Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на доходи фізичних осіб
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №320/3858/24
Суддя: Черпак Юрій Кононович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/3858/24 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Черпака Ю.К.,
суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,
за участю секретаря судового засідання Будімірової (Кислухо) Д.О.,
представника позивача адвоката Журавля О.В.,
представника відповідача Василевської А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
24 січня 2024 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач/ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач/апелянт/ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2023 року:
- № 72257240207 про збільшення суми грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 484 866 579, 01 грн та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 121 216 644, 76 грн;
- № 72262240207 про збільшення суми грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «Військовий збір», що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 374, 25 грн, та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 93, 57 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо заниження ним податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам справи та ґрунтуються на неправильному застосуванні норм Податкового кодексу України, у зв`язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню. Кошти, отримані ним на підставі договору позики № 1 від 05 листопада 2021 року, мають характер поворотної фінансової допомоги, яка відповідно до положень статті 165 ПК України не включається до загального оподатковуваного доходу фізичної особи, а тому не підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за 2021 рік. Крім того, позивач наголошував, що дохід, отриманий ним унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи «JULIANNA VANAGEMENT LIMITED», відповідає умовам звільнення від оподаткування податком на доходи фізичних осіб, передбаченим пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Дотримання встановлених зазначеною нормою вимог підтверджується належними та достатніми доказами, а відповідні обставини не заперечувалися контролюючим органом в акті перевірки. Він правомірно скористався передбаченим законодавством звільненням від оподаткування зазначеного доходу, у зв`язку із чим у графі 6 «Податок на доходи фізичних осіб» розділу 10 податкової декларації за 2021 рік проставив знак «-». 03 травня 2022 року одночасно з поданням податкової звітності за 2021 рік він звернувся до контролюючого органу із заявою про звільнення від оподаткування доходу, отриманого у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи. Заяву прийнято контролюючим органом без зауважень, однак будь-якої інформації щодо результатів її розгляду відповідачем не надано. За результатами здійснення операцій із придбання та подальшого відчуження частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» ним отримано від`ємний фінансовий результат. Відтак, такі операції не призвели до виникнення оподатковуваного інвестиційного прибутку, а тому підстави для нарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору відсутні. Також позивач посилався на істотні порушення контролюючим органом установленого законодавством порядку призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Всупереч визначеному виду перевірки її фактично проведено виключно у приміщенні контролюючого органу, чим обмежено його право бути присутнім під час здійснення контрольних заходів, надавати пояснення та документи з питань, що становили предмет перевірки. Контролюючий орган вийшов за межі предмета призначеної перевірки, оскільки підставою для її проведення було звернення позивача щодо здійснення перевірки у зв`язку з припиненням ним підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем. Натомість, відповідач досліджував питання оподаткування доходів, отриманих ним як фізичною особою поза межами здійснення підприємницької діяльності. Крім того, до початку проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу йому не було пред`явлено направлення на її проведення, копії відповідного наказу та службових посвідчень, що свідчить про недотримання відповідачем установленої ПК України процедури допуску до проведення документальної виїзної перевірки.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, позов задоволено.
Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві понесені судові витрати у розмірі 13 420 грн (судовий збір) та 60 608 грн (витрати на професійну правничу допомогу).
Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом за відсутності належних правових підстав, ґрунтуються на помилкових висновках щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також є наслідком документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної з істотним порушенням установленого податковим законодавством порядку. Зокрема, за результатами операцій із придбання та подальшого відчуження у 2018 році частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» позивач не отримав позитивного фінансового результату. Враховуючи положення підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України, відповідно до яких інвестиційний прибуток визначається як позитивна різниця між доходом від продажу інвестиційного активу та документально підтвердженими витратами на його придбання, суди дійшли висновку про відсутність підстав для включення відповідних сум до оподатковуваного доходу позивача. Відтак висновки контролюючого органу про заниження інвестиційного прибутку за 2018 рік на суму 24 950, 00 грн та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб на 4 491,00 грн і військового збору на 374, 25 грн визнано необґрунтованими. Щодо оподаткування коштів, отриманих позивачем від іноземної компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» на підставі договору позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, суди зазначили, що контролюючий орган безпідставно відніс суму 98 946 802,09 дол. США, еквівалентну 2 693 678 266,70 грн, до іноземного доходу позивача, який підлягає оподаткуванню за загальною ставкою 18 %. Зазначені кошти були отримані позивачем за договором позики, а внаслідок ліквідації іноземної компанії у грудні 2021 року позивач як її кінцевий бенефіціарний власник набув права на отримання активів у порядку ліквідаційного розподілу, зокрема права вимоги за відповідним договором. Дохід, отриманий позивачем унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, відповідав умовам застосування спеціального режиму оподаткування, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, а тому не підлягав включенню до загального оподатковуваного доходу за 2021 рік. Позивач одночасно з податковою декларацією за 2021 рік подав до контролюючого органу заяву від 03 травня 2022 року про звільнення від оподаткування доходу, отриманого у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи, разом із документами, що підтверджували обставини її ліквідації та розподілу активів. Заяву та додані до неї документи прийнято і зареєстровано контролюючим органом без зауважень, а належних доказів, які б спростовували право позивача на застосування передбаченого законодавством звільнення від оподаткування, відповідач не надав. Водночас посилання контролюючого органу на офшорний статус іноземної компанії та невідповідність отриманих позивачем коштів визначенню позики, наведеному в підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України, суди визнали недостатніми для висновку про виникнення у позивача оподатковуваного іноземного доходу. Зазначені обставини не спростовують факту отримання позивачем майнових прав унаслідок ліквідаційного розподілу активів іноземної юридичної особи та не виключають застосування до відповідного доходу спеціальних положень пункту 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. За таких обставин суди дійшли висновку про безпідставність донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 484 862 088,01 грн. Самостійною підставою для задоволення позовних вимог суди визначили істотне порушення відповідачем процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки, оскільки її проведено виключно у приміщенні контролюючого органу, без участі платника податків та на підставі документів і відомостей, що вже перебували в розпорядженні податкового органу. При цьому копію наказу про проведення перевірки та направлення на її проведення, надіслані відповідачем засобами поштового зв`язку 09 жовтня 2023 року, позивач отримав лише 18 жовтня 2023 року, тобто після завершення перевірки. З огляду на зазначене суди дійшли висновку, що контролюючим органом фактично проведено перевірку, яка за способом здійснення не відповідала визначеному наказом виду перевірки, без дотримання встановлених ПК України гарантій участі платника податків у її проведенні. Окремо суди врахували, що підставою для призначення перевірки слугувало звернення позивача від 26 вересня 2023 року про проведення документальної позапланової перевірки у зв`язку з припиненням ним підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем. Натомість контролюючим органом у межах цієї перевірки досліджено також питання правильності визначення позивачем податкових зобов`язань із доходів, отриманих ним як фізичною особою поза межами підприємницької діяльності. Отже, перевірка зазначених обставин виходила за межі предмета перевірки, ініційованої платником податків у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності, а відповідач не довів наявності належних правових підстав для здійснення відповідних контрольних заходів. Акт перевірки, складений за результатами контрольного заходу, проведеного з порушенням установленої законом процедури, не може вважатися належною правовою підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень. Зазначені порушення є істотними, оскільки призвели до недотримання гарантованих платнику податків прав під час здійснення податкового контролю. Погоджуючись із такими висновками, суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи контролюючого органу про можливість проведення виїзної перевірки у його приміщенні у зв`язку з відсутністю платника податків за місцем реєстрації не спростовують встановлених порушень процедури її проведення. Так само апеляційний суд відхилив доводи відповідача щодо правомірності визначення позивачу додаткових податкових зобов`язань, оскільки вони не спростовують установлених судом першої інстанції фактичних обставин та правильності їх правової оцінки. Щодо розподілу судових витрат суди виходили з того, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 608,00 грн є обґрунтованими та співмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. З огляду на викладене суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав, що контролюючим органом не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2023 року № 72257240207 та № 72262240207, у зв`язку із чим наявні підстави для їх визнання протиправними та скасування.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року заяву про розподіл судових витрат у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.
Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 304 грн.
Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № 320/3858/24 касаційну Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 320/3858/24 скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду на новий розгляд.
Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є передчасними, оскільки суди не забезпечили повного та всебічного з`ясування обставин справи, належним чином не дослідили зібрані докази та не надали обґрунтованої оцінки всім доводам і запереченням сторін. Верховний Суд звернув увагу на необхідність належного встановлення обставин дотримання контролюючим органом процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19 та Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, суд касаційної інстанції наголосив, що сам факт проведення документальної виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу не є безумовною підставою для визнання її протиправною та скасування прийнятих за її результатами рішень. Вирішальне значення мають причини зміни місця проведення перевірки, наявність об`єктивних обставин, які зумовили таку зміну, забезпечення платнику податків можливості реалізувати свої процесуальні права, а також вплив допущених порушень на правильність висновків контролюючого органу. Суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином доводи сторін щодо фактичного здійснення посадовими особами контролюючого органу виїзду за податковою адресою позивача, не надали належної оцінки акту від 09 жовтня 2023 року про неможливість вручення наказу на проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за місцем реєстрації та не з`ясували об`єктивних причин, які зумовили проведення і завершення перевірки у приміщенні податкового органу. Також суди не встановили, яким саме чином зазначені обставини вплинули або могли вплинути на результати перевірки та законність прийнятих податкових повідомлень-рішень. Водночас Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення права позивача на надання пояснень і документів виключно внаслідок проведення перевірки не за його місцезнаходженням. Суд касаційної інстанції врахував, що позивач скористався правом подати письмові заперечення на акт перевірки, не надавши при цьому додаткових документів, а його представник під час касаційного розгляду підтвердив, що всі необхідні документи були передані контролюючому органу ще до початку перевірки. За таких обставин позивач не обґрунтував, які саме пояснення чи документи він був позбавлений можливості надати та яким чином його особиста присутність під час перевірки могла вплинути на її результати. Крім того, Верховний Суд визнав необґрунтованими висновки судів про те, що проведена перевірка за своїм характером фактично була камеральною та зазначив про передчасність висновків щодо виходу контролюючого органу за межі предмета перевірки у зв`язку з дослідженням доходів позивача як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця. Для правильного вирішення цього питання необхідно дослідити зміст заяви позивача про проведення перевірки у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності, наказу від 05 жовтня 2023 року № 4890-п, поданих ним податкових декларацій та заяви про звільнення від оподаткування доходу, отриманого внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, після чого надати належну правову оцінку підставам призначення та предмету проведеної перевірки. Щодо оподаткування інвестиційного прибутку від операцій із придбання та продажу частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про документальне підтвердження витрат позивача на придбання корпоративних прав у розмірі 1 095 000, 00 грн та, відповідно, відсутність позитивного фінансового результату від їх подальшого відчуження за 24 950, 00 грн. На думку суду касаційної інстанції, самі лише договори купівлі-продажу від 12 лютого 2010 року та 15 вересня 2018 року без належного дослідження суб`єктного складу відповідних правочинів, можливої форми розрахунків між їх учасниками та необхідності підтвердження таких розрахунків відповідними документами не дають достатніх підстав для остаточного висновку щодо фактичного понесення позивачем заявлених інвестиційних витрат. При цьому інших доказів понесення витрат у зазначеному розмірі позивачем під час перевірки та судового розгляду не надано. Стосовно оподаткування коштів, отриманих позивачем від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, Верховний Суд наголосив, що для цілей оподаткування значення має реальний економічний зміст здійснених операцій, а не лише їх формальне документальне оформлення. Відтак податкові наслідки повинні визначатися з урахуванням фактичного руху активів, економічної сутності правовідносин та результатів відповідних операцій. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки доводи контролюючого органу щодо економічної доцільності укладення договору позики на суму 100 000 000 дол. США 05 листопада 2021 року за обставин, коли вже 29 грудня 2021 року було прийнято рішення про ліквідацію компанії-позикодавця. Суди не дослідили належним чином умови договору позики та обставини його фактичного виконання, зокрема наявність відповідних грошових активів на рахунках іноземної компанії, реальність перерахування коштів на рахунки позивача та інші обставини, необхідні для встановлення дійсного економічного змісту спірних операцій. Натомість обмежилися посиланням на умови договору позики та внесені до нього зміни щодо безвідсоткового характеру користування коштами, не перевіривши належним чином обґрунтованість заперечень відповідача. Верховний Суд також зауважив, що судові рішення попередніх інстанцій фактично відтворюють правову позицію позивача, тоді як аргументи контролюючого органу, викладені в акті перевірки, відзиві на позовну заяву та інших процесуальних документах, не отримали належної правової оцінки. Такий підхід свідчить про недотримання судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи та вимог щодо повного, всебічного й об`єктивного дослідження доказів. Касаційний суд наголосив, що відповідно до усталеної судової практики, зокрема висновків, викладених у постановах від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 та від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, під час вирішення спорів щодо правомірності податкових повідомлень-рішень суди насамперед повинні перевіряти доводи платника податків стосовно порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення перевірки. Лише у разі, якщо встановлені порушення не є такими, що зумовлюють протиправність прийнятих за результатами перевірки рішень, суд повинен переходити до оцінки правомірності висновків контролюючого органу щодо наявності порушень податкового законодавства. З огляду на те, що обставини дотримання процедури призначення та проведення перевірки потребують додаткового встановлення, Верховний Суд визнав передчасними й висновки судів попередніх інстанцій щодо суті виявлених контролюючим органом порушень податкового законодавства. Отже, допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування ухвалених ними судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв`язку зі скасуванням рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, якими спір вирішено по суті, Верховний Суд скасував і додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2024 року щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу як невід`ємну частину судового рішення у справі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві № 72257240207 від 17 листопада 2023 року та № 72262240207 від 17 листопада 2023 року.
Стягнуто на користь ФОП ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у м. Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 420, 00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 608, 00 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної з істотним порушенням установленої податковим законодавством процедури, а висновки відповідача щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору не підтверджені належними і достатніми доказами. Врахувавши висновки Верховного Суду у цій справі, суд встановив, що призначена наказом ГУ ДПС у м. Києві від 05 жовтня 2023 року № 4890-п документальна позапланова виїзна перевірка фактично проводилася у період з 09 по 13 жовтня 2023 року виключно у приміщенні контролюючого органу, без участі позивача та до отримання ним документів, які надавали посадовим особам податкового органу право на її проведення. При цьому, копію наказу про проведення перевірки та направлення на її проведення позивач отримав засобами поштового зв`язку лише 18 жовтня 2023 року, тобто після завершення перевірки. Натомість складені посадовими особами контролюючого органу акти від 09 та 11 жовтня 2023 року про неможливість вручення відповідних документів у зв`язку з відсутністю платника податків за місцем реєстрації не підтверджують факту належного повідомлення позивача до початку перевірки та не можуть замінювати встановлені ПК України процедурні гарантії. Відповідач не надав доказів складення акта про неможливість проведення перевірки за місцезнаходженням платника податків, який би підтверджував наявність об`єктивних перешкод для її здійснення у визначеному законом порядку. Водночас матеріали справи не містять доказів належного допуску посадових осіб до проведення перевірки, забезпечення участі позивача у її проведенні, надання йому можливості ознайомитися з використаними документами та надати відповідні пояснення. Встановлені порушення не є суто формальними, оскільки стосуються обов`язкових передумов реалізації контролюючим органом права на проведення документальної виїзної перевірки та безпосередньо вплинули на можливість платника податків реалізувати передбачені законом права. З огляду на складність правовідносин, які становили предмет перевірки, зокрема щодо іноземних доходів, ліквідації іноземної юридичної особи та операцій з інвестиційними активами, участь платника податків мала істотне значення для повного й об`єктивного встановлення відповідних обставин. Відтак суд визнав допущені процедурні порушення самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень. Крім того, здійснивши перевірку вказівок Верховного Суду, суд дійшов висновку про недоведеність правомірності включення до предмета перевірки, призначеної за заявою позивача від 26 вересня 2023 року у зв`язку з припиненням його підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, питань щодо оподаткування доходів, отриманих ним як фізичною особою поза межами такої діяльності. Відповідач досліджував операції з корпоративними правами, отримання іноземного доходу та ліквідаційний розподіл активів іноземної компанії, не обґрунтувавши їх зв`язку з підприємницькою діяльністю позивача або процедурою її припинення. Водночас, надаючи оцінку правомірності податкових донарахувань по суті, суд першої інстанції виходив з того, що кошти, отримані позивачем від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, не можуть автоматично кваліфікуватися як оподатковуваний іноземний дохід без урахування правової природи відповідної операції та подальшого отримання позивачем майнових прав унаслідок ліквідації зазначеної компанії. Суд встановив, що компанія «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» була створена 31 жовтня 2007 року, в 2021 році змінила місце реєстрації із Сейшельських Островів на Республіку Маршаллові Острови та наприкінці грудня 2021 року припинила діяльність унаслідок ліквідації. При цьому за результатами ліквідаційного розподілу позивачу передано, зокрема, право вимоги за договором позики на суму 98 946 802, 09 дол. США, що підтверджується ліквідаційним балансом, рішеннями уповноважених осіб компанії, свідоцтвом про ліквідацію, актом приймання-передачі активів та іншими документами. Також суд врахував надану під час нового розгляду справи довідку банку UBS Switzerland AG від 23 жовтня 2025 року, якою підтверджено фактичне надходження на рахунки позивача коштів від зазначеної іноземної компанії з призначенням платежу за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року. Цей доказ підтверджує реальність виконання договору позики та спростовує доводи контролюючого органу щодо відсутності належного підтвердження фактичного руху коштів за відповідною операцією. Визначальним для вирішення спору є не лише факт отримання коштів за договором позики, а й правова природа майнового активу, переданого позивачу внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи. Оскільки відповідне право вимоги було отримане позивачем у межах ліквідаційного розподілу активів компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», до такого доходу підлягають застосуванню спеціальні положення пункту 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, якими передбачено звільнення від оподаткування доходів, отриманих фізичною особою внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи за умови дотримання встановлених цією нормою вимог. При цьому суд відхилив доводи відповідача щодо неможливості застосування відповідного податкового звільнення з огляду на офшорний статус іноземної компанії, зазначивши, що такий статус не є достатньою підставою для перекваліфікації активів, отриманих у межах ліквідаційного розподілу, в інший вид оподатковуваного доходу. Контролюючий орган не довів недостовірності поданих позивачем документів щодо ліквідації компанії, складу її активів та їх передачі бенефіціару, а також не навів належних мотивів, які б виключали можливість застосування спеціального режиму оподаткування. Також суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на відсутність ділової мети укладення договору позики та наявність схеми ухилення від оподаткування. Укладення договору позики на значну суму незадовго до ліквідації компанії не доводить фіктивності чи удаваності відповідних правочинів. Відповідач не надав доказів недійсності договору позики, недостовірності документів ліквідаційної процедури або неправомірного отримання позивачем податкової вигоди. Контролюючим органом не доведено неправомірності включення до загального річного оподатковуваного доходу позивача за 2021 рік вартості активу, отриманого ним унаслідок ліквідації компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», а відтак донарахування податку на доходи фізичних осіб у розмірі 484 862 088, 01 грн є необґрунтованим. Щодо визначення податкових зобов`язань за 2018 рік суд першої інстанції встановив, що за результатами операцій із придбання та подальшого відчуження частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» позивач отримав від`ємний фінансовий результат. Зокрема, у податковій декларації та додатку Ф1 до неї позивач відобразив дохід від продажу корпоративних прав у сумі 24 950, 00 грн, витрати на їх придбання у розмірі 1 095 000, 00 грн та інвестиційний збиток у сумі 1 070 050, 00 грн. Оцінюючи відповідні обставини з урахуванням висновків Верховного Суду, суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом не спростовано факту набуття позивачем відповідної частки у статутному капіталі товариства, не доведено недійсності чи удаваності договору її придбання від 12 лютого 2010 року, а також не наведено належних підстав для неврахування витрат на придбання цього інвестиційного активу. При цьому суд наголосив, що відповідно до підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України оподаткуванню підлягає саме позитивна різниця між доходом від продажу інвестиційного активу та документально підтвердженими витратами на його придбання, а не вся сума коштів, отримана від відчуження корпоративних прав. Відтак відповідач безпідставно ототожнив суму коштів, отриманих позивачем від продажу корпоративних прав, з оподатковуваним інвестиційним прибутком, не довівши наявності позитивного фінансового результату відповідної операції. За таких обставин донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 4 491, 00 грн та військового збору у розмірі 374, 25 грн визнано необґрунтованим. Застосовані до позивача штрафні санкції є похідними від визначених контролюючим органом основних грошових зобов`язань. Оскільки правомірність таких зобов`язань відповідачем не доведена, відсутні й правові підстави для застосування відповідних штрафних санкцій у розмірі 121 216 644, 76 грн з податку на доходи фізичних осіб та 93,57 грн з військового збору. Контролюючим органом не доведено належними, допустимими та достатніми доказами правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а встановлені порушення процедури проведення перевірки у сукупності з необґрунтованістю висновків щодо заниження позивачем податкових зобов`язань є підставою для їх визнання протиправними та скасування. З огляду на задоволення позовних вимог суд також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору у розмірі 13 420, 00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 608, 00 грн, визнавши останні документально підтвердженими та співмірними зі складністю справи й обсягом наданих адвокатом послуг.
В апеляційній скарзі ГУ ДПС у м. Києві просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не надав належної оцінки зібраним доказам у їх сукупності та дійшов помилкових висновків щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо істотного порушення контролюючим органом процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 вересня 2025 року у цій справі, а також на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, наголошує, що проведення документальної виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу не є безумовною підставою для визнання її протиправною. Визначальним у такому випадку є встановлення обставин, які зумовили зміну місця проведення перевірки, а також з`ясування того, чи призвело це до порушення прав платника податків та чи вплинуло на її результати. Перевірка була призначена на законних підставах відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності позивача. При цьому під час її проведення контролюючий орган мав у своєму розпорядженні всі необхідні первинні документи, оскільки вони були завчасно надані самим позивачем разом із податковими деклараціями та поясненнями. Позивач не довів, які саме документи або пояснення він був позбавлений можливості надати у зв`язку з проведенням перевірки за місцезнаходженням податкового органу, та яким чином його особиста присутність могла вплинути на встановлені порушення податкового законодавства. ПК України передбачає право платника податків надавати пояснення, заперечення та додаткові документи як під час проведення перевірки, так і після отримання акта перевірки. Водночас позивач не скористався можливістю подати додаткові документи разом із запереченнями на акт перевірки та не надав доказів, які б спростовували встановлені контролюючим органом порушення. При цьому під час касаційного перегляду представник позивача підтвердив, що всі необхідні документи були надані податковому органу ще до початку перевірки. Наведені обставини свідчать про відсутність фактичного порушення прав позивача, яке могло б вплинути на результати перевірки, а тому висновки суду першої інстанції про наявність самостійних підстав для скасування податкових повідомлень-рішень через процедурні порушення є необґрунтованими. Також відповідач заперечує проти висновків суду щодо відсутності підстав для донарахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору за 2018 рік за операцією з відчуження частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг». Суд безпідставно визнав документально підтвердженими витрати позивача на придбання зазначених корпоративних прав у розмірі 1 095 000, 00 грн, пославшись виключно на положення договору купівлі-продажу від 12 лютого 2010 року, яким передбачено відповідну вартість частки та зазначено про проведення розрахунків між сторонами. Договір купівлі-продажу корпоративних прав, навіть за умови його нотаріального посвідчення, не є достатнім доказом фактичного понесення платником податків витрат на їх придбання. При цьому позивачем ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду не надано розрахункових або інших належних документів, які б підтверджували фактичну сплату коштів у розмірі 1 095 000, 00 грн. Зазначає, що за постановою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року необхідно дослідити суб`єктний склад договорів придбання та відчуження корпоративних прав, можливі форми розрахунків між їх учасниками та необхідність підтвердження таких розрахунків відповідними документами. Відтак висновок суду першої інстанції про отримання позивачем від`ємного фінансового результату в розмірі 1 070 050,00 грн та відсутність оподатковуваного інвестиційного прибутку відповідач вважає передчасним і таким, що не підтверджений належними доказами. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для оподаткування коштів, отриманих позивачем від іноземної компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року. За умовами вказаного договору іноземна компанія надала позивачу кошти на загальну суму 98 947 299, 94 дол. США, з яких останнім повернуто лише 497, 85 дол. США. Таким чином, станом на 29 грудня 2021 року заборгованість позивача перед зазначеною компанією становила 98 946 802, 09 дол. США, що еквівалентно 2 693 678 266, 70 грн. Компанія «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» з 17 вересня 2021 року зареєстрована у Республіці Маршаллові Острови, яку відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 143-р віднесено до переліку офшорних зон. Водночас позивачем не надано належним чином легалізованих документів, які б підтверджували звичайний (неофшорний) статус зазначеного нерезидента. За положеннями підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України кошти, отримані від нерезидента, який має офшорний статус, не відповідають установленому цією нормою визначенню позики. Відтак, отримані позивачем та неповернуті кошти підлягають включенню до його загального річного оподатковуваного доходу як іноземний дохід відповідно до підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України. Відповідач вважає помилковим застосування судом першої інстанції положень пункту 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України щодо звільнення від оподаткування доходів, отриманих унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи. Грошові кошти у розмірі 98 946 802, 09 дол. США були фактично отримані позивачем на підставі договору позики ще до ліквідації компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», а тому не можуть розглядатися як дохід, безпосередньо отриманий унаслідок її ліквідації. На підтвердження своєї позиції посилається на ліквідаційний баланс іноземної компанії від 29 грудня 2021 року, відповідно до якого у складі її активів відображено дебіторську заборгованість за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року у розмірі 98 946 802,09 дол. США. На переконання апелянта, зазначене підтверджує, що на момент ліквідації компанії позивач уже отримав відповідні грошові кошти та мав непогашену заборгованість за договором позики, у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування до цих коштів спеціального режиму звільнення від оподаткування. Також звертає увагу на необхідність дослідження реального економічного змісту відповідних господарських операцій та наявності розумної економічної причини (ділової мети) їх здійснення. Зокрема, апелянт ставить під сумнів економічну доцільність укладення 05 листопада 2021 року договору позики на суму 100 000 000 дол. США з огляду на те, що вже 29 грудня 2021 року було прийнято рішення про ліквідацію компанії-позикодавця. Така послідовність дій свідчить про можливе використання позивачем механізму позики та подальшої ліквідації іноземної компанії з метою уникнення оподаткування отриманих коштів в Україні. За міркуваннями апелянта, суд першої інстанції повинен був належним чином дослідити умови договору позики, реальність його виконання, наявність відповідних грошових активів на рахунках іноземної компанії, обставини їх перерахування позивачу та економічні наслідки здійснених операцій. Водночас, суд не забезпечив належної перевірки цих обставин та не надав обґрунтованої відповіді на доводи контролюючого органу щодо дійсного економічного змісту спірних правовідносин.
У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та ґрунтуються на повторенні позиції контролюючого органу, викладеної в акті перевірки й процесуальних документах. При цьому відповідач не навів належних обґрунтувань неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які відповідно до статті 317 КАС України могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Контролюючим органом допущено істотні порушення процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки, призначеної наказом від 05 жовтня 2023 року № 4890-п. Зокрема, перевірка фактично проводилася виключно у приміщенні податкового органу, без участі платника податків та без належного вручення йому до початку її проведення копії наказу і направлення на перевірку. За таких обставин контролюючим органом не було дотримано встановленого ПК України порядку допуску посадових осіб до проведення документальної виїзної перевірки. Позивач зазначає, що внаслідок таких порушень він був позбавлений можливості бути присутнім під час перевірки, надавати пояснення та додаткові документи, ознайомлюватися з матеріалами, які використовувалися контролюючим органом, а також висловлювати заперечення щодо обставин, які досліджувалися посадовими особами відповідача. При цьому можливість подання заперечень на акт перевірки після її завершення не усуває допущених порушень, оскільки права платника податків повинні забезпечуватися безпосередньо під час здійснення відповідних контрольних заходів. Істотні порушення процедури призначення та проведення податкової перевірки можуть становити самостійну підставу для визнання протиправними та скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень. Крім того, позивач підтримує висновки суду першої інстанції про вихід контролюючого органу за межі предмета призначеної перевірки. Зазначає, що підставою для її проведення була подана ним 26 вересня 2023 року заява у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця. Натомість відповідач досліджував питання оподаткування доходів, отриманих позивачем як фізичною особою поза межами підприємницької діяльності, зокрема від операцій із корпоративними правами, ліквідації іноземної юридичної особи та отримання майнових прав за договорами позики. При цьому контролюючим органом не доведено зв`язку зазначених операцій із підприємницькою діяльністю позивача або процедурою її припинення. Щодо оподаткування доходу, отриманого внаслідок ліквідації іноземної компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», стверджує, що контролюючий орган неправильно визначив правову природу отриманого ним активу та безпідставно застосував до спірних правовідносин загальні положення щодо оподаткування іноземних доходів, не врахувавши спеціального режиму звільнення від оподаткування, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України. Зокрема, позивач зазначає, що 29 грудня 2021 року внаслідок ліквідаційного розподілу активів іноземної компанії він як її єдиний бенефіціарний власник отримав майно та майнові права загальною вартістю 116 991 658, 88 дол. США, у тому числі право вимоги за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року на суму 98 946 802, 09 дол. США. Наведені обставини підтверджуються рішеннями уповноважених осіб компанії, ліквідаційним балансом, актом приймання-передачі активів та іншими документами, наявними у матеріалах справи. Звертає увагу, що внаслідок отримання права вимоги за договором позики, боржником за яким був він сам, відбулося поєднання боржника і кредитора в одній особі, що відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зумовило припинення зобов`язання з повернення відповідної суми позики. Зазначені правові наслідки виникли саме в результаті ліквідаційного розподілу активів іноземної компанії, а тому отриманий ним дохід підпадає під дію спеціальних положень податкового законодавства щодо звільнення від оподаткування. Позивач також наголошує, що виконав усі передбачені пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України умови для застосування відповідного звільнення. Зокрема, отриманий унаслідок ліквідації іноземної компанії дохід було відображено у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2021 рік, одночасно з якою 03 травня 2022 року до контролюючого органу подано заяву про звільнення такого доходу від оподаткування разом із документами, що підтверджують ліквідацію компанії, склад і вартість переданих активів. Заяву та додані до неї документи прийнято контролюючим органом без зауважень, що підтверджується відповідною квитанцією. Водночас із задекларованого доходу позивач самостійно визначив зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 47 773 836, 38 грн. Окремо позивач звертає увагу, що під час нового розгляду справи на виконання вказівок Верховного Суду ним надано довідку банку UBS Switzerland AG від 23 жовтня 2025 року, яка підтверджує фактичне надходження у 2021 році на його банківські рахунки коштів від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» на підставі договору позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року. Цей доказ підтверджує реальність виконання договору позики та спростовує сумніви контролюючого органу щодо фактичного здійснення відповідної операції. Стосовно доводів апелянта про офшорний статус іноземної компанії позивач зазначає, що сама по собі її реєстрація у відповідній юрисдикції не виключає можливості застосування спеціального режиму звільнення від оподаткування доходу, отриманого внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи. При цьому відповідач не довів недостовірності документів, що підтверджують факт ліквідації компанії та передачу позивачу її активів, а фактично підмінив питання оподаткування майнових прав, отриманих у межах ліквідаційного розподілу, питанням оподаткування коштів, отриманих за договором позики. Щодо визначення інвестиційного прибутку за 2018 рік, то контролюючий орган безпідставно не врахував документально підтверджені витрати на придбання частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» у сумі 1 095 000, 00 грн. Зокрема, відповідні витрати підтверджуються договором купівлі-продажу від 12 лютого 2010 року, яким визначено вартість придбаних корпоративних прав та підтверджено проведення розрахунків між сторонами. При цьому відповідач не довів недійсності, фіктивності чи удаваності зазначеного договору, не заперечив факту набуття позивачем корпоративних прав та їх подальшого відчуження у 2018 році за 24 950, 00 грн. Відповідно до підпункту 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України оподаткуванню підлягає саме позитивна різниця між доходом від продажу інвестиційного активу та документально підтвердженими витратами на його придбання. Оскільки за результатами відповідної операції ним отримано інвестиційний збиток у розмірі 1 070 050, 00 грн, підстави для донарахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 4 491, 00 грн та військового збору в сумі 374, 25 грн відсутні. Суд першої інстанції під час нового розгляду справи належним чином врахував висновки Верховного Суду, повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін і зібраним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Натомість доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених статтею 317 КАС України підстав для скасування судового рішення.
Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що 12 лютого 2010 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 265, придбав частку у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» номінальною вартістю 1 095 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору сторони погодили вартість відчужуваної частки у розмірі 1 095 000, 00 грн. При цьому в пункті 2.3 договору сторони підтвердили здійснення повного розрахунку за придбану частку до моменту укладення договору, про що також містяться відповідні запис та підпис приватного нотаріуса.
16 грудня 2015 року ФОП ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, номер запису 20690000000035260.
У період із 16 грудня 2015 року до 25 вересня 2023 року позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа-підприємець та був платником єдиного податку третьої групи зі ставкою 5 %.
05 вересня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг» ОСОБА_1 відчужив раніше придбану частку у розмірі 50 % статутного капіталу зазначеного товариства.
Згідно з пунктом 2.1 цього договору сторони погодили вартість відчужуваної частки у розмірі 24 950, 00 грн, тоді як її номінальна вартість становила 1 095 000, 00 грн. Відповідно до пункту 2.4 договору сторони підтвердили здійснення розрахунків за придбану частку в повному обсязі під час його підписання.
У податковій декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік та додатку Ф1 до неї ОСОБА_1 відобразив операцію з відчуження зазначеного інвестиційного активу, задекларувавши дохід від його продажу в розмірі 24 950, 00 грн, витрати на придбання в сумі 1 095 000, 00 грн та від`ємний фінансовий результат операції у розмірі 1 070 050, 00 грн.
31 жовтня 2007 року відповідно до законодавства Республіки Сейшельські Острови зареєстровано іноземну юридичну особу «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» як міжнародну комерційну компанію, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_1 .
У подальшому, 16 вересня 2021 року, уповноваженими особами компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» прийнято рішення про зміну юрисдикції її реєстрації із Республіки Сейшельські Острови на Республіку Маршаллові Острови.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію за місцем перебування/зміни місця реєстрації від 17 вересня 2021 року компанію «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», зареєстровану 31 жовтня 2007 року, перереєстровано з Республіки Сейшельські Острови до Республіки Маршаллові Острови. Зазначена обставина також підтверджується свідоцтвом про припинення попередньої реєстрації компанії від 27 вересня 2021 року.
05 листопада 2021 року між компанією «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір позики № J051121-1, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику грошові кошти в сумі 100 000 000, 00 дол. США, а позичальник - повернути отримані кошти у строк до 31 травня 2022 року та сплатити проценти за користування ними в розмірі 3 % річних.
15 листопада 2021 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до зазначеного договору, якою змінено банківські реквізити сторін та передбачено можливість надання і повернення позики в євро.
29 листопада 2021 року сторони уклали додаткову угоду № 2, якою змінено умови договору позики в частині плати за користування грошовими коштами, зокрема виключено положення щодо нарахування та сплати процентів. Відтак, відповідно до змінених умов договору, користування отриманими коштами здійснювалося без нарахування процентів чи інших видів компенсації, зі збереженням обов`язку повернення суми позики до 31 травня 2022 року.
За відомостями, наведеними контролюючим органом, на виконання зазначеного договору компанією «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в загальному розмірі 98 947 299, 94 дол. США, з яких ОСОБА_1 повернуто 497, 85 дол. США. Таким чином, залишок заборгованості за договором позики станом на 29 грудня 2021 року становив 98 946 802, 09 дол. США.
29 грудня 2021 року уповноваженими особами компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» прийнято рішення про її добровільну ліквідацію та розпуск, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу й розподіл активів, що залишилися після проведення розрахунків із кредиторами, на користь єдиного кінцевого бенефіціарного власника компанії - ОСОБА_1 .
Відповідно до ліквідаційного балансу компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» станом на 29 грудня 2021 року загальна вартість її активів становила 116 991 658, 88 дол. США, з яких вартість довгострокових активів склала 204, 01 дол. США, а оборотних активів у вигляді дебіторської заборгованості за договорами позики - 116 991 454, 87 дол. США.
Під час нового розгляду справи позивачем надано довідку банку UBS Switzerland AG від 23 жовтня 2025 року, відповідно до якої у 2021 році на його банківські рахунки від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» надійшли безготівкові кошти в сумі 98 796 273, 66 дол. США та 132 887, 88 євро, еквівалентні 150 528, 43 дол. США, із зазначенням призначення платежу за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року.
Згідно з письмовим рішенням ліквідатора та актом приймання-передачі від 29 грудня 2021 року у межах ліквідаційного розподілу ОСОБА_1 як єдиному бенефіціарному власнику компанії передано активи загальною вартістю 116 991 658, 88 дол. США, а саме:
- корпоративні права у розмірі 1 % компанії Kraft B.V. вартістю 204, 01 дол. США;
- право вимоги заборгованості за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року до ОСОБА_1 на суму 98 946 802, 09 дол. США;
- право вимоги заборгованості за договором № 21/06/11-2 від 21 червня 2011 року до іноземної компанії F.G. FINANCING LIMITED на суму 18 044 652, 78 дол. США.
Таким чином, серед активів, переданих в межах ліквідаційного розподілу, перебувало право вимоги за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, боржником за яким був ОСОБА_1
30 грудня 2021 року процедуру ліквідації компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» завершено, що підтверджується відповідним свідоцтвом про ліквідацію іноземної юридичної особи.
03 травня 2022 року ОСОБА_1 як фізична особа засобами електронного кабінету платника податків подав до ГУ ДПС у м. Києві податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік № 9433219273.
У графі 10.7 «Доходи, отримані з джерел за межами України» зазначеної декларації позивач відобразив дохід, отриманий унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, у загальному розмірі 3 184 922 425, 52 грн, що відповідає вартості отриманих активів у сумі 116 991 658, 88 дол. США в перерахунку за офіційним курсом Національного банку України.
При цьому в графі 7 «Військовий збір» рядків 10.7 та 10 декларації ОСОБА_1 самостійно визначив податкове зобов`язання з військового збору в розмірі 47 773 836, 38 грн.
Водночас у графі 6 «Податок на доходи фізичних осіб» розділу 10 декларації проставлено знак «-», посилаючись на застосування до зазначеного доходу звільнення від оподаткування, передбаченого пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України.
Одночасно з поданням податкової декларації за 2021 рік ОСОБА_1 як фізична особа звернувся до контролюючого органу із заявою від 03 травня 2022 року «Про звільнення від оподаткування доходу, отриманого у зв`язку з ліквідацією іноземної юридичної особи».
На підтвердження зазначених у заяві обставин ОСОБА_1 додав документи щодо ліквідації компанії та розподілу її активів, зокрема копії рішення директора компанії про ліквідацію, рішення акціонера з додатком у вигляді ліквідаційного балансу, рішення ліквідатора про передачу активів із відповідним переліком, а також документа про ліквідацію компанії.
Зазначену заяву та додані до неї документи прийнято й зареєстровано контролюючим органом, що підтверджується квитанцією № 2 від 03 травня 2022 року.
У подальшому контролюючий орган здійснював заходи щодо отримання документального підтвердження задекларованого позивачем іноземного доходу та обставин його походження.
Зокрема, 15 грудня 2022 року на виконання письмового запиту контролюючого органу від 18 листопада 2022 року № 1747/М/26-15-24-01-02-12/ЗВГ позивач надав додаткові документи, зокрема нотаріально засвідчені переклади документів іноземної компанії, які стосувалися її створення, зміни юрисдикції реєстрації, структури власності, ліквідації, ліквідаційного балансу та передачі активів бенефіціарному власнику.
Крім того, протягом 2022-2023 років позивач надавав контролюючому органу документи та пояснення у відповідь на відповідні запити, зокрема від 15 серпня 2022 року, 18 листопада 2022 року та 17 квітня 2023 року, а також письмові пояснення від 20 вересня 2023 року.
25 вересня 2023 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 2000690060001035260 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця за його власним рішенням.
26 вересня 2023 року, у зв`язку з припиненням підприємницької діяльності та з метою зняття з обліку платника єдиного податку, ФОП ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС у м. Києві із заявою про проведення документальної позапланової перевірки. Заяву подано в електронній формі через електронний кабінет платника податків та зареєстровано контролюючим органом за № 96631.
05 жовтня 2023 року заступником начальника ГУ ДПС у м. Києві видано наказ № 4890-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки платника податків ОСОБА_1 », відповідно до якого на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України у зв`язку з державною реєстрацією припинення підприємницької діяльності позивача призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки з 09 жовтня 2023 року тривалістю п`ять робочих днів.
Предметом перевірки визначено питання своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2017 року до 25 вересня 2023 року, а також дотримання законодавства щодо оформлення трудових відносин із працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період із 16 грудня 2015 року до 25 вересня 2023 року.
09 жовтня 2023 року заступником начальника ГУ ДПС у м. Києві оформлено направлення на проведення перевірки № 17981/26-15-24-02-07.
Того ж дня посадовими особами контролюючого органу складено акт № 3743/26-15-24-02-07, зареєстрований за № 5743/Ж6/26-15-24-02-07, про неможливість вручення платнику податків копії наказу про проведення перевірки у зв`язку з його відсутністю за місцем реєстрації.
Крім того, 11 жовтня 2023 року посадовими особами контролюючого органу складено ще один акт про неможливість вручення платнику податків документів щодо проведення перевірки.
09 жовтня 2023 року ГУ ДПС у м. Києві засобами поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення, поштовий ідентифікатор 0101141011325, направило позивачу за адресою його реєстрації копію наказу від 05 жовтня 2023 року № 4890-п та направлення на перевірку від 09 жовтня 2023 року № 17981/26-15-24-02-07.
Вказане поштове відправлення позивач отримав особисто 18 жовтня 2023 року.
У період із 09 до 13 жовтня 2023 року головним державним інспектором відділу перевірок самозайнятих осіб по припиненню підприємницької діяльності управління податкового аудиту фізичних осіб ГУ ДПС у м. Києві Смірновою І.В. на підставі наказу від 05 жовтня 2023 року № 4890-п проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача.
Згідно з відомостями акта перевірки відповідні перевірочні заходи фактично здійснювалися у приміщенні ГУ ДПС у м. Києві за адресою: м. Київ, вул. Лєскова, 4, на підставі документів та податкової інформації, які перебували в розпорядженні контролюючого органу.
При цьому, як зазначено у пункті 1.12 акта перевірки, контролюючим органом використано документи та пояснення позивача, надані ним у відповідь на письмові запити податкового органу протягом 2019-2023 років.
Вимоги про надання позивачем документів безпосередньо для проведення перевірки, призначеної наказом від 05 жовтня 2023 року № 4890-п, контролюючим органом не направлялося.
За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено акт від 20 жовтня 2023 року № 67097/Ж5/26-15-24-02-07/2232616912, у якому зафіксовано висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення податкових зобов`язань за 2018 та 2021 роки.
Зокрема, контролюючим органом установлено порушення підпунктів 168.2.1 пункту 168.2 та 168.1.3 пункту 168.1 статті 168 ПК України, з урахуванням положень підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 і підпункту 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 цього Кодексу, внаслідок заниження інвестиційного прибутку від продажу у 2018 році частки у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» на суму 24 950, 00 грн, що призвело до несплати податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 4 491, 00 грн.
Підставою для такого висновку стало невизнання контролюючим органом відображених позивачем витрат на придбання відповідних корпоративних прав у розмірі 1 095 000, 00 грн у зв`язку з ненаданням належних розрахункових документів, які б підтверджували їх фактичне понесення.
Крім того, в акті перевірки зазначено про порушення позивачем підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, що призвело до ненарахування та несплати військового збору з інвестиційного доходу за 2018 рік у розмірі 374, 25 грн.
Окремо контролюючим органом встановлено порушення підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України внаслідок невключення позивачем до загального річного оподатковуваного доходу за 2021 рік суми коштів, отриманих від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, у розмірі 98 946 802, 09 дол. США, що еквівалентно 2 693 678 266, 70 грн.
Обґрунтовуючи зазначений висновок, відповідач виходив із того, що компанія «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» зареєстрована у Республіці Маршаллові Острови, яка віднесена до переліку офшорних зон, у зв`язку із чим отримані від неї кошти не відповідають визначенню позики, наведеному в підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та підлягають оподаткуванню як іноземний дохід фізичної особи.
За результатами перевірки відповідач визначив суму заниження податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 484 862 088, 01 грн.
20 жовтня 2023 року посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві також складено акт № 1052/26-15-24-02-07 про неможливість вручення позивачу примірника акта перевірки у зв`язку з його неявкою до контролюючого органу для ознайомлення та підписання.
Водночас у матеріалах справи відсутні докази попереднього направлення позивачу повідомлення про необхідність прибуття до контролюючого органу для ознайомлення та підписання акта перевірки.
Акт перевірки від 20 жовтня 2023 року надіслано позивачу за його податковою адресою рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення, поштовий ідентифікатор 0101141077164, яке останній особисто отримав 23 жовтня 2023 року.
Не погоджуючись із висновками акта перевірки, ОСОБА_1 подав до ГУ ДПС у м. Києві письмові заперечення, в яких навів доводи щодо відсутності порушень податкового законодавства та неправомірності висновків контролюючого органу.
За результатами розгляду зазначених заперечень ГУ ДПС у м. Києві листом від 14 листопада 2023 року № 105080/6/26-15-24-02-07-08 повідомило позивача про залишення висновків акта перевірки без змін.
17 листопада 2023 року на підставі висновків акта перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 72257240207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 484 866 579, 01 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 121 216 644, 76 грн, загалом на суму 606 083 223, 77 грн.
Із зазначеної суми за порушення, встановлені контролюючим органом за 2018 рік, донараховано 4 491, 00 грн податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 122,75 грн, а за порушення, встановлені за 2021 рік, донараховано 484 862 088, 01 грн податку на доходи фізичних осіб та застосовано штрафні санкції в розмірі 121 215 522, 01 грн.
Крім того, 17 листопада 2023 року ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 72262240207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору за результатами річного декларування за 2018 рік на 374, 25 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 93, 57 грн, загалом на суму 467, 82 грн.
Вважаючи, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами перевірки, проведеної з порушенням установленої законодавством процедури, та ґрунтуються на безпідставних висновках щодо заниження ним податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб і військового збору, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує такі норми чинного законодавства та фактичні обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини щодо справляння рентної плати, виконання платниками податків обов`язку зі сплати узгоджених грошових зобов`язань та застосування відповідальності за порушення строків їх сплати регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Насамперед колегія суддів надає оцінку доводам позивача щодо порушення контролюючим органом установленого Податковим кодексом України (далі - ПК України) порядку призначення та проведення документальної позапланової виїзної перевірки, за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України початок процедури припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця є однією з підстав для проведення документальної позапланової перевірки.
Згідно з пунктом 78.4 статті 78 ПК України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків, крім установленого цією нормою винятку, надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про її проведення.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за податковою адресою платника податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.
Пунктом 78.5 статті 78 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно зі статтею 81 цього Кодексу.
За змістом пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності визначених законом підстав та за умови пред`явлення або надіслання у передбачених Кодексом випадках відповідних документів на її проведення.
Отже, право контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки обумовлене не лише наявністю передбаченої законом підстави для її призначення, а й дотриманням установленого порядку повідомлення платника податків та допуску посадових осіб до здійснення перевірочних заходів.
Підставою для призначення перевірки слугувало припинення позивачем підприємницької діяльності та подання ним відповідної заяви від 26 вересня 2023 року.
Наказом ГУ ДПС у м. Києві від 05 жовтня 2023 року № 4890-п призначено документальну позапланову виїзну перевірку ОСОБА_2 із 09 жовтня 2023 року тривалістю п`ять робочих днів.
При цьому направлення на перевірку № 17981/26-15-24-02-07 оформлено 09 жовтня 2023 року, тобто в день початку перевірки. Цього ж дня контролюючий орган направив позивачу копії наказу та направлення рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення, яке останній отримав 18 жовтня 2023 року.
Разом з тим перевірку фактично проведено з 09 до 13 жовтня 2023 року, тобто до отримання позивачем відповідних документів.
Колегія суддів враховує, що положення пункту 42.2 статті 42 ПК України допускають направлення платнику документів про перевірку рекомендованим листом із повідомленням про вручення, але питання полягає в даті їх належного вручення.
У цій справі дата направлення документів збігається з датою фактичного початку перевірки, а належних доказів того, що відповідне поштове відправлення було вручено до початку перевірочних дій, відповідачем не надано.
При цьому пункт 78.4 статті 78 ПК України хоча й не встановлює конкретного строку попереднього повідомлення платника податків про проведення документальної позапланової перевірки, однак визначає обов`язкову послідовність відповідних дій: виконання встановлених законом умов вручення наказу повинно передувати початку перевірки.
Відтак саме на відповідача покладався обов`язок довести, що на момент фактичного початку перевірочних заходів 09 жовтня 2023 року ним уже було виконано передбачені ПК України умови, необхідні для набуття права на проведення перевірки.
Однак наявними матеріалами справи не підтверджується послідовність таких дій, а отже відповідачем не доведено дотримання обов`язкових передумов початку перевірки.
09 та 11 жовтня 2023 року посадовими особами контролюючого органу складено акти про неможливість вручення позивачу документів у зв`язку з його відсутністю за місцем реєстрації.
Водночас зазначені акти підтверджують лише зафіксовані посадовими особами обставини невручення документів у відповідні дати та самі по собі не свідчать про неможливість проведення перевірки за місцезнаходженням платника податків протягом усього визначеного наказом строку.
Згідно з пунктом 81.2 статті 81 ПК України у разі встановлення при організації документальної планової чи позапланової виїзної або фактичної перевірки неможливості її проведення посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт про неможливість проведення перевірки.
Такого акта контролюючим органом не складено, а фактичне проведення перевірочних заходів здійснювалося виключно у приміщенні ГУ ДПС у м. Києві.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 листопада 2021 року у справі № 440/1961/19, відповідно до якого сам по собі факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є безумовною підставою для визнання такої перевірки протиправною та скасування прийнятих за її результатами рішень. Правомірність проведення документальної виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу залежить від обставин та умов, які передували її проведенню і зумовили зміну фактичного місця здійснення перевірочних заходів. Зокрема, якщо така зміна відбулася безпідставно, без згоди платника податків та без забезпечення його права на участь у перевірці, це може свідчити про її протиправність. Натомість проведення перевірки у приміщенні контролюючого органу з об`єктивних причин, за відсутності заперечень платника податків та за умови забезпечення можливості реалізації ним своїх процесуальних прав не зумовлює незаконності такої перевірки незалежно від того, чи скористався платник наданими йому правами.
При цьому Верховний Суд наголосив на необхідності встановлення обставин, які зумовили проведення призначеної документальної виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу, з`ясування того, чи висловлював платник податків заперечення проти такого порядку її проведення, а також перевірки фактичного забезпечення можливості реалізації ним прав, передбачених ПК України.
Однак у цій справі висновок про порушення процедури проведення перевірки ґрунтується не виключно на зміні місця її проведення, а на сукупності обставин, зокрема не дотриманні встановлених законом передумов початку перевірки та відсутності належного обґрунтування об`єктивної неможливості її здійснення за місцезнаходженням позивача.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що допущені контролюючим органом процедурні порушення не є суто формальними, оскільки стосуються обов`язкових умов реалізації владних повноважень щодо проведення перевірки та ставлять під сумнів правомірність здійснення відповідного контрольного заходу.
Можливість позивача подавати документи та заперечення після завершення перевірки не усуває обов`язку контролюючого органу дотримуватися встановлених законом передумов її початку.
Водночас суд звертає увагу, що при повторному розгляді справи позивач долучив банківську довідку про суми перерахованих коштів за договором позики, яку за умови забезпечення його участі в процесі перевірки міг надати контролюючому органу на його вимогу або за власною ініціативою.
У зв`язку з цим колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18, відповідно до якого платник податків, оскаржуючи рішення, прийняті за результатами податкової перевірки, вправі посилатися на порушення контролюючим органом порядку її призначення та проведення. При цьому таким порушенням суди повинні надавати правову оцінку насамперед і лише в разі, якщо вони не зумовлюють протиправності прийнятих за результатами перевірки рішень, переходити до перевірки встановлених контролюючим органом порушень податкового законодавства по суті.
Аналогічний підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 08 вересня 2025 року у цій справі: порушення процедури призначення та проведення податкової перевірки може становити самостійну підставу для визнання протиправними та скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 зазначила, що підставою для скасування рішень, прийнятих за результатами податкової перевірки, є не будь-які порушення порядку її призначення та проведення, а лише ті, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу, а відтак - на обґрунтованість і законність прийнятих рішень.
Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що встановлені порушення не обмежуються самим фактом проведення виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу, а стосуються насамперед недотримання обов`язкових передумов набуття права на її проведення. Зокрема, відповідачем не доведено, що до фактичного початку перевірки 09 жовтня 2023 року ним було виконано встановлені пунктом 78.4 статті 78 ПК України умови вручення платнику податків копії наказу про її проведення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що допущені контролюючим органом порушення мають істотний характер, оскільки стосуються законності самого початку перевірочних заходів та встановлених законодавством гарантій платника податків під час здійснення податкового контролю. Відтак зазначені порушення у своїй сукупності становлять самостійну підставу для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами такої перевірки.
Водночас, зважаючи на доводи апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та необхідність надання відповіді на питання Верховного Суду у цій справі, колегія суддів вважає за необхідне додатково надати оцінку обґрунтованості висновків контролюючого органу, які стали підставою для визначення позивачу спірних грошових зобов`язань.
Щодо визначення податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 484 862 088, 01 грн став висновок контролюючого органу про невключення до загального річного оподатковуваного доходу коштів у сумі 98 946 802, 09 дол. США, що еквівалентно 2 693 678 266, 70 грн, отриманих від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року.
Відповідач виходив із того, що зазначена компанія зареєстрована у Республіці Маршаллові Острови, яка віднесена до переліку офшорних зон, а тому кошти, отримані від такого нерезидента, не відповідають визначенню позики, наведеному в підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та підлягають оподаткуванню як іноземний дохід фізичної особи.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід складається, зокрема, з іноземних доходів, отриманих протягом відповідного звітного податкового року.
За змістом підпункту 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 ПК України сума оподатковуваного іноземного доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за правилами, визначеними зазначеною нормою.
Водночас застосування загальних положень щодо оподаткування іноземних доходів здійснюється з урахуванням установлених ПК України винятків та спеціальних правил оподаткування окремих видів доходів.
Зокрема, підпунктом 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 ПК України передбачено невключення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу основної суми поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.
Крім того, пунктом 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України встановлено спеціальні правила оподаткування доходів у грошовій та/або іншій майновій формі, отриманих платником податків унаслідок ліквідації (припинення) іноземної юридичної особи або іноземного утворення без статусу юридичної особи за 2020- 2021 податкові (звітні) періоди.
Зазначеною нормою передбачено невключення відповідних доходів до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб за умови дотримання встановлених нею вимог щодо строків ліквідації іноземної юридичної особи, дати її створення або реєстрації, подання платником податків заяви про звільнення доходу від оподаткування та документів, що підтверджують вартість отриманого майна.
Окремо підпунктом 2 пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України врегульовано отримання відповідних доходів кінцевим бенефіціарним власником (контролером) від номінального утримувача (номінального власника) за умови дотримання передбачених цією нормою вимог та надання додаткових підтвердних документів.
Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити не лише факт надходження позивачу грошових коштів від іноземної компанії, а й правову природу отриманого ним майна, обставини ліквідації компанії та відповідність спірних операцій умовам спеціального режиму оподаткування.
З матеріалів справи слідує, що компанію «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» створено 31 жовтня 2007 року відповідно до законодавства Республіки Сейшельські Острови, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію № НОМЕР_1 .
У вересні 2021 року зазначена компанія змінила юрисдикцію реєстрації на Республіку Маршаллові Острови.
05 листопада 2021 року між компанією «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено договір позики № J051121-1, відповідно до якого позикодавець зобов`язався надати позичальнику кошти в розмірі 100 000 000,00 дол. США з обов`язком їх повернення у визначений договором строк.
Додатковими угодами від 15 та 29 листопада 2021 року сторони внесли зміни до умов зазначеного договору, зокрема щодо порядку надання позики та плати за користування грошовими коштами.
Згідно з відомостями, наведеними контролюючим органом, на виконання зазначеного договору позивачу перераховано 98 947 299, 94 дол. США, з яких повернуто 497, 85 дол. США, у зв`язку із чим залишок заборгованості станом на 29 грудня 2021 року становив 98 946 802, 09 дол. США.
У подальшому, 29 грудня 2021 року, уповноваженими особами компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» прийнято рішення про її добровільну ліквідацію та розподіл активів, що залишилися після проведення розрахунків із кредиторами, на користь кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 .
Відповідно до ліквідаційного балансу компанії та акта приймання-передачі від 29 грудня 2021 року позивачу передано активи загальною вартістю 116 991 658, 88 дол. США, до складу яких увійшли корпоративні права компанії Kraft B.V., право вимоги за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року до самого позивача на суму 98 946 802, 09 дол. США, а також право вимоги за договором позики до компанії F.G. FINANCING LIMITED на суму 18 044 652, 78 дол. США.
30 грудня 2021 року ліквідацію компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» завершено, що підтверджується відповідним свідоцтвом.
Таким чином, унаслідок ліквідаційного розподілу позивач отримав, зокрема, право вимоги за договором позики, боржником за яким був він сам.
Згідно зі статтею 606 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Отже, у зв`язку з переданням позивачу відповідного права вимоги в межах ліквідаційного розподілу відбулося поєднання боржника та кредитора в одній особі, внаслідок чого припинено зобов`язання за договором позики.
У цьому контексті колегія суддів вважає принциповим розмежування двох самостійних юридичних обставин: отримання позивачем коштів за договором позики та подальшого набуття ним права вимоги за відповідним договором унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи.
У першому випадку кошти передавалися позивачу на умовах їх повернення, тоді як у другому випадку позивач набув майнове право, яке належало компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» та було включене до складу активів, що підлягали ліквідаційному розподілу.
Відтак для визначення податкових наслідків відповідних операцій необхідно враховувати їх правову природу та економічний зміст у сукупності, а не обмежуватися формальним посиланням на те, що грошові кошти були перераховані позивачу до ліквідації іноземної компанії.
Наявні в матеріалах справи докази, зокрема договір позики від 05 листопада 2021 року № J051121-1, додаткові угоди до нього, а також довідка банку UBS Switzerland AG від 23 жовтня 2025 року, якою підтверджено надходження у 2021 році на банківські рахунки позивача від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» грошових коштів у розмірі 98 796 273,66 дол. США та 132 887,88 євро (еквівалент 150 528,43 дол. США) із зазначенням призначення платежів за договором позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року, свідчать про перерахування коштів від іноземної компанії на рахунки позивача та їх зв`язок із відповідним договором позики.
У сукупності з договором позики, додатковими угодами до нього, ліквідаційним балансом, рішеннями уповноважених осіб компанії та актом приймання-передачі активів від 29 грудня 2021 року зазначені докази підтверджують реальність руху коштів за договором позики та документальне оформлення подальшої передачі позивачу права вимоги в межах ліквідаційного розподілу.
З огляду на наведене апеляційний суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що зазначені правовідносини повинні оцінюватися виключно як отримання позивачем оподатковуваного іноземного доходу за договором позики без урахування подальшого набуття ним відповідного майнового права внаслідок ліквідації іноземної юридичної особи.
При цьому посилання контролюючого органу на підпункт 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України та офшорний статус компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» не спростовує можливості застосування до доходу від ліквідаційного розподілу спеціальних положень пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України.
Визначення позики, наведене у підпункті 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та спеціальний порядок оподаткування доходів від ліквідації іноземної юридичної особи регулюють різні питання.
Тому навіть за наявності підстав для застосування спеціальних правил до операцій із нерезидентами, які мають офшорний статус, контролюючий орган повинен був установити дійсну правову природу отриманого позивачем доходу та перевірити виконання умов застосування передбаченого законодавством звільнення від оподаткування.
Натомість висновок відповідача фактично ґрунтується на тому, що з огляду на офшорний статус іноземної компанії отримані позивачем кошти не можуть вважатися позикою у розумінні ПК України, а тому вся їх сума повинна оподатковуватися як іноземний дохід за загальною ставкою 18 %.
Такий підхід не враховує отримання позивачем права вимоги як окремого майнового активу внаслідок ліквідації іноземної компанії та не містить належної оцінки відповідності цієї операції умовам пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України.
При цьому матеріалами справи підтверджується, що компанію «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» створено 31 жовтня 2007 року, тобто до 23 травня 2020 року, а її ліквідацію здійснено у грудні 2021 року, тобто в межах строків, установлених зазначеною нормою.
Зміна юрисдикції реєстрації компанії у вересні 2021 року не свідчить про створення нової юридичної особи та не спростовує факту попереднього існування компанії з 2007 року.
Крім того, позивачем подано документи, які підтверджують його статус кінцевого бенефіціарного власника компанії, обставини її ліквідації, склад переданих активів та отримання відповідних майнових прав у межах ліквідаційного розподілу.
Зокрема, на підтвердження зазначених обставин надано свідоцтва про реєстрацію та ліквідацію компанії, рішення директора, акціонера, номінального власника й ліквідатора, ліквідаційний баланс, фінансову звітність та акт приймання-передачі активів від 29 грудня 2021 року.
03 травня 2022 року позивач подав до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2021 рік, у якій відобразив дохід, отриманий унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи, у розмірі 3 184 922 425, 52 грн.
Одночасно з декларацією позивач подав заяву про звільнення зазначеного доходу від оподаткування податком на доходи фізичних осіб із доданням документів, які підтверджували виконання встановлених законодавством умов такого звільнення.
Факт прийняття податкової декларації та відповідних документів контролюючим органом підтверджується квитанцією № 2 від 03 травня 2022 року.
При цьому ОСОБА_1 відобразив отриманий дохід у податковій декларації та самостійно визначив зобов`язання з військового збору в розмірі 47 773 836, 38 грн, водночас не визначивши податку на доходи фізичних осіб із зазначеної суми у зв`язку із застосуванням спеціального податкового звільнення.
У разі заперечення права платника податків на застосування встановленого законом звільнення контролюючий орган повинен навести конкретні правові та фактичні підстави, з яких зазначене звільнення не може бути застосоване до відповідного доходу.
Натомість відповідач не спростував достовірності документів щодо створення, існування та ліквідації іноземної компанії, не довів відсутності у позивача статусу кінцевого бенефіціарного власника та не встановив, що право вимоги за договором позики не належало компанії або не було передане позивачу внаслідок її ліквідації.
Крім того, в акті перевірки не наведено належного обґрунтування невідповідності поданих позивачем документів конкретним вимогам пункту 14 підрозділу 1 розділу XX ПК України, зокрема щодо строків ліквідації, дати створення компанії, документального підтвердження вартості переданих активів та отримання їх від номінального власника.
Щодо залишку коштів, який становив 18 044 856, 8 дол. США або 491 244 159 грн, із задекларованого ОСОБА_1 загального доходу, отриманого унаслідок ліквідації іноземної юридичної особи в сумі 116 991 658, 88 дол. США (еквівалент 3 184 922 425, 52 грн), орган державної податкової служби не висловив заперечень проти звільнення його від оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
За таких обставин посилання контролюючого органу виключно на офшорний статус компанії та особливості податкового визначення позики не може вважатися достатнім обґрунтуванням відсутності у позивача права на застосування спеціального режиму оподаткування доходу від ліквідації іноземної юридичної особи.
Потребують оцінки доводи апелянта про відсутність ділової мети укладення договору позики № J051121-1 від 05 листопада 2021 року та можливе використання відповідних операцій для уникнення оподаткування.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2025 року у цій справі звернув увагу на необхідність перевірки зазначених доводів з урахуванням того, що договір позики на суму 100 000 000, 00 дол. США укладено незадовго до прийняття рішення про ліквідацію компанії-позикодавця.
Слід погодитись, що наведена послідовність операцій потребує належної правової оцінки, оскільки їх економічні наслідки мають значення для встановлення дійсного характеру спірних правовідносин.
Проте, сама лише часова близькість укладення договору позики та ліквідації іноземної компанії не є достатнім доказом фіктивності відповідних операцій або неправомірності отримання позивачем передбаченої законодавством податкової переваги.
Фактичне перерахування коштів за договором позики підтверджується банківськими документами, а передача права вимоги - ліквідаційним балансом, рішеннями уповноважених осіб іноземної компанії та актом приймання-передачі активів.
Контролюючим органом не доведено недостовірності зазначених документів, відсутності відповідних майнових прав у складі активів компанії або того, що оформлені правовідносини не відповідали фактично здійсненим операціям.
За таких обставин доводи відповідача про використання позивачем схеми ухилення від оподаткування, не підтверджені належними доказами, не спростовують установлених судом обставин отримання позивачем майнових прав унаслідок ліквідаційного розподілу та наявності підстав для застосування до відповідного доходу спеціальних положень ПК України.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган без належного обґрунтування кваліфікував отримані позивачем кошти та майнові права як оподатковуваний іноземний дохід за загальними правилами, не врахувавши встановлених обставин ліквідації компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED» та правового режиму отриманих позивачем унаслідок такої ліквідації активів.
Відтак висновки акта перевірки про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 484 862 088,01 грн є необґрунтованими та не підтвердженими належними і достатніми доказами.
Щодо визначення податкових зобов`язань за 2018 рік у зв`язку з операцією з корпоративними правами ТОВ «Енерготехноторг» колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до підпункту 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення операцій з інвестиційними активами з урахуванням передбачених цією нормою винятків.
Згідно з підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми документально підтверджених витрат на придбання такого активу, з урахуванням особливостей, передбачених зазначеною нормою.
Підпунктом 170.2.6 пункту 170.2 статті 170 ПК України встановлено, що до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками відповідного звітного року.
Отже, об`єктом оподаткування за такими операціями є не вся сума коштів, отриманих від відчуження корпоративних прав, а визначений відповідно до спеціальних правил ПК України позитивний фінансовий результат.
12 лютого 2010 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 265, придбав у ОСОБА_3 частку у розмірі 50 % статутного капіталу ТОВ «Енерготехноторг» вартістю 1 095 000, 00 грн.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору сторони погодили вартість відчужуваної частки у розмірі 1 095 000, 00 грн, а в пункті 2.3 підтвердили здійснення повного розрахунку за договором до моменту його укладення.
05 вересня 2018 року позивач відчужив ОСОБА_4 зазначену частку за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, відповідно до пункту 2.1 якого сторони погодили ціну продажу в розмірі 24 950, 00 грн.
У пункті 2.4 цього договору сторони підтвердили здійснення повного розрахунку за придбану частку під час його підписання.
Таким чином, відповідно до документально оформлених умов зазначених договорів вартість придбання позивачем інвестиційного активу становила 1 095 000, 00 грн, а дохід від його подальшого відчуження - 24 950, 00 грн.
У податковій декларації за 2018 рік та додатку Ф1 до неї позивач відобразив відповідні показники, визначивши фінансовий результат операції у вигляді інвестиційного збитку в розмірі 1 070 050, 00 грн.
Натомість контролюючий орган, посилаючись на відсутність окремих розрахункових документів щодо придбання корпоративних прав, не врахував зазначені витрати та визначив оподатковуваним інвестиційним прибутком усю суму коштів, отриманих від продажу частки, у розмірі 24 950, 00 грн.
Отже, відповідач не піддає сумніву продаж частки за 24 950, 00 грн, оскільки з неї нараховано податок, а предметом спору в цій частині є ціна придбання активу в 2010 році.
За логікою контролюючого органу, позивач за куплену частку не заплатив жодної суми коштів.
Водночас відповідач не навів конкретних обставин, які б спростовували відомості договору від 12 лютого 2010 року щодо здійснення розрахунків між його сторонами, що мав наслідком перехід до позивача права власності на частку в статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг», не встановив іншої фактичної ціни придбання корпоративних прав та не обґрунтував, з яких причин письмове підтвердження проведення розрахунків, що міститься в нотаріально посвідченому договорі, не може враховуватися при визначенні витрат на придбання інвестиційного активу.
Підпунктом 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 ПК України не визначено перелік документів, які мають підтверджувати витрати на придбання інвестиційного активу.
Тому, відсутність окремого банківського платіжного документа не є тотожною відсутності витрат у всіх випадках, оскільки факт виконання грошового зобов`язання може підтверджуватися іншими належними та допустимими доказами з урахуванням характеру правовідносин, суб`єктного складу сторін і застосовних до відповідної операції вимог законодавства, одним з яких у даній правовій ситуації є посвідчений нотаріусом договір купівлі-продажу.
Відтак оцінка документального підтвердження витрат повинна здійснюватися з урахуванням конкретних обставин придбання корпоративних прав, а не виключно за формальною ознакою наявності чи відсутності окремого розрахункового документа.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що контролюючим органом не наведено належних і достатніх підстав для неврахування задекларованих позивачем витрат на придбання частки у статутному капіталі ТОВ «Енерготехноторг» у розмірі 1 095 000, 00 грн.
При цьому наявність позитивної різниці між доходом від відчуження інвестиційного активу та витратами на його придбання є необхідною умовою для виникнення оподатковуваного інвестиційного прибутку.
Оскільки вартість придбання позивачем відповідного інвестиційного активу перевищувала дохід від його подальшого відчуження, за результатами зазначеної операції утворився від`ємний фінансовий результат у розмірі 1 070 050, 00 грн.
Натомість контролюючий орган фактично ототожнив суму коштів, отриманих позивачем від продажу корпоративних прав, з оподатковуваним інвестиційним прибутком, не довівши наявності позитивного фінансового результату відповідної операції.
Крім того, оцінюючи обґрунтованість таких висновків контролюючого органу, колегія суддів звертає увагу на непослідовність його підходу до оцінки документів, якими підтверджуються операції з придбання та подальшого відчуження позивачем одного й того самого інвестиційного активу.
Так, обидва договори купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Енерготехноторг» від 12 лютого 2010 року та від 05 вересня 2018 року нотаріально посвідчені, містять погоджену сторонами ціну відповідних правочинів та підтвердження здійснення розрахунків у повному обсязі. При цьому за договором від 12 лютого 2010 року розрахунок проведено до його укладення, а за договором від 05 вересня 2018 року - під час підписання.
Проте контролюючий орган, не ставлячи під сумнів факт відчуження позивачем корпоративних прав у 2018 році за 24 950, 00 грн та визнаючи зазначену суму доходом від їх продажу, водночас відмовився враховувати відомості договору від 12 лютого 2010 року щодо понесення витрат на придбання тих самих корпоративних прав у розмірі 1 095 000, 00 грн.
При цьому відповідач не навів належного обґрунтування причин, з яких відомості одного нотаріально посвідченого договору щодо ціни правочину та проведення розрахунків приймаються для визначення отриманого позивачем доходу, тоді як аналогічні за своїм змістом відомості іншого нотаріально посвідченого договору не враховуються під час визначення витрат на придбання відповідного інвестиційного активу.
Фактично за такого підходу контролюючого органу позивач, який у 2010 році набув корпоративні права за відплатним договором купівлі-продажу, для цілей визначення інвестиційного прибутку вважається таким, що не поніс жодних витрат на їх придбання. Однак такий висновок не узгоджується зі змістом договору від 12 лютого 2010 року, яким прямо визначено вартість корпоративних прав та підтверджено здійснення повного розрахунку між сторонами. Водночас відповідач не встановив іншої фактичної вартості придбання зазначеного активу та не навів доказів, які б спростовували зафіксовані у договорі обставини проведення розрахунків.
Більше того, для відсутності позитивного інвестиційного прибутку за результатами продажу корпоративних прав за 24 950, 00 грн достатнім було б документальне підтвердження витрат на їх придбання в сумі, не меншій за отриманий дохід. Зокрема, навіть у разі підтвердження витрат у розмірі лише 25 000, 00 грн, тобто значно меншому за визначену договором від 12 лютого 2010 року вартість придбання, позитивний фінансовий результат зазначеної операції був би відсутній. Натомість контролюючий орган фактично визначив витрати позивача як нульові, не обґрунтувавши належним чином такого висновку.
За таких обставин апеляційний суд вважає необґрунтованим неврахування контролюючим органом витрат на придбання корпоративних прав виключно з підстав ненадання окремих розрахункових документів, без належної оцінки змісту нотаріально посвідченого договору від 12 лютого 2010 року та без наведення переконливих мотивів, з яких зафіксовані в ньому відомості не можуть підтверджувати понесення відповідних витрат.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість донарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 4 491, 00 грн та військового збору в розмірі 374, 25 грн.
Щодо правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій колегія суддів зазначає таке.
Податковим повідомленням-рішенням від 17 листопада 2023 року № 72257240207 контролюючим органом, крім збільшення основного грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 484 866 579, 01 грн, застосовано штрафні санкції в розмірі 121 216 644, 76 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 17 листопада 2023 року № 72262240207 позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 374, 25 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 93,57 грн.
Зазначені штрафні санкції визначені контролюючим органом у розмірі 25 % від сум відповідних основних податкових зобов`язань.
Відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання на встановлених зазначеною нормою підставах, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 % від суми визначеного податкового зобов`язання.
Водночас пунктом 123.2 статті 123 ПК України передбачено застосування штрафу в розмірі 25 % у разі умисного вчинення діянь, передбачених пунктом 123.1 цієї статті.
Отже, застосування штрафної санкції в підвищеному розмірі обумовлене не лише встановленням факту податкового правопорушення, а й наявністю передбачених законом підстав для висновку про умисний характер відповідних дій платника податків.
При цьому, фінансова відповідальність платника податків не може ґрунтуватися виключно на факті незгоди контролюючого органу з правовою кваліфікацією задекларованих платником господарських операцій.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач відобразив відповідні операції у податковій звітності, подавав заяву про застосування передбаченого законодавством звільнення від оподаткування, надавав документи та пояснення на запити контролюючого органу.
Контролюючим органом не наведено належного обґрунтування обставин, які б свідчили про умисне вчинення позивачем дій, спрямованих на неправомірне заниження податкових зобов`язань.
Твердження про використання позивачем певної схеми оподаткування або відсутність економічної доцільності відповідних операцій не замінює встановлення та доказування передбачених законом підстав для застосування фінансової відповідальності.
Разом із тим визначальним у цій справі є те, що контролюючим органом насамперед не доведено правомірності самих основних податкових зобов`язань, від сум яких розраховано відповідні штрафні санкції.
Висновки відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2021 рік у розмірі 484 862 088, 01 грн, податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 4 491,00 грн та військового збору за 2018 рік у розмірі 374, 25 грн не підтверджені належними й достатніми доказами.
Відтак за відсутності встановлених і доведених порушень, які стали підставою для визначення основних податкових зобов`язань, відсутні й правові підстави для застосування штрафних санкцій, розрахованих від відповідних сум.
Таким чином, штрафні санкції в розмірі 121 216 644, 76 грн за податковим повідомленням-рішенням № 72257240207 та 93,57 грн за податковим повідомленням-рішенням № 72262240207 є необґрунтованими та підлягають скасуванню разом із відповідними основними грошовими зобов`язаннями.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що під час нового розгляду справи судом першої інстанції надано оцінку обставинам, на необхідність дослідження яких звернув увагу Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2025 року, зокрема щодо процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки, правової природи коштів і майнових прав, отриманих позивачем від компанії «JULIANNA MANAGEMENT LIMITED», фактичного виконання договору позики, застосування спеціального режиму оподаткування доходів від ліквідації іноземної юридичної особи та визначення інвестиційного прибутку за операціями з корпоративними правами ТОВ «Енерготехноторг».
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що відповідачем не доведено дотримання обов`язкових умов і порядку проведення перевірки, за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Крім того, наведені в акті перевірки висновки щодо заниження позивачем податкових зобов`язань за 2018 та 2021 роки не знайшли належного підтвердження під час судового розгляду, а застосовані штрафні санкції є похідними від необґрунтовано визначених основних грошових зобов`язань.
Отже, ГУ ДПС у м. Києві не довело правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень від 17 листопада 2023 року № 72257240207 та № 72262240207.
З огляду на встановлені обставини та наведені положення законодавства колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані позивачем докази понесення таких витрат, надав їм відповідну правову оцінку та обґрунтовано визначив суму, що підлягає відшкодуванню, а апеляційна скарга не містить самостійних доводів щодо необґрунтованості, документального підтвердження чи неспівмірності стягнутих судом першої інстанції на користь позивача витрат у розмірі 60 608, 00 грн.
Відтак колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині розподілу зазначених судових витрат.
Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.
Судді: Кобаль М.І.
Тереза Ю.О.
Повний текст постанови виготовлено 28.10.2026.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua