Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №320/28347/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/28347/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльність, встановлення юридичних фактів, зобов`язання вчинити певні дії, визнання недійсною постанови та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду із позовною заявою до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі по тексту також - відповідач, НКРЕКП), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо невчинення належних дій для відновлення порушеного права позивача користуватись природнім газом;

зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вчинити належні дії для відновлення порушеного права позивача користуватись природнім газом;

визнати протиправними та недійсними положення постанови НКРЕКП від 29.11.2023 №2224 щодо зобов`язання прийняття на баланс Волинської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" з балансу AT "Волиньгаз" вузлів обліку природного газу;

визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг правових підстав для видачі ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу на території Волинської області. Волинській філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" (43006, м. Луцьк, вул.1.Франка, 12, код ЄДРПОУ 45279226);

визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг правових підстав для видачі ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу на території Волинської області. ТОВ "Газорозподільні системи України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 44907200);

визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг компетенції щодо надання у користування чи у господарське відання газотранспортної системи, що знаходиться у Волинській області;

стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь позивача 420 910 грн. для відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали на усунення недоліків.

Судом першої інстанції констатовано наявність наступних недоліків позовної заяви: (а) відсутність копій усіх заповнених сторінок паспорту громадянина України - ОСОБА_1 для підтвердження наявності у адміністративної процесуальної правосуб`єктності; (б) подання ксерокопій документів, які жодним чином не засвідчені у передбачений ДСТУ 4163:2020 спосіб; (в) у позовній заяві не зазначено засобів зв`язку, адреси електронної пошти сторін; (г) позовна заява не містить чітко і зрозуміло сформовані позовні вимоги щодо відповідача, а тому ОСОБА_1 , слід надати уточнену позовну заяву, в якій конкретизувати свої позовні вимоги шляхом визначення, чиї дії (бездіяльність) та які дії (бездіяльність) ним оскаржується, а також подати копію цієї уточненої позовної заяви відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

Від ОСОБА_1 25.11.2024 засобами поштового зв`язку надійшла заява з процесуальних питань, датована 16.07.2024, у межах котрої зазначено про таке: оскільки до позовної заяви додано копію пенсійного посвідчення позивача, останній не вважає необхідне долучати копію паспорта громадянина України, вказане не передбачено статтею 161 КАС України; посилання на суду на ДСТУ 4163:2020 в якості підстави для засвідчення копій документів помилкове, адже такі стосуються посади особи; позивачу не відомі засоби зв`язку та адреса електронної пошти відповідача; судом не зазначено, якою нормою закону передбачено право суду вказувати, які саме позивні вимоги повинні визначатися у позовній заяві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльність, встановлення юридичних фактів, зобов`язання вчинити певні дії, визнання недійсною постанови та стягнення моральної шкоди - повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції виходив із такого: оскільки надання житлово-комунальних послуг є різновидом договірних зобов`язань, а тому захист прав споживачів у відносинах, які виникають довкола житлово-комунальних послуг, здійснюється в порядку цивільного судочинства. Ініційований ОСОБА_1 спір спрямований на відновлення порушених прав у користуванні природнім газом, такий не належить до публічно-правових та, відповідно, його розгляд не передбачено у порядку адміністративного судочинства. Заявлені позивачем вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин, а стосуються захисту приватних інтересів та підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції від 25.11.2024, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, та, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На переконання ОСОБА_1 , заявлені позовні вимоги щодо встановлення певних фактів не відповідають змісту статті 315 ЦПК України та не пов`язані із виникненням, зміною або припиненням особистих чи майнових прав позивача, проте із предметом позову та є невід`ємною частиною доказування у адміністративному спорі.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котрий надійшов на адресу суду 17.04.2026, у якому просила вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною третьою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява №7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін "суд, встановлений законом" у статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

У обсязі вищенаведеного, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулась особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Також, згідно із частинами першою, другою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 22.03.2019 у справі №2040/7500/18, від 22.08.2019 у справі №824/2393/15-а, від 14.11.2019 у справі №2а-11449/11/2670, від 15.01.2020 у справі №№813/4060/17, від 02.11.2021 у справі №420/2719/20, від 05.05.2022 у справі №640/6855/19, від 01.09.2022 у справі №640/3165/22 та від 07.07.2023 у справі №160/11383/22.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 23.12.2021 у справі №370/2759/18, спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв`язку з виконанням (рішення, дія), неналежним виконанням (рішення, дія) або невиконанням (бездіяльність) такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів, яка, за загальним правилом, встановлюється у суді першої інстанції за заявою однієї із сторін.

За висновками суду першої інстанції, оскільки надання житлово-комунальних послуг є різновидом договірних зобов`язань, а тому захист прав споживачів у відносинах, які виникають довкола житлово-комунальних послуг, здійснюється в порядку цивільного судочинства. Ініційований ОСОБА_1 спір спрямований на відновлення порушених прав у користуванні природнім газом, такий не належить до публічно-правових та, відповідно, його розгляд не передбачено у порядку адміністративного судочинства.

Проте суд апеляційної інстанції не може погодитися із наведеним, виходячи з такого.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У спірному випадку, у позовній заяві ОСОБА_1 , серед іншого, просив: визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо невчинення належних дій для відновлення порушеного права позивача користуватись природнім газом; зобов`язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг вчинити належні дії для відновлення порушеного права позивача користуватись природнім газом; визнати протиправними та недійсними положення постанови НКРЕКП від 29.11.2023 №2224 щодо зобов`язання прийняття на баланс Волинської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" з балансу AT "Волиньгаз" вузлів обліку природного газу; стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь позивача 420 910 грн. для відшкодування моральної шкоди.

На виконання законів України "Про природні монополії" від 20.04.2000 за №1682-III (надалі по тексту також - Закон №1682-III), "Про електроенергетику" від 16.10.1997 за №575/97-ВР (надалі по тексту також - Закон №575/97-ВР) і "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 09.07.2010 за №2479-VI Указом Президента України від 27.08.2014 за №694/2014 утворено НКРЕКП.

Указом Президента України від 10.09.2014 за №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі по тексту також - Положення), відповідно до пунктів 1, 2 якого НКРЕКП є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. НКРЕКП у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

У пункті 3 Положення визначені основні завдання НКРЕКП, серед яких, зокрема, державне регулювання діяльності суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ, нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін; захист прав споживачів товарів (послуг) на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та на суміжних ринках у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі.

За пунктом 6 Положення НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право: приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій; звертатися до суду з метою захисту інтересів держави, споживачів, суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках з підстав, передбачених законодавством; приймати рішення про застосування адміністративно-господарських санкцій (штрафів) до суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках у випадках і розмірах, передбачених законом; складати відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення протоколи про порушення посадовими особами суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках законодавства про природні монополії, електроенергетику, ринок природного газу, про теплопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів; приймати в межах своєї компетенції рішення, що є обов`язковими для виконання суб`єктами природних монополій; приймати з питань, що належать до компетенції НКРЕКП, нормативно-правові акти, контролювати їх виконання; створювати та ліквідовувати територіальні органи як структурні підрозділи апарату НКРЕКП, що не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 13 Положення рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об`єднань споживачів і громадськості.

Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов`язковими до виконання суб`єктами природних монополій. Ці рішення можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку.

Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії.

Крім того, рішення НКРЕКП, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України від 11.09.2003 за №1160-IV "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу НКРЕКП та його місце у сфері енергетики та комунальних послуг дозволяє зробити висновок, що відповідач у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою державного регулювання, моніторингу та контролю у сферах енергетики та комунальних послуг, тобто наділений владними управлінськими функціями, а тому є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС.

Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що спір за участю органу державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг, який в межах своїх повноважень реалізує владні управлінські функції, обумовлює виникнення правовідносин, що мають публічно-правовий характер, а тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №826/4792/15, від 19.03.2019 у справі №826/16994/15.

Звідси щонайменше позовна вимога про визнання "протиправними та недійсними положення постанови НКРЕКП від 29.11.2023 за №2224 щодо зобов`язання прийняття на баланс Волинської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" з балансу AT "Волиньгаз" вузлів обліку природного газу" не підлягала поверненню з підстав належності її до таких, що виникає у відносинах захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг.

Стосовно висновків суду про те, що заявлені позивачем вимоги про встановлення фактів, які мають юридичне значення не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин, а стосуються захисту приватних інтересів та підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке.

У межах позовних вимог, сформованих ОСОБА_1 , у контексті спірного питання, слід виокремити наступні: "визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг правових підстав для видачі ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу на території Волинської області. Волинській філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" (43006, м. Луцьк, вул.1.Франка, 12, код ЄДРПОУ 45279226); визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг правових підстав для видачі ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу на території Волинської області. ТОВ "Газорозподільні системи України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 44907200); визнати факт відсутності у Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг компетенції щодо надання у користування чи у господарське відання газотранспортної системи, що знаходиться у Волинській області".

На переконання ОСОБА_1 , коментовані позовні вимоги було помилково віднесено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі до таких, що мали на меті встановлення певних юридичних фактів; проте такі пов`язані предметом позову та є невід`ємною частиною доказування у адміністративному спорі.

Колегія суддів повторно акцентує увагу на тому, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Дійсно, такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту КАС України на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (надалі по тексту також - ЦПК України) - не містить.

До того ж, частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час, відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із частиною третьою статті 2 КАС України, одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції за браком з`ясування обставин, якими позивач обґрунтовував свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу у вигляді користування природним газом, що було обмежене внаслідок протиправної передачі на баланс Волинської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" вузлів обліку природного газу шляхом прийняття постанови НКРЕКП від 29.11.2023 №2224, помилково ототожнено такі із вимогами про встановлення фактів, які мають юридичне значення, що не можуть бути розглянуті у порядку адміністративного судочинства

Так, встановлення та надання судом належної оцінки всім підставам прийняття оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень є визначеною процесуальним законом гарантією прийняття судами законного та обґрунтованого рішення у справі.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Звідси, встановлення наявності чи відсутності підстав для визнання, як визначено ОСОБА_1 , протиправними положень постанови НКРЕКП від 29.11.2023 за №2224 щодо зобов`язання прийняття на баланс Волинської філії товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" з балансу AT "Волиньгаз" вузлів обліку природного газу, вимагає з`ясування перелічених позивачем обставин (фактів) ["наявності підстав у НКРЕКП для видачі ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу на території Волинської області Волинській філії ТОВ "Газорозподільні мережі України" та ТОВ "Газорозподільні мережі України""; "наявності компетенції щодо надання у користування чи у господарське відання газотранспортної системи, що знаходиться у Волинській області"], які входять до предмету доказування даної адміністративної справи, згідно частини 2 статті 73 КАС України.

Окремо суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що зміст ухвали Київського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 про залишення позовної заяви без руху за своїм змістом не відображає тих міркувань суду, котрі лягли в основу оскаржуваної ухвали від 25.11.2024 про повернення позовної заяви. Іншими словами, узагальнено окреслюючи недоліки формулювання позовних вимог із посиланням на приписи частини першої статті 5 КАС України, суд першої інстанції не конкретизував котрі з них уважає такими, що не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства у разі, якщо позивач продовжуватиме наполягати на їх незмінній редакції.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, у пункті 60 рішення "Helle v. Finland" (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Поруч із цим, в силу вимог частини 3 статті 308 Кодексу, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 1, 2 статті 308 КАС України).

У розглядуваній ситуації суд першої інстанції, вирішуючи питання про поновлення строку на звернення до суду, не надав позивачу можливості скористатися передбаченим частиною 1 статті 123 КАС України правом звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та/або вказати інші підстави для поновлення строку, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Зважаючи на це суд апеляційної інстанції погоджується з доводами скаржника, що судом першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного висновку про наявність підстав для постановлення ухвали про повернення позовної заяви, яка перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Відповідно до частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а адміністративна справа - направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 286, 294, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльність, встановлення юридичних фактів, зобов`язання вчинити певні дії, визнання недійсною постанови та стягнення моральної шкоди, - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі №320/28347/24 про повернення позовної заяви, - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною бездіяльність, встановлення юридичних фактів, зобов`язання вчинити певні дії, визнання недійсною постанови та стягнення моральної шкоди направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.