність бюджетного фінансування виключають можливість встановлення порушення строку виконання судового рішення, колегія суддів відхиляє.
Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо неправильної оцінки судом першої інстанції листа Державної казначейської служби України від 11 серпня 2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що зазначений лист наданий у відповідь на адвокатський запит представника позивачки та містить інформацію щодо стану виконання виконавчого документа, установленої черговості та нормативно-правового регулювання відповідної процедури.
Виконавчий документ Казначейством не повернутий стягувачу, не знятий з обліку, рішення про відмову у його виконанні відповідачем не приймалося.
Отже, сам по собі лист від 11 серпня 2021 року не може розцінюватися як рішення Казначейства про відмову у виконанні виконавчого листа.
Проте помилковість відповідного окремого мотиву суду першої інстанції не спростовує встановленої цим судом ключової обставини - недотримання передбаченого законом строку виконання виконавчого документа.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації у розмірі трьох відсотків річних колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 5 Закону №4901-VI у разі якщо Казначейство протягом трьох місяців не перерахувало кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.
Порядок нарахування відповідної компенсації конкретизований Порядком №845.
За змістом пункту 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого строку перерахування коштів нараховується за заявою стягувача.
У постанові від 29 травня 2025 року у справі №580/3002/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що недостатність бюджетного фінансування сама по собі не усуває права стягувача на передбачену законом компенсацію у зв`язку з порушенням установленого строку виконання судового рішення.
Водночас Верховний Суд указав на необхідність урахування передбаченого Порядком №845 механізму реалізації такого права, зокрема звернення стягувача до Казначейства із відповідною заявою.
При цьому стаття 5 Закону №4901-VI не ставить саме виникнення права на компенсацію в залежність від попереднього фактичного виконання основного судового рішення.
Таким чином, посилання на те, що компенсація може бути нарахована виключно після фактичної виплати основної суми, не відповідає змісту наведеної норми та правовій позиції Верховного Суду.
Разом із тим матеріалами цієї справи не підтверджено звернення ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України із передбаченою пунктом 50 Порядку №845 заявою про нарахування компенсації.
За таких обставин відмова суду першої інстанції у задоволенні відповідної позовної вимоги є правильною за результатом, оскільки на час звернення до суду передбачена нормативно-правовими актами процедура реалізації відповідного права позивачкою не була дотримана.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що така відмова не позбавляє позивачку права звернутися до Казначейства із відповідною заявою у встановленому порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність порушення встановленого законодавством строку виконання виконавчого листа №760/17550/18.
Доводи апеляційної скарги щодо недостатності бюджетних призначень, необхідності дотримання черговості та вчинення Казначейством заходів, передбачених пунктом 49 Порядку №845, не спростовують факту перевищення встановленого законом тримісячного строку виконання судового рішення.
Водночас колегія суддів визнає обґрунтованим довід апелянта про те, що лист від 11 серпня 2021 року не є рішенням про відмову у виконанні виконавчого документа, однак зазначений недолік мотивування рішення суду першої інстанції не призвів до неправильного вирішення спору по суті.
Відповідно до частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів ураховує, що правильне по суті та законне судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система допускала, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін.
Виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розглядатися як складова частина «судового розгляду» для цілей статті 6 Конвенції.
При цьому держава не може виправдовувати невиконання остаточного судового рішення, постановленого проти держави або підконтрольного їй суб`єкта, виключно відсутністю коштів.
У контексті обставин цієї справи колегія суддів ураховує не лише формальне перевищення встановленого законодавством тримісячного строку, а й фактичну тривалість невиконання рішення, яке стосується стягнення на користь позивачки належних їй виплат, зокрема заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку.
З моменту прийняття виконавчого документа Казначейством до виконання минуло понад чотири роки, що за встановлених обставин не може вважатися таким, що відповідає державній гарантії ефективного та своєчасного виконання остаточного судового рішення.
З огляду на викладене доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Т.Р. Вівдиченко
А.Ю. Кучма
Оригінал: reyestr.court.gov.ua