Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №620/5714/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5714/25 Суддя (судді) першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у справі №620/5714/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Державне підприємство «Інфоресурс», про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив:

- визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №562410 від 20 січня 2025 року інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти і виготовити нову довідку з відображенням інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що з метою підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації отримав довідку здобувача освіти за даними ЄДЕБО, в якій зазначено про порушення послідовності здобуття освіти.

Позивач вказував, що раніше перший (бакалаврський) рівень вищої освіти ним не здобутий, оскільки відповідну освітню програму він не завершував, атестацію не проходив та диплома бакалавра не отримував. Відтак попереднє навчання на відповідному рівні, яке завершилося відрахуванням, не може ототожнюватися із раніше здобутим рівнем освіти.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що після першого зарахування на навчання для здобуття відповідного рівня вищої освіти особі, яка приступила до навчання, протягом періоду навчання надавалися необхідні освітні послуги, які забезпечували, зокрема, формування знань, умінь, навичок та загальних компетентностей на відповідному рівні вищої освіти.

На переконання суду першої інстанції, повторне зарахування на навчання на той самий освітній рівень означає, що особа знову формуватиме відповідні знання, уміння, навички та компетентності, що у контексті визначення послідовності здобуття освіти свідчить про її здобуття у непослідовному порядку.

Також суд першої інстанції зазначив, що тлумачення положень законодавства у запропонований позивачем спосіб дозволяло б особі задля отримання відстрочки від призову постійно перебувати у статусі здобувача освіти шляхом повторного зарахування та відрахування з навчального закладу на тому самому рівні освіти.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково ототожнив поняття «здобуття освіти» як процесу навчання із поняттям «здобутий рівень освіти» як завершеним результатом такого процесу.

На переконання апелянта, використане законодавцем у пункті 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» словосполучення «раніше здобутий рівень освіти» вказує саме на завершений та офіційно підтверджений рівень освіти, а не на сам факт попереднього зарахування особи до закладу освіти та навчання протягом певного періоду.

Крім того, апелянт наголошує, що інформація про порушення чи непорушення послідовності здобуття освіти безпосередньо суб`єктом освітньої діяльності до ЄДЕБО не вноситься, а відповідний висновок формується програмними засобами ЄДЕБО, функціонування якої організовано Міністерством освіти і науки України.

За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №562410, сформованою 20 січня 2025 року, ОСОБА_1 є студентом Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка денної форми навчання за спеціальністю 015 «Професійна освіта (транспорт)», освітній ступінь - бакалавр.

Дата початку здобуття освіти - 01 жовтня 2022 року, дата завершення здобуття освіти - 30 червня 2026 року.

Водночас у зазначеній довідці вказано, що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Матеріалами справи також встановлено, що 01 вересня 2013 року позивача було зараховано для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Чернігівського державного інституту економіки і управління, з якого його відраховано 01 квітня 2014 року.

01 вересня 2014 року позивача переведено з іншого закладу освіти до Національного університету «Чернігівська політехніка», з якого його відраховано 15 листопада 2017 року.

29 вересня 2022 року позивача повторно зараховано для здобуття освітнього ступеня бакалавра (НРК 6) до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що до зарахування у 2022 році позивач успішно завершив освітню програму першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, пройшов відповідну атестацію, йому було присуджено ступінь бакалавра або видано диплом бакалавра.

За результатами розгляду звернення позивача Міністерство освіти і науки України листом від 01 квітня 2025 року №3/22885-25 повідомило, що згідно з інформацією ЄДЕБО позивач у 2013 році був зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра, у подальшому був відрахований, а у 2022 році повторно зарахований для здобуття освітнього ступеня бакалавра, що, на думку Міністерства, свідчить про здобуття вищої освіти у непослідовному порядку.

Саме з цих підстав у довідці ЄДЕБО у відповідному полі зазначено «Ні, порушує».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 53 Конституції України гарантовано право кожного на освіту.

Правові, організаційні та економічні засади функціонування і розвитку системи освіти визначає Закон України від 05 вересня 2017 року №2145-VIII «Про освіту».

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 1 Закону №2145-VIII рівень освіти - це завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Отже, вже у законодавчому визначенні поняття «рівень освіти» законодавець пов`язує його саме із завершеним етапом освіти.

Частиною другою статті 10 Закону №2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий), другий (базовий) та третій (вищий) рівні професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону №2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону №2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти отримують відповідний документ про освіту.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи вищої освіти визначені Законом України від 01 липня 2014 року №1556-VII «Про вищу освіту».

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на початковому рівні (короткому циклі), першому (бакалаврському), другому (магістерському) та третьому рівнях вищої освіти.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Відповідно до статті 6 Закону №1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

За змістом статті 7 Закону №1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Одним із видів документів про вищу освіту є диплом бакалавра.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку про необхідність розмежування процесу здобуття освіти та юридичного факту здобуття певного рівня освіти.

Зарахування особи до закладу освіти означає початок процесу здобуття відповідного рівня освіти, проте саме по собі не означає, що відповідний рівень освіти такою особою вже здобутий.

Незавершення освітньої програми, непроходження атестації та неотримання відповідного документа про освіту виключають можливість вважати відповідний рівень освіти здобутим.

Таким чином, відрахування особи із закладу вищої освіти до успішного завершення освітньої програми припиняє конкретний процес навчання, однак не перетворює незавершений етап освіти на здобутий рівень освіти.

Пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законодавець визначив юридично значущим критерієм не факт попереднього навчання особи на певному рівні освіти, а факт здобуття такого рівня.

Законодавство не містить положення, відповідно до якого попереднє зарахування особи на певний рівень освіти без успішного завершення відповідної освітньої програми прирівнюється до здобуття такого рівня.

Так само законодавець не використовує у пункті 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII понять «раніше розпочатий рівень освіти», «рівень, на якому особа раніше навчалася» чи «рівень, освітні послуги за яким особа раніше отримувала».

Натомість використання законодавцем словосполучення «раніше здобутий рівень освіти» у взаємозв`язку з визначенням рівня освіти як завершеного етапу освіти свідчить про необхідність встановлення факту завершення відповідного освітнього рівня.

За встановленими у справі обставинами такого факту щодо першого (бакалаврського) рівня вищої освіти позивача не встановлено.

Отже, попереднє навчання ОСОБА_1 на першому (бакалаврському) рівні, яке закінчилося його відрахуванням без успішного завершення відповідної освітньої програми, проходження атестації та отримання диплома бакалавра, не свідчить про те, що перший (бакалаврський) рівень вищої освіти був ним раніше здобутий.

Відповідно, подальше зарахування позивача для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти не може лише з огляду на попередні незавершені періоди навчання кваліфікуватися як порушення послідовності здобуття освіти.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання особою під час попереднього навчання освітніх послуг, спрямованих на формування знань, умінь, навичок та компетентностей, є достатнім для визнання повторного зарахування на відповідний рівень освіти порушенням послідовності.

Такий підхід фактично ототожнює часткове виконання освітньої програми із завершенням відповідного рівня освіти, хоча наведені вище положення законодавства прямо розмежовують ці юридичні категорії.

Знання, уміння, навички та компетентності набуваються особою протягом процесу навчання, однак юридичний факт здобуття відповідного рівня освіти пов`язаний із успішним завершенням освітньої програми та отриманням відповідного документа про освіту.

Не може бути підтриманий і мотив суду першої інстанції про те, що інше тлумачення законодавства дозволяло б особі необмежену кількість разів зараховуватися та відраховуватися із закладів освіти з метою отримання відстрочки від призову.

Такий висновок ґрунтується на припущенні щодо можливої поведінки особи та фактично встановлює додаткову умову для реалізації передбаченого законом права, якої законодавець не визначив.

Завданням суду є застосування норми права відповідно до її змісту, а не встановлення додаткових обмежень виходячи з припущень щодо можливого недобросовісного використання відповідного правового механізму.

Крім того, матеріали цієї справи не містять установлених обставин, які б підтверджували, що зарахування позивача до закладу освіти у 2022 році мало виключною метою отримання відстрочки від призову на військову службу.

Колегія суддів враховує, що питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах було предметом розгляду Верховного Суду, зокрема, у постановах від 29 жовтня 2025 року у справі №200/5372/24, від 26 листопада 2025 року у справі №160/29658/24, від 03 березня 2026 року у справі №340/7912/24 та від 20 травня 2026 року у справі №280/9417/24.

Верховний Суд у наведених справах виходив із необхідності розмежування факту навчання особи на певному рівні освіти та факту здобуття нею відповідного рівня освіти.

Попереднє зарахування особи для здобуття певного рівня освіти та навчання на ньому протягом певного періоду, яке не завершилося успішним виконанням відповідної освітньої програми, проходженням атестації та отриманням документа про освіту, саме по собі не свідчить про здобуття особою відповідного рівня освіти.

Отже, якщо особа раніше розпочинала здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, однак не завершила відповідної освітньої програми та не отримала диплома бакалавра, подальше здобуття нею такого рівня освіти не може лише з підстав попереднього незавершеного навчання вважатися повторним здобуттям уже здобутого рівня освіти та порушенням послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

При цьому у постанові від 03 березня 2026 року у справі №340/7912/24 Верховний Суд окремо звернув увагу на належний спосіб судового захисту у спорах цієї категорії та виходив із того, що за встановлення протиправності відображення в ЄДЕБО інформації про порушення особою послідовності здобуття освіти належним способом захисту є визнання протиправними відповідних дій Міністерства освіти і науки України та зобов`язання Міністерства внести відповідні зміни до даних ЄДЕБО з відображенням інформації про непорушення послідовності здобуття освіти.

Аналогічний підхід щодо ефективного способу відновлення порушеного права застосований Верховним Судом у постанові від 20 травня 2026 року у справі №280/9417/24, в якій Верховний Суд визнав обґрунтованим покладення саме на Міністерство освіти і науки України обов`язку внести відповідні зміни до інформації в ЄДЕБО.

Наведені правові висновки є релевантними до обставин цієї справи, оскільки спір також виник у зв`язку з відображенням в ЄДЕБО інформації про порушення послідовності здобуття освіти внаслідок попереднього незавершеного навчання позивача на першому (бакалаврському) рівні.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 74 Закону №2145-VIII у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти.

Електронна база містить, зокрема, Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту та інші визначені законом реєстри.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, який здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Відповідно до Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року №620, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава, розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - Державне підприємство «Інфоресурс».

Міністерство освіти і науки України як розпорядник ЄДЕБО вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, використовує інформацію, що міститься в ній, з метою прийняття управлінських рішень та виконання визначених законодавством повноважень.

ДП «Інфоресурс» як технічний адміністратор забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником, здійснює заходи із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації та супроводження її програмного забезпечення.

Отже, технічний характер функцій ДП «Інфоресурс» не спростовує повноважень Міністерства освіти і науки України як держателя та розпорядника ЄДЕБО.

Саме Міністерство освіти і науки України є належним суб`єктом, на якого може бути покладено обов`язок щодо усунення протиправного відображення інформації про позивача в ЄДЕБО шляхом внесення відповідних змін до даних цієї системи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Відповідно до статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів зазначає, що ефективний судовий захист у цій справі не може обмежуватися виключно визнанням протиправним відображення в довідці ЄДЕБО неправильних відомостей, оскільки за такого способу захисту причина порушення та його практичні наслідки для позивача залишалися б неусунутими.

Позивач безпосередньо просив зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до ЄДЕБО та виготовити нову довідку з відображенням інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти.

Така вимога відповідає характеру встановленого порушення та спрямована на реальне відновлення права позивача.

Враховуючи встановлені обставини, внесення до ЄДЕБО відомостей про непорушення позивачем послідовності здобуття освіти не передбачає можливості вибору Міністерством між декількома правомірними варіантами поведінки.

Тому покладення на Міністерство освіти і науки України обов`язку внести відповідні зміни до даних ЄДЕБО не становить втручання суду у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Більше того, такий спосіб захисту відповідає наведеній вище актуальній практиці Верховного Суду у спорах цієї категорії.

З огляду на викладене належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства освіти і науки України внести відповідні зміни до даних ЄДЕБО щодо ОСОБА_1 із відображенням інформації про непорушення ним послідовності здобуття освіти.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини щодо попередніх періодів навчання позивача та його повторного зарахування на перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, однак надав таким обставинам неправильну юридичну оцінку.

Суд першої інстанції помилково прирівняв незавершений процес здобуття бакалаврської освіти до раніше здобутого рівня освіти, що призвело до неправильного застосування положень Закону №2145-VIII, Закону №1556-VII та пункту 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-XII і, як наслідок, до неправильного вирішення справи.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року не відповідає вимогам статті 242 КАС України та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 242, 245, 308, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Державне підприємство «Інфоресурс», про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №562410 від 20 січня 2025 року інформації про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 в частині дотримання послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», із відображенням інформації «Так, не порушує».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в загальній сумі 2664 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) 64 коп.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма